Ухвала від 31.03.2025 по справі 160/4595/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

31 березня 2025 року Справа № 160/4595/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач) якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанови старшого державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Стражник Галини Іванівни від 28.05.2021 року щодо відкриття виконавчого провадження № 65605626 про стягнення виконавчого збору на суму 108309,22 грн. та щодо відкриття виконавчого провадження № 65605119 про стягнення залишку виконавчого збору.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність постанов відповідача, які є предметом оскарження.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/4595/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року вищезазначену позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано усунути недоліки у встановлений судом строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

10 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано уточнену позовну заяву, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 108309,22 грн. по виконавчому провадженню № 65605626;

- зобов`язати відповідача скасувати постанову старшого державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Стражник Галини Іванівни від 28.05.2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65605626 про стягнення виконавчого збору у розмірі 108309,22 грн. та закінчити виконавче провадження № 65605626 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №65605626.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на п`ять днів по справі №160/4595/25, визначені ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року.

21 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Згідно прохальної частини клопотання позивач просить суд:

1) Відвід судді Боженко Н.В.;

2) Долучити в якості доказу до справи лист в.о. начальника відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Наталії Кукаріної від 29.04.2022 року за вихідним № 21530, де йде мова про те, що станом на 29.04.2022 року виконавчий збір з боржника по виконавчим провадженням №№ 377151899, 37754227, 37755018, 37754536 (ЗВП 37770895) не стягується в зв`язку з тим, що дані провадження завершені;

3) Залучити до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю "СОУЛ" адреса 03035 м. Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського будинок 2, офіс 302, ЄДРПОУ 42114562, яке було стягувачем у виконавчому провадженні 37770895 за виконавчі дії в якому (де стягнення було на 0,00 грн.) з позивача в теперішній час стягується виконавчий збір в розмірі 10% на суму 108309,22 грн. від стягненої суми в розмірі 0.00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року заяву представника Холода Геннадія Якимовича про відвід головуючому судді у адміністративній справі №160/4595/25 визнано необґрунтованою. Передано матеріали адміністративної справи №160/4595/25 для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу, для вирішення питання про відвід судді.

25 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Цитує положення законодавства та судової практики щодо триваючого правопорушення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Боженко Н.В. в адміністративній справі №160/4595/25 відмовлено. Адміністративну справу передано для продовження розгляду.

Оцінюючи стан усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає наступне.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху судом вказано, що позивачем неодноразово, суттєво та без підтверджених поважних підстав пропущено строк звернення до суду. Позивачем не лише не продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації наявних процесуальних прав, а навпаки неодноразово підтверджено байдужість до реалізації таких прав, що втілено в бездіяльність протягом місяців після подання позовних заяв, які були залишені без руху, про що позивач був обізнаний. Між усіма зверненнями позивача до суду ним неодноразово та суттєво пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, який складає лише 10 днів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Допущені затримки та зволікання мають невиправданий характер. При цьому усі попередні повернення позовних заяв відбулися з причин, що прямо залежали від позивача та зумовлені його поведінкою, в таких випадках не йдеться про об`єктивні чи непереборні обставини. При цьому позивачем неодноразово допущено бездоказовість як власних тверджень, так і обставин, які мають юридичне значення для вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду (наприклад, не підтверджено дату ознайомлення позивача зі спірними постановами, що має визначальне значення, оскільки є відправною точкою для подальших обчислень строку звернення до суду).

В зв`язку з цим судом вказано позивачу спосіб усунення недоліків шляхом надання до суду засвідчених належним чином копій доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, для суду та інших учасників справи.

Усуваючи недоліки позовної заяви позивачем подано три заяви, з яких жодна не містила доказів на підтвердження обставин, на які суд звертав увагу (не підтверджено дати отримання документів, дати звернень до суду, поважності затримок між зверненнями до суду і тд).

В ході усунення недоліків позовної заяви позивачем викладено позицію, за змістом якої має місце уточнення позовних вимог, що, з урахуванням наданого листа органу ДВС від 06.03.2025 року, мало б зняти вищевказаний недолік суду. Цю позицію суд оцінює одночасно з доводами позивача про те, що має місце триваюче правопорушення.

У первісній позовній заяві позивач просив скасувати постанови державного виконавця «від 28.05.2021 року щодо відкриття виконавчого провадження № 65605626 про стягнення виконавчого збору на суму 108309,22 грн. та щодо відкриття виконавчого провадження № 65605119 про стягнення залишку виконавчого збору».

В уточненій позовній заяві позивач:

1) оскаржував дії щодо стягнення у виконавчому провадженні №65605626 виконавчого збору;

2) просив зобов`язати державного виконавця скасувати постанову «від 28.05.2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65605626 про стягнення виконавчого збору» та закінчити це виконавче провадження.

Отже, розбіжність первісної та уточненої позовної заяви зводиться лише до того, що позивач зняв позовні вимоги щодо виконавчого провадження №65605119, а також просив суд вже не скасувати постанову, а оскаржував дії, які втілені в таку постанови, та просив зобов`язати вже відповідача скасувати відповідну постанову.

Таким чином, йдеться про один і той самий спір, який виник в зв`язку з тим, що з позивача стягнуто виконавчий збір, з чим позивач не погоджується. Відповідно, оскарження постанови, яка датована 28.05.2021 року та якою стягнуто виконавчий збір, змістовно тотожне оскарженню дій щодо стягнення виконавчого збору. Така тотожність вбачається і з підстав первісного та уточненого позову, які є переважно ідентичними, з доповненням останнього відомостями про прохання позивачем відповідача скасувати відповідну постанову та закінчити виконавче провадження.

Позивач вважав, що має місце триваюче правопорушення.

Такі доводи є безпідставними, оскільки не йдеться про протиправну бездіяльність. Навіть в заяві позивача про поновлення строку звернення до суду правова позиція, яку цитує позивач, містить наступну мотивувальну частину: «протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває». На противагу цьому позивач не погоджується з конкретними правовими актами постановами державного виконавця, які оскаржував спочатку безпосередньо, а потім опосередковано як дії, які втілені в таких постановах. Однак як рішення, так і дії суб`єкта владних повноважень бездіяльністю не є ані за змістом, ані за формою.

Тотожні доводи висловлені Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17.10.2022 року у справі №640/8978/22 та постанові від 02.07.2020 року у справі №640/25644/19 під час оцінки аналогічних доводів сторони щодо триваючого правопорушення під час оскарження правових актів.

На противагу цьому триваючим правопорушенням могла б бути, наприклад, бездіяльність державного виконавця щодо нездійснення розгляду клопотання сторони виконавчого провадження або ж чинність арешту.

В свою чергу позивач не погоджувався з постановою/дією, яка втілена в таку постанову. Відповідно, хоча дії або рішення суб`єкта владних повноважень і можуть породжувати триваючі у часі правовідносини, відсутні підстави вважати, що такі дії/рішення можуть оскаржуватися протягом усього часу їх впливу на правовідносини, адже в такий спосіб правова визначеність не могла б існувати як явище через можливість оскарження факторів правовідносин без обмежень у часі.

З цією метою законодавством однозначно визначено як строк звернення до суду, так і момент, з якого він починає перебіг. В юридичній ситуації позивача ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України прямо вказує, що йдеться про «десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів». Тобто, саме законодавець врегулював ці правовідносини не у спосіб, за яким «дії/постанови державного виконавця оскаржуються протягом строку їх впливу на особу», натомість передбачив, що йдеться про 10 днів з дня обізнаності особи про таку поведінку.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху судом неодноразово зазначено дати, станом на які позивач був обізнаний про порушення його прав позивач лише до суду звертався декілька разів за оскарженням цих же постанов. Тобто, хоча позивач й уникнув від прямого зазначення дати, коли він все ж дізнався про існування таких постанов, однак, наприклад, якщо в жовтні 2023 року чи травні 2024 року позивач оскаржив ці постанови, то поза розумним сумнівом, що він знав про їх існування на момент оскарження.

З метою забезпечення позивачу можливості реалізувати його процесуальні права строк усунення недоліків судом продовжувався, що є правом, а не обов`язком суду. При цьому позивач користується професійною правничою допомогою. Водночас, після констатації судом неодноразових та суттєвих прострочень щодо оскарження спірних постанов, позивач взагалі не надав доказів на підтвердження поважності відповідних затримок (наприклад, підтвердження хвороби).

Посилання позивача на те, що вже після чергового звернення до суду він звернувся до відповідача з проханням скасувати спірні постанови і відповідач відмовив, а тому строк звернення до суду не є пропущеним, судом відхиляються. Законодавство пов`язує перебіг строк звернення до суду з обізнаністю особи про порушення її прав, а тому поза розумним сумнівом, що такий строк розпочинає свій перебіг лише 1 раз під час першої обізнаності особи. Позивач в 2023 році оскаржував ці ж постанови, однак в 2025 році вже після залишення позовної заяви без руху вважав, що створив нові підстави для нового початку перебігу строку звернення до суду. Однак таке правозастосування не лише суперечить принципам правової визначеності та добросовісності, а й порушує зміст цих засад права.

Строки звернення до суду встановлені законодавством для забезпечення правової визначеності, в свою чергу здійснення судом правозастосування відповідних норм права є втіленням балансу між дотриманням такої правової визначеності та правом на доступ до правосуддя, захист такого права належить здійснювати в т.ч. у випадках поважності підстав для його нереалізації. Наявні в даній юридичній ситуації факти не свідчать про те, що мають місце обставини, які б були пропорційними відповідному втручанню у стабільність правовідносин та правову визначеність для учасників таких відносин, адже наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду є цілком необґрунтованими, в той час як строк звернення до суду пропущено на майже 4 роки у правовідносинах, де строк оскарження складає 10 днів. Тобто, мали б існувати та належним чином підтверджуватись суттєві, визначальні та виняткові обставини, які б виправдовували втручання у правову визначеність після спливу такого строку.

Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному з рішень ЄСПЛ, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення ЄСПЛ послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства», рішення від 24 вересня 1996 року, Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Вo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №9901/415/21.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Суд зауважує, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 року у справі №990/226/24.

Узагальнюючи вищевикладене суд констатує, що позивач мав намір оскаржити постанови 4-річної давнини, не надавши жодного доказу поважності причин затримки в оскарженні, а також в цілому уникаючи надання відомостей про дату своєї первісної обізнаності про такі постанови, однак в 2023 році та в 2024 році оскаржував ці ж постанови до національних судів, а тому поза розумним сумнівом був обізнаний про їх існування. На зауваження суду щодо невиправданих затримок та відсутності виправдовувальних доказів позивач створив формальну підставу для нового початку перебігу строку звернення до суду, а також вважав, що йдеться про триваюче правопорушення. Судом відхилено такі доводи як безпідставні та констатовано, що строк звернення до суду без поважних причин, а заява про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду як такого цитування законодавства та наведення нерелевантної судової практики не є ані наведенням причин пропуску строку звернення до суду, ані обґрунтуванням поважності таких причин.

Отже, вказані позивачем підстави про поновлення строку звернення до суду є неповажними. Також суд констатує неусунення недоліку позовної заяви щодо надання доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Як наслідок, усунення недоліку щодо відсутності клопотання про поновлення строку звернення до суду не спростовує факту пропуску строку звернення до суду.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 167, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду у справі №160/4595/25.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити, що згідно з ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко