Рішення

від 19.02.2025 по справі 460/834/25

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2025 року м. Рівне№460/834/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)», в якому просить:

визнати бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2023 по 27.12.2023 - протиправною;

зобовязати Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітнї плати» від 08.02.1995 № 100 за період з 01.01.2023 по 27.12.2024 нарахувати та виплатити за шість місяців ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 31.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду й відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач 17.02.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що в даних правовідносинах позивач помилково допускає застосування законодавства про працю. Відповідач вважає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій, з підстав зазначених у адміністративному позові, просив відхилити відзив на позовну заяву, а позовні вимоги задовольнити повністю.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Ухвалою суду від 18.02.2025 в задоволенні клопотання Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" про залишення позовної заяви без розгляду, відмовлено.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)».

Згідно з витягом з наказу начальника Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» (по особовому складу) від 26.12.2022 №205/ОС-22 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , водія співробітника відділу охорони, з 31.12.2022 звільнено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №460/22139/23, яке набрало законної сили відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2022 року. Зобов`язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

27.12.2024 на банківський рахунок позивача надійшли кошти в сумі 12156,25 грн. на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/22139/23 від 20.11.2023.

Вказані обставини не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно дост.117 Кодексу законів про працю Українивін має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 01.01.2023 по 27.12.2024, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2023 по 27.12.2024.

При цьому Державна установа «Городищенська виправна колонія (№96)» провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Водночас суд зазначає, що позивачем неправильно наведено розрахунки строку затримки розрахунку та розміру середнього заробітку.

Як встановив суд, позивача звільнено зі служби наказом начальника Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» № 205/ОС-22 від 26.12.2022 з 31.12.2022.

Позивача виключено звільнено з 31.12.2022, а виплата спірної суми здійснена лише 27.12.2024.

Таким чином, суд вважає, що строк затримки розрахунку складає з 01.01.2023 по 26.12.2024 включно, а середньоденну заробітну плату слід розраховувати шляхом ділення заробітної плати позивача за фактично відпрацьовані протягом жовтня та листопада 2022 року календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення № 10/467 від 28.01.2025, розмір грошово забезпечення позивача за жовтень 2022 року склав 13056,80 грн; за листопад 2022 року15614,20 грн. Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 470,00 грн (28671,00 грн. (розмір грошового забезпечення за жовтень-листопад 2022 року) / 61 (кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2022 року).

Разом з тим, зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), Державна установа «Городищенська виправна колонія (№96)» повинна виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 01.01.2023 (наступний день після звільнення зі служби) по 30.06.2023.

А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (470,00 грн) на число календарних днів за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 (181), становить 85070,00 грн.

Однак суд зазначає, що в порівнянні із грошовим забезпеченням в розмірі 12156,25 грн, яке було виплачено позивачу із затримкою, вищевказану розрахункову суму (85070,00 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки така перевищує суму грошового забезпечення виплачену позивачу на виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановленийстаттею 117 Кодексу законів про працю Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно достатті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі№ 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України«Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Синтаксичний розбір текстуального змісту нормистатті 117 КЗпП Українидає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першоїстатті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі №200/5415/20-а.

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.

Суд враховує істотність частки простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком, а саме частка виплаченої заборгованості по заробітній платі в розмірі 12156,25 грн. у сумі середнього грошового забезпечення за 181 дні (85070,00 грн.) становить 0,143 (12156,25 /85070,00).

З огляду на неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 12165,01 грн. (470,00 грн. х 181 х 0,143) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Крім того, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно з вимогами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

За приписами ч.3 ст.139 КАС України суд присуджує судові витрати на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» на користь ОСОБА_1 12165 (дванадцять тисяч сто шістдесят п`ять) гривень 01 копійку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» витрати по сплаті судового збору у сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 лютого 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (с.Городище, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35341, ЄДРПОУ/РНОКПП 08564386)

Суддя Д.П. Зозуля