Рішення

від 19.02.2025 по справі 600/3822/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м. Чернівці Справа № 600/3822/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тор-Захід до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Тор-Захід звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-04.

Ухвалою суду від 29 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи; залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС в Івано-Франківській області; запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору надати до суду пояснення щодо позову та відзиву.

Ухвалою суду від 26 вересня 2024 року клопотання представника Головного управління ДПС у Чернівецькій області про залучення до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року витребувано у Головного управління ДПС у Чернівецькій області оригінали матеріалів фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОР-ЗАХІД в магазині Тор-Ба за адресою: вул. Максимовича, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, за результатами проведення якої прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-042. Витребуваноу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області: належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, які слугували підставою для призначення та проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОР-ЗАХІД в магазині Тор-Ба за адресою: вул. Максимовича, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область; належним чином засвідчені копії всіх фіскальних чеків, розрахункові операції по яких були предметом фактичної перевірки, проведеної на підставі наказу начальника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 01 травня 2024 року №1262-п, і про які зазначено в Додатках №1 та №2 до акту перевірки №9380/09/15/РРО/43275111 від 10 травня 2024 року. Встановлено строк для подання витребуваних доказів.

Згідно поданих позивачем заяв по суті справи та додаткових письмових пояснень, в обґрунтування заявлених вимог позивач вказував про недотримання податковим органом процедури призначення фактичної перевірки та, відповідно, про протиправність наказу на проведення фактичної перевірки від 01 травня 20224 року №1262-п, оскільки не було фактичних підстав для його винесення. Вказане свідчить і про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, винесеного за результатом такої фактичної перевірки. Також зазначено про перевищення податковим органом повноважень під час проведення перевірки, адже використання податкової інформації та документів, в тому числі даних СОД РРО за минулі періоди, передбачено виключно під час проведення документальних і камеральних перевірок; перевірка РРО за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій. Вказано позивачем і про недопущення ним порушень, виявлених податковим органом за результатом проведеної фактичної перевірки, що виразилися у реалізації алкогольних напоїв без зазначення марок акцизного податку та проведенні розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів режиму програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД. При цьому позивачем наголошено про не підтвердження висновків податкового органу належними та достовірними доказами, про необґрунтованість розміру штрафних санкцій, застосованих відповідачем в оскаржуваному рішенні, а також про не дослідження податковим органом питань реалізації позивачем алкогольних напоїв із марками акцизного податку якого зразка (старого/нового). Крім цього, позивачем зазначалося і про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам щодо встановленої законом форми та змісту, оскільки відповідачем за різними за своєю правовою природою штрафними (фінансовими) санкціями складено одне податкове повідомлення-рішення. При цьому невід`ємна частина оскаржуваного рішення, яке підписано в.о. Начальника ГУ ДПС у Чернівецькій області Чернецькою Т. і завірене печаткою, - розрахунок фінансових санкцій по акту фактичної перевірки підписано іншими особами, тобто невід`ємна частина оскаржуваного рішення підписана неуповноваженими особами. Вказане, на думку позивача, додатково свідчить про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно змісту поданих відповідачем заяв по суті справи та додаткових письмових пояснень, податковий орган вказував про законність прийнятого ним й оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення. При цьому відповідачем зазначено про дотримання податковим органом вимог податкового законодавства при призначенні та проведенні фактичної перевірки у позивача, а також про обґрунтованість висновків за результатом її проведення та правомірність застосування штрафних санкцій за виявленні порушення. Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У поясненнях щодо позову та відзиву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, фактично підтримавши позицію відповідача, також вказала про дотримання порядку призначення та проведення у позивача фактичної перевірки, а також про обґрунтованість висновків перевірки про допущення позивачем порушень податкового законодавства у перевіряємий період, що виразилося у реалізації алкогольних напоїв без зазначення марок акцизного податку та проведенні розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів режиму програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД. Податковий орган просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Тор-Захід зареєстроване як юридична особа за місцезнаходженням: вул. Володимира Вінниченка, буд.20, кв. (офіс) 314, м. Чернівці.

На підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, 01 травня 2024 року Головним управлінням ДПС в Івано-франківський області прийнято наказ «Про проведення фактичної перевірки» №1262-п.

Цим наказом вирішено провести фактичну перевірку в магазині «Тор- Ба» за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Максимовича, 15, де здійснює господарську діяльність ТОВ Тор-Захід (ЄДРПОУ 43275111) з 01 травня 2024 року.

За результатом проведення фактичної перевірки складено Акт фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №090522 (реєстраційний номер №9380/09/15/РРО/43275111), у якому вказано про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Тор-Захід порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, а саме:

- видача розрахункових документів не встановленої форми та змісту: форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2026р. №13 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.02.2016р. за №220/28350 (далі Положення №13) зокрема фіскальний чек має обов`язково містити цифрове значення штрихового колу марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках передбачених чинним законодавством) рядок 9.

Відповідно до п.2 ст.3 розділу 1 Положення № 13 встановлено, що у разі відсутності хоча одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення такий документ не приймається як розрахунковий.

Відповідно до даних електронних копій розрахункових документів РРО з ФН 3000818370, 3000818371, 3000818369, 3000818368 що надійшли до системи обліку даних РРО ДПС України, встановлено реалізацію алкогольних напої без зазначення марок акцизного податку.

Враховуючи вищезазначене, ТОВ Тор-Захід при здійсненні розрахункових операцій особам, які отримували товар надавалися розрахункових документів не встановленої форми та змісту на повну суму проведених операцій в розмірі 499676,06 грн., в тому числі перша розрахункова операція проведена фіскальним чеком №99149017 на суму 343,60 грн (додаток 1);

- проведення розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів режиму програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД, а саме: в листопаді 2022 реалізовано алкогольні напої без зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД (додаток 2).

ТОВ Тор-Захід, не погодившись із указаними висновками, подало до Головного управління ДПС в Івано-франківський області заперечення на акт фактичної перевірки, які були розглянуті податковим органом та згідно Висновку №84 від 29 травня 2024 року зафіксовані в акті фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111 порушення вимог чинного законодавства України не спростовуються поданими запереченнями.

На підставі акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111 ГУ ДПС у Чернівецькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-04, яким за порушення пунктів 2 та 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до ТОВ Тор-Захід застосовано штрафні санкції у розмірі 754442,29 грн.

Не погодившись із указаним рішенням, ТОВ Тор-Захід подало скаргу до ДПС України, яку рішенням ДПС України від 19 серпня 2024 року №25254/6/99-00-06-03-01-06 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-04 без змін.

За таких обставин ТОВ Тор-Захід звернулося до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та заявлених у ній вимог, позивач не погоджується та оскаржує прийняте відповідачем за результатом проведення фактичної перевірки податкове повідомлення-рішення.

При цьому в обґрунтування його незаконності, перш за все, вказує про недотримання податковим органом процедури призначення фактичної перевірки та, відповідно, про протиправність наказу на проведення фактичної перевірки від 01 травня 20224 року №1262-п, оскільки не було фактичних підстав для його винесення.

У зв`язку з цим варто зазначити, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 у справі №826/14123/18, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульований правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, питання правомірності дій контролюючого органу щодо призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про оскарження рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.

Таким чином, оскільки незаконність оскаржуваного рішення позивач обґрунтовує, в першу чергу, протиправністю дій податкового органу щодо призначення фактичної перевірки, за результатами якої відповідачем було прийнято оскаржуване рішення, то суд, беручи до уваги наведену вище правову позицію Верховного Суду, спочатку надає оцінку таким доводам позивача.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції на час виникнення спірних відносин).

Цим Кодексом передбачені функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Зокрема, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

З обставин справи вбачається, що оскаржуване позивачем рішення прийнято за результатом проведення фактичної перевірки, призначеної наказом від 01 травня 2024 року №1262-п, у якому правовою підставою його винесення зазначено підпункти 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підпункт 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою, зокрема, підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює. Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - "яка свідчить про можливі порушення" - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.03.2024 року по справі №420/9909/23 в питанні тлумачення та застосування підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

У вказаній постанові судом касаційної вказано, зокрема, про те, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

При цьому суд звертає увагу і на те, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2024 року по справі №420/9909/23 міститься висновок щодо правомірності наказу податкового органу про призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України з огляду на отримання підготовленої управлінням податкового аудиту одного з обласних управлінь ДПС доповідної записки з інформацією, яка може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій.

У ході судового розгляду даної справи судом було витребувано у Головного управління ДПС у Чернівецькій області оригінали матеріалів фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОР-ЗАХІД в магазині Тор-Ба за адресою: вул. Максимовича, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, за результатами проведення якої прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-04.

Також судом було витребувано у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, зокрема, належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, які слугували підставою для призначення та проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОР-ЗАХІД в магазині Тор-Ба за адресою: вул. Максимовича, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область.

Однак у досліджених судом оригіналах матеріалів фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОР-ЗАХІД в магазині Тор-Ба за адресою: вул. Максимовича, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, наданих відповідачем, відсутні докази наявної у податкового органу та/або отриманої ним в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування щодо можливого допущення ТОВ ТОР-ЗАХІД порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України); відсутні докази наявної у податкового органу та/або отриманої ним в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету (підпункт 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).

Не вказано про таку інформацію Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області і у відзиві на позовну заяву, відповідні докази до нього не подано.

Згідно ж змісту поданих Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області пояснень щодо позову та відзиву, останнім також не вказано про наявність у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області станом на час винесення наказу від 01 травня 2024 року №1262-п інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування щодо можливого допущення ТОВ ТОР-ЗАХІД порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України); інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету (підпункт 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).

Відповідних доказів до пояснення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не надано.

Отже, податкові органи як суб`єкти владних повноважень у ході судового розгляду цієї справи не обґрунтували й, відповідно, не надали належних та достовірних доказів наявності підстав, передбачених підпунктами 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, для призначення й проведення фактичної перевірки ТОВ ТОР-ЗАХІД в магазині Тор-Ба за адресою: вул. Максимовича, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що приймаючи наказ від 01 травня 2024 року №1262-п про проведення фактичної перевірки позивача, податковий орган лише обмежився посиланнями на норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але при цьому у ході судового розгляду цієї справи не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки у позивача, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення.

Вказане свідчить про незаконність призначення й проведення фактичної перевірки позивача і, як наслідок, про незаконність застосованої відповідачем до позивача за результатом проведення такої перевірки суми штрафу, яка визначена оскаржуваним рішенням.

Оскільки згідно правової позиції Великої Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 про те, що невиконання контролюючим органом вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками, то суд, враховуючи вищевикладене, приходить до висновку про незаконність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-04.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи протиправним оскаржуване рішення, суд також звертає увагу на такі доводи позову та обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що, на думку податкових органів, позивачем було допущено порушення пунктів 2 та 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі Закон №265/95-ВР), що виразилися у реалізації алкогольних напоїв без зазначення марок акцизного податку та проведенні розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів режиму програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД, за що оскаржуваним рішенням застосовані до позивача на підставі пунктів 1 та 7 статті 17 Закону №265/95-ВР штрафні санкції у розмірі 754442,29 грн.

Стосовно порушення позивачем пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР та застосування відповідачем до нього на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР штрафу у розмірі 749342,29 грн (відповідно до розрахунку фінансових санкцій по акту фактичної перевірки: 343,60 грн + 748998,69 грн = 749342,29 грн), то згідно акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111 податковим органом відповідно до даних електронних копій розрахункових документів РРО з ФН 3000818370, 3000818371, 3000818369, 3000818368, що надійшли до системи обліку даних РРО ДПС України, встановлено реалізацію алкогольних напої без зазначення марок акцизного податку. ТОВ Тор-Захід при здійсненні розрахункових операцій особам, які отримували товар, надавалися розрахункові документи не встановленої форми та змісту на повну суму проведених операцій в розмірі 499676,06 грн (з яких: РРО з ФН 3000818370 - 217225,10 грн, РРО з ФН 3000818371 - 224346,04 грн, РРО з ФН 3000818369 - 42609,29 грн та РРО з ФН 3000818368 - 15495,63 грн, а всього 499676,06 грн).

Стосовно порушення позивачем пункту 11 статті 3 Закону №265/95-ВР та застосування відповідачем до нього на підставі пункту 7 статті 17 Закону №265/95-ВР штрафу у розмірі 5100,00 грн (відповідно до розрахунку фінансових санкцій по акту фактичної перевірки), то згідно акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/ НОМЕР_1 податковим органом виявлено проведення розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів режиму програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД, а саме: в листопаді 2022 реалізовано алкогольні напої без зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД (додаток 2 до акту).

У зв`язку з цим суд звертає увагу на наступні норми матеріального права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування в аналогічних правовідносинах.

Так, згідно визначень, наведених у статті 2 Закону №265/95-ВР:

- розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

- розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Відповідно до приписів пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);

- проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Отже, за змістом наведених вимог суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

- у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Згідно ж пункту 7 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.

Предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.

Вказане є правовою позицією Верховного Суду у постанові від 09.09.2024 року у справі №280/6832/23 щодо застосування наведених вище норм права.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за №220/28350 (далі Положення №13).

Відповідно до пункту 1 розділу I Положення №13, визначено форму і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту: продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг; здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків; здійснення операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів; приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Згідно з пунктом 2 розділу 2 Положення №13 визначено обов`язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги), який повинен містити, в тому числі: код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 7); цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).

Відповідно до підпункту 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 ПК України марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в e-сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизу, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (пункт 226.7 статті 226 ПК України).

Аналіз податкового законодавства України свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів.

Пунктом 3 розділу І Положення №13 передбачено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.

Отже, розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає вимогам зазначеного Положення. При цьому, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої є обов`язковим реквізитом фіскального касового чеку, а тому відсутність цього реквізиту у фіскальному чеку має кваліфікуватися як те, що такий документ не є розрахунковим.

До цього суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 року №500/6845/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого за змістом норм Положення №13 слід розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі.

У першому випадку дійсно неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість, у другому випадку безпосередньо Положення №13 вказує, що такий документ не прийматиметься як розрахунковий. Відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як назва податку, літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону України №265/95-ВР.

Відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону України №265/95-ВР.

Зі змісту додатків №1 та №2 до акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111, а також з копій фіскальних чеків, розрахункові операції по яких досліджувалися при проведенні фактичної перевірки позивача і які були подані Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області до суду, вбачається не зазначення у них реквізитів марок акцизного податку при реалізації алкогольних напоїв, а також проведення розрахункових операцій через РРО без використання для підакцизних товарів (сигарет) режиму програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД.

Поряд з цим у ході судового розгляду справи податковими органами не було спростовано доводів позову про необґрунтованість висновків щодо реалізації позивачем алкогольних напоїв без зазначення марок акцизного податку (видачі розрахункових документів не встановленої Положенням №13 форми та змісту) з огляду на не дослідження податковими органами питань реалізації позивачем алкогольних напоїв із марками акцизного податку якого зразка (старого чи нового).

Так, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої міститься на марках акцизного податку нового зразка, які були введені в обіг з 01.05.2020 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №74 "Деякі питання маркування алкогольних напоїв" та Постанови Кабінету Міністрів України №97 "Про внесення змін до Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів".

Одними із обов`язкових реквізитів марки акцизного податку нового зразка для маркування алкогольних напоїв є штрих-код та QR-код, які містять інформацію про серію та номер марки, однак марки попереднього зразка таких реквізитів як штрих-код та QR-код не мають, але такі алкогольні напої мають право перебувати в обігу (реалізації) до закінчення граничного гарантійного терміну придатності.

Марки акцизного податку для алкогольних напоїв попереднього зразка, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №296 та перебували в обігу з 01.07.2015, не мали штрих-коду та QR-коду.

Такі марки продовжували перебувати в обігу після 01.05.2020 відповідно до положень абз. 4,6 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" №481/95-ВР, згідно з якими у разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

При цьому алкогольні напої та тютюнові вироби, вироблені в Україні або імпортовані в Україну до набрання чинності внесеними відповідним законом змінами щодо маркування, знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

Суд наголошує, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог, зокрема, пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об`ємних одиниць мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу (зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців, стояти на полицях магазинів).

Таким чином, на дату початку дії змін до Положення №13 у частині обов`язковою відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв (01 жовтня 2021 року) в обігу перебували алкогольні напої, марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та акцизними марками нового зразка, введеними в обіг 01 травня 2020 року (з нанесеним штриховим/QR кодом). Такий реквізит фіскального касового чека, як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.

Продаж з 01.10.2021 алкогольних напоїв, маркованих марками старого зразка, без зазначення в розрахунковому документі РРО та/або ПРРО відомостей із штрих-коду марки акцизного податку (серії та номера), не може вважатися порушенням законодавства.

Суд також звертає увагу на те, що Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 06 вересня 2021 року №3347/ІПК/99-00-07-05-01-06 зазначила, що продаж з 01 жовтня 2021 року алкогольних напоїв (строк придатності яких не минув), маркованих марками старого зразка, без зазначення в розрахунковому документі РРО та або/ ПРРО відомостей із штрих-коду марки акцизного податку (серії та номеру), не буде вважатися порушенням чинного законодавства.

Згідно позиції податкових органів у цій справі, суть порушення вимог пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, за яке на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 749342,29 грн, полягає у реалізації позивачем алкогольних напоїв без зазначення марок акцизного податку (видачі розрахункових документів не встановленої Положенням №13 форми та змісту). Тобто, роздруковані та видані фіскальні чеки не мали цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, у них були відсутні серія і номер марки акцизного податку.

Водночас суд, з огляду на викладене вище, зауважує, що у випадку маркування алкогольних напоїв марками старого зразка (без штрихового коду), це унеможливлює відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки. Оскільки алкогольні напої, що марковані марками попереднього зразка (без штрихового коду), реалізуються в межах придатності такого напою до споживання, то при продажу алкогольних напоїв з марками акцизного податку старого зразка рядок 9 цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої не відображається (через відсутність штрихового коду).

Однак, акт фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111 та додатки до нього не містять положень, яке акцизне маркування було наявне на алкогольних напоях, що реалізував позивач у період з 02.01.2022 року по 31.12.2022 року (згідно змісту додатків №1 до акту фактичної перевірки), старого чи нового зразка.

Податкові органи не надали жодних доказів проведення перевірки первинних документів щодо придбання позивачем алкогольних напоїв, маркованих марками нового (із штриховим кодом) та/або попереднього зразка (без штрихового коду).

Такі обставини не були предметом проведеної перевірки, не були встановлені під час фактичної перевірки, не відображені в акті перевірки.

Отже, податковий орган під час проведення перевірки позивача не виокремлював алкогольні напої, що марковані акцизними марками попереднього (старого) зразка (без штрихового коду), та які були реалізовані в межах придатності такого напою до споживання позивачем, та алкогольні напоїв з акцизними марками із зазначенням штрихового коду.

У акті, складеному за результатами фактичної перевірки, жодним чином не зафіксовано і реалізацію позивачем алкогольної продукції (горілки, коньяку, віскі тощо) після спливу термінів її придатності до споживання.

За таких обставин суд погоджується із твердженнями позивача про те, що не є належним чином обґрунтованими доводи Головного управління ДПС у Чернівецькій області та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, що при продажу алкогольних напоїв за перевірений виключно на підставі даних системи СОД РРО з 02.01.2022 року по 31.12.2022 року період позивач мав обов`язок друкувати рядок 9 на фіскальному чеку (цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої).

Викладене свідчить про необґрунтованість та передчасність висновків податкових органів про порушення позивачем пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР стосовно усіх чеків, які зазначені в додатках №1 до акту фактичної перевірки.

Поряд з цим суд звертає увагу і на таке.

Як свідчать надані Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області оригінали матеріалів фактичної перевірки та додані до відзиву докази, при здійсненні нарахування оскаржуваних штрафних санкцій у відповідача фактично були відсутні первинні документи - розрахункові документи (фіскальні чеки), що зазначені в додатках №1 та №2 до акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111, відносно яких Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області виявлені порушення позивачем пунктів 2 та 11 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2024 року по справі №520/4564/23 зазначив, зокрема, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформцією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин. У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є саме розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.

Відтак, враховуючи відсутність у Головного управління ДПС у Чернівецькій області розрахункових документів (тобто, чеків, про які зазначено в додатках №1 та №2 до акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/ НОМЕР_1 ), суд погоджується із доводами позову щодо необґрунтованості висновків відповідача про допущення позивачем порушень пунктів 2 та 11 статті 3 Закону №265/95-ВР та щодо необґрунтованості розміру штрафних санкцій, застосованих відповідачем в оскаржуваному рішенні.

При цьому суд зауважує, що згідно обставин справи при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем було взято до уваги лише відомості у додатках №1 та №2 до акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111 (тобто, дані системи СОД РРО за період з 02.01.2022 року по 31.12.2022 року).

Водночас у ході судового розгляду справи судом було витребувано у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області належним чином засвідчені копії всіх фіскальних чеків, розрахункові операції по яких були предметом фактичної перевірки позивача.

Як свідчать наявні матеріали, Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області надані копії фіскальних чеків по ФН РРО 3000818370, 3000818369, 3000818368, які зазначаються в додатках №1 до акту фактичної перевірки, за результатом якої виявлено допущення позивачем порушень пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

З наданих Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області фіскальних чеків по ФН РРО 3000818370, 3000818369, 3000818368, інформації з відповідних додатків №1 до акту фактичної перевірки та розрахунку фінансових санкцій по акту фактичної перевірки вбачається, що штраф відповідачем обраховувався на загальну суму всього чеку, при тому що сума придбаних споживачами алкогольних напоїв становила меншу вартість від загальної суми чеку. Так, наприклад у фіскальному чеку від 02.01.2022 №111594 по ФН РРО 3000818370 вказано про продаж алкогольних напоїв (горілки) на суму 501,70 грн, натомість відповідачем на підставі інформації з додатку №1 до акту перевірки враховано загальну суму по вказаному чеку - 783, 40 грн; у фіскальному чеку від 02.01.2022 №111767 по ФН РРО 3000818370 вказано про продаж алкогольних напоїв (горілки) на суму 447,00 грн, натомість відповідачем на підставі інформації з додатку №1 до акту перевірки враховано загальну суму по вказаному чеку 698,10 грн тощо.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позову, які не були спростовані відповідачем у ході судового розгляду справи, про те, що для нарахування позивачу штрафних санкцій відповідачем безпідставно була включена загальна сума чеків, що вказані в додатках №1 до акту фактичної перевірки. Тобто, крім вартості підакцизних товарів для нарахування штрафних санкцій безпідставно була включена вартість усіх товарів, зазначених у відповідному чеку.

До цього суд звертає увагу на те, що в додатках №1 до акту фактичної перевірки від 10 травня 2024 року №9380/09/15/РРО/43275111, на підставі яких відповідачем було здійснено нарахування позивачу штрафних санкцій, відсутні відомості про ціну (суму цін) саме алкогольних напоїв у відповідному чеку.

Крім цього, суд зазначає, що ні Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області, ні Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області не було надано фіскальних чеків по ФН РРО 3000818371, які згідно змісту акту фактичної перевірки та додатку №1 до нього також брались до уваги при прийняті висновку про порушення позивачем пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР та слугували підставами для нарахування штрафних санкцій в оскаржуваному рішенні.

Також, як вбачається з матеріалів справи, згідно позиції податкових органів та відомостей з розрахунку фінансових санкцій по акту фактичної перевірки щодо порушення позивачем пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, таке вперше мало місце при розрахунковій операції, проведеної фіскальним чеком №149017 на суму 343,60 грн.

Про цей фіскальний чек вказується і в додатку №1 до акту фактичної перевірки щодо ФН РРО 3000818371.

Однак у ході судового розгляду справи податковими органами, не зважаючи на постановлення судом ухвали про витребування доказів, не було надано ані фіскального чеку №149017 на суму 343,60 грн, ані інших фіскальних чеків по ФН РРО 3000818371, які наведені в одному з додатків №1 до акту фактичної перевірки.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте у ході судового розгляду справи відповідачем не доведено суду обґрунтованість застосування до позивача штрафної санкції саме у розмірі 754442,29 грн, з яких 749342,29 грн за порушення пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР та 5100,00 грн за порушення пункту 11 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Відтак, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області не спростовано доводів позову про необґрунтованість розміру застосованих штрафних санкцій.

Викладене у свої сукупності є додатковими підставами для визнання судом незаконним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім цього, суд звертає увагу і на доводи позову, які не були спростовані відповідачем, щодо порушення вимог складання оскаржуваного рішення.

Так, згідно пункту 5 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015 року (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/2825), податкове повідомлення-рішення складається за кожним окремим податком, збором та/або іншим зобов`язанням, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або разом зі штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) та пенею за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у тому числі за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Між тим, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області при застосуванні штрафних санкцій на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР та пункту 7 статті 17 Закону №265/95-ВР, тобто двох окремих штрафних санкцій, складено одне податкове повідомлення-рішення, чим порушено вказані вище норми.

Не спростовані відповідачем у ході судового розгляду цієї справи і доводи позову про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що невід`ємна частина оскаржуваного рішення, яке підписано в.о. Начальника ГУ ДПС у Чернівецькій області Чернецькою Т. і завірене печаткою, - розрахунок фінансових санкцій по акту фактичної перевірки підписано іншими особами. Тобто, невід`ємна частина оскаржуваного рішення підписана не уповноваженими особами.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Натомість доводи відповідача є безпідставними, вони не спростовують доводів позову й не свідчать про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі платіжної інструкції №11 від 20.08.2024 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 11316 грн 63 коп., то вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача і витрати на правову допомогу у розмірі 29155,00 грн.

Поряд з цим відповідачем подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Вказане обґрунтовано тим, що дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання. При цьому звернута увага і на те, що на розгляді у суді знаходяться справи №600/3809/24-а, №600/3814/24-а, №600/3826/24-а, №600/3950/24-а, №600/3953/24-а, №600/3955/24-а між тими самими сторонами та з аналогічних підстав, зміст кожної позовної заяви відрізняється один від одного тільки номером наказу, акту та номером ППР. Оскільки сума втрат на правничу допомогу, зазначена представником позивача в акті виконаних робіт, є неспівмірною зі складністю справи, обсягом роботи, відповідач просить суд зменшити розмір відповідних витрат.

Так, право відповідача на звернення до суду з таким клопотанням передбачено частиною шостою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому відповідно до частини першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, на підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29155,00 грн, позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 16.05.2024 року №2424, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Тор-Захід та адвокатським об`єднанням «А.С.А.Груп»; додаткову угоду №5 від 19.08.2024 року до вказаного вище договору; договір про надання адвокатських послуг від 19.08.2024 року, укладений між адвокатським об`єднанням «А.С.А.Груп» та адвокатом Письменною Н.В.; ордер на дання правничої допомоги Серії ВЕ №1128271 від 19.08.2024 року Товариству з обмеженою відповідальністю Тор-Захід адвокатом Письменною Н.В.; акт №040924/1 виконаних робіт (наданих послуг) віл 04.09.2024 року, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю Тор-Захід та адвокатом Письменною Н.В.; звіт про надані послуги відповідно до додаткової угоди №5 від 19.08.2024 року до договору про надання правничої допомоги від 16.05.2024 року №2424; рахунок на оплату №68 від 20.08.2024 року та платіжну інструкцію від 20.08.2024 року щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю Тор-Захід адвокатському об`єднанню «А.С.А.Груп» коштів у розмірі 29155,00 грн за надання правової допомоги згідно додаткової угоди №5 від 19.08.2024 року до договору про надання правничої допомоги від 16.05.2024 року №2424.

Проаналізувавши зміст указаних документів, суд вважає підтвердження позивачем понесених витрат за надання професійної правничої допомоги у цій справі на суму 29155,00 грн.

Водночас, вирішуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд зазначає таке.

При визначенні суми відшкодування судових витрат необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.

У цій справі при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, та беручи до уваги приписи частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із такого:

- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми;

- розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання;

- у цій категорії справ, враховуючи підстави даного позову, наявна численна судова практика Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних відносинах;

- справа, з огляду на правові підстави позову, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання позивачем великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Також наявні матеріали свідчать про те, що при підготовці позовної заяви, відповіді на відзив та письмових пояснень адвокатом Письменною Н.В. не було витрачено значну кількість часу та зусиль, нею не виконано великого обсягу юридичної і технічної роботи, в тому числі і щодо аналізу податкового законодавства, і щодо зібрання та подання доказів на підтвердження заявлених вимог. При цьому суд зважає, що згідно інформації із системи "Діловодство спеціалізованого суду" в провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду дійсно, як указано відповідачем у клопотанні, перебуває (перебувало) низка адміністративних справ за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тор-Захід до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, спірні відносини у яких є аналогічними спірним відносинам у цій справі, і представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Тор-Захід у тих справах (справи №600/3809/24-а, №600/3814/24-а, №600/3826/24-а, №600/3950/24-а, №600/3953/24-а, №600/3955/24-а) також здійснює адвокат Письменна Н.В., якою, фактично, наводяться одні і ті ж самі аргументи та доводи.

При цьому суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі №200/7763/19-а, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім цього, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд погоджується із доводами відповідача про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу саме у розмірі 29155,00 грн. Тому, наявні підстави для зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі.

Враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, зважаючи на наведені вище обставини, суд приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесенні останнім судові витрати у загальній сумі 16316,63 грн (5000 грн 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу та 11316 грн 63 коп. сплачений судовий збір).

Керуючись статтями 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Тор-Захід до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 05 червня 2024 року №000005948/ж10/24-13-07-04.

Стягнути з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тор-Захід судові витрати у виді судового збору в розмірі 11316 грн 63 коп. та у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19.02.2025 року.

Повне найменування учасників справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Тор-Захід (вул. Володимира Вінниченка, буд.20, кв.(офіс) 314, м. Чернівці, 58005, ЄДРПОУ 43275111), відповідач Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, ЄДРПОУ 44057187), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, ЄДРПОУ 43968084).

Суддя О.П. Лелюк