Постанова

від 18.02.2025 по справі 440/17936/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 р. Справа № 440/17936/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 01.02.24 по справі № 440/17936/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області, апелянт), в якій просив:

-визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.06.2023 № Ф-20631-51/1231, складену ГУ ДПС у Полтавській області на суму 20612,02 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 позовну заяву задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС в Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.06.2023 №Ф-20631-51/1231.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1878,80 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що починаючи з 01.01.2017 року самозайняті особи незалежно від отримання доходу були зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі, не менше мінімального. На день формування податкової вимоги ОСОБА_1 мав статус адвоката та був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від провадження діяльності та, незважаючи на те, що одночасно був найманим працівником.

Лише з 01.01.2021, набранням чинності змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 13.02.2020 №592-ІХ, ОСОБА_1 має право користуватися пільгою зі сплати єдиного соціального внеску, як самозайнята особа, яка одночасно є найманим працівником, за яку роботодавцем сплачується страховий внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечуючи проти доводів скарги відповідача,вважаючи правомірним рішення суду першої інстанції, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу ГУ ДПС у Полтавській області без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

З 16.09.2010 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Славутич-Руда-Україна» (код ЄДРПОУ 30267321) , а також працює за сумісництвом в ДП «Ферротранс» (код ЄДРПОУ 25642707).

На підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області №17 від 16.10.2018 ОСОБА_1 отримав право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2380 від 16.10.2018.

Згідно з Довідкою про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру від 26.10.2018 № 1816020700007 адвокат Макарчук Ю.М. узятий на облік у контролюючих органах 26.10.2018 за № 4102. На дату видачі довідки перебуває на обліку у Кременчуцькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (Горішньоплавнівське відділення).

За повідомленням від 26.10.2018 № 1816028000005 ОСОБА_1 взятий на облік як платник єдиного внеску в органі доходів і зборів.

16.06.2023 ГУ ДПС у Полтавській області здійснено нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску, сформовано та направлено вимогу про сплату цього боргу № Ф-20631-51/1231 на суму 20612,02 грн.

Згідно витягу з інтегрованої картки платника податків по єдиному внеску (технологічний код 71040000) станом на 01.01.2023 за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 20 612,02 грн (а.с. 51 зворотній бік, 59-63), яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань:

- 08.02.2019 платником самостійно сплачено - 2457,18 гривень;

- по строку сплати 19.04.2019 нараховано 2754,18 грн, за 1-квартал 2019 року;

- по строку сплати 02.05.2019 нараховано 2457,18 грн, за 4-квартал 2018 року, згідно поданого звіту за 2018 рік від 08.02.2019 № 1340;

- по строку сплати 19.07.2019 нараховано 2754,18 грн , за 2-квартал 2019 року;

- по строку сплати 21.10.2019 нараховано 2754,18 грн, за 3-квартал 2019 року;

- по строку сплати 20.01.2020 нараховано 2754,18 грн , за 4-квартал 2019 року;

- по строку сплати 21.04.2020 нараховано 2078,12 грн, за 1-квартал 2020 року;

- по строку сплати 20.07.2020 нараховано 1039,06 грн, за 2-квартал 2020 року;

- по строку сплати 19.10.2020 нараховано 3178,12 грн, за 3-квартал 2020 року;

- по строку сплати 21.01.2021 нараховано 3300,00 грн, за 4-квартал 2020 року.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 (форми ОК-5, ОК-7) встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період з період з ІV квартал 2018 року по IV квартал 2020 року сплачувався роботодавцем ТОВ «Славутич-Руда-Україна» (код ЄДРПОУ 30267321) та ДП «Ферротранс» (код ЄДРПОУ 25642707) за позивача, як застраховану особу.

03.11.2023 позивачем було оскаржено вимогу про сплату боргу № Ф-20631-51/1231 від 16.06.2023 до Державної податкової служби України.

24.11.2023 рішенням ДПС України №35032/6/99-00-06-02-01-06 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суду з вказаним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності нарахування контролюючим органом позивачу суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з період з ІV квартал 2018 року по IV квартал 2020 року в розмірі 20 612,02 грн, яка є фактично подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Спірним питанням у цій справі є питання сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особою, яка є адвокатом і одночасно перебуває у трудових відносинах з підприємством, яким сплачено такий внесок.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначаєПК України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги), самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За приписами статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини 3 статті 4, частини першої статті 13 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Проаналізувавши наведені вище положення ПК України та Закону №5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Одночасно особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.05.2020 у справі №500/576/19 та від 04.06.2020 у справі №240/9527/19.

Адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача, не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.

Тобто адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

Якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов`язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18, від 28.05.2020 у справі №200/10723/18-а.

Таким чином, твердження відповідача про обов`язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, у періоді в якому такий доходів як самозайнята особа доходів не отримувала, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 2 Закону №2464-VI обов`язок подавати звітність з єдиного соціального внеску покладено саме на платників такого внеску.

При цьому абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто обов`язок визначати базу нарахування не менше розміру мінімального страхового внеску в разі неотримання доходу покладений саме на платників єдиного соціального внеску. За умови неотримання позивачем доходів від здійснення ним як самозайнятою особою незалежної професійної діяльності, тобто відмінної від тієї, що здійснюється позивачем як найманим працівником, платником єдиного соціального внеску, на якого покладено обов`язок подавати звітність, виступає саме роботодавець.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача № НОМЕР_1 від 01.08.2008, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Славутич-Руда-Україна» з 06.09.2010 .

Згідно з випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формами ОК-5 та ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) у період з ІV квартал 2018 року по IV квартал 2020 року сплачено страхувальником - його роботодавцями ТОВ «Славутич-Руда-Україна» (код ЄДРПОУ 30267321) , а також ДП «Ферротранс» (код ЄДРПОУ 25642707).

Таким чином, колегією суддів встановлено, що у спірний період, починаючи з 16.09.2010, позивач дійсно перебував у трудових відносинах з ТОВ «Славутич-Руда-Україна», працював на посадах юрисконсульта, провідного юрисконсульта, головного юрисконсульта тобто здійснював діяльність у сфері права в межах трудових відносин з ТОВ «Славутич-Руда-Україна», товариство сплачувало за свого працівника єдиний внесок. Крім того, даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено також , що позивач працював у ДП «Ферротранс», яке також сплачувало за позивача єдиний внесок .

При цьому апелянтом не надано суду жодних належних документальних та допустимих доказів того, що позивач у період з ІV квартал 2018 року по IV квартал 2020 року здійснював незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності у період з ІV квартал 2018 року по IV квартал 2020 року не отримував, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що визначена у вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 16.06.2023 за №Ф-20631-51/1231 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 20 612,02 грн фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача за вказаний період.

Доводи апеляційної скарги, щодо наявності обов`язку у позивача зі сплати єдиного внеску у зв`язку із зайняттям адвокатською діяльністю колегія суддів вважає безпідставними з урахуванням вище зазначеного.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на неоскарження позивачем податкової вимоги від 16.06.2023 №Ф-20631-51/1231-У, оскільки предметом розгляду даної справи є саме зазначена вимога.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки скаржник, цитуючи положення статей 72,73, 75, 90, 242 КАС України не зазначив які саме зібрані у справі докази не були досліджені судом, які обставини були встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку апелянта, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджувалися, що могло давати підстави для висновку про порушення судом норм процесуального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно дост. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року по справі № 440/17936/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін