Постанова

від 21.01.2025 по справі 380/9077/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/9077/22 пров. № А/857/17192/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Гладкій С.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №380/9077/22 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Сихівського відділу Державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Галичина-Авто», Акціонерне товариство «Сенс Банк» про визнання дії та бездіяльності протиправними, скасування акту (головуючий суддя першої інстанції Кравців О.Р., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 20.05.2024),-

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Сихівського відділу Державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Галичина-Авто», Акціонерне товариство «Сенс Банк», в якому просить:

- поновити строки на подання даного позову, що пропущений з поважних причин;

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. щодо не звернення до суду з поданням про визначення частки боржника у майні, а саме у обладнанні, меблях та посуді в кількості 36 позицій, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 ;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. щодо арешту майна боржника, а саме обладнання, меблів та посуду в кількості 36 позицій, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , а постанову державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. про арешт майна боржника від 15.10.2014 визнати незаконною та скасувати;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. щодо проведення опису та арешту майна боржника, а саме обладнання, меблів та посуду в кількості 36 позицій, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , а акт державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. про опис та арешт майна боржника від 23.10.2014 визнати незаконним та скасувати;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності, а постанову старшого державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. про призначення суб`єкта оціночної діяльності від 08.06.2015 визнати незаконною та скасувати;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності, а постанову старшого державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. про призначення суб`єкта оціночної діяльності від 24.12.2016 визнати незаконною та скасувати;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності, а постанову старшого державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Літавого В.М. про призначення суб`єкта оціночної діяльності від 10.01.2017 визнати незаконною та скасувати;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ щодо визначення вартості рухомого майна, яка здійснена на підставі звіту про оцінку майна, який складений суб`єктом оціночної діяльності Деревенко Л.Є. у межах процедури виконавчого провадження, щодо рухомого майна боржника, а саме обладнання, меблів та посуду в кількості 36 позицій, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Тюльпанова, 2;

- визнати неправомірними дії начальника Сихівського ВДВС ЛМУЮ щодо направлення філії ДП «Сетам» заяви на реалізацію, а саме обладнання, меблів та посуду в кількості 36 позицій (передачі майна на реалізацію з прилюдних торгів);

- визнати неправомірними дії державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львів Бурій В.Я. щодо акту про проведення електронних торгів, а акт державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова Бурій В.Я. про проведення електронних торгів від 11.07.2017 визнати незаконним та скасувати;

- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо незалучення до виконавчого провадження №44972961 органів опіки та піклування;

- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо неотримання в межах виконавчого провадження №44972961 попереднього дозволу органів опіки та піклування для реалізації нерухомості право на користування яким мають неповнолітні діти;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо визначення вартості нерухомого майна, яка здійснена на підставі звіту про оцінку майна, який складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 станом на 03.10.2019 у межах процедури виконавчого провадження №44972961, щодо нерухомого майна боржника, а саме 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 40.1 кв.м, житловою площею 20.1 кв.м;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо проведення опису та арешту майна боржника, а постанову старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. про опис та арешт майна боржника від 02.07.2019 визнати незаконною та скасувати;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності, а постанову старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. про призначення суб`єкта оціночної діяльності від 05.07.2019 визнати незаконною та скасувати;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо направлення 07.10.2019 висновку про вартість майна боржника;

- визнати неправомірними дії начальника Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Нагорняк О.Я. щодо направлення 22.10.2019 Львівській філії ДП «Сетам» заяви на реалізацію житлової нерухомості (передачі частки квартири на реалізацію з прилюдних торгів);

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо направлення 16.01.2020 повідомлення стягувачам про можливість залишення за собою нереалізованого майна;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. щодо передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а постанову старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 24.01.2020 визнати незаконною та скасувати;

- визнати незаконним та скасувати акт старшого державного виконавця Сихівського ВДВС м. Львова ЗМУ МЮ (м. Львів) Голенко М.В. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 24.01.2020.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідачем неправомірно та з недотриманням норм права винесено оскаржувані постанови. Вказано, що відповідачем порушено приписи Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), Сімейного кодексу України (далі СК України), Закону України «Про охорону дитинства», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (далі Інструкція №512/5) під час здійснення примусового виконання наказу №914/188/16 Господарського суду Львівської області від 26.09.2014 та під час реалізації рухомого та нерухомого майна позивача для погашення боргу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у задоволенні позову відмовити повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі.

Апелянт зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 02.09.1995р укладено шлюб. Майно, яке описано та арештовано, оцінено та передано на торги, а саме обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій за адресою АДРЕСА_1 не являються особистою власністю ОСОБА_1 а є спільною сумісною власністю подружжя.

Натомість в порушення вимог закону, накладаючи арешт на майно, проводячи його опис та оцінку та в подальшому передаючи таке на реалізацію, державним виконавцем не враховано той факт, що таке майно є спільним майном подружжя, частка у якому є невизначеною, а тому державний виконавець зобов`язаний був звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні, що зроблено в порушення вимог закону не було. Доказів протилежного матеріали даної справи не містять.

Звертає увагу суду, що квартира АДРЕСА_3 на праві власності належала згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 12.10.2017р., ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (чоловік скаржниці), ОСОБА_5 (син скаржниці), ОСОБА_6 (невістка скаржниці), ОСОБА_7 (внук скаржниці) - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 (внучка скаржниці) - ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в період часу з 28.03.2014 року і по 22.10.2021р. за місцем проживання: АДРЕСА_4 не знаходились та в квартирі не проживали, оскільки проживали на території Російської Федерації де ОСОБА_4 проходив лікування.

Відповідно до п.29 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувану з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Зважаючи на той факт, що при вчиненні виконавчих дій, державний виконавець не звертався за дозволом органу опіки та піклування та такого органу не залучав - в межах виконавчого провадження, незважаючи на той факт, що вчинялись дії щодо реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мали діти, а саме ОСОБА_7 (внук скаржниці) - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 (внучка скаржниці) - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже позов підлягав до задоволення, на що в порушення вимог закону не звернуто уваги судом першої інстанції.

Окрім того, державним виконавцем призначено суб`єкта оціночної діяльності, яким проведено оцінку майна.

Згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження», визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони 'не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Зі змісту Закону України «Про виконавче провадження» убачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна. Зважаючи на викладене вище, апелянт вважає, що підлягає визнанню недійсною оцінка нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на праві власності, - 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 40.1 кв.м., житловою площею 20.1 кв.м., вартістю 97680,00 грн, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_3 станом на 03.10.2019 року у межах процедури виконавчого провадження №44972961.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що експертна оцінка спірної частки нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки ні суб`єкт оціночної діяльності, ні державний виконавець не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвести до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна за заниженою ціною.

Крім цього, вказує, що передаючи нереалізовану частку майна боржника стягувачу ОСОБА_2 в січні 2020 року, державним виконавцем не враховано позицій інших стягувачів та відсутності їхнього бажання щодо отримання такого майна.

Апелянт зауважує, що відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості. Тобто у період до проведення виконавчих дій щодо реалізації частини спірного нерухомого майна на електронних торгах, державним виконавцем не проведено виконавчих дій з реалізації належного боржнику на праві власності транспортного засобу марки MERCEDES- BENZ, 260 Е, д.н.з. ( НОМЕР_1 ), а отже державним виконавцем порушено порядок, встановлений статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», для вчинення виконавчих дій щодо звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна.

Правило щодо застосування встановленої законом черговості звернення стягнення на майно боржника, а саме, що в першу чергу звернення стягнення повинно відбуватись на кошти та рухоме майно, має істотне значення. Відповідно, звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» здійснюються у виключному випадку у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачем та третьою особою ФОП ОСОБА_2 подані відзиви на апеляційну скаргу, суть яких зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судових засіданнях апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи ФОП ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечили, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання.

Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.7 ст. 287 КАС України).

З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що на виконанні Сихівського відділу Державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало зведене виконавче провадження №48235661 про примусове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яке складалось з наступних виконавчих проваджень:

- виконавче провадження №44972961 з виконання наказу №914/2355/14 від 26.09.2014, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 в сумі 128291,72 грн.;

- виконавче провадження №45475192 з виконання виконавчого листа №6-3370/11 від 26.09.2011, виданого Новозаводським судом міста Чернігова, про стягнення заборгованості на користь «ПАТ «Альфа-Банк» в сумі 110519,22 грн.;

- виконавче провадження №45789877 з виконання наказу №914/3326/14 від 21.11.2014, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення заборгованості на користь ПАТ «Галичина-Авто» в сумі 14165,02 грн.;

- виконавче провадження №50539326 з виконання наказу №914/188/16 від 15.03.2016, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 в сумі 12528,39 грн.;

- виконавче провадження №54874428 з виконання наказу №914/1590/17 від 02.10.2017, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення заборгованості на користь держави в сумі 1811,00 грн.;

- виконавче провадження №55705230 з виконання наказу №914/1590/17 від 02.10.2017, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 в сумі 6737,27 грн.

На виконання наказу №914/2355/14 від 26.09.2014, виданого Господарським судом Львівської області, державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.10.2024.

15.10.2014 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження.

Актом опису та арешту майна від 23.10.2014 державним виконавцем описано та арештовано майно боржника, а саме обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Постановами у ВП №44972961 від 08.06.2015, 24.12.2016, 10.01.2017 державним виконавцем призначено суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості майна.

Вищевказане майно боржника реалізоване в порядку проведення електронних торгів відповідно до протоколу №265477 від 22.06.2017 /Т.4, арк.спр.243-244/. Кошти в сумі 7976,20 грн., які надійшли на депозитний рахунок відділу від реалізації майна перераховані стягувачам в порядку пропорційного стягнення.

На підставі вказаного протоколу державним виконавцем видано акт про проведення електронних торгів від 11.07.2017.

Постановою від 02.07.2019 державним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника, а саме 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 /Т.2, арк.спр.69-72/.

Постановою від 05.07.2019 державним виконавцем призначено суб`єкта оціночної діяльності /Т.2, арк.спр.74/.

04.10.2019 відповідачем отримано звіт про оцінку частки квартири /Т.2, арк.спр.83-84/.

Відповідно до супровідного листа вказаний звіт надіслано учасникам виконавчого провадження на наступний робочий день 07.10.2019.

22.10.2019 відповідачем надіслано Львівській філії ДП «СЕТАМ» заяву на реалізацію житлової нерухомості.

Оскільки, тричі електроні торги не відбулися, 16.01.2020 державним виконавцем надіслано стягувачам повідомлення про можливість залишення за собою нереалізованого майна.

У відповідь на вказане повідомлення третьою особою 1 подано заяву в якій виявлено бажання залишити за собою нереалізоване майно в рахунок погашення боргу.

Постановою державного виконавця від 24.01.2020 у ВП №44972961 /Т.2, арк.спр.105-107/ передано стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу 1/6 частку квартири (місцезнаходження АДРЕСА_4 ; загальна площа квартири 40,1 м.кв.; реєстраційний номер майна: 1406616946101).

24.01.2020 державним виконавцем винесено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Не погоджуючись з такими діями, рішеннями та бездіяльністю державного виконавця, позивач звернулася із скаргою до Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2022 провадження у справі закрито. Роз`яснено, що чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, однак згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 906/530/17, від 13.02.2019 у справі № 808/2265/16).

Вважаючи протиправною бездіяльність та акти державного виконавця у ВП №44972961, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з цим позовом.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що відповідач, в ході здійснення виконавчих дій, діяв відповідно до Закону. Державним виконавцем дотримано норми законодавства щодо черговості звернення стягнення на майно боржника: перевірено кошти на рахунках, доходи, вжито усіх заходів щодо розшуку рухомого майна, а в останню чергу звернено стягнення на нерухоме майно боржника.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.

Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон №1403-VIII).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1).

Крім того, на підставі пункту 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.

За приписами статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця) (частина 1).

За приписами статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття права власності визначено у статті 317 ЦК України, відповідно до якої це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності закріплено у статті 318 ЦК України, де зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1).

За приписами частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини 6 статті 48 Закону №1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону №1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

За приписами частини 1 статті 61 Закону №1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду (частина 6 статті 61 Закону №1404-VIII).

Відповідно до частини 7 статті 61 Закону №1404-VIII у разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Частиною 8 статті 61 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно (частина 9 статті 61 Закону №1404-VIII).

Судом з`ясовано, що спір виник у зв`язку з протиправною, на думку позивача, діями (бездіяльністю) та незаконними актами державного виконавця чим порушено право власності позивача на рухоме та нерухоме майно, для відновлення якого просить визнати таку бездіяльність протиправною, а акти державного виконавця скасувати.

Для застосування судом того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачений законом ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (виконавця), а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За відсутності в матеріалах справи підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, яка повернулася до державної виконавчої служби у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Більше того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі №910/8794/17, від 12.10.2021 у справі №918/333/13-г.

Постанови державного виконавця винесені в межах зведеного виконавчого провадження скеровувались боржнику за адресою: АДРЕСА_4 , однак поверталися за закінченням встановленого строку зберігання.

Апеляційний суд зазначає, що в межах даної справи не досліджувались правомірність дій державного виконавця щодо вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, а досліджується питання - чи мала можливість позивач, яка з 28.03.2014 року (тобто станом на день її виїзду закордон) знати про наявність у неї невиконаних грошових зобов`язань перед стягувачами та мала можливість дізнатись про відкриття щодо неї виконавчих проваджень.

ЯК уже зазначалось вище, на виконанні Сихівського відділу Державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало зведене виконавче провадження №48235661 про примусове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості

Судом встановлено, що відповідно до акта опису та арешту майна від 23.10.2014 державним виконавцем описано та арештовано майно боржника, а саме обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 /Т.1 арк.спр.224-227/.

Державний виконавець неодноразово виносив постанови у ВП №44972961 про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості майна. Проте звіти про оцінку майна у справі відсутні. В подальшому вказане майно реалізовано шляхом проведення електронних торгів. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів №265477 /Т.1 арк.спр.245-246/ переможцем торгів призначено ОСОБА_9 , який запропонував найвищу цінову пропозицію. На підставі вказаного протоколу державним виконавцем видано акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого рухомого майна від 11.07.2017 в якому зазначено, що «Майно придбав переможець прилюдних торгів Учасник №3 ОСОБА_10 (ІПН НОМЕР_2 ; АДРЕСА_5 ) /Т.1 арк.спр.248/.

Щодо доводів апелянта про те, що під час здійснення виконавчих дій держаним виконавцем допущено порушення законодавства, зокрема відповідач не звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника всупереч частині 6 статті 48 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

За приписами частини 1 статті 61 Закону №1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника електронних торгів. Враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення електронних торгів це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.07.2019 у справі №206/2421/16-ц, де зазначив, що: «Відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

З огляду на викладене суд першої інстанції вірно висновував, що обраний позивачем спосіб захисту ніяким чином не відновить його право власності на рухоме майно. За вказаних обставин ефективним і належним способом захисту прав у цих правовідносинах є пред`явлення до суду позову про визнання правочину про перехід права власності недійсним.

Крім цього, апеляційний суд зазначає наступне. Боржником у справі є ФОП ОСОБА_1 , Згідно ч. 1, 2 ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа- підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який регулюється ст. ст. 60, 61 СК України.

Судом також встановлено, що ФОП ОСОБА_1 , 06.06.2014 року зверталася до Господарського суду Львівської області з позовом у справі № 914/2021/14, в якому просила витребувати у стягувача належне боржнику (а не подружжю) рухоме майно.

Щодо відсутності в матеріалах виконавчого провадження висновку про вартість майна, а саме: обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій за адресою м. Львів, вул. Тюльпанова, 2.

До внесення змін у Порядок реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції № 2831/5 29.09.2016 12.06.2018 року передача майна на реалізацію у 2017 році здійснювалась наступним чином:

Державний виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після закінчення 10- денного строку подачі заперечень сторін виконавчого провадження проти визначення вартості (оцінки) майна у разі відсутності таких заперечень готує і направляє до відповідного структурного підрозділу головного територіального управління юстиції у місті Києві та областях, що забезпечує реалізацію повноважень з питань державної виконавчої служби для проведення реалізації майна певний перелік документів серед яких є і висновок про вартість майна.

Керівник регіонального органу державної виконавчої служби, начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України після отримання документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до п`яти робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, а у разі якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються до органу державної виконавчої служби, який їх направив, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства документи передаються Організатору для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему не пізніше наступного робочого дня з дня отримання документів.

Відповідно, без долученого державним виконавцем до пакету реалізації висновку про вартість майна, а саме: обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій за адресою м. Львів, вул. Тюльпанова, 2, ні структурний підрозділ управління юстиції, ні організатор торгів не прийняв би документи для проведення електронних торгів.

Відсутність висновку про вартість майна, а саме: обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій за адресою м. Львів, вул. Тюльпанова, 2 в матеріалах виконавчого провадження жодним чином не свідчить про те, що такий не було скеровано сторонам, оскільки відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012р. №578/5 «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» строк зберігання журналів реєстраціїпоштової кореспонденції становить один рік і довести факт скерування такого немає можливості.

Копія рахунку Приватного підприємства «Оціночна компанія «Лемберг» за надання звіту щодо визначення вартості обладнання, меблів та посуду в кількості 36 позицій в розмірі 1900 грн., наявна у матеріалах виконавчого провадження та оплачена стягувачем ОСОБА_2 01.07.2015 року згідно квитанції 0.040438779.1.

Крім того, у протоколі про проведення електронних торгів № 265477 від 22.06.2017 року зазначається стартова ціна продажу 8396,00 грн. за реєстраційним номером лоту № 219275, за яку і було реалізоване арештоване майно: обладнання, меблів та посуду в кількості 36 позицій на перших торгах.

Враховуючи вищезазначені обставини, апеляційний суд погоджується із доводами відповідача проте, що відсутність висновку про вартість майна, а саме: обладнання, меблі та посуд в кількості 36 позицій за адресою м. Львів, вул. Тюльпанова, 2 в матеріалах виконавчого провадження не може слугувати підставою для визнання дій державного виконавця щодо реалізації такого майна неправомірними, та скасування висновку експерта чи акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого рухомого майна.

Щодо наявності рухомого майна транспортного засобу.

Вжитими виконавцем заходами, а саме у відповідь на запит державного виконавця в Регіональний сервісний центр МВСУ у Л/о від 30.08.2017р. № 2942 встановлено, що боржнику належать на праві власності (транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, 260 Е НОМЕР_1 ).

Вищевказаний транспортний засіб постановою державного виконавця від 25.09.2017р. оголошено в розшук у виконавчому провадженні № 45789877, яке входить до складу зведеного ВП № 48235661

Державним виконавцем 28.12.2017р. скеровано запит в ГУ НП у Львівській області щодо виконання постанови про розшук вищевказаного майна боржника.

На запит державного виконавця в ГУ НП у Львівській області щодо виконання постанов про розшук вищевказаного майна боржника, Управління інформаційно- аналітичної підтримки повідомило, що до системи відеофіскації номерних знаків транспортних засобів «Відеоконтроль - Рубіж» внесено дані щодо розшуку вищевказаного транспортного засобу ОСОБА_1 . Однак, транспортний засіб оголошений в розшук не розшукано.

Також, судом встановлено, що державним виконавцем постановою від 02.07.2019 описано та арештовано 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 /Т.2 арк.спр.69-72/ та передано вказане майно на реалізацію шляхом проведення електронних торгів. Оскільки, тричі електроні торги не відбулися, 16.01.2020 державним виконавцем надіслано стягувачам повідомлення про можливість залишення за собою нереалізованого майна. Відповідно до акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 24.01.2020 майно передано третій особі 1. На підставі вказаного акта 14.02.2020 приватним нотаріусом посвідчено право власності на 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 /Т.1 арк.спр.72/.

Позивач вважає такі дії державного виконавця незаконними, такими, що суперечать пункту 29 Інструкції №512/5. Вказує, що відповідач не звертався за дозволом до органу опіки та піклування та такого органу не залучав в межах виконавчого провадження, незважаючи на той факт, що вчинялись дії щодо реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мали малолітні діти.

Щодо зазначених обставин апеляційний суд повністю погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Квартира АДРЕСА_2 належить шістьом співвласникам у рівних частинах в розмір 1/6 частки на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 12.10.2017р., з огляду на наведене державний виконавець не звертався з поданням в суд про визначення такої у праві спільної сумісної власності.

У Сихівський відділ державної виконавчої служби м. Львів 04.10.2019 р. надійшов звіт про незалежну оцінку майна: 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 ., згідно якого вартість описаного та арештованого майна становить: 97670,00 грн, (дев`яносто сім тисяч шістсот сімдесят) гривень 00 копійок, без ПДВ.

07.10.2019р. копію висновку експерта скеровано ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4 рекомендованим листом з повідомлення про вручення, який повернувся у відділ за закінченням строку зберігання.

Обов`язок боржника передбачений п. 2) ч. 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій

У матеріалах виконавчого провадження є наявні акти державного виконавця про неодноразовий вихід за адресою: АДРЕСА_4 в яких зазнається про відсутність боржника за такою адресою, чи про не відчинення дверей, що перешкодило державному виконавцеві здійснити перевірку майнового стану боржника за місцем проживання, перебування чи реєстрації, опису та арешту майна. Акти складені 23.11.2017, 24.04.2018, 23.07.2018.

Таким чином, та обставина, що державний виконавець здійснив опис та арешт майна, а експерт надав висновок без проникнення в квартиру не може слугувати підставою для скасування постанови державного виконавця чи звіту про оцінку майна, оскільки виконавцеь здійснив опис без входження в квартиру.

Позивач жодним чином не довів, як оцінка без огляду занизила вартість оцінки, також відсутні докази невідповідності вказаного звіту вимогам нормативно-правових актів та наявності у ньому недоліків і зниження вартості майна.

Висновок складений з врахуванням економічно-планувальних характеристик, району розташування оцінюваного об`єкта, також суб`єктом оціночної діяльності підібрано аналоги, які мають схожу площу з об`єктом оцінки. У звіті наведено аналіз інформації про продаж подібного нерухомого майна з детальним описом обраних аналогів.

23.10.2019р. копію заявки на реалізацію нерухомого майна скеровано ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4 рекомендованим листом, який повернувся у відділ за закінченням строку зберігання.

Щодо необхідності дозволу органів опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна право власності на яке або право користування яким мають діти, то апеляційний суд погоджується із доводами відповідача про те, що в даному випадку мова не йде про реалізацію нерухомого майна в повному обсязі, наприклад квартири (нежитлове приміщення), а реалізації підлягала конкретна частина нерухомого майна боржника, а саме 1/6 частина у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_1 , і жодним чином не порушила право власності на свої частини інших співвласників.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що уфективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19) та інші).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Водночас, суд зауважує що відповідно до статті 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 06.12.2010 у справі №3-13г10, від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15, від 21.12.2016 у справі 1522/25684/12 та інших.

З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 387 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).

Суд зауважує, що «Відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Водночас Закон №1404-VIII допускає, що реалізація арештованого майна на електронних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження, Закон №1404-VIII передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на електронних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина 6 статті 62 Закону №1404-VIII).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина 7 статті 62 Закон №1404-VIII). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на електронних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина 9 статті 62 Закону №1404-VIII).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини 2 статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з електронних торгів тільки тому, що за результатами проведення електронних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України».

Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі №127/28780/21 (провадження № 61-633св23) дійшов висновку, що оскільки спірне нерухоме майно не було примусово реалізовано на торгах, а на підставі заяви особи, яка не була учасником торгів залишено за нею у рахунок погашення боргу, тому положення частини другої статті 388 ЦК України на цю особу не поширюються.

З огляду на викладене, ефективним способом захисту порушеного права власника є витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), у межах чого може досліджуватися правомірність дій (бездіяльності), рішень державного виконавця у процесі здійснення ним виконавчого провадження.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі №755/4534/21.

За встановлених обставин, з позиції суду, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є не ефективним, не відповідає змісту порушеного права та не забезпечує його поновлення.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд в праві не надавати оцінку іншим аргументам позовної заяви.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

Відповідно до ч. 5 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно п. 6 статті 48 цього ж Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Пункт 7 цієї статті зазначає, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Згідно ч. 1 статті 50 Закону України «Про виконане провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Отже, виходячи з вищенаведеного, державним виконавцем не порушено вимоги Закону стосовно арешту та реалізації 1/6 частини майна боржника, яка набута ОСОБА_1 12.10.2017р., оскільки таким перевірено майновий стан в порядку черговості в повному обсязі: кошти на рахунках боржника відсутні, транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, 260 Е НОМЕР_1 (рухоме майно), який перебував в розшуку з 25.09.2017р. не розшукано, - відповідно державний виконавець зобов`язаний вживати усіх заходів щодо виявлення іншого майна боржника з метою виконання рішення суду.

Державним виконавцем дотримано норми законодавства щодо черговості звернення стягнення на майно боржника: перевірено кошти на рахунках, доходи, вжито усіх заходів щодо розшуку рухомого майна, а в останню чергу звернено стягнення на нерухоме майно боржника.

Доводи апелянта про те, що державний виконавець реалізував нерухоме майно без вжиття заходів щодо розшуку іншого майна є безпідставними, оскільки апелянтом не надано жодних доказів наявності у боржника іншого рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу для виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем рішень згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що такі вказаним вище критеріям відповідають, тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №380/9077/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. НіколінПовний текст постанови складено та підписано 17.02.2025 р. у зв`язку із перебуванням судді Гінди О.М. у відпустці з 28.01.2025 р. по 14.02.2025р.; судді Ніколіна В.В. з 06.02.2025 р. по 14.02.2025р.