Постанова

від 19.02.2025 по справі 210/3112/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/490/25 Справа № 210/3112/24 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Черняєвої С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/3112/24 за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року,

встановив:

У травні 2024 року Криворізька міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, щоземельна ділянка площею 0,1670га з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040, яка розташована на АДРЕСА_1 є сформованою з 27.07.2012 року. 30.01.2014 року відомості за вказаною земельною ділянкою внесені до Державного реєстру речових прав за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна -282606612110. Розпорядженням голови Обласної державної адміністрації від 19.05.2016 №Р-223/0/3-16 «Про перейменування топонімів у населених пунктах області» вулиця «Орджонікідзе» міста Кривого Рогу перейменована на вулицю «Криворіжсталі». Відповідачем 22.11.2017 року на праві власності зареєстрована нежитлова будівля (торговельно-офісний комплекс після реконструкції нежитлової будівлі), розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.11.2017 року з моменту набуття права власності на нерухоме майно, розміщене на вказаній земельній ділянці та у період з 01.01.2020 року до 31.12.2023 року користувався означеною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки та не сплачуючи при цьому плату, що у свою чергу позбавило Криворізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.

Посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України позивач зазначив, що ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040, що без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею на рівніорендної платиза період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером1211000000:02:151:0040 у 2020-2021 роках становить 5 151 190,23 грн. . (4 840 745,50 грн. за витягом від 23.02.2016 х 1,06 коефіцієнт індексації за 2016 рік),у 2022 році становить 14 471 232,52 грн. (16 641 917,40 грн. за витягом від 04.10.2023 : 1,15 коефіцієнт індексації за 2022 рік, який не підлягає врахуванню під час здійснення розрахунку за 2022 рік), а у 2023 році 16 641 917,40 грн.

За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.10.2023 №НВ-0002177862023 земельна ділянка, що використовується відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:02:151:0040, за цільовим призначенням віднесена до коду 03.07,що відповідає розміру ставки орендної плати 0,9% від нормативної грошової оцінки земель міста.

Рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 року №4799 встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогуна 2021 рікставка орендної плати для тієї жсекції 03.07 залишилася незмінною 0,9% віднормативної грошової оцінки земель міста.

Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 №506 встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогу ставка орендної плати для тієї ж секції 03.07 встановлена в розмірі 1,2% від нормативної грошової оцінки земель міста.

На підставі викладеноза період з 01.01.2020 року до 31.12.2023 року відповідачем збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1670 га, з кадастровим номером1211000000:02:151:0040, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , в розмірі 465 719,22 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 465719,22 гривень за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040 за період з 01.01.2020 року до 31.12.2023 року, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 6985,79 гривень.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року позовні вимоги Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 465 719,22 гривень за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040 за період з 01.01.2020 року до 31.12.2023 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради судовий збір в сумі 6985,79 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього 92361,42 гривень за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040 за період з 01.01.2020 року по 31.12.2021 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з нього 92361,42 гривень за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040 за період з 01.01.2020 року по 31.12.2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було вирішено його клопотання про передачу справи до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, як таку, що належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Вважає, що справа вирішена судом з порушенням правил територіальної підсудності, що є окремою підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю.

Також посилається, що судом першої інстанції проігноровано, що, згідно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.03.2024 року №10078/5/04-36-24-17-13 підтверджено факт сплати орендної плати за 2020-2021 роки в загальному розмірі 92361,42 гривень. Також факт сплати орендної плати за 2020-2021 роки підтверджено листами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 27.02.2024 року № 13826/6/04-36-24-17-11, від 01.03.2024 року № 10078/5/04-36-24-17-13 від 29.03.2024 року, № 21809604-36-24-17-15.

Оскільки предметом позовної заяви є стягнення коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 121110000000:01:151:0040 за 2020-2021 роки, а контролюючий орган підтверджує сплату орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою за 2020-2021 роки в розмірі 92361,42 гривень, вважає вимоги щодо стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 121110000000:01:151:0040 за 2020-2021 роки в розмірі 92361,42 гривень необґрунтованими та протиправними, такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу Криворізька міська рада, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається, що судом першої інстанції в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено і всебічно обґрунтовано їх у рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались сторонами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч. 1ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно ст. 12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що, відповідно витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.05.2024 року № НВ-0001120942024 земельна ділянка площею 0,1670 га, кадастровий номер 1211000000:02:151:0040, розташована в АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності. Дата державної реєстрації земельної ділянки 27.07.2012 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майн щодо об`єкта нерухомого майна №362103361 від 17.01.2024 року з 22.11.2017 року на підставі Договору дарування ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля, розташована за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1414925512110).

Відповідно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вих. №2859/10 від 01.11.2023 року, згідно наданих Криворізькою міською радою даних щодо укладених/діючих договорів оренди фізична-особа підприємець ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2020-2022 роках відсутній, як орендар земельної ділянки в Металургійному районі міста. Відповідно аналітично-інформаційної системи ГУ ДПС, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не є платником плати за землю в Металургійному районі.

Відповідно Листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вих. №1982/10 від 01.05.2024 року, згідно наданих Криворізькою міською радою даних щодо укладених/діючих договорів оренди ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2022-2023 роках відсутній, як орендар земельної ділянки площею 0,1670 га (кадастровий номер 1211000000:02:151:0040) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно аналітично-інформаційної системи ГУ ДПС, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не є платником плати за землю площею 0,1670 га (кадастровий номер 1211000000:02:151:0040) за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 20)

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна у спірний період із 01.01.2020 року по 31.12.2023 року користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно ст.7, 140 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю та інше.

Відповідно ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Наведена норма кореспондується з приписами ст.142-145 Конституції України, відповідно до яких до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, шляхом прийняття рішень. Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

В силу ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Криворізька міська рада наділена повноваженнями представляти територіальну громаду міста Кривого Рогу та здійснювати від її імені і в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, у тому числі вирішувати відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 2 ЗК України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Як унормовано ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю (п.«а» ч.2 ст.83 ЗК України).

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст.120 Земельного кодексу України: норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як визначено положеннями ст.120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Частиною 2 статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному ст.1212 ЦК України.

Положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №201/2956/19 (провадження № 61-2105св20).

Як встановлено судом та не заперечується стороною відповідача, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізуються через право постійного користування або право оренди.

Відповідно ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою на якій розташоване належне їй нерухоме майно, за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та не може бути постійним землекористувачем, тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Частиною 14.1.136 ст.14 ПК України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому, відповідач належні дії, спрямовані на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою після набуття нерухомого майна у власність, не вчинив, в той час як з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі.

Матеріалами справи встановлено, що згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.01.2024 № 362103361 право власності на нежитлову будівлю торговельно-офісний комплекс літ. «А-2» загальною площею 1502,6 кв. м, на АДРЕСА_1 із 22.11.2017 зареєстровано за ОСОБА_1 . Зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,167 га, кадастровий номер 1211000000:02:151:0040.

Отже, з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна, став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.01.2024 № 362103361право оренди земельної ділянки площею 00,167 га, кадастровий номер 1211000000:02:151:0040, на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі від 19.11.2013 року, строком дії 30.01.2019 року.

Установлені обставини свідчать, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна у спірний період із 01.01.2020 року по 31.12.2023 року користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому відповідач ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Натомість, апеляційний суд, враховуючи положення ст. 206 ЗК України, згідно якої використання землі в Україні є платним, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.03.2024 № 10078/5/04-36-24-17-13 саме ОСОБА_2 (батьком відповідача) сплачено кошти за земельну ділянку площею 0,1670га кадастровий номер 12110000000:02:151:0040 за користування земельною ділянкою, а не самим відповідачем. Крім того, у ОСОБА_2 станом на 01.03.2024 року обліковується переплата по орендній платі за земельну ділянку в сумі 112150,11 гривень. Відповідач ОСОБА_1 за спірний період не є платником плати за земельну ділянку з кадастровим номером 12110000000:02:151:0040 в Металургійному районі.

При цьому, належним платником плати за земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:151:0040 є її фактичний користувач відповідач по справі, з моменту набуття права власності на нерухоме мано.

При цьому апеляційний суд, враховуючи положення ст. 206 ЗК України, згідно якої використання землі в Україні є платним, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, плата за землю справляється відповідно до закону, вважає доречним посилання відповідача на врахування коштів, сплачених ОСОБА_2 , батьком за земельну ділянку з кадастровим номером 121000000:02:151:0040 за 2020-2021 роки у вказаному розмірі та сплачена орендарем на підставі сформованих податкових повідомлень-рішень по орендній платі за землю з фізичних осіб.

Тому доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо врахування 92361,42 гривень в рахунок сплати відповідачем коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 1211000000:02:151:0040 є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, відповідач ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, однак, враховуючи отримання позивачем коштів в сумі 92361,42 гривень, стягненню з відповідача підлягає сума 373357,80 гривень.

Також в апеляційній сказі, обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 посилається, що судом першої інстанції розглянуто справу з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), що є окремою підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю, оскільки виключна підсудність діє у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.

Як вбачається зі змісту позову, заявлені позивачем вимоги про стягнення коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності є похідними від спору щодо нерухомого майна, зокрема земельної ділянки, розташованої на території Металургійного району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, який відноситься до юрисдикції Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст.30 ЦПК України позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або його основної частини.

Згідно ч.1, 2 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З урахуванням наведеного, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41,42 постанови від 1 березня 2013 року 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» надав судам роз`яснення, де зазначив, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна, до якого, згідно ст.181 ЦК України, належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Відповідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, правила ст. 30 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 16 лютого 2021 року по справі № 911/2390/18, словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності є необґрунтованими.

Отже, з огляду на вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав відповідно п. 3 ч. 1 ст. 356 ЦПК України, для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом першої інстанції розміру стягнення коштів за користування земельною ділянкою з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради, шляхом зменшення з 465719,22 гривень до 373357,80 гривень.

Відповідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідност. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції також в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради та зменшує цей розмірі з 6985,79 до 5600,37 гривень, тобто до 1,5 відсотка від стягнутого розміру відшкодування.

Крім того, з урахуванням оспорюваної суми, з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_3 у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню 3633,60 гривень.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року в частині визначення суми коштів за користування земельною ділянкою, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради, змінити, зменшивши цей розмір з 465719,22 гривень до 373357,80 гривень.

РішенняДзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради змінити, зменшивши цей розмір з 6985,79 гривень до 5 600 гривень.

Стягнути з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3633,60 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року.

Головуючий О.І. Корчиста