Постанова

від 20.02.2025 по справі 904/6306/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6306/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р.

(суддя Татарчук В.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 05.02.2024р.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод"

до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" звернулось з позовною заявою до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 102 629,85 грн., з якої: 69 000,00 грн. основного боргу, 15 336,34 грн. інфляційних збитків, 3397,07 грн. трьох відсотків річних, 14 896,44 грн. пені. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просив покласти на відповідача.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" 69 000,00 грн. основного боргу, 3 385,73 грн. 3% річних, 14 820,82 грн. пені, 15 336,34 грн. інфляційних втрат, 2 680,08 грн. витрат по сплаті судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" 75,62 грн. пені та 11,34 грн. 3% річних.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р. у справі № 904/6306/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених вимог що стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- Відповідач (АТ"НЗФ") розташований у межах адміністративної території Нікопольської міської територіальної громади з адміністративним центром у місті Нікополь Нікопольського району Дніпропетровської області, яка відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р.№309 «Про затвердження Переліку територій, на якій ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» із змінами віднесена до території активних бойових дій із датою початку бойових дій - 21.07.2022 р. та датою завершення бойових дій - 31.05.2023р., а з дати 31.05.2023 р. без дати завершення бойових дій - до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси. Так, 18.07.2022 р. та 15.08.2022 р. частина адміністративних будівель та виробничих потужностей АТ НЗФ зруйнована пожежами, які виникли внаслідок влучання реактивних артилерійських снарядів; Під постійними ворожими атаками знаходяться об`єкти соціальної інфраструктури, які належать АТ «Нікопольський завод феросплавів». Починаючи з серпня 2022 р. господарська діяльність відповідача знаходиться в стані часткового простою, що викликано руйнуванням майна відповідача, яке використовується ним у його діяльності, внаслідок ворожих обстрілів та у зв`язку з складною ситуацією з водопостачанням у місті Нікополі.

- з 01.11.2023р. у зв`язку з відсутністю організаційно-технічних умов для виробництва продукції через військову агресію РФ проти України, АТ «Нікопольський завод феросплавів» було вимушене призупинити виробничий процес, що значною мірою вплинуло на фінансові можливості підприємства;

- в умовах ведення бойових дій на території, на якій розташований відповідач, сплата господарських санкцій є надмірним тягарем, адже в залежності від розвитку бойових дій у м. Нікополь та в районі Запорізької атомної електростанції (відстань 7 км по Каховському водосховищу до атомних енергоблоків) може статися й так, що відповідач не тільки не зможе сплачувати штрафні санкції, а й виконувати й основні зобов`язання перед усіма своїми кредиторами. Відтак, на думку Скаржника, проведення воєнних (бойових) дій на території Нікопольської міської територіальної громади для відповідача в аспекті його обов`язку сплатити саме зараз штрафні санкції за неналежне виконання господарського обов`язку є надзвичайною і невідворотною обставиною, яку він не міг передбачити та запобігти будь-якими доступними для нього засобами;

- Відповідач звертає увагу суду, що причиною прострочення виконання господарського обов`язку з боку АТ НЗФ за цим договором поставки є саме військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої відповідач втратив більшість напрацьованих роками на внутрішньому ринку України логістичних ланцюжків, по яким здійснювалася поставка сировини та іншої продукції виробничо- технічного призначення - складових виробничого циклу з виробництва різних марок феросплавної продукції, а також збут готової продукції відповідача.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає рішення законними та обгрунтованими, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які Позивач посилався як на підставу своїх вимог.

Зокрема, Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхилив заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання зобов`язання.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коваль Л.А. (доповідач), судді: Верхогляд Т.А., Чередко А.Є..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2024 р. апеляційну скаргу залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р. у справі № 904/6306/23. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 932/24 від 08.10.2024р. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О..

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 р., судовою колегією у визначеному складі, прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р. у справі №904/6306/23 до свого провадження, для розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

10.12.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" (далі постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки №2106401 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.

Детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься у специфікаціях (додатки) до цього договору (п. 2.1 договору).

За змістом п. 3.5 договору, окрім іншого визначено, що разом із товаром, але не пізніше дати поставки, постачальник зобов`язаний надати покупцю документи, оформлені державною мовою відповідно до вимог чинного законодавства України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. № 88, а саме: рахунок-фактуру (оригінал державною мовою), крім випадків, коли для здійснення авансового платежу постачальником надається оригінал специфікації, підписаної з обох сторін; видаткову накладну на відпуск товару (оригінал державною мовою); копію електронної залізничної накладної, завіреної підписом та печаткою постачальника із відображенням у залізничній накладній інформації про власника товару, відправника товару та одержувача товару за умови поставки залізничним транспортом або товаротранспортну накладну (оригінал) за умови поставки вантажним автотранспортом постачальника; копію належним чином оформленої покупцем заявки на поставку згідно з п. 3.4 цього договору; акт прийому-передачі товару (оригінал), оформлений у відповідності до вимог договору та специфікації до цього договору; сертифікат якості виробника товару, (найменування виробника у сертифікаті повинно відповідати найменуванню виробника у специфікації), а також інші документи згідно з п. 2.3 Договору (оригінали або належним чином завірені копії); у разі, якщо товар підлягає сертифікації - сертифікат походження та відповідності за системою сертифікації УкрСЕПРО, гігієнічний, екологічний сертифікат, а також інші сертифікати згідно з чинним законодавством України (оригінали або належним чином завірені копії).

Крім того, постачальник зобов`язаний у граничні терміни, які встановлені п.201.10 ПКУ скласти електронну податкову накладну відповідно до вимог чинного законодавства України, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити покупцю через систему електронного документообігу (M.E.Doc, OPZ тощо).

Відповідно до п. 4.1 договору, загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до даного договору).

Ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку) до договору (п.4.2 договору).

Порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного Договору (п. 4.6 договору).

Пунктом 4.8 договору, окрім іншого, встановлено, що покупець проводить оплату за товар за умови наявності у покупця підписаних сторонами оригіналів договору та відповідної специфікації з урахуванням наступних умов: у разі, якщо сторони встановили форму розрахунків - після моменту поставки, покупець проводить оплату за товар протягом визначеної у відповідній специфікації кількості днів, за умови надання постачальником документів, зазначених у п. 3.5 цього договору. При простроченні терміну надання цих документів, зазначених у п. 3.5 цього договору, або у випадку наявності зауважень до якості та/або кількості товару, строк оплати збільшується на кількість днів, що минули від дати поставки до дати усунення зауважень та/або надання повного пакета документів постачальником. У цьому разі покупець не несе будь-якої відповідальності за прострочення оплати (п. 4.8.1 договору).

Відповідно до п. 5.8.1 договору, переходом права власності на товар є акт прийому-передачі товару, підписаний сторонами, який фіксує зокрема, але не виключно, факт відсутності зауважень покупця до постачальника щодо відповідності якості/комплектності і кількості товару умовам договору. Датою переходу права власності на товар є дата поставки товару відповідно до умов договору і специфікації до нього або датою усунення постачальником встановлених недоліків (у разі їх наявності), виявлених під час приймання товару на складі покупця. Виключне право підпису актів прийому-передачі товару має особа, що підписала цей договір. У разі відсутності вищевказаної особи право підпису надається особі, на яку покладено виконання обов`язків.

Згідно з п. 8.1 договору, сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких зі своїх обов`язків за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком настання таких обставин непереборної сили, як повінь, пожежа, землетрус та інші стихійні лиха, ембарго, війна або військові дії, рішення органів влади, а також будь-яких інших обставин, що знаходяться поза контролем сторін.

Термін виконання зобов`язань відсувається на час, протягом якого будуть діяти такі обставини (п. 8.2 договору).

Настання форс-мажорних обставин та їх тривалість підтверджується сертифікатом ТПП України (п. 8.3 договору).

Сторона зобов`язана негайно, не пізніше 3 календарних днів із моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та про їх припинення (п. 8.4 договору).

Відповідно до п. 8.5 договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону, що оголосила про форс-мажорні обставини, права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

За змістом п. 10.3.1 договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення.

10.12.2021р. між сторонами укладено специфікацію №1/2106402 до договору (а.с. 28-29 том 1). Умовами специфікації визначено:

Найменування товару вентиль гідравлічний 55-335-Д-01, кількість 5шт, загальною вартістю 69000,00 грн., з ПДВ.

Термін поставки: протягом 30 календарних днів з дати направлення постачальнику заявки на поставку товару.

1. Ціна на товар, зазначений у даній специфікації, включає в себе вартість маркування, транспортні та інші витрати, пов`язані з поставкою товару з урахуванням положень Інкотермс.

2. Порядок розрахунків: строк оплати та порядок розрахунків: покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 30 календарних днів із дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом приймання-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакета документів згідно з п.3.5 цього договору.

3. Умови поставки товару: DDP, склад покупця, згідно з Інкотермс.

4. Поставка продукції супроводжується паспортом виробника.

5. Постачальник гарантує відповідність запропонованих в специфікації товарів вимогам покупця. У разі не відповідності запропонованих згідно специфікації товарів вимогам покупця, такий товар підлягає поверненню або заміні.

6. На ТМЦ повинно бути маркування дати виробництва, заводський номер.

Специфікація №1/2106402 підписана сторонами та скріплена печатками без зауважень та заперечень до неї.

На виконання умов договору та додатків до нього (специфікацій) позивач здійснив поставку товару, на загальну суму 69 000,00 грн., на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткову накладну та акт прийому-передачі товару (а.с. 37-40 том 1).

Як стверджує позивач, відповідач за поставлений товар не розрахувався у зв`язку із чим, у нього виникла заборгованість у сумі 69 000,00 грн., яку позивач і просить стягнути.

Відповідно до п. 10.3.1 договору, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення.

На підставі п. 10.3.1. договору, Позивач нарахував Відповідачу пеню, за загальний період з 20.04.2022р. по 20.10.2022р., у розмірі 14 896,44 грн.

Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач нарахував відповідачу 3% річних, за загальний період прострочення з 10.04.2022р. по 29.11.2023р., на загальну суму 3397,07 грн. та інфляційні збитки, за період прострочення з квітня 2022р. по жовтень 2023р., на загальну суму 15 336,34 грн..

Позивач зазначає, що Відповідачем вказану суму не оплачено, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.12.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" (постачальник) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець) укладено договір поставки №2106401, за умовами п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.

В рамках договору сторонами підписано Специфікацію № 1/2106402 від 10.12.2021р., на суму 69 000,00 грн.

Умовами специфікації визначено:

Найменування товару вентиль гідравлічний 55-335-Д-01, кількість 5шт, загальною вартістю 69000,00грн з ПДВ.

Термін поставки: протягом 30 календарних днів з дати направлення постачальнику заявки на поставку товару.

1. Ціна на товар, зазначений у даній специфікації, включає в себе вартість маркування, транспортні та інші витрати, пов`язані з поставкою товару з урахуванням положень Інкотермс.

2. Порядок розрахунків: строк оплати та порядок розрахунків: покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 30 календарних днів із дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом приймання-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакета документів згідно з п.3.5 цього договору.

3. Умови поставки товару: DDP, склад покупця, згідно з Інкотермс.

4. Поставка продукції супроводжується паспортом виробника.

5. Постачальник гарантує відповідність запропонованих в специфікації товарів вимогам покупця. У разі не відповідності запропонованих згідно специфікації товарів вимогам покупця, такий товар підлягає поверненню або заміні.

6. На ТМЦ повинно бути маркування дати виробництва, заводський номер.

Специфікація №1/2106402 підписана сторонами та скріплена печатками без зауважень та заперечень до неї.

На виконання умов договору та додатків до нього (специфікацій) позивач здійснив поставку товару на загальну суму 69000,00грн, що підтверджується підписаними сторонами та скріплені їх печатками: видатковою накладною №99 від 17.02.2022р., на суму 69 000,00 грн.; актом прийому-передачі товару від 10.03.2022р.

Відповідно до п. 4.6 договору, умов специфікації №1/2106402 від 10.12.2021р., покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 днів із дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджується актом прийому-передачі.

Враховуючи дату поставки товару 17.02.2022р. та дату підписання сторонами акту прийому-передачі товару 10.03.2022р., строк оплати є таким, що настав 11.04.2022р. (09.04.2023р. вихідний день), прострочення з 12.04.2022р..

Як стверджує позивач, відповідач вартість поставленої за вищевказаною видатковою накладною продукції не оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи ч. 2 ст. 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень ст.ст. 626, 627, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні ст.ст. 173, 174 ГК України та ст.ст. 11, 509 ЦК України, є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 ГК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Отже, вищевикладеними обставинами встановлено, що позивачем було виконано взяті на себе зобов`язання за договором поставки від 10.12.2021р. № 2106401, в частині здійснення поставки товару на підставі видаткової накладної №99 від 17.02.2022р., на суму 69 000,00грн., натомість відповідачем обов`язок з оплати отриманого товару у повному обсязі не було виконано, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість, у розмірі 69 000,00грн.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч ст.ст. 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з оплати за поставлений товар, на підставі видаткової накладної від №99 від 17.02.2022р., суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар, в розмірі 69 000,00 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення суми основного боргу сторонами не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з висновком місцевого господарського суду в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГПК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З матеріалів справи вбачається, що у п. 10.3.1 договору сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, за загальний період прострочення з 20.04.2022р. по 20.10.2022р., суд першої інстанції встановив, що при розрахунку пені, позивачем не враховано положення ст.ст. 253 та 254 ГПК України, тому суд дійшов висновку, що з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, у загальному розмірі, у загальному розмірі 14 820,82 грн., за загальний період з 22.04.2022р. по 20.10.2022р..

Статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів, у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому, положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020р. у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018р. у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019р. у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020р. у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020р. у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020р. у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020р. у справі № 918/631/19, від 09.11.2021р. у справі № 320/5115/17.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, за період прострочення з квітня 2022р. по жовтень 2023р., суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення позивачем суми, у розмірі 15 336,34 грн., у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Перевіривши розрахунок 3% річних, за загальний період прострочення з 10.04.2022р. по 29.11.2023р., суд першої інстанції встановив, що при розрахунку 3% річних, позивачем не враховано положення ст.ст. 253 та 254 ГПК України, тому суд дійшов висновку, що з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, у загальному розмірі 3385,73 грн., за загальний період з 12.04.2022р. по 29.11.2023р..

Щодо посилання апелянта на неправомірне нарахування штрафних санкцій та застосування правових наслідків за фактом порушення грошових зобов`язань у період існування форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України з 24 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Положеннями ст. 617 ЦК України, що кореспондується зі ст. 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч.1 ст. 617 ЦК України).

В ч.1 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом ч.2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

В свою чергу, надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021р. у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

В постанові від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Наявність форс-мажорних обставин у цій справі відповідачем обумовлено повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану, а також місцезнаходженням відповідача у місті Нікополь.

На підтвердження цих обставин посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р..

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р., яким на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Тож, указаний лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).

В постанові від 15.06.2023р. у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:

- лист ТПП України від 28.02.2022р. є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас, сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023р. у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом, у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові від 07.06.2023р. у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:

- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист ТПП України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Водночас, сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Так, у постанові від 13.09.2023р. у справі №910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.

Яу вже зазначалось вище, умовами п. 8.1 договору, сторони визначили, що сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких зі своїх обов`язків за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком настання таких обставин непереборної сили, як повінь, пожежа, землетрус та інші стихійні лиха, ембарго, війна або військові дії, рішення органів влади, а також будь-яких інших обставин, що знаходяться поза контролем сторін.

Термін виконання зобов`язань відсувається на час, протягом якого будуть діяти такі обставини (п. 8.2 договору).

Настання форс-мажорних обставин та їх тривалість підтверджується сертифікатом ТПП України (п. 8.3 договору).

Сторона зобов`язана негайно, не пізніше 3 календарних днів із моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та про їх припинення (п. 8.4 договору).

Відповідно до п. 8.5 договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону, що оголосила про форс-мажорні обставини, права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

В постанові Верховного Суду від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат, що передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України. Тому, правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за ч.2 ст. 625 ЦК (річні та інфляційні) висловлена Верховним Судом, зокрема, у справі №910/8741/22 від 13.09.2023р., № 913/308/23 від 16.05.2024р..

Тому, ст. 617 ЦК України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання.

Щодо використання договірної конструкції форс-мажору у спірних правовідносинах з метою відкладення строку виконання зобов`язання, то з огляду на вказане вище апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність у відповідача права посилатися на наявність інституту форс-мажору для зміни строку виконання зобов`язань у спірних правовідносинах, який настав до виникнення обставин щодо ведення воєнного стану, та інакше ніж в спосіб передбачений самим договором та з урахуванням його умов.

З цього приводу, колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок форс-мажорних обставин не пізніше 3 календарних днів з моменту їх виникнення.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону, що оголосила про форс-мажорні обставини, права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач не надав до суду першої інстанції доказів того, що воєнний стан, введений на території України, позбавив його можливості вести господарську діяльність у повному обсязі, як на час виникнення заборгованості (до 12.04.2022р.) так і на час подання даного позову, та унеможливив виконання зобов`язань в частині сплати заборгованості за поставлений товар за даних умов здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, викладені в апеляційній скарзі обставини, в силу ч. 4 ст. 165 ГПК України, колегією суддів не досліджуються, оскільки, як вбачється з оскаржуваного рішення суду та матеріалів справи, не були предметом дослідження в суді першої інстанції, оскільки не зазначались відповідачем в якості заперечень проти позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" та залишення без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р. у справі № 904/6306/23.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024р. у справі № 904/6306/23 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус