Рішення

від 19.02.2025 по справі 910/12823/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2025Справа № 910/12823/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської міської ради, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн», м. Бровари

про стягнення 1 150 707,24 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Поліщук М.В.

від відповідача: Діденко І.Г., Лі Д.Д.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» про стягнення 1 150 707,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до інформаційної довідки від 07.10.2024 № 398076862 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» є власником будівлі готельного комплексу (літера А) загальною площею 9936,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський район), буд. 53, на підставі свідоцтва про право власності САВ 472728 від 28.12.2006. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці. Інша частина готельного комплексу розташована на суміжній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:88:196:0108). Земельна ділянка надана в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.08.2006 за №91-6-00571. Термін оренди за договором до 16.08.2022. Договір оренди надалі не поновлювався. Відповідач з часу закінчення строку оренди не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій розташований зазначений вище об`єкт нерухомого майна, у повному розмірі. Як вказує позивач, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Ухвалою від 21.10.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що 11.05.2022 р. через скриньку для кореспонденції Київської міської ради представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» було подано пакет документів для поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва на новий термін. Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин неодноразово проводила засідання, протягом періоду з моменту 11.05.2022 р. по теперішній час, але розгляду кадастрової справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» по поданим документам, так і не відбулось. Відповідач навіть після 16.08.2022 продовжує добросовісно виконувати свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки, зокрема, продовжує сплачувати орендну плату, в розмірі встановленому Договором про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.12.2009, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2022, 2023, 2024 роки. Відповідачем зауважено, що відповідно до цього розрахунку, позивач застосовував ставку 5 % від нормативно грошової оцінки даної земельної ділянки. При цьому, Позивач надав витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 11.09.2024. Жодних інших витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок позивачем надано не було. У відзиві також було подано заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 06.01.2025 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 22.01.2025.

У судовому засіданні 22.01.2025 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження та оголошено перерву до 05.02.2025.

05.02.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2025.

Представником позивача у судовому засіданні 19.02.2025 було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення та заявлено про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 19.02.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з інформаційною довідкою від 17.10.2024 № 399632900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.08 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048 була надана в оренду Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.08.2006 за №91-6-00571.

Підпунктом 2.1 пункту 2 зазначеного договору визначено об`єкт оренди, в тому числі з цільовим призначенням: для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу.

Договір оренди поновлювався відповідно до договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 22.12.2009 №91-6-00874. Термін оренди за договором до 16.08.2022. Проте, після 16.08.2022 договір оренди надалі не поновлювався.

Відповідно до інформаційної довідки від 07.10.2024 № 398076862 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» є власником будівлі готельного комплексу (літера А) загальною площею 9936,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський район), буд. 53, на підставі свідоцтва про право власності САВ 472728 від 28.12.2006. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці. Інша частина готельного комплексу розташована на суміжній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:88:196:0108). Крім того, з додатку до договору оренди земельної ділянки від 22.12.2009 №91-6-00874 вбачається, що на земельній ділянці розташоване нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерн».

Земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 15.08.2006, про що зазначено у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002216732024.

На думку позивача, зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» безоплатно використовує земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048 без правовстановлюючих документів на неї, у Київської міської ради виникло право на стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з дати закінчення договору оренди земельної ділянки від 15.08.2006 №91-6-00571 (зі змінами) по теперішній час, а саме з 17.08.2022 по 09.09.2024 на суму 1 150 707,24 грн. При цьому, позивачем вказано про врахування при проведенні розрахунку суми орендних платежів, які вносились відповідачем протягом спірного періоду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що 11.05.2022 р. через скриньку для кореспонденції Київської міської ради представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» було подано пакет документів для поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва на новий термін. Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин неодноразово проводила засідання, протягом періоду з моменту 11.05.2022 р. по теперішній час, але розгляду кадастрової справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» по поданим документам, так і не відбулось. Відповідач навіть після 16.08.2022 продовжує добросовісно виконувати свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки, зокрема, продовжує сплачувати орендну плату, в розмірі встановленому Договором про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.12.2009, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2022, 2023, 2024 роки. Відповідачем зауважено, що відповідно до цього розрахунку, позивач застосовував ставку 5 % від нормативно грошової оцінки даної земельної ділянки. При цьому, Позивач надав витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 11.09.2024. Жодних інших витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок позивачем надано не було.

Оцінюючи доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» про стягнення 714 473,92 грн. При цьому, судом враховано таке.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як було встановлено вище, згідно з інформаційною довідкою від 17.10.2024 № 399632900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,1093 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-А у Шевченківському районі м. Києва, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.08 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048 була надана в оренду Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.08.2006 за №91-6-00571.

Підпунктом 2.1 пункту 2 зазначеного договору визначено об`єкт оренди, в тому числі з цільовим призначенням: для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу.

Договір оренди поновлювався відповідно до договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 22.12.2009 №91-6-00874. Термін оренди за договором до 16.08.2022. Проте, після 16.08.2022 договір оренди надалі не поновлювався.

Відповідно до інформаційної довідки від 07.10.2024 № 398076862 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» є власником будівлі готельного комплексу (літера А) загальною площею 9936,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський район), буд. 53, на підставі свідоцтва про право власності САВ 472728 від 28.12.2006. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці.

За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

Зокрема частина друга вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).

Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Тобто, при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 по справі №922/2095/21.

Означеним фактично спростовуються заперечення відповідача щодо відсутності випини останнього в тому, що договір оренди земельної ділянки не є продовженим, як підстави для відмови в задоволенні позову.

Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Судом було встановлено обставини формування земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048, як об`єкту земельних правовідносин.

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Отже, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.09.2024 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048 становить -24 128 207,16 грн.

Згідно витягу №НВ-9948102292024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.09.2024 №НВ-0002216732024 Департаментом земельних ресурсів здійснено розрахунок на підставі рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (зі змінами), Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (зі змінами), відповідно до статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням значень коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021-2023 роки, відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745, додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869, додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572 суми грошових коштів, які було безпідставно збережені відповідачем.

Відповідно до зазначеного розрахунку Київської міської ради загальна сума відшкодування розраховується наступним чином:

1) з 17.08.2022 по 31.12.2022 19 962 653,77*5%/365*137 днів = 374 641,58 грн;

2) з 01.01.2023 по 31.12.2023 22 957 380,74*5%/365*365 днів = 1 147 869,04 грн;

3) з 01.01.2024 по 09.09.2024 24 128 207,16*5%/366*253 дні = 833 939,40 грн,

а разом: 374 641,58 + 1 147 869,04 + 833 939,40 = 2 356 450,02 грн.

Крім того, судом враховано, що слід зазначити, що згідно листа від 19.08.2024 № 25681/5/26-15-04-02-05 Головного управління державної податкової служби у місті Києві відповідачем було подано податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) стосовно спірної земельної ділянки та орендну плату за землю за 2021-2024 роки сплачено в такому розмірі: з 17.08.2022 по 31.12.2022 рік - 297 442,07 грн; 2023 рік - 908 300,71 грн, а разом: 297 442,07 + 908 300,71 = 1 205 742,78 грн. Відповідачем вказані обставини було підтверджено.

З урахуванням наведеного, за розрахунком позивача, з відповідача доцільно стягнути безпідставно збережені ним кошти за періоди з 17.08.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, та з 01.01.2024 по 09.09.2024 з урахуванням суми, сплаченої орендної плати за землю на загальну суму 1 150 707,24 грн.

Однак, суд не погоджується із розрахунком позивача в частині нарахування за період з 01.03.2022 по 31.12.2022. При цьому, суд виходить з такого.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 року до 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 06.12.2022 № 1364, визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Наказом від 22.12.2022 № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, додатком (Переліком) до якого, у п. 2.11 " Вся територія міста Києва" була віднесена до території активних бойових дій з 24.02.2022 по 30.04.2022.

Із граматичного тлумачення норми вбачається, що період пільги визначається з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року та не ставиться в залежність від періоду дії активних бойових дій, а обумовлена фактом проведенням на території активних бойових дій або тимчасової окупації.

Здійснюючи систематичне тлумачення, суд вважає необхідно порівняти формулювання аналогічної пільги 2022 року із пільгою 2023 року, яка закріплена в наступному абзаці цього пункту.

Так, згідно абз. 2 п. 69.14 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Відтак, законодавець у 2023 році, запроваджуючи аналогічну пільгу, використав інакше формулювання норми, чітко вказавши обмеження періоду дії пільги. Така пільга у 2023 році обмежена періодом календарного місяця, в якому на території відбувалися активні бойові дії або територія була тимчасово окупована.

Використані судом методи тлумачення норми закону усувають сумнів у тому, що норма закону спрямована на звільнення наймачів (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) земельних ділянок державної та комунальної власності від сплати плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Таким чином, за вказаний період відповідач не повинен був платити плату за користування земельною ділянкою безвідносно до укладення ним договору оренди чи без нього, тому територіальна громада міста Києва не могла набути майно (кошти) в якості орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:88:196:0048 за період з 17 серпня 2022 по 31 грудня 2022 року на суму 374 641,58 грн, яке б міг безпідставно зберегти відповідач.

Крім того, з додаткових пояснень позивача вбачається, що при розрахунку позовних вимог останнім було враховано суму оплат, які було здійснено відповідачем за 2022 та 2023 роки на підставі даних, наданих Головним управлінням ДПМ у м.Києві згідно листа №25681/5/26-15-04-02-05 від 19.08.2024. Наразі, суд критично ставиться до посилання позивача у вказаних поясненнях на допущення помилки у визначенні суми, на яку підлягає зменшенню сума у зв`язку зі сплатою відповідачем орендних платежів за 2023 рік, внаслідок чого сума фактичного стягнення визначена меншою на 76 523,43 грн, оскільки суд фактично обмежений позовними вимогами. Суд не може на власний розсуд змінити позовні вимоги та вийти за їх межі, позивачем клопотання про збільшення позовних вимог на 76 523,43 грн заявлено не було. При цьому, позивач не позбавлений права та можливості звернутись до суду з окремим позовом про стягнення 76 523,43 грн, як безпідставно утриманої відповідачем суми плати за користування земельною ділянкою за 2023 рік.

У вказаних поясненнях також зазначено про те, що відомостей про платежі 2024 року податковою надано не було.

Проте, згідно долучених до відзиву документів, орендні платежі Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн» сплачувались і у 2024 році, а саме згідно платіжних інструкцій №3012 від 20.08.2024 на суму 178 052,34 грн (за липень 2024), №3517 від 19.09.2024 на суму 282 957,04 грн (за серпень 2024).

Судом враховано, що згідно доданих до матеріалів справи податкових декларацій, означені платежі було здійснено виходячи з плати за три земельні ділянки, а саме кадастрові номер 8000000000:88:196:0108 площею 0,2408 га, 8000000000:88:196:0118 площею 0,0275 га та 8000000000:88:196:0048 (стягнення плати за користування якої і є предметом спору у справі) площею 0,1093 га.

Отже, виходячи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що сума безпідставно збережених позивачем коштів, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» також підлягає зменшенню на суму, яка була сплачено у 2024 пропорційно розміру земельної ділянки, тобто, на 131 018,86 грн. Означена сума визначена судом пропорційно задекларованої за земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:88:196:0048 позивачем суми податкового зобов`язання у декларації за 2024 рік (3 395 484,53 + 100% суми податкового зобов`зання, 965 114,46 грн сума податку за земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:88:196:0048, що становить 28,42% від загальної суми). Тобто, виходячи з того, що згідно платіжних інструкції №3012 від 20.08.2024 та №3517 від 19.09.2024 (за липень серпень 2024) було сплачено загалом 461 009,38 грн, то 28,42% від цієї суми становить 131 018,86 грн.

Одночасно, твердження відповідача про неврахування позивачем того, що на частині даної земельної ділянки розташована частина будівлі, власником якої є відповідач, а тому ця частина земельної ділянки не мала б враховуватись під час здійснення розрахунку, суд вважає помилковими, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування об`єкта нерухомості. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами. Аналогічна позиція наведена у постанові Верхового Суду від 10 жовтня 2022 року у справі №922/1336/21.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» в частині стягнення 645046,80 грн, тобто, за виключенням з розрахунку періоду з 17 серпня 2022 по 31 грудня 2022 на суму 374 641,58 грн та сум оплат, які було здійснено за 2024 рік на суму 131 018,86 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1 150 707,24 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» (07400, Київська область, м.Бровари, вул.Хмельницького Богдана, буд.1, ЄДРПОУ 24738911) на користь Київської міської ради (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені грошові кошти в сумі 645046,80 грн та судовий збір в розмірі 7740,56 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 19.02.2025.

Суддя В.В. Князьков