Постанова

від 18.02.2025 по справі 925/889/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 925/889/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Єреп В. В. (прокурор),

позивача - не з`явився,

відповідача - Левчук А. С. (самопредставництво),

Моцайко В. С. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024

за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів у сумі 211 596,57 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради (далі - Виконавчий комітет ради, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (далі - ТОВ "Черкасиенергозбут", Товариство, відповідач, скаржник) з вимогами про:

- визнання недійсними додаткових угод від 12.02.2021 № 2, від 24.02.2012 № 3, від 10.03.2021 № 4, від 08.04.2021 № 5, від 28.04.2021 № 6, від 26.08.2021 № 7, від 07.09.2021 № 8, від 17.09.2021 № 9, від 05.10.2021 № 10, від 21.10.2021 № 11, від 01.11.2021 № 12, від 05.11.2021 № 13 до договору про постачання електричної енергії від 19.01.2021 № 71091000071, укладеного між Виконавчим комітетом ради та Товариством;

- стягнення з Товариства на користь Виконавчого комітету грошових коштів у сумі 211 596,57 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення законодавства в сфері публічної закупівлі, зокрема при укладанні та виконанні зобов`язань за оспорюваними Додатковими угодами, що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни товару і, як наслідок, зменшення обсягу закупівлі).

1.3. Зокрема, Прокурор зазначає про те, що при укладенні Додаткових угод № 2 - 13 до договору постачання електричної енергії від 19.01.2021 № 71091000071 (далі - Договір) сторонами оспорюваних угод було всупереч положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VIII) змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення на 147,38 % від первинної ціни за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Наведені обставини є підставою для визнання Додаткових угод № 2 - 13 недійсними в судовому порядку та стягнення з відповідача на користь Виконавчого комітету 211 596,57 грн безпідставно сплачених коштів.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.04.2024 зі справи № 925/889/23 (суддя Скиба Г. М.) позовні вимоги задоволено; визнано недійсними Додаткові угоди № 2- 13 до Договору, укладені між Товариством та Виконавчим комітетом ради; стягнуто з Товариства на користь Виконавчого комітету ради грошові кошти в сумі 211 596,57 грн; стягнуто з Товариства на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір в сумі 35 381,95 грн; стягнуто з Черкаської обласної прокуратури в дохід Державного бюджету 29 524,00 грн судового збору.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у цій справі (колегія суддів: Ткаченко Б. О., Сулім В. В., Гаврилюк О. М.), рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2024 залишено без змін.

2.3. Рішення та постанову мотивовано тим, що звернення Прокурора в інтересах держави з цим позовом є правомірним і обґрунтованим. У Прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Виконавчого комітету ради (позивача), який є стороною спірних правочинів.

2.4. Виконавчий комітет ради є органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Крім того позивач є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані Додаткові угоди, втім, не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу. Оплата за договором та спірними додатковими угодами здійснювалася за рахунок коштів місцевого бюджету. Водночас завданням позивача, як виконавчого органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності та, відповідно, останній має право звернутися до суду щодо захисту порушених інтересів. Однак не звертався до суду про стягнення вказаної суми коштів. Позовна заява містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на свою користь, а тому визначення цього органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, є обґрунтованим.

2.5. За висновками судів, збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах № 2 - 13 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону № 922-VIII, зокрема пункту 2 частини п`ятою статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

2.6. Відповідачем не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та виконання. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статті 5 Закону № 922-VIII, здійснена з порушенням вимог статті 41 цього Закону, з огляду на що додаткові угоди № 2-13 до Договору підлягають визнанню недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

2.7. Зокрема, суди зауважили, що відповідач помилково сприймає положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. Вказана норма застосовується у разі, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим саме для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми цього закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

2.8. Крім того, суди виходили з того, що відповідачем взагалі не доведено факт коливання ціни на електричну енергію. Законодавство про публічні закупівлі та відповідно, умови укладеного між сторонами Договору, встановлюють спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах, а Виконавчий комітет ради, як сторона договору розпоряджається не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. При зверненні до замовника (позивача) з пропозиціями підвищити ціну, відповідач не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій під час участі в тендері, не навів причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним та не довів, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити та закласти в ціну товару на момент подання тендерної пропозиції). За висновком суду, Товариство під час участі у відкритих торгах, ігноруючи принцип добросовісної конкуренції, занизило ціни на продукцію (електроенергію) саме з метою отримання перемоги у торгах, а в подальшому безпідставно збільшило ціну на 147,38 % вищу від первинної ціни за Договором.

2.9. Розрахунок за поставлену енергію у 2021 році повинен здійснюватися за ціною 1,39 грн без ПДВ. Отже, позивачу належало сплатити за отриманий товар 537 672,59 грн, що на 211 596,57 грн менше фактично сплаченого. Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 211 596,57 грн. Отримані відповідачем бюджетні кошти підлягають стягненню з відповідача в місцевий бюджет через Виконавчий комітет ради.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 зі справи № 925/889/23 скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

3.2. Також у касаційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга Товариства подана підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про неврахування судами висновків щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у контексті того, що з вимогою про повернення чи витребування державного майна повинен звертатися державний орган, до повноважень якого належить управління таким майном, або прокурор в особі такого органу, якщо цей орган неналежно виконує свої функції щодо забезпечення контролю за використанням майна, а також щодо обов`язку Прокурора обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 918/7/23.

4.1.3. У цьому контексті скаржник вважає, що обраний Прокурором орган, в інтересах якого подано позов (Виконавчий комітет ради), не є суб`єктом владних повноважень у взаємовідносинах із Товариством щодо закупівлі електричної енергії, а тому не може бути позивачем. Відповідач вказує на те, що засновником Виконавчого комітету та власником його майна є саме територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування - Михайлівської сільської ради, а тому саме вказаний орган місцевого самоврядування і є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру. Суди не врахували, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин щодо бездіяльності саме Михайлівської сільської ради у питанні захисту інтересів територіальної громади, як передумови звернення прокуратури з цим позовом.

4.1.4. На переконання скаржника, Виконавчий комітет ради, як інша сторона правочину, Додаткові угоди до якого оспорюються має бути співвідповідачем. Отже, Прокурором не визначено належного складу учасників справи (належного позивача та співвідповідача), водночас судами першої та апеляційної інстанції не надано належну правову оцінку таким обставинам справи, що і мало наслідком прийняття незаконних рішень.

4.1.5. Скаржник також вважає, що судами першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не враховано висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 та від 13.02.2024 у справі № 911/1330/21, зокрема, щодо застосування найбільш сприятливого для особи способу тлумачення. Крім того, вказує на те, що суди залишили поза увагою висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зокрема, у контексті того, що: "державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються".

4.1.6. У цьому контексті скаржник наголошує на тому, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

4.1.7. Суди означеного не врахували та залишили поза увагою, що відповідач укладаючи оскаржувані додаткові угоди вжив усіх розумних заходів і виявив обережність та обачність для з`ясування правомочності голови Михайлівської сільської ради на укладення додаткових угод від імені позивача. Отже, мало підстави вважати (законні очікування), що контрагент підписуючи оспорювані додаткові угоди виконав свій обов`язок із встановлення відповідності та достатності наданих на підтвердження наявності коливання цін на ринку електричної енергії документів.

4.1.8. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, скаржник наголошує та тому, що судам у вирішенні спору слід застосовувати приписи законодавства з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору. Товариство вважає, що суди визнаючи протиправними оскаржувані додаткові угоди залишили поза увагою істотні обставини, зокрема, стосовного того, що такі протиправні дії з укладання оспорюваних Прокурором Додаткових угод вчинені саме позивачем до повноважень якого і належить оцінка обґрунтованості підстав для підняття ціни за одиницю товару, а також акцепту додаткових угод.

4.1.9. На переконання скаржника, у разі якщо держава (в особі контрагента) спочатку своїми діями визнає та підтверджує наявність підстав для зміни ціни за одиницю товару, шляхом укладення додаткової угоди, а у подальшому змінює свою позицію (стверджує, що таке підняття ціни було неправомірним, а обґрунтування для збільшення ціни - не належним) то такі дії держави в особі Виконавчого комітету ради та Прокуратури є недобросовісними. Натомість Товариство у спірних відносинах є особою, яка покладалась на добросовісність дій контрагента, проте через їх недобросовісність має нести фінансові втрати.

4.1.10. Із посиланням на практику ЄСПЛ наголошує на тому, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

4.1.11. Також посилаючись на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає, що наявні підстави для відступу від правового висновку щодо застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.1.12. Скаржник вважає, що положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII передбачають можливість внесення необмеженої кількості разів змін до договору про закупівлю бензину, дизельного палива, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. У цьому аспекті наголошує, що таке тлумачення закону відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21, від якого помилково відступила Велика Палата Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

4.1.13. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Товариство вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання "застосування положень частини першої статті 57 Конституції України до тлумачення положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII" у подібних правовідносинах.

4.1.14. Крім того відповідач вказує на те, що суди порушили принцип змагальності та обмежили право відповідача у поданні доказів на обґрунтування підстав, з яких останній заперечує проти позову. Зокрема, суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення у справі судової лінгвістичної експертизи.

4.1.15. Із посиланням на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відповідач також зазначає, що суди не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, і як наслідок, не встановили всіх істотних обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

4.1.16. На переконання скаржника, суди у вирішенні цього спору не застосували принцип двосторонньої реституції.

4.1.17. Господарський суд Черкаської області надав неправомірні переваги Смілянській окружній прокуратурі у частині відкриття провадження у справі № 925/889/23 без надання доказів сплати судового збору у повному обсязі.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4.2.2. Відзив подано поза межами строку, встановленого ухвалою Суду від 15.01.2025 та без заяви про його продовження, поданою до закінчення цього строку. У тексті відзиву також відсутні посилання на поважні причини неподання відзиву у встановлений судом строк, а тому відзив долучений, як письмові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та підлягає оцінці у межах статті 300 ГПК України.

4.2.3. Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

5. Заяви/клопотання

5.1. До касаційної скарги Товариством додано клопотання, у якому скаржник просить передати справу № 925/889/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами встановлено, що 19.01.2021 за результатами проведеної процедури закупівлі UA-2020-11-23-015141-с (електрична енергія як різновид товару (ДК 021:2015:09310000-5), кількістю 428797 кВтгод, очікуваною вартістю 1 286 391,00 грн з ПДВ) між позивачем (споживач) та відповідачем (постачальник) укладений договір про постачання електричної енергії споживачу № 710991000071 (далі - Договір).

6.2. За умовами пункту 2.1 Договору постачальник продає електричну енергію "код ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" 09310000-5 електрична енергія (Електрична енергія)" споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

6.3. Постачання електричної енергії споживачу здійснюється у строк з 01.02.2021 до 31.12.2021 включно (пункт 3.1 Договору).

6.4. Місце поставки та обсяг постачання електричної енергії споживачу: 20825, Україна, Черкаська область, Кам`янський район, село Михайлівка, межа балансової належності електроустановок замовника; кількість 428797 кВтгод (пункт 3.4 Договору).

6.5. За умовами пункту 5.1 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього договору. Загальна вартість цього договору на момент його укладення становить 758 970,00 грн з ПДВ.

6.6. Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (пункт 5.2 Договору).

6.7. Відповідно до листа-повідомлення до Договору про постачання електричної енергії споживачу споживачем Виконавчим комітетом обрано Комерційну пропозицію "Вільна ціна бюджет". Початок постачання електричної енергії споживач визначив з 01.02.2021 у Додатку № 1 до листа-повідомлення визначив перелік об`єктів замовника.

6.8. Згідно з умовами Додатку № 2 до Договору "Комерційна пропозиція "Вільна ціна бюджет" сторони визначили:

- ціна за одиницю товару (1 кВтгод) складає 1,39469 грн з ПДВ;

- у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, про цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на будь-яку дату після укладення договору та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення постачальника до споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики;

- у випадку прийняття рішення споживачем щодо внесення змін до цього Договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена сторонами у момент укладення цього договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього договору, та якщо такі обставини мали місце);

- максимальна сума на яку сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару, що передує моменту письмового звернення постачальника щодо зміни ціни (згідно наданого учасником підтверджуючого документу) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару станом на дату після укладення цього договору (згідно наданого учасником підтверджуючого документу), або станом на момент внесення змін до цього договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього договору вже були раніше здійснені сторонами;

- у будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII;

- споживач має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадках, якщо постачальником не надано належного документального підтвердження підвищення ціни, передбаченого цим пунктом;

- оплата електричної енергії здійснюється замовником у формі остаточного розрахунку за фактично відпущену електричну енергію у розрахунковому періоді;

- термін виставлення остаточного рахунку споживачу до 5 числа місяця наступного за розрахунковим;

- оплата за послуги розподілу електричної енергії здійснюється напряму замовником оператору системи;

- якщо учасник не повідомить замовника, протягом трьох робочих днів з моменту отримання листа-повідомлення, про його невідповідність критеріям, встановленим договором та цією комерційною пропозицією, договір вважається укладеним до 31.12.2021;

- останнім днем дії Договору є 31.12.2021.

6.9. У подальшому, зокрема 09.02.2021 між Товариством та Виконавчим комітетом ради укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами пункту 1 якої сторони: встановили тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 293,93 грн/МВтгод (без урахування ПДВ) та без збільшення загальної вартості Договору.

6.10. Сторони також частково змінили умови Договору та виклали пункт 5.1 та пункт 13.6 Договору в такій редакції:

- споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього договору. Загальна вартість цього договору на момент його укладення становить 749 284,17 грн з ПДВ. З урахуванням статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання споживача за цим договором в частині оплати поставленої електричної енергії виникають у 2021 році, та в межах асигнувань, встановлених кошторисом. Реєстрація бюджетного зобов`язання здійснюється з урахуванням абзацу 2 частини двадцять другої наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 "Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах державної казначейської служби України" (пункт 5.1);

- у разі коливання ціни товару на ринку постачальник письмово повідомляє про такі зміни замовника з наданням інформації, взятої з офіційного сайту ДП "Оператор ринку", у формі довідки про середньозважену ціну електричної енергії за підписом керівника постачальника (або особи, яка виконує обов`язки керівника за його відсутності). Така довідка має містити інформацію про середньозважену ціну електричної енергії на будь-яку дату або період, що визначається декадою (декадами) або календарним місяцем, після укладення договору та інформацією про середньозважену ціну електричної енергії на дату або період, що визначаються декадою (декадами) місяця, календарним місяцем, у яких відбулося коливання ціни у бік збільшення за період, в якому відбулося коливання ціни, має передувати даті письмового звернення постачальника. На підставі отриманої довідки сторони укладають додаткову угоду до договору щодо зміни ціни за одиницю товару з урахуванням частини першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України" (пункт 13.6).

- сторони, керуючись частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, домовились, що всі умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 19.01.2021.

6.11. В подальшому, між Виконавчим комітетом ради та Товариством укладено оспорювані Додаткові угоди до Договору, зокрема:

- Додатковою угодою від 12.02.2021 № 2 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 1,46303 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 412 658 кВтгод;

- Додатковою угодою від 24.02.2021 № 3 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 1,60919грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 381 916 кВтгод;

- Додатковою угодою від 10.03.2021 № 4 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 176995 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 352 989 кВтгод;

- Додатковою угодою від 08.04.2021 № 5 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 1,80500 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 347 255 кВтгод;

- Додатковою угодою від 28.04.2021 № 6 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 1,98532 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 320 473 кВтгод;

- Додатковою угодою від 26.08.2021 № 7 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 2,18365 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 295 413 кВтгод;

- Додатковою угодою від 07.09.2021 № 8 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 2,4018 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 272 017 кВтгод;

- Додатковою угодою від 17.09.2021 № 9 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 2,61772 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 252 244 кВтгод;

- Додатковою угодою від 05.10.2021 № 10 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 2,78159 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 239 056 кВтгод;

- Додатковою угодою від 21.10.2021 № 11 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 3,05947 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 219 587 кВтгод;

- Додатковою угодою від 01.11.2021 № 12 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 3,36511 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 302 635 кВтгод;

- Додатковою угодою від 05.11.2021 № 13 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 3,45025 грн з ПДВ; сторонами також змінено обсяги постачання та встановлено обсяг 301 936 кВтгод.

6.12. Додатковою угодою від 20.12.2021 № 14 сторони дійшли взаємної згоди у зв`язку зі зміною електропостачальника вважати Договір про постачання електричної енергії споживачу від 19.01.2021 № 71091000071 розірваним з моменту підписання цієї додаткової угоди, а в частині постачання електричної енергії з 10.11.2021 "00:00" годин, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх фінансових зобов`язань.

6.13. Зокрема, як встановили суди станом на дату укладення Договору ціна на електричну енергію складала 1,46303 грн за 1 кВт*год та з укладанням спірних Додаткових угод № 2-13 до Договору поступово збільшувалася. У редакції Додаткової угоди № 13 до Договору ціна за 1 кВт*год складала вже - 3,45025 грн за 1 кВт*год. Тобто у загальному була збільшена за ініціативою відповідача на 147,38 %.

6.14. Поставка електричної енергії за Договором підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії:

- за січень 2021 року № 1 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 25927 кВтгод, вартістю 47076,79 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 18.02.2021 №71091000071 за січень 2021 року (кількість електричної енергії 25927 кВтгод; тариф 1,151312 грн; загальна вартість 47076,79 грн (з ПДВ);

- за лютий 2021 року № 2 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 48540 кВтгод, вартістю 103034,35 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 12.03.2021 №71091000071 за лютий 2021 року (кількість електричної енергії 48540 кВтгод; тариф 1,76889 грн; загальна вартість 103034,35 грн (з ПДВ);

- за березень 2021 року № 3 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 46448 кВтгод, вартістю 98593,72 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 24.03.2021 №71091000071 за лютий 2021 року (кількість електричної енергії 48540 кВтгод; тариф 1,76889 грн; загальна вартість 103034,35 грн (з ПДВ);

- за березень 2021 року № 1 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 754 кВтгод, вартістю 1628,08 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку без дати №71091000071 за березень 2021 року (кількість електричної енергії 46448 кВтгод; тариф 1,79810 грн; загальна вартість 103034,35 грн (з ПДВ);

- за квітень 2021 року № 4 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 26790 кВтгод, вартістю 62635,82 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 18.05.2021 №71091000071 за лютий 2021 року (кількість електричної енергії 26790 кВтгод; тариф 1,94836 грн; загальна вартість 62635,82 грн (з ПДВ);

- за травень 2021 року № 5 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 30310 кВтгод, вартістю 70865,75 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 31.05.2021 №71091000071 за травень 2021 року (кількість електричної енергії 30310 кВтгод; тариф 1,94836 грн; загальна вартість 70865,75 грн (з ПДВ);

- за червень 2021 року № 6 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 28062 кВтгод, вартістю 65609,84 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 30.06.2021 №71091000071 за червень 2021 року (кількість електричної енергії 28062 кВтгод; тариф 1,94836 грн; загальна вартість 65609,84 грн (з ПДВ);

- за липень 2021 року № 7 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 18884 кВтгод, вартістю 44151,35 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 22.07.2021 №71091000071 за липень 2021 року (кількість електричної енергії 18884 кВтгод; тариф 1,94836 грн; загальна вартість 44151,35 грн (з ПДВ);

- за серпень 2021 року № 8 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 15769 кВтгод, вартістю 39996,01 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку від 26.08.2021 №71091000071 за серпень 2021 року (кількість електричної енергії 15769 кВтгод; тариф 2,11364 грн; загальна вартість 39996,01 грн (з ПДВ);

- за вересень 2021 року № 9 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 31795 кВтгод, вартістю 99656,79 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку без дати №71091000071 за вересень 2021 року (кількість електричної енергії 30698 кВтгод; тариф 2,61192 грн та 2,20325 грн; загальна вартість 99656,79 грн (з ПДВ);

- за жовтень 2021 року № 10 згідно з яким позивачем прийнято електричної енергії в кількості 27694 кВтгод, вартістю 105319,40 грн (з ПДВ). Рахунок остаточного розрахунку без дати №71091000071 за жовтень 2021 року (кількість електричної енергії 27694 кВтгод; тариф 3,16914 грн; загальна вартість 105319,40 грн (з ПДВ).

6.15. Таким чином, на виконання умов Договору відповідачем загалом поставлено позивачу 303 787 кВт/год електричної енергії.

6.16. Також на виконання умов Договору Виконавчий комітет ради сплатив на користь Товариства грошові кошти 749 269,16 грн, що підтверджується платіжним дорученнями, наявними у матеріалах справи.

6.17. Суди також встановили, що фактично постачальником електрична енергія за цінами, які визначені у додаткових угодах № 2, 3, 8, 9, 11 та 13 споживачу не поставлялася. Тобто, період між датами укладання додаткових угод складав менше ніж розрахунковий період за договором.

6.18. Із посиланням на те, що укладання Додаткових угод № 2- 13 до Договору призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору: зростання ціни товару), що не відповідає положенням Закону №922-VIII та законодавчо визначеним принципам, за якими мають здійснюватися такі закупівлі, Прокурор звернувся з позовом до суду про визнання таких Додаткових угод до Договору недійсними та стягнення з відповідача вартості електричної енергії, недопоставленої на виконання Договору в розмірі 211 596,57 грн, як безпідставно отриманих грошових коштів.

6.19. Суди надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам (листам Товариства до Виконавчого комітету ради та документам наданим на обґрунтування підстав для зміни ціни, шляхом укладання Додаткових угод № 2 -13 у порівнянні з 19.01.2021, експертним висновкам Черкаської торгово-промислової палати щодо змін середньозваженої ціни електричної енергії у спірний період та інформаційній довідці постачальника), дійшли висновку, що оспорювані Додаткові угоди укладені між сторонами з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10%, встановленого пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому випадку сторонами у порушення наведених законодавчих приписів, шляхом укладення Додаткових угод, перевищено гранично визначений процент збільшення ціни за одиницю товару від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні Договору за результатами процедури закупівлі.

6.20. При цьому суди звернули увагу, що згідно із загальнодоступними даними опублікованими на сайті ДП "Оператор ринку" також спостерігалась тенденція зниження основних показників середньозваженої ціни на електричну енергію на сегментах ринку "на добу наперед", зокрема, за березень 2021 року у порівнянні із лютим 2021 року на 14,15%, на яку взагалі не реагував постачальник енергії і не пропонував споживачеві зменшення вартості електроенергії, що, за висновками судів містить ознаки суперечливої поведінки на роздрібному ринку енергії.

6.21. За висновками суду, Товариством не надано належного обґрунтування для замовника (позивача) пропозиції про підвищення ціни, визначеної у Договорі та у розумінні положень статті 652 ЦК України не обґрунтовано обставин щодо неможливості виконання Договору по запропонованій під час участі у тендері ціні. Тобто, не наведено достатніх вмотивованих причин, через які виконання укладеного Договору стало для нього вочевидь невигідним. Як і не доведено обставин, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

6.22. Внаслідок укладення Додаткових угод № 2 - 13 до Договору сторонами змінено ціну електричної енергії в бік збільшення на 147,38 % від первинної ціни, а тому оспорювані Додаткові угоди суперечать вимогам статті 41 Закону № 922-VIII і положенням статті 203, 215 ЦК України та підлягають визнанню недійсними. Оскільки спірні додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, то підстава для оплати поставленої електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти у заявленому розмірі Товариство має повернути.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду

8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними: Додаткової угоди від 12.02.2021 № 2, Додаткової угоди від 24.02.2021 № 3, Додаткової угоди від 10.03.2021 № 4, Додаткової угоди від 08.04.2021 № 5, Додаткової угоди від 28.04.2021 № 6, Додаткової угоди від 26.08.2021 № 7, Додаткової угоди від 07.09.2021 № 8, Додаткової угоди від 17.09.2021 № 9, Додатковї угоди від 05.10.2021 № 10, Додаткової угоди від 21.10.2021 № 11, Додаткової угоди від 01.11.2021 №12, Додаткової угоди від 05.11.2021 № 13 у частині зміни ціни за 1 кВ/год електричної енергії та, відповідно, зміни запланованих обсягів постачання і стягнення з Товариства на користь Виконавчого комітету безпідставно отриманих грошових коштів.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

8.4. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. У касаційній скарзі Товариство зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування означених норм матеріального права. Суди безпідставно залишили поза увагою, що з вимогою про повернення чи витребування державного майна повинен звертатися державний орган, до повноважень якого належить управління таким майном, або прокурор в особі такого органу, якщо цей орган неналежно виконує свої функції щодо забезпечення контролю за використанням майна. Судами також залишено поза увагою висновки Верховного Суду щодо обов`язку Прокурора обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу).

8.6. У контексті доводів касаційної скарги на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та висновків судів першої та апеляційної інстанції у застосуванні положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Верховний Суд зазначає таке.

8.7. Законодавець чітко визначив, які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції. Так, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, із правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Зокрема, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме положення статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах. Скаржник вважає, що Прокурор не навів правомірних підстав для звернення із зазначеним позовом до суду.

8.11. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 918/7/23, колегія суддів виходить з такого.

8.12. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, аналіз положень статті 53 ГПК України у взаємозв`язку із змістом частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

8.13. При цьому, прокурор вправі звертатися до суду з позовними вимогами щодо захисту прав територіальної громади, оскільки її інтереси є складовою частиною інтересів держави (аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 10.02.2023 у справі № 206/1198/29.

8.14. Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

8.15. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

8.16. Звертаючись до суду з позовом, прокурор також має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

8.17. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

8.18. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

8.19. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

8.20. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

8.21. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

8.22. Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо Прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (на які посилається скаржник), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

8.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 наголосила на тому, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

8.24. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

8.25. Щодо посилань скаржника про неправильне застосування положень 203, 215, 216 ЦК України (в контексті того, що під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину), Суд зазначає таке.

8.26. Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

8.27. У цьому аспекті колегія суддів акцентує увагу на тому, що у пунктах 96 - 101 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та наголосила, що: "… помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

8.28. У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги".

8.29. Верховний Суд, також акцентує увагу на тому, що у пунктах 8.10 - 8.14 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема таке: "Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи".

8.30. Суди встановили, зокрема, що Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради.

8.31. За висновками судів, ефективним засобом захисту інтересів держави у цьому випадку є стягнення безпідставно отриманих Товариством коштів до бюджету, а саме на рахунок Виконавчого комітету, як органу місцевого самоврядування, до компетенції якого в силу положень статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесені відповідні повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами.

8.32. Зокрема, за змістом оскаржуваних судових рішень саме позивач у спірних правовідносинах наділений владними повноваженнями, оскільки джерелом фінансування Договору є місцевий бюджет, а Виконавчий комітет ради є її виконавчим органом, утвореним Михайлівською сільською радою (підзвітний і підконтрольний сільській раді, приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання), якому у спірних відносинах делеговані повноваження щодо забезпечення потреб територіальної громади, у тому числі і щодо раціонального та максимально ефективного використання бюджетних коштів, а також він є стороною правочину.

8.33. Обґрунтовуючи свій висновок в цій частині суди зазначили, що підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який після виявлення порушень законодавства та повідомлення прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів. При цьому, Смілянська окружна прокуратура на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Виконавчого комітету ради листи від 23.09.2022 № 52/1-4050вих22, від 29.05.2023 № 52/1-3387вих23, від 20.06.2023 № 52/1-3866вих23 про наявні порушення законодавства при укладенні Додаткових угод До договору та отримала відповідь від 01.06.2023 № 02-09/1552, що Михайлівська сільська рада до суду з позовом не зверталася та не буде заперечувати щодо можливого представництва її інтересів в суді прокурором.

8.34. Отже, прокурором у повній мірі дотримана процедура повідомлення позивача про звернення з позовом до суду відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Разом з тим, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом позивач, як уповноважений орган та сторона Договору надані йому повноваження на захист порушеного права не використовує.

8.35. Таким чином, із вищезазначених норм та матеріалів справи судами встановлено, що у цьому випадку загроза порушення інтересів територіальної громади полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі і саме Виконавчий комітет ради є органом, уповноваженим здійснювати заходи щодо розпорядження коштами місцевого бюджету саме з метою забезпечення потреб територіальної громади. Однак, будучи обізнаним про такі порушення жодних заходів щодо повернення такої не вжив.

8.36. Отже, Прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів територіальної громади в особі Виконавчого комітету ради, що спростовує доводи скаржника у зазначеній частині.

8.37. Суди дійшли заснованого на правильному тлумаченні статті 23 Закону України "Про прокуратуру" висновку про наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру. Протилежні доводи відповідача Верховний Суд відхиляє, як безпідставні, адже такі доводи спростовуються матеріалами справи та фактично є вільним власним тлумаченням їх скаржником.

8.38. Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

8.39. Таким чином, у вирішенні доводів касаційної скарги виходячи із обставин справи, встановлених попередніми судовими інстанціями та з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів наголошує, що в силу вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор наділений повноваженнями звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі саме того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого і заявлено позовну вимогу (про стягнення, повернення майна).

8.40. Отже, незалежно від того, що позивач є стороною оспорюваних Додаткових угод Прокурор подав позовом в інтересах Виконавчого органу ради, як належного отримувача коштів у розмірі 211 596,57 грн у порядку, визначеному законом.

8.41. Висновки судів в цій частині у повній мірі відповідають та узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у застосуванні положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

8.42. Посилання заявника у касаційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, є безпідставними, оскільки наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (фактичні обставини у зазначених справах не є ідентичними обставинам у цій справі).

8.43. Суд зазначає, що питання застосування положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" правовідносини у кожному спорі є відмінними, оскільки кожного разу суд у вирішенні питання, виходить з конкретних обставин, які залежать від предмета і підстав позову Прокурора, інтересу держави за захистом якого звернувся Прокурор. Визначення складу учасників спору Прокурор здійснює самостійно виходячи із змісту правовідносин та інтересу держави, який підлягає захисту.

8.44. У цьому аспекті Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.45. Доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.03.2024 у справі № 918/7/23, колегія суддів також відхиляє, як необґрунтовані, оскільки у означеній скаржником справі Верховний Суд не вирішував питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Водночас висновки Суду, які цитує скаржник стосуються фактичних обставин спору та правильності застосування судами приписів статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статті 1 Закону України "Про цивільну оборону України", статті 32 Кодексу цивільного захисту України, частини 2 статті 178 Цивільного кодексу України.

8.46. Доводи касаційної скарги з посиланням на означені постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника стосовно можливості їх застосування у спірних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

8.47. Згідно з доводами касаційної скарги Товариство вважає, що необхідно відступити від висновку щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

8.48. За переконанням скаржника, пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дає можливість сторонам змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню його ціни на ринку з одночасним зменшенням обсягів закупівлі цього товару та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника товару.

8.49. У наведених аргументах скаржник посилається на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі № 922/2321/22, у якій судді висловили позицію про відсутність підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, викладеного у постановах від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21, згідно з яким, зокрема: "…сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10% за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю".

8.50. Окрім цього, Товариство також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, мотивуючи клопотання тим, що таке тлумачення Верховним Судом означеної норми очевидно застаріло, суперечить усталеному принципу "правової визначеності" та "належного урядування", порушує гарантії встановленій частиною першою статті 57 Конституції України.

8.51. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорювані правочини (Додаткові угоди № 2-13 до Договору) укладені з порушенням вимог Закону № 922-VIII, а саме пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону.

8.52. Суди врахували, зокрема, що системний аналіз положень статей 525, 526, частини першої статті 651 ЦК України та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. У таких висновках суди керувалися висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

8.53. Окрім того врахували, що чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина статті 41 Закону № 922-VIII дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.

8.54. Суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність вмотивованої обґрунтованості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

8.55. У справі № 922/2321/22, від правових висновків Верховного Суду якої хоче відступити скаржник, прокурор також оскаржував Додаткові угоди до Договору, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, як він вважав, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та нівелювання результатів тендерної закупівлі.

8.56. Великою Палатою Верховного Суду у означеній постанові вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

8.57. Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду в пункті 56 постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 виклала такий правовий висновок: "……у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".

8.58. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

8.59. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII по суті має універсальний характер та підлягає застосуванню до правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону № 922-VIII.

8.60. Як вже наголошено вище, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав про те, що, укладаючи договір про закупівлю електричної енергії, сторони визначили ціну за продукцію (електричну енергію), тоді як після укладення Договору відповідач ініціював підписання Додаткових угод до договору, внаслідок чого відбулося збільшення вартості електричної енергії за одиницю кВт год більше ніж на 10 %, зокрема на - 147,38 %. Звідси суди виснували, що укладені та оспорювані Додаткові угоди суперечать вимогам статті 41 Закону № 922-VIII та положенням статті 203, 215 ЦК України, відповідно підлягають визнанню недійсними.

8.61. Таким чином, встановивши, що внаслідок укладання сторонами спірних Додаткових угод № 2- 13 до Договору сторонами послідовно збільшувалася вартість електричної енергії, внаслідок чого ціна за одиницю товару зросла з 1,46303 грн без ПДВ до 3,45025 грн (збільшення становило 147,38 %), а також у зв`язку з такими діями обсяг поставленої електричної енергії скоротився з 428 797 кВт*год до 301 936 кВт*год, ураховуючи положення статті 652 ЦК України та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, дійшли заснованого на вимогах закону висновку, що збільшення ціни за одиницю товару на підставі оспорюваних Додаткових угод призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та нівелювання результатів тендерної закупівлі та про наявність підстав для визнання спірних Додаткових угод № 2- 13 недійсними як таких, що суперечать наведеним вище нормам ЦК України та Закону № 922-VIII.

8.62. При вирішенні спору у цьому спорі суди попередніх інстанцій врахували цю позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22 та правильно застосували вказані положення законодавства.

8.63. Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд наголошує, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.64. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.65. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.66. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

8.67. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

8.68. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.69. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.70. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.71. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

8.72. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

8.73. Зокрема, з наведеного скаржником обґрунтування вбачається, що скаржник неправильно розуміє і трактує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, а його доводи щодо вказаного висновку зводяться виключно до заперечення викладеного Верховним Судом висновку. Водночас посилання Товариства на деталізацію, яка наведена у постанові Кабінету Міністрів України, прийнятої 12.10.2022 № 1178 (стосується правовідносин у сфері публічної закупівлі період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування), окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі № 922/2321/22 та наявність проєкту Закону від 23.08.2024 № 11520 не можуть свідчити про наявність причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту) у відносинах які виникли та тривали протягом 2021 року.

8.74. Суд зауважує, що з часу ухвалення постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні. Суд не вбачає наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у означеній постанові.

8.75. Крім того, підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, також передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.76. Між тим, ініціюючи питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, заявник не врахував визначені процесуальним законом правила передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності у справі виключної правової проблеми.

8.77. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

8.78. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Щодо якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19).

8.79. Між тим, клопотання скаржника не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

8.80. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що Товариство у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК не навело вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, а саме не довело наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.81. З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і відхиляє доводи скаржника, адже вони фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII і не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься у означеній постанові та застосована у низці судових рішень судів першої, апеляційної, у тому числі і касаційної інстанцій.

8.82. У зв`язку з наведеним вище, Верховний Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.83. У цьому контексті Суд також відхиляє, як необґрунтовані посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та у постановах від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, від 13.02.2024 у справі № 911/1330/21.

8.84. Верховний Суд зазначає, що у вирішенні цього спору суди встановили обставини щодо збільшення ціни за одиницю товару на підставі оспорюваних Додаткових угод. При цьому, укладаючи договір про закупівлю електричної енергії, сторони визначили ціну за продукцію (електричну енергію), тоді як після укладення Договору саме відповідач ініціював підписання Додаткових угод до договору, внаслідок чого і відбулося збільшення вартості електричної енергії за одиницю кВт год більше ніж на 10 %, зокрема на - 147,38 %.

8.85. Такі дії сторін за ініціативою відповідача призвели до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, а також нівелювання результатів тендерної закупівлі. Встановивши означені обставини суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання спірних Додаткових угод № 2- 13 недійсними як таких, що суперечать положенням статті 41 Закону № 922-VIII.

8.86. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію, шляхом укладання оспорюваних Додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата бюджетних коштів у розмірі 211 596,57 грн, а тому отримана відповідачем переплата підлягає стягненню з відповідача в місцевий бюджет.

8.87. З огляду на предмет та підстави позову, у тому числі і фактичні обставини спору у Суду відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи касаційної скарги, які викладені у пунктах 4.1.5. - 4.1.10. цієї постанови, а також вважати застосовними у спірних правовідносинах висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 про те, що "державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються".

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

8.88. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.89. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.90. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування питання застосування положень частини першої статті 57 Конституції України до тлумачення положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII" у подібних правовідносинах.

8.91. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.92. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.93. Суд також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

8.94. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.95. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

8.96. Частиною першою статті 57 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

8.97. Верховний Суд у контексті цього доводу касаційної скарги, виходить з того, що правовідносини сторін спору виникли у сфері публічної закупівлі, збільшення сторонами спору ціни за одиницю товару на підставі оспорюваних Додаткових угод призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та нівелювання результатів тендерної закупівлі.

8.98. Суди встановили, що станом на момент підписання Договору про закупівлю сторонами погоджені істотні умови - предмет, кількість, ціна, строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог статей 180 Господарського кодексу України та Закону № 922-VIII.

8.99. У вирішенні цього питання Суд зазначає, що актом цивільного законодавства, у контексті предмету та підстав позову, є положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, якими встановлені правила щодо неможливості збільшення більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

8.100. Як вже зазначено вище, суди дослідили та надали оцінку оскаржуваним Додатковим угодам № 2-13 та умовам Договору і встановили, що внаслідок укладання цих угод сторонами безпідставно змінено істотні умови Договору. Зокрема, ціну за одиницю товару у бік збільшення на 147,38 % від первинної ціни при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого також безпідставно зменшено обсяги закупівлі. За результатами вирішення спору суди визнали недійсними Додаткові угоди № 2-13 до Договору.

8.101. Зі змісту оскаржуваних судових рішень по суті спору вбачається, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при укладанні оспорюваних Додаткових угод не додержані вимоги про збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 %; споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак підписав оскаржувані Додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 147,38 %, що, на думку місцевого господарського суду, свідчить про наявність так званого "каскадного" укладення Додаткових угод, яке є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (відповідача) і призводить до нівелювання результатів відкритих торгів.

8.102. Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, суди з огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини спору (які не спростовані скаржником належними та допустимими доказами, стосовно укладення оспорюваних Додаткових угод № 2-13 з порушенням норм пункту 2 частини п`ятої статі 41 Закону № 922-VIII) визнали їх недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.

8.103. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не свідчать про неправильне витлумачення та/або неправильне застосування судами норм статті 41 Закону № 922-VIII у вирішенні цього спору.

8.104. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій , необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів з метою уникнути цивільно-правої відповідальності.

8.105. При цьому міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

8.106. З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку у даній справі щодо зазначених відповідачем у касаційній скарзі норм права, адже під час розгляду справи судами не встановлено обставини, про які стверджує відповідач. Крім того скаржник взагалі не наводить жодного доводу, стосовно суперечності висновків у застосуванні статті 41 Закону № 922-VIII вимогам частини першої статті 57 Конституції України.

8.107. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а отже, з огляду на доводи та аргументи учасників справи, встановлені судами фактичні обставини справи, мотиви задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування окремого правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм права в правовідносинах, що склалися в цій справі.

8.108. З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.109. Щодо доводів скаржника про необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про призначення лінгвістичної експертизи апеляційним господарським судом, Суд зазначає таке.

8.110. Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання Товариства про призначення у справі судової лінгвістичної експертизи, оскільки фактично відповідач ставить не дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує спеціальних знань, а фактично є питанням права.

8.111. За змістом статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

8.112. Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

8.113. У постанові від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17 Верховний Суд наголосив, що необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд зіштовхується з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

8.114. З огляду на те, що Товариством в основу клопотання про призначення експертизи фактично включено питання щодо об`єктивності змісту положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, тобто, поставлено питання які стосуються питань права, що прямо заборонено положеннями ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку з огляду на вимоги статті 98 ГПК України про відмову в задоволенні клопотання відповідача та навів обґрунтування відхилення його клопотання.

8.115. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.116. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.117. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.118. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, від 03.02.2025 у справі № 903/335/24, тощо.

8.119. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено, що вказані підстави не знайшли свого підтвердження, що свідчить про їх необґрунтованість.

8.120. Суд вкотре акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.121. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

8.122. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, доводи касаційної скарги, які могли / можуть вплинути на їх правову кваліфікацію у світлі застосування норм права судом, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Інші доводи касаційної скарги не є суттєвими і вагомими та не впливають на результат розгляду касаційної скарги.

8.123. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.124. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 925/889/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова