Постанова

від 19.02.2025 по справі 916/237/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/237/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Козак І.Б.)

від 09.01.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Зварич О.В., судді: Панова І.Ю, Скрипчук О.С.)

від 11.11.2024

у справі № 916/237/23

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий перевантажний комплекс "Інзерноекспорт"</a>,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Компанія "Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі" (GNT Trade DMCC), Компанія Медісон Пасіфік Траст Лімітед,

про визнання недійсними рішень загальних зборів та скасування реєстраційної дії,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - Кулак І.О.,

третьої особи 1 - Єлисеєв Є.В.,

третьої особи 2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий перевантажний комплекс "Інзерноекспорт"</a> (далі - ТОВ "Зерновий перевантажний комплекс "Інзерноекспорт", відповідач) про визнання недійсними рішень загальних зборів та скасування реєстраційної дії.

1.2. Позовні вимоги мотивовані необхідністю відновлення порушених прав ОСОБА_1 як незаконно звільненого директора ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» і як учасника товариства, корпоративні права якого порушені внаслідок неповідомлення останнього про проведення позачергових загальних зборах товариства відповідача, внаслідок чого останній був позбавлений можливості бути присутнім на загальних зборах учасників, брати в них участь та голосувати, тобто брати участь в управлінні товариством. Позивач вважає, що скликані та проведені спірні загальні збори учасників ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» відбулися із порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання їх недійсними.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 у справі №916/237/23 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції відзначив, що звертаючись за захистом свого порушеного права, позивач послався лише на порушення його права на участь у загальних зборах та не зазначив, які саме його права та / або інтереси порушені кожним окремим пунктом оспорюваного рішення загальних зборів та яким чином задоволення позову їх відновить. Звільнення директора та призначення нового, зміна місцезнаходження юридичної особи, ніяким чином не позбавляє учасника товариства ОСОБА_1 на участь у загальних зборах товариства та в управлінні товариством. При цьому суд врахував, що провівши загальні збори ТОВ «ЗКП «Інзерноекспорт», юридична особа скористалась свої правом на призначення нового директора товариства та звільнення попереднього.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №916/237/23 рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 у справі № 916/237/23 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Апеляційний господарський суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду у даній справі, виходив із того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту в частині вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом, адже фактично заявлені позовні вимоги були направлені на визнання недійсними та скасування записів про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу в частині зміни керівника (директора). Водночас позивачем не було заявлено вимогу про поновлення останнього на посаді керівника (директора) юридичної особи.

2.3. Постановою Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 916/237/23 постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №916/237/23 скасовано. Справу №916/237/23 направлено на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд у наведеній постанові вказав, що апеляційний господарський суд, залишивши поза увагою, що позивач звернувся з даним позовом не тільки як директор, а і як учасник товариства та обґрунтовував свої порушені права не тільки як директора, а й як учасника товариства, дійшов помилкового висновку, що позивачем обрано неналежний та неефективний способи захисту порушеного права.

2.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 у справі №916/237/23 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 у справі №916/237/23, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 04.07.2023 у справі №910/1748/22, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 22.10.2020 у справі №915/99/19, від 14.05.2020 у справі №910/3722/18, від 18.06.2020 у справі №911/938/19, від 16.12.2020 у справі №910/14910/18 (щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5, частин першої та другої статті 29, частин третьої-п`ятої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

3.3. Також скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України відзначає, що у подібних правовідносинах на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права, а саме:

- статті 8 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо необхідності тлумачення змісту безвідкличної довіреності згідно з положеннями Корпоративного договору, на виконання якого видавалася безвідклична довіреності;

- статей 29, 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо можливості/неможливості схвалення рішень загальних зборів учасників товариства, які були проведенні з порушенням вимог Закону, у спосіб проведенні ще одних загальних зборів та прийняття на них рішень про підтвердження тих чи інших рішень;

- статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо можливості/неможливості самостійного скликання загальних зборів учасників на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності, що володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства. За умови, що такі учасники не зверталися до виконавчого органу з вимогою про скликання загальних зборів.

3.4. Крім того, підставою касаційного оскарження касатор визначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано наявного в матеріалах справи висновку експерта у галузі права, який встановив, що повноваження надані за безвідкличною довіреністю мають відповідати положенням Корпоративного договору; а також належним чином не досліджені докази, які підтверджують відсутність повноважень у Рейвен Джессі Грум-Бейкер керівника компанії GNT TRADE DMCC, та, навпаки, наявність повноважень керівника у ОСОБА_3 , що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

3.5. Компанія "Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі" (GNT Trade DMCC) 28.01.2025 подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.6. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Суду не надходили.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Учасниками ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» є ОСОБА_1 , розмір частки 451 880,00 грн, що складає 10% статутного капіталу товариства, та компанія «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі» країна резидентства - Об`єднані Арабські Емірати, розмір частки 4 066 920,00 грн, що складає 90% статутного капіталу товариства.

4.2. Відповідно до підпункту 9.1 пункту 9 Статуту ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» виконавчим органом товариства є Директор. З моменту призначення Комерційного директора виконавчим органом товариства є Дирекція.

Директор та Комерційний директор призначаються за рішенням загальних зборів учасників (підпункт 9.2 пункту 9 Статуту).

Підпунктом 9.4 пункту 9 Статуту товариства визначено, що крім випадків, передбачених Корпоративним договором від 21.12.2020, Директор або Комерційний директор можуть бути в будь-який момент відкликані достроково за рішенням загальних зборів учасників.

У разі, якщо Комерційний директор не призначений, то всі функції, повноваження, права та обов`язки виконавчого орану товариства здійснюються Директором одноособово (підпункт 9.5 пункту 9 Статуту).

4.3. Між компанією «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі», ОСОБА_1 , компанією «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» та ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» 21.12.2020 укладено Корпоративний договір, відповідно до якого частка учасників товариства ОСОБА_1 становить 10% від усього статутного капіталу, а компанії «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі» - 90% від статутного капіталу товариства( підпункт 1.1 пункту 1 Корпоративного договору).

Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Корпоративного договору від 21.12.2020 сторони узгодили, що у будь-який час після настання випадку заміни директора або випадку продажу, що триває відповідно до кредитного договору довше періоду очікування, компанія «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» має право (але не зобов`язана), надіславши письмове повідомлення істотно за формою, наведеною у додатку 1, кожному або будь-якому учаснику вимагати, щоб учасники скликали загальні збори учасників товариства щодо питань про припинення повноважень особи, яка на той момент займає посаду комерційного директора (у разі призначення такої особи) товариства, та про призначення призначеного директора на посаду комерційного директора товариства.

Кожен із учасників зобов`язується забезпечити, щоб загальні збори учасників щодо питань, пов`язаних із заміною директора, були проведені протягом п`яти робочих днів з дати надання повідомлення про заміну директора. Для цього кожен із учасників зобов`язується взяти участь у таких загальних зборах учасників і надати згоду на розгляд питань, пов`язаних із заміною директора (підпункт 3.2.2 пункту 3.2 Корпоративного договору).

4.4. ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» 19.12.2022 провело загальні збори учасників, які були скликані «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі».

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» від 19.12.2022 на загальних зборах ТОВ приймав участь один учасник - компанія «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі», від імені якої діяла компанія «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» на підставі безвідкличної довіреності.

На загальних зборах 19.12.2022 були прийняті, зокрема, такі рішення:

- про припинення повноважень директора товариства ОСОБА_1 з 19.12.2022 та звільнення його з посади директора товариства (розірвати трудовий договір) з 19.12.2022 на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України;

- про призначення (обрання) на посаду директора товариства з 20.12.2022 ОСОБА_4 та надання ОСОБА_4 право підпису усіх документів від імені товариства з 20.12.2022;

- про зміну місцезнаходження товариства на: 79057, м. Львів, вул. Сельських, буд. 10 з м. Одесса;

- про внесення змін до відомостей товариства, як юридичної особи, які містяться в реєстрі про зміну (директора) керівника товариства, виключення особи, яка має право діяти від імені товариства та зміну місцезнаходження товариства.

На підставі прийнятих рішень були проведені відповідні реєстраційні дії, а саме: - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 20.12.2022, 17:27:00, 1005561070038015108, зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо; ОСОБА_5 , Василівська сільська рада Болградського району Одеської області.

4.5. Матеріали справи не містять доказів повідомлення учасника ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» ОСОБА_1 , який володіє часткою у розмірі 10% статутного капіталу товариства, про проведення 19.12.2022 загальних зборів товариства.

Неповідомлення позивача про проведення загальних зборів та звільнення з посади директора стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

4.6. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- сам по собі факт неповідомлення позивача про проведення 19.12.2022 загальних зборів учасників ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» не може слугувати підставою для визнання недійсними рішень господарського товариства, прийнятих на цих загальних зборах;

- позивач у даній справі не довів належними та допустимими доказами того, що прийняті на оспорюваних зборах рішення суперечать вимогам законодавства чи статуту товариства, а також того, що ці рішення порушують безпосередньо його права та інтереси як учасника товариства;

- зі змісту оспорюваного рішення загальних зборів товариства випливає, що воно стосувалося питання припинення повноважень директора товариства ОСОБА_1 та звільнення його з посади директора товариства, а не прав ОСОБА_1 як учасника товариства;

- оспорюваним рішенням загальних зборів не порушуються права позивача як учасника товариства, передбачені Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема, не змінюється частка позивача у товаристві, право брати участь в управлінні товариством, отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, брати участь у розподілі прибутку товариства та отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість;

- звертаючись за захистом свого порушеного права, позивач послався лише на порушення його права на участь у загальних зборах та не зазначив, які саме права та / або інтереси порушені кожним окремим пунктом оспорюваного рішенням загальних зборів та яким чином задоволення позову їх відновить. Звільнення директора та призначення нового, зміна місцезнаходження юридичної особи, ніяким чином не позбавляє учасника товариства ОСОБА_1 на участь в загальних зборах товариства та в управлінні товариством;

- скасування реєстраційної дії є похідною вимогою, з огляду на що у її задоволенні також слід відмовити.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №916/237/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2025 відкрито касаційне провадження у справі №916/237/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024; справу призначено до судового розгляду.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 у справі №916/237/23, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Щодо підстав касаційного оскарження

6.3.1. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано пункт 1 частини першої статті 5, частину першу та другу статті 29, частину третю-п`яту статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №910/1748/22, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (аналогічні правові позиції також викладені в постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.05.2020 у справі №910/3722/18, від 18.06.2020 у справі №911/938/19, від 16.12.2020 у справі №910/14910/18 тощо).

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.3.2. Крім того, касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скаржник відзначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- статті 8 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо необхідності тлумачення змісту безвідкличної довіреності згідно з положеннями Корпоративного договору, на виконання якого видавалася безвідклична довіреності;

- статей 29, 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо можливості/неможливості схвалення рішень загальних зборів учасників товариства, які були проведенні з порушенням вимог Закону, у спосіб проведенні ще одних загальних зборів та прийняття на них рішень про підтвердження тих чи інших рішень;

- статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо можливості/неможливості самостійного скликання загальних зборів учасників на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності, що володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства. За умови, що такі учасники не зверталися до виконавчого органу з вимогою про скликання загальних зборів.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.3.3. Також касаційне провадження відкрито і на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

Скаржник стверджує, що господарські суди не дослідили зібрані у справі докази, які свідчать про конкуренцію представників компанії щодо права на представництво інтересів в судах України.

6.3.4. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою звернення до Верховного Суду стало питання:

- щодо наявності/відсутності підстав для визнання спірного рішення загальних зборів товариства недійсним, з огляду на неповідомлення про проведення таких його учасника (позивача).

Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.

6.4. Щодо наявності/відсутності підстав для визнання спірного рішення загальних зборів товариства недійсним

6.5. Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні позачергові загальні збори ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» були скликані з ініціативи Компанії «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі», яка володіє частковою у статутному капіталі товариства у розмірі 90 %, на яких були прийнятті, зокрема, такі рішення:

- про припинення повноважень директора товариства ОСОБА_1 з 19.12.2022 та звільнення його з роботи з посади директора товариства (розірвати трудовий договір) з 19.12.2022 на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- про призначення (обрання) на посаду директора товариства з 20.12.2022 ОСОБА_4 ;

- про зміну місцезнаходження товариства.

Судами встановлено, що позивача не було повідомлено про проведення спірних загальних зборів у встановленому законом та Статутом товариства порядку.

На думку позивача, неповідомлення останнього, як учасника товариства, про день та час проведення загальних зборів є підставою для визнання спірних рішень недійсними.

6.6. Так, правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначається Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також:

1) з ініціативи виконавчого органу товариства;

2) на вимогу наглядової ради товариства;

3) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначений статтею 32 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників, виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про збори кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

Колегія суддів зазначає, що рішення загальних зборів учасників є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанови Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №911/2525/19, від 24.10.2019 у справі № 927/807/18).

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів (схожі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (на яку вказує ОСОБА_1 ) та постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №910/10275/20).

Своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні.

Висновки щодо розмежування порушень, які можуть бути підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів господарських товариств, систематизовано у постанові корпоративної палати Верховного Суду від 01.09.2023 у справі №909/1154/21, де, зокрема відзначено таке:

«Згідно з частиною першою статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Верховний Суд зазначає про те, що рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, про що правильно зазначив місцевий господарський суд.

Згідно з частиною п`ятою статті 98 Цивільного кодексу України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Можливість оскарження учасником господарського товариства до суду рішення загальних зборів підтверджується і судовою практикою.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Однак, не всі порушення законодавства, допущені при скликанні та проведенні загальних зборів господарського товариства, можуть бути підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Самостійними підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів є, зокрема:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- відсутність протоколу загальних зборів.

…Аналіз зазначених висновків Верховного Суду щодо підстав недійсності рішень загальних зборів учасників господарського товариства свідчить про те, що порушення, допущені при скликанні і проведенні загальних зборів учасників господарського товариства, можна поділити на (1) такі, які мають своїм наслідком обов`язкове визнання прийнятих на цих зборах рішень недійсними, та (2) такі, які хоч і допускаються, однак не завжди призводять до недійсності рішень загальних зборів.

Разом з цим, Верховний Суд зазначає про те, що хоча права учасника товариства брати участь в управлінні справами товариства, бути обізнаним про скликання загальних зборів, брати участь у загальних зборах та у голосуванні з питань порядку денного, і гарантоване законом, проте обставина неповідомлення учасника господарського товариства про скликання загальних зборів не завжди може бути підставою для визнання недійсними рішень, прийнятих на таких зборах, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, сформованою у корпоративних відносинах у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства.

Верховний Суд зазначає про те, що ця обставина (неповідомлення учасника господарського товариства про скликання загальних зборів) у разі оскарження учасником товариства рішень загальних зборів сама по собі не є самостійною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства, однак з урахуванням конкретних обставин справи може бути достатньою підставою для визнання їх недійсними.

Ця обставина може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у разі, якщо учасник товариства, який звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, довів не лише факт його неповідомлення, а також довів належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно:

- існування інших підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів;

та /або

- факт того, що він не брав участі у таких зборах, не мав можливості взяти участь у цих зборах, а прийняті на таких зборах рішення суперечать вимогам законодавства та / або статуту господарського товариства, прийняті з порушенням порядку голосування, стосуються безпосередньо його прав та інтересів та порушують їх.

Крім того, у кожному конкретному випадку судам слід досліджувати дійсні підстави та мотиви звернення до суду учасника товариства з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, зокрема і у випадку, якщо учасник товариства звернувся до суду з таким позовом через тривалий час після стверджуваного порушення його прав.

Наведене також узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 45 постанови від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, відповідно до якого своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні. Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства та з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, а також щодо відповідності питань порядку денного зборів питанням порядку денного, які перелічені в отриманому учасником запрошенні на загальні збори учасників товариства.

З огляду на викладене для визнання недійсним рішення загальних зборів господарського товариства, що оскаржується з підстав порушення порядку скликання зборів щодо повідомлення позивача як учасника товариства про скликання зборів, позивач має довести, а суд встановити наявність порушених прав та / або інтересів позивача як учасника господарського товариства оспорюваним рішенням загальних зборів. Тобто, при вирішенні корпоративного спору про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства, який має місце у цій справі, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, з`ясувати, які саме права та / або інтереси позивача порушені кожним окремим оспорюваним рішенням загальних зборів. Наведене узгоджується з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, які визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, а також відповідає зазначеним висновкам Верховного Суду, викладеним у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, про необхідність встановлення судом факту порушення прав та законних інтересів учасника товариства спірним рішенням загальних зборів».

6.7. Так, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, відзначили, що сам по собі факт неповідомлення позивача про проведення 19.12.2022 загальних зборів учасників ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними рішень господарського товариства, прийнятих на цих загальних зборах.

При цьому суди відзначили, що, звертаючись за захистом свого порушеного права, позивач послався лише на порушення його права на участь у загальних зборах та не зазначив, які саме права та / або інтереси порушені кожним окремим пунктом оспорюваного рішенням загальних зборів та яким чином задоволення позову їх відновить.

Звільнення директора та призначення нового, зміна місцезнаходження юридичної особи, ніяким чином не позбавляє учасника товариства ОСОБА_1 на участь в загальних зборах товариства та в управлінні товариством.

Зі змісту оспорюваного рішення загальних зборів товариства випливає, що воно стосувалося питання припинення повноважень директора товариства ОСОБА_1 та звільнення його з посади директора товариства, а не прав ОСОБА_1 як учасника товариства.

6.8. Отже, ураховуючи встановлені господарськими судами обставини справи, Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем наявності достатніх правових підстав для визнання недійсними спірних рішень загальних зборів товариства засновані на законі та відповідають наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду.

6.9. Разом з тим, колегія суддів з огляду на зміст оскаржуваного рішення загальних зборів вважає за необхідне відзначити і таке.

Як встановлено судом підпунктом 9.4 пункту 9 Статуту товариства передбачено, що крім випадків, передбачених Корпоративним договором, Директор або Комерційний директор можуть бути в будь-який момент відкликані достроково за рішенням загальних зборів учасників.

Так, частинами першою - четвертою статті 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону).

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

За змістом частини тринадцятої статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014 № 1255-VII) зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Отже, підставою для розірвання договору згідно з цим пунктом є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому / звільнення працівників.

Згідно зі статті 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель "роботодавець - працівник", властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством (постанова Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №757/36650/16-ц).

Передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. Тож припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 04.02.2020 у справі №915/540/16, постановах Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №757/36650/16-ц, від 18.04.2023 у справі №552/3110/21).

Отже, компетентний (уповноважений) орган товариства має право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не будуть зазначені такі підстави.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Схожа правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.20218 у справі №667/1/16, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення/звільнення з посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом.

6.10. Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позову, суди правомірно виходили з того, що позивач у даній справі не довів належними та допустимими доказами того, що прийняті на оспорюваних зборах рішення порушують безпосередньо права та інтереси позивача як учасника товариства, зокрема спірними рішеннями не змінювалися: частка позивача у товаристві, право брати участь в управлінні товариством, отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, брати участь у розподілі прибутку товариства тощо.

Доводи касаційного скарги наведеного не спростовують та фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2023 №910/1748/22, згідно з якими неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів у встановленому законом та статутом порядку його права, зокрема право на участь у загальних зборах товариства та, відповідно, на участь в управлінні товариством, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.

Разом з тим, як уже було зазначено, неповідомлення учасника про загальні збори дійсно може слугувати підставою для визнання прийнятих рішень недійсними, однак сукупно з іншими обставинами, наявність яких у цій справі ОСОБА_1 не доведено, а судами не встановлено.

Отже, висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 04.07.2023 №910/1748/22, не суперечать висновкам, яких дійшли суди попередніх інстанцій у цій справі.

ОСОБА_1 також посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, згідно з яким недотримання порядку скликання загальних зборів учасників товариства у частині повідомлення позивача про проведення зборів, прийняття ними рішень за відсутності позивача, не повідомленого про їх проведення, є порушенням вимог закону та статуту товариства, порушує права позивача як учасника на участь в управлінні справами товариства (постанова від 03.12.2019 у справі №904/10956/16).

Так, у справі №904/10956/16 оскаржувалися рішення загальних зборів про продаж комплексу будівель і споруд, а також попередній договір, договір купівлі-продажу та договір іпотеки. Неповідомлення позивача як учасника господарського товариства про скликання загальних зборів не було визначене єдиною підставою недійсності спірних рішень. Недійсність рішень загальних зборів була також обґрунтована тим, що ці рішення та спірні правочини суперечать інтересам товариства і його учасників, оскільки майно товариства було відчужено незаконно, за балансовою вартістю, що спричинило матеріальну шкоду товариству через неприбутковість спірних правочинів. Крім того, у справі №904/10956/16 відповідачі не спростували доводи позивача і, заперечуючи проти задоволення позову, крім зазначення власного обґрунтування помилковості доводів позивача, не надали на підтвердження таких доводів конкретні докази, які суд міг би оцінити.

Натомість у цій справі (№916/237/23) спірними є рішення загальних зборів, яким звільнено директора та змінено місцезнаходження товариства.

Отже, справи №904/10956/16 та №916/237/23 визначально різняться фактичними обставинами справи, тобто рішення у справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. А відтак вказані для порівняння судові рішення не є релевантними до обставин цієї справи. При цьому Суд відзначає, що наведені у справі №904/10956/16 правові висновки не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.

Суд відхиляє посилання скаржника на необхідності формування висновків Верховного Суду щодо питань: тлумачення змісту безвідкличної довіреності відповідно до умов Корпоративного договору; можливості/неможливості схвалення рішень загальних зборів учасників товариства шляхом проведення ще одних загальних зборів; можливості/неможливості самостійного скликання загальних зборів учасником, адже такі на впливають на кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема щодо недоведення позивачем обставин порушення прав та/або законних інтересів останнього як учасника товариства спірним рішенням загальних зборах.

6.11. Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з наведених підстав.

6.12. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

6.13. Скаржник вказує, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, зокрема на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, з огляду на що Суд відзначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

Однак, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Судом встановлено необґрунтованість наведених підстав касаційного оскарження. А тому, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору з наведених мотивів.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Отже, у Суду відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

6.14. Стосовно наявності/відсутності порушень, визначених пунктом 3 частини першої статті 310 ГПК України, колегія суддів відзначає таке.

Так, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій всупереч вимогам ГПК України не враховали наявного в матеріалах справи висновку експерта у галузі права, який встановив, що повноваження надані за безвідкличною довіреністю мають відповідати положенням Корпоративного договору.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Разом з тим, Суд відзначає, що дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України, суд касаційної інстанції у силу положень статті 300 ГПК України не має таких повноважень.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №914/1574/23, від 02.07.2024 у справі №910/12295/23, від 14.05.2024 у справі №910/4437/23).

При цьому сама лише незгода з оцінкою доказів не означає, що відповідні докази не були досліджені судами попередніх інстанцій.

6.15. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України), наведена скаржником у касаційній скарзі, не підтвердилась. Вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

6.16. З огляду на наведене у цій Постанові колегія суддів відзначає, що доводи касаційної скарги у своїй сукупності не знайшли свого підтвердження, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.17. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 09.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 у справі №916/237/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко