Ухвала

від 18.02.2025 по справі 917/141/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 917/141/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

прокурора -Яремчук А. В.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Кутько Г. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024

у справі № 917/141/24

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств"

про стягнення 2 917 677, 33 грн,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Сільрада; позивач) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" (далі - ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств") 2 917 677,33 грн за договором про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту Сільради від 06.05.2019 № 02-49/50, з яких 474 300,36 грн - 3% річних, 2 443 376,97 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги прокурор обґрунтував невиконанням ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" своїх зобов`язань за договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка разом з пенею була стягнута з відповідача за рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2023 у справі № 917/1855/21, яке набрало законної сили. Водночас, відповідач не сплатив суму основного боргу і пені, а тому наявні підстави для застосування до нього відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024 (суддя - Тимощенко О. М.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 474 300,36 грн 3% річних, 2 443 376,97 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за договором і, що наявні підстави для стягнення з нього 3% річних, інфляційних втрат.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (головуючий суддя - Хачатрян В. С., судді - Р. А. Гетьман, О. І. Склярук) задоволено клопотання позивача і відповідача про затвердження мирової угоди у справі № 917/141/24.

Затверджено мирову угоду у справі № 917/141/24, укладену між виконавчим комітетом Сільради і ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств", в редакції, наведеній у резолютивній частині ухвали. Визнано нечинним рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024, провадження у справі № 917/141/24 закрито.

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного господарського суду від 18.11.2024, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Східного апеляційного господарського суду.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), а саме посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 192 ГПК України і на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах від 09.10.2024 у справі № 911/1402/23, від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20, від 03.10.2019 у справі № 911/918/15.

Стверджує у касаційній скарзі про те, що суть запропонованої у цій справі мирової угоди зводиться лише до надання відповідачу розстрочки на сплату боргу і судового збору; встановлення графіку платежів на 3 роки, що з огляду на інфляційні процеси не відповідає економічним інтересам держави та територіальної громади і не є взаємними поступками в розумінні вимог ч. 1 ст. 192 ГПК України; положення запропонованої відповідачем мирової угоди виходять за межі предмета спору, порушують інтереси держави та територіальної громади, суперечать вимогам законодавства, містять неточності і помилки.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 05.02.2025.

У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду, ухвалену відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.

Заслухавши доповідь головуючого судді, прокурора, пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

Одним із загальних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України), зміст якого розкривається, зокрема у ст. 14 ГПК України. Так, відповідно до ч. 2 цієї статті учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, можливість розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами і є проявом принципу диспозитивності при розгляді справи у господарському суді.

Право сторін на укладання мирової угоди встановлено ГПК України.

У ч. 7 ст. 46 ГПК України законодавець визначив, що сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Умови і порядок укладення мирової угоди визначає ст. 192 ГПК України. Так, за ч. ч. 1-3 цієї статті мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Відповідно до ч. 5 ст. 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України).

За своєю правовою природою мирова угоду це: юридичний документ, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди; письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони припиняють наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу; вираження взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

Отже, з аналізу вказаних вище норм процесуального права вбачається, що право на укладення мирової угоди сторонами визначено законодавчо і воно може бути обмежено судом лише у встановлених законом випадках, зокрема, передбачених у ст. 192 ГПК України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Принцип правової визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей Закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.

Під час підготовки справи до касаційного перегляду, Верховним Судом встановлено, що судом касаційної інстанції у постанові від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, яка ухвалена у подібних правовідносинах, було скасовано ухвалу Східного апеляційного господарського суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі № 917/1291/23. Верховний Суд у цій справі виходив з того, що суть мирової угоди зводиться до розстрочення сплати відповідачем стягнутих за рішенням суду в цій справі сум інфляційних втрат і 3% річних з встановленням графіку платежів строком майже на 3 роки і, що її положення суперечать законодавству, інтересам держави, за захистом яких прокурор звернувся з цим позовом до суду.

Однак, Верховний Суд, при перегляді справи № 917/141/24, не погоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23. Вважає, що у цьому випадку сторони - позивач і відповідач скористалися своїм правом, закріпленим у законі, зокрема, у ст. 192 ГПК України, на вирішення існуючого між ними спору на основі взаємного компромісу, на умовах, узгоджених у мировій угоді і жодним чином не порушуються права держави/територіальної громади. Саме держава в особі уповноваженого органу висловила відповідне волевиявлення шляхом подання до суду спільної з відповідачем заяви про затвердження мирової угоди, на зазначених у ній умовах. Звертаючись до апеляційного господарського суду із такою заявою, сторони підтвердили, що правові наслідки вчинення відповідної процесуальної дії їм відомі та зрозумілі.

Суд касаційної інстанції також вважає помилковим ототожнення умов мирової угоди із розстроченням виконання судового рішення, що регулюється нормами ст. 331 ГПК України і які стосуються саме права суду на вчинення/невчинення такої дії. Разом з тим, законодавець не забороняє сторонам узгоджувати порядок виконання своїх зобов`язань у мировій угоді, а визначає це їх правом. У цьому випадку, помилковим є ототожнення умов мирової угоди із розстроченням виконання рішення, що є різними інститутами процесуального права.

Перевірка порушення/непорушення мировою угодою прав третіх осіб, підставність її укладення та відповідність її умов нормам законодавства є виключною прерогативою суду під час розгляду заяви сторін про її затвердження, за відсутності встановлення яких у суду відсутні підстави для незатвердження такої угоди.

Формальне незатвердження мирової угоди може свідчити про обмеження прав сторін, закріплених ст. 192 ГПК України, та призводити до порушення принципу правової визначеності.

Частиною 2 ст. 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати (див. також ухвалу Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 904/1478/19).

Оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховний Суд у складі колегії суддів іншої палати, викладеного у постанові від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 щодо застосування ст. 192 ГПК України, а також з огляду на те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 917/141/24 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з ч. 2 ст. 302 ГПК України.

керуючись ст. ст. 234, 235, ч. 2 ст. 302, ст. 303 ГПК України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 917/141/24 за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" про стягнення 2 917 677, 33 грн, касаційне провадження в якій відкрите за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О. В.