Постанова

від 12.02.2025 по справі 127/22585/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 127/22585/22

провадження № 61-13298св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вінницька міська рада, Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька клінічна багатопрофільна лікарня» Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу запозовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Вінницька клінічна багатопрофільна лікарня» Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Вінницької міської ради на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Вінницького міського голови від 01 липня 2022 року № 1031/о «Про звільнення ОСОБА_1 » і розпорядження Вінницького міського голови від 07 вересня 2022 року № 1484/о «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 01 липня 2022 року № 1031-о»; поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька клінічна багатопрофільна лікарня» Вінницької міської ради (далі - КНП «ВКБЛ») з 07 вересня 2022 року; стягнути з КНП «ВКБЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов`язавши КНП «ВКБЛ» нарахувати та виплатити суму середнього заробітку.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що оскаржувані розпорядження є протиправними, оскільки викладені в них обставини не відповідають дійсності, правових підстав для застосування дисциплінарної відповідальності не було, розпорядження прийнято з порушенням законодавства про працю. Окрім того, роботодавець порушив заборону на проведення перевірки під час військового стану та карантину.

Зазначеного в оскаржуваному розпорядженні міського голови від 01 липня 2022 року № 1031/о рішення Вінницької міської ради від 26 лютого 2022 року № 276, не існує. Підставою видачі розпорядження від 01 липня 2022 року вказано наявність у головного лікаря непогашеного дисциплінарного стягнення у вигляді догани, оголошеної на підставі п.п. 16,19 розділу IV Контракту від 27 грудня 2018 року (зі змінами), і підставою звільнення зазначено пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП, що суперечить законодавству, оскільки при притягненні до відповідальності Вінницька міська рада враховує попереднє порушення трудового законодавства (догану) і, виявивши, на їхню думку, друге порушення, звільняє позивача.

Позивача звільнено у період його тимчасової втрати працездатності - 04 липня 2022 року, у подальшому до розпорядження внесено зміни щодо дати звільнення. В оскаржуваних розпорядженнях не зазначено, коли мало місце порушення позивачем трудових обов`язків, тоді як дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

Звільнення відбулось на ґрунті упередженого ставлення до головного лікаря, адже безпідставно проводилося багато перевірок, виносилась догана, яку суд скасував як незаконну, відповідач не врахував професійні якості позивача, тривалий та бездоганний досвід його роботи до того часу, як Вінницька клінічна районна лікарня була передана у власність Вінницької міської ради.

Позивач зазначає, що загальна площа приміщень, що передавались в оренду, де балансоутримувачем є КНП «ВКБЛ», на січень 2022 року, становила 2 096 кв.м, в тому числі 118,9 кв.м площа приміщень, використовувались орендарями («Covid зона», припинення діяльності, інше) - 47,4 кв.м, а відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» лікарня як балансоутримувач може бути орендодавцем нерухомого майна, площа якого не перевищує 400 кв.м.

Порушення трудової дисципліни, яке могли б бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення, є недоведеними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 25 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, адже на час звільнення позивач вважався таким, що притягувався до дисциплінарної відповідальності, оскільки розпорядженням Вінницького міського голови від 17 червня 2022 року № 65-р позивачу оголошено догану, яка на день винесення розпорядження про звільнення була чинною.

Позивач звільнений у передбаченому законом порядку, тому немає підстав для скасування оспорюваних розпоряджень і поновлення позивача на роботі.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, тому задоволенню також не підлягають.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 30 вересня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував розпорядження міського голови Вінницької міської ради від 01 липня 2022 року № 1031/о «Про звільнення ОСОБА_1 » та розпорядження міського голови Вінницької міської ради від 07 вересня 2022 року № 1484/о «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 01 липня 2022 року № 1031-о».

Стягнув з Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 405 072,47 грн.

Змінив підставу звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КНП «ВКБЛ», а саме вважати звільненим ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутня чіткість у суті проступку, за вчинення якого позивача притягнено до відповідальності. Суть порушення, зазначена в акті перевірки та в розпорядженні, є відмінними. Описане в акті перевірки порушення полягає в тому, що головний лікар, без укладення ним договорів оренди нерухомості з третіми особами, передавав їм приміщення; описане в розпорядженні правопорушення сприймається як передача головним лікарем приміщень лікарні без укладених (кимось) договорів оренди нерухомості. Спільним в описі порушення є факт передачі позивачем в користування третім особам приміщень, однак доказів на підтвердження заявленого відповідач не надав. Обставин того, що ОСОБА_1 відчужував чи передавав безоплатно в оренду майно не встановлено. Зазначені в розпорядженні пункти контракту і статуту, які позивач порушив, є абстрактними і мають загальний характер.

Враховуючи закінчення строків договорів оренди, які були укладені з Вінницькою центральною районною клінічною лікарнею, в особі ОСОБА_1 , який діяв з дозволу та за розпорядженнями Вінницької районної ради, міська рада пропустила шестимісячний строк для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.

Міська рада в особі департаменту комунального майна та департаменту охорони здоров`я проводила роботу щодо оренди приміщень медзакладу, не залучаючи при цьому головного лікаря, не надаючи йому будь-яких вказівок чи розпоряджень з цих питань.

Враховуючи сплив строку дії трудового договору (27 грудня 2023 року), трудові відносини ОСОБА_1 з Вінницькою міською радою припинилися, у зв`язку з чим він не може бути поновленим на роботі, тому підлягає зміні підстава його звільнення з посади: з «пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України» на «пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України».

Звільнення ОСОБА_1 відбулось без законних на те підстав, тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вінницький апеляційний суд додатковою постановою від 29 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задовольнив частково. Стягнув з Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 1 984,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 10 215,00 грн. Стягнув з Вінницької міської ради на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 3 058,32 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 564,68 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована наявністю правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу з урахуванням принципів співмірності й розумності цих витрат, а також заперечень відповідача.

Вінницький апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судових рішень задовольнив частково.

Змінив порядок та спосіб виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, а саме: стягнув з Вінницької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.

В іншій частині в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судових рішень відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, Вінницька міська рада просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року і додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1224/17 та постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 172/1113/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 23 лютого 2021 року у справі № 145/1238/19.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на поясненнях позивача та припущеннях, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Підставою для накладення дисциплінарного стягнення є те, що позивач здійснював передачу приміщень комунальної власності, які знаходились на балансі закладу, в користування третім особам без укладення договору оренди і без згоди органу управління й власника комунального майна.

Позивач не вжив заходів щодо звільнення незаконно зайнятих приміщень, укладення договорів на відшкодування комунальних послуг з позивачем свідчить про те, що передача приміщень здійснювалась з його дозволу.

Порушення, вчинене позивачем, є триваючим, тому апеляційний суд помилково дійшов висновку про закінчення строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності, взявши до уваги закінчення строків договорів оренди.

Крім того, позивач заявив вимоги про стягнення середнього заробітку до КНП «Вінницька клінічна багатопрофільна лікарня», однак апеляційний суд стягнув середній заробіток з Вінницької міської ради.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшла заява адвоката Коваленко Я. А. як представника ОСОБА_1 , мотивована законністю й обґрунтованістю висновків апеляційного суду.

Рішенням Вінницької міської ради від 26 лютого 2021 року № 276 визначено, що функції та повноваження орендодавця здійснює департамент комунального майна Вінницької міської ради та Вінницька міська рада.

Департамент має самостійно виконувати функцію обліку та контролю за неукладенням договорів.

Основним завданням департаменту є проведення моніторингу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, передача їх в оренду та здійснення контролю за їх використанням.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріли з суду першої інстанції.

Зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, за виключенням стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Зупинено виконання додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

07 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 2018 року між Вінницькою районною радою і ОСОБА_2 укладено контракт строком на 5 років, відповідно до якого ОСОБА_2 є керівником медичного закладу - Вінницької центральної районної клінічної лікарні, правонаступником якої є КНП «ВКБЛ».

04, 09 березня 2021 року між Вінницькою міською радою в особі Вінницького міського голови Моргунова С. А. та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до контракту від 27 грудня 2018 року, зі змінами та доповненнями.

07 червня 2022 року директор департаменту охорони здоров`я Вінницької міської ради, Шиш О. В. видав наказ № 89 «Про перевірку ефективності використання приміщень комунальної власності, які знаходяться на балансі КНП «ВКБЛ».

09 червня 2022 року за результатами перевірки ефективності використання приміщень складено акт, у якому комісія дійшла висновку, що всупереч підпунктам 4-5, 7 пункту 5 розділу ІІ контракту і підпункту 5.1.10 пункту 5.1 розділу 5, підпункту 6.4.5. пункту 6.4. розділу 6 статуту КНП «ВКБЛ», Закону України «Про оренду державного і комунального майна», рішення Вінницької міської радивід 26 лютого 2022 року № 276 «Про делегування повноважень та функцій орендодавця майна комунальної власності Вінницької міської територіальної громади», зі змінами до нього, пункту г) пункту 3 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України головний лікар КНП «ВКБЛ» ОСОБА_1 у першому півріччі 2022 року включно здійснював передачу приміщень комунальної власності в користування третім особам без укладання договору оренди та без згоди органу управління і власника комунального майна, що призвело до значних втрат фінансових і матеріальних ресурсів, а саме: недоотримання доходів бюджету Вінницької міської територіальної громади від плати за оренду приміщень та незаконних витрат бюджету Вінницької міської територіальної громади на оплату спожитих третіми особами енергоносіїв; запропоновано міському голові застосувати до головного лікаря ОСОБА_1 заходи дисциплінарного стягнення.

21 червня 2022 року директор департаменту охорони здоров`я Вінницької міської ради Шиш О. В. направив результати перевірки ОСОБА_2 з проханням в термін до 12-00 год 22 червня 2022 року підготувати на ім`я міського голови Моргунова С. пояснення.

01 липня 2022 року головний лікар направив пояснення та зауваження Вінницькому міському голові, в яких зазначив, що після передачі закладу до сфери управління Вінницької міської ради направляв на адресу департаменту охорони здоров`я та департаменту комунального майна всю інформацію з приводу всіх приміщень, які використовуються третіми особами на правах оренди, для отримання вказівок і розпоряджень від власника медичного закладу з приводу подальшого використання цих приміщень. Ці приміщення оглядали відповідальні особи цих департаментів, однак будь-яких розпоряджень чи вказівок від власника отримано не було.

01 липня 2022 року директор департаменту охорони здоров`я направив міському голові доповідну записку, в якій виклав висновок комісії та клопотав про звільнення головного лікаря за систематичне невиконання без поважних причин умов та обов`язків, визначених трудовим договором.

Цього ж дня, 01 липня 2022 року, заступник міського голови Форманюк М. видав розпорядження № 1031/о про звільнення з посади головного лікаря КНП «ВКБЛ» у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України, підпункт 1 пункт 22 розділу V контракту від 27 грудня 2018 року (зі змінами).

Підставою винесення розпорядження про звільнення позивача є доповідна записка директора департаменту охорони здоров`я міської ради Шиша О. В., розпорядження міського голови від 17 червня 2022 року № 65/р «Про проголошення догани ОСОБА_1 », акт від 01 липня 2022 року, пояснення ОСОБА_1 від 01 липня 2022 року.

07 вересня 2022 року розпорядженням міського голови № 1484/о «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 01 липня 2022 року № 1031/о», у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_2 на день звільнення внесено зміни в пункт 1 Розпорядження від 01 липня 2022 року щодо дати звільнення, змінено «04 липня 2022 року» на «07 вересня 2022 року».

Також 17 червня 2022 року розпорядженням міського голови № 65/р оголошено догану ОСОБА_2 за результатами службової перевірки, яка проводилась на виконання розпорядження міського голови від 23 травня 2022 року № 55-р «Про проведення службового розслідування».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови № 65 від 17 червня 2022 року відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

КНП «ВКБЛ» перебуває в стані припинення з 05 жовтня 2022 року, заклад ліквідований шляхом приєднання до Вінницької міської клінічної лікарні № 1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.

Порушенням трудової дисципліни визнається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, тобто для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України в пункті 23 постанови, за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положень або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Суди встановили, що розпорядженням міського голови від 01 липня 2022 року № 1031/о ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря КНП «ВКБЛ» у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, підпункт 1 пункт 22 розділу V Контракту від 27 грудня 2018 року (зі змінами).

На час звільнення позивач вважався таким, що притягувався до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов`язків і розпорядженням Вінницького міського голови від 17 червня 2020 року № 65 йому оголошено догану.

Підставою для звільнення став проступок вчинений позивачем у першому півріччі 2022 року щодо передачі приміщень лікарні третім особам без укладених договорів оренди, про що зазначено в акті перевірки від 09 червня 2022 року. Таким чином, після оголошення догани від 17 червня 2022 року позивач не скоїв дисциплінарного проступку. Звільнення позивача за проступок, скоєний у першому півріччі 2022 року, тобто до винесення догани від 17 червня 2022 року, унеможливлював розірвання трудових відносин сторін за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

(подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 302/701/16).

Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за систематичне невиконання покладених на нього трудових обов`язків.

Разом із тим інша мотивація незаконності розпорядження про звільнення, як то відсутність порушень, зафіксованих в акті від 09 червня 2022 року, так і пропущення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, є помилковою, оскільки виявлені порушення, зокрема, щодо передачі в оренду частини приміщень лікарні різним суб`єктам і організаціям є очевидними, і роботодавцем не було пропущено строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, який обчислюється з дня закінчення службового розслідування чи проведення перевірки (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 428/6597/19, від 11 вересня 2020 року у справі № 638/14690/18-ц).

Тому зазначені висновки апеляційного суду не можуть бути підставою для скасування розпорядження про звільнення позивача.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним і скасування розпорядження міського голови Вінницької міської ради від 01 липня 2022 року № 10031/о «Про звільнення ОСОБА_1 », проте частково помилився щодо мотивів такого рішення. Тому постанову апеляційного суду в цій частині необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Встановивши, що строк дії контракту між ОСОБА_1 та Вінницькою районною радою сплив 27 грудня 2023 року, апеляційний суд правильно визначив припиненими трудові відносини між ними на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з чим позивач не може бути поновленим на роботі, та змінив підставу його звільнення з посади: з «пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України» на «пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України».

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, тому апеляційний суд правильно, з урахуванням статті 235 КЗпП України, стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Не може бути підставою для скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку з Вінницької міської ради той факт, що позивач просив стягнути середній заробіток із КНП «ВКБЛ» ВМР.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Вінницькою міською радою з якою укладено трудовий договір і яка є належним відповідачем за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

(Висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 761/13951/22).

Касаційна скарга не містить доводів щодо ухвалення додаткової постанови апеляційного суду.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну постанови апеляційного суду в частині мотивів скасування наказу про звільнення, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову апеляційного суду і додаткову постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Щодо закриття касаційного провадження у справі

Адвокат Коваленко Я. А. як представник ОСОБА_1 звернулась із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у своїх постановах вже виклав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, клопотання про закриття касаційного провадження задоволенню не підлягає.

Оскільки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, за виключенням стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, і виконання додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької міської ради задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року в частині визнання незаконним і скасування розпорядження міського голови Вінницької міської ради від 01 липня 2022 року № 10031/о «Про звільнення ОСОБА_1 » змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року і додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, за виключенням стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, і виконання додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов