Рішення
від 20.02.2025 по справі 357/15053/24
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/357/709/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 лютого 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Махненко Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2024 року адвокат Батура Павло Олександрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, посилаючись на наступні обставини.

27.08.2023 приблизно о 12 годині 52 хвилин водій ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем марки «PEUGEOT BOXER», реєстраційний номер НОМЕР_1 (карета ПМД), рухаючись по бульвару Олександрійському в напрямку площі Соборної, на регульованому перехресті з вул. Героїв Небесної Сотні в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п. 2.3 (д) Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Водій повинен не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», п. 3.1 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10-18, 26, 27 та підпункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху. За відсутності необхідності додаткового привертання уваги учасників дорожнього руху спеціальний звуковий сигнал може бути вимкнений», не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням автомобілем, здійснив виїзд автомобіля на перехрестя, де допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по своїй смузі руху на дозволений сигнал світлофора в напрямку вул. Героїв Небесної Сотні зі сторони вул. Чернишевського в м. Біла Церква Київської області.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: крововиливу в м`які покриви голови; крововиливу під м`якими мозковими оболонками, тканину та шлуночкові систему головного мозку; переломів ребер справа та зліва; правобічного гемотораксу (150 мл. рідкої крові), лівобічного гемотораксу (сліди рідкої крові); ушкодження реберної плеври; крововиливу у передній межи стінок; гемоперитонеуму (сліди рідкої крові); заочеревної правобічної гематоми; синця на голові; синців, саден на тілі.

Смерть ОСОБА_3 настала від поєднаної травми голови та тулуба з переломом кіток склепіння і основи черепа та дифузійної травми головного мозку. Знайдені ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, є небезпечними для життя та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Грубе порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 3.1, 2.3 (б), (д), Правил дорожнього руху України перебувають в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_3 .

Вказані обставини встановлені вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.08.2024 у справі № 357/15469/23 (1-кп/357/137/24), за яким визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік, з встановленням іспитового строку 1 рік.

В результаті вищевказаного ДТП, загинув батько Позивачки - ОСОБА_3 , внаслідок чого її було завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок Відповідача.

В результаті ДТП Позивачка втратила батька, рідну та близьку людину, яка була її опорою та підтримкою протягом всього життя.

Одержавши звістку про загибель батька внаслідок ДТП, Позивачка була сильно шокована цією несподіваною та раптовою звісткою, в результаті отримала сильний нервовий стрес та відчутне душевне потрясіння.

Загибель батька спричинила надмірні страждання, які продовжуються до цього часу.

Позивачка була близька з батьком, вони разом проживали, постійно бачилися і спілкувалися.

Всі свята Позивачка проводила разом зі своїм батьком в колі сім`ї, тому відчуття пригніченості підсилюється саме в святкові дні, оскільки втрата батька вже ніколи не дозволить перебувати у святковому настрої та повноцінно жити.

Позивачка втратила душевний спокій, нормальний сон, апетит, стала роздратована, її часом здається, що життя втратило усілякий сенс та інтерес через смерть дорогої людини, вона ніяк не може збагнути, що втратила його назавжди.

Тривала душевна депресія і туга за батьком не дає можливості Позивачці адекватно сприймати навколишнє середовище та близьких людей, а почуття цілковитої спустошеності не дозволяє адаптуватись до нормального життя.

Позивачці важко оцінити глибину душевних страждань, вона впевнена, що життя - - батька безцінне, і ніякі грошові суми не в змозі компенсувати цю тяжку втрату, але закон дає її право вимагати від винної особи відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, враховуючи характер та обсяг заподіяних фізичних та моральних страждань, з урахуванням вини заподіювана шкоди, істотних та безповоротних змін у її житті, керуючись принципами розумності та справедливості моральну шкоду Позивачка оцінює у 1 000 000,00 гривень.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 скоїв ДТП під час виконання своїх трудових обов`язків на посаді водія КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», то саме зазначена юридична особа є належним відповідачем у даній справі та зобов`язана відшкодувати моральну шкоду заподіяну своїм працівником.

Просив суд стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (код ЄДРПОУ 34002938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду, завдану смертю батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, у розмірі 1 000 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн ( а. с. 1-6 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2024 року (а. с. 49-50 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою суді від 25.10.2024 позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, залишена без руху ( а. с. 54-56 ).

30.10.2024 за вх. № 56522 судом отримано пояснення щодо звільнення позивачки від сплати судового збору ( а. с. 58-60 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 01 листопада 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 28.11.2024 ( а. с. 61-62 ).

18.11.2024 за вх. № 60835 судом отримано відзив на позовну заяву ( а. с. 67-70 ), обґрунтовуючи тим, що у позовній заяві сам Позивач вказує на те, що враховуючи, що ОСОБА_2 скоїв ДТП під час виконання своїх трудових обов`язків на посаді водія КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», то саме зазначена юридична особа є належним відповідачем у даній справі та зобов`язана відшкодувати моральну шкоду заподіяну своїм працівником.

Білоцерківським міськрайонним судом Київської області розглядаючи цивільний позов у справі № 357/15469/23 (1-кп/357/137/24), було враховано обґрунтування Позивача щодо заявленої суми до відшкодування, глибину душевних страждань потерпілої - Позивача, ступінь вини обвинуваченого, визнання ним суми моральної шкоди в повному обсязі. Керуючись вимогами розумності і справедливості, суд вирішив, що з ОСОБА_2 на користь Позивача належить стягнути 250 000 грн моральної шкоди.

Тому Відповідач вважає, що вимога про відшкодування Відповідачем моральної шкоди завданої Позивачу може бути заявлена в межах суми, яку в рамках кримінального провадження було заявлено до стягнення з винуватця ДТП - ОСОБА_2 , а саме - 250 000 гривень.

У позовній заяві до Відповідача розмір моральної шкоди Позивач оцінив у розмірі 1 000 000,00 гривень.

У цивільному позові, під час розгляду Білоцерківським міськрайонним судом Київської області справи № 357/15469/23 (1-кп/357/137/24), Позивач просила стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 250 000 грн, обґрунтовуючи зазначену суму завданими душевними стражданнями, які полягають у розладі психоемоційного та душевного здоров`я.

Однак, Відповідач сам по собі не є заподіювачем моральної шкоди, а, як роботодавець, відповідає за моральну шкоду заподіяну своїм працівником, тобто, в межах, заявлених Позивачем у цивільному позові, а саме - 250 000 грн.

Окрім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Просили суд у задоволенні позовних вимог Позивача відмовити у повному обсязі.

21.11.2024 за вх. № 61522 судом отримано відповідь на відзив ( а. с. 74-77 ), в якому зазначене про таке.

Твердження представника Відповідача, що позивачем уже було заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, є помилковим, не відповідає дійсності та спростовується.

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.08.2024 у справі №3 57/15469/23 (1-кп/357/137/24), цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна Страхова компанія «Оранта» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 250 000 гривень.

Тобто, з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди в межах кримінального провадження зверталася донька загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка не проживала разом із загиблим.

Проте, з даним позовом про відшкодування моральної шкоди звертається друга донька загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , яка проживала разом з загиблим і також в силу закону має право на відшкодування моральної шкоди завдану смертю батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За таких обставин, посилання представника Відповідача про стягнення з водія ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн, згідно вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.08.2024 у справі № 357/15469/23 (1-кп/357/137/24), є безпідставним, оскільки в даному випадку позивачем є інша особа, а відповідачем - юридична особа, працівником якої завдано моральну шкоду.

Твердження представника Відповідача, що вимога про відшкодування відповідачем моральної шкоди завданої позивачу може бути заявлена в межах суми, яку в рамках кримінального провадження було заявлено до стягнення з винуватця ДТП - ОСОБА_2 , а саме 250 000,00 грн не ґрунтується на вимогах закону, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається в кожному випадку залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення та не обмежений будь-яким розміром.

Виходячи з викладеного, вважають, що міркування та аргументи, які наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву не спростовують висновків та фактів, зазначених у позові, а тому повністю відхиляються позивачем.

28.11.2024 за вх. № 62997 від відповідача надійшло на адресу суду клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 та ПАТ «НАСК «Оранта» ( а. с. 81-84 ).

Ухвалою суду від 28.11.2024 задоволено клопотання та залучено до участі у даній справі в якості третіх осіб ОСОБА_2 та ПАТ «НАСК «Оранта» та відкладено підготовче засідання 13.01.2025 ( а. с. 100-102 ).

Протокольною ухвалою від 13.01.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 11 лютого 2025 року ( а. с. 110-115 ).

В судовому засіданні 11.02.2025 представник позивача Батура П.О. підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив її задовольнити.

Представник відповідача Прокопенко П.С. в судовому засіданні 11.02.2025 заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в позові, надав пояснення аналогічним викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні 11.02.2025 пояснень з приводу позовних вимог не надав, підтримав доводи представника відповідача.

Третя особа ПАТ «НАСК «Оранта» в судове засідання 11.02.2025 свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчила Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Судова повістка про виклик до суду», яка доставлена 14.01.2025 ( а. с. 118 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю ( ч. 10 ст. 128 ЦПК України ).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом третя особа була належним чином повідомленою про дату, час та місце слухання справи та завчасно.

В свою чергу, станом на час розгляду справи ( 11.02.2025 ) з боку третьої особи ПАТ «НАСК «Оранта» жодних клопотань, заяв, пояснень та заперечень не надходило.

За вказаних обставин, судом було вирішено про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасника судового розгляду ( третя особа ПАТ «НАСК «Оранта» ), оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Судом було вислухано пояснення представника позивача, представника відповідача, третьої особи Баракова В.М., досліджено матеріали справи, а також після судових дебатів, керуючись вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК України судове засідання було відкладено до 15 години 30 хвилин 20 лютого 2025 року.

Так, з урахуванням наданих пояснень учасниками, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що 27.08.2023 приблизно о 12 годині 52 хвилин водій ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем марки «PEUGEOT BOXER», реєстраційний номер НОМЕР_1 (карета ПМД), рухаючись по бульвару Олександрійському в напрямку площі Соборної, на регульованому перехресті з вул. Героїв Небесної Сотні в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п. 2.3 (д) Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Водій повинен не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», п. 3.1 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10-18, 26, 27 та підпункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху. За відсутності необхідності додаткового привертання уваги учасників дорожнього руху спеціальний звуковий сигнал може бути вимкнений», не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням автомобілем, здійснив виїзд автомобіля на перехрестя, де допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по своїй смузі руху на дозволений сигнал світлофора в напрямку вул. Героїв Небесної Сотні зі сторони вул. Чернишевського в м. Біла Церква Київської області.

Вказане судове рішення набрало законної сили 20 вересня 2024 року.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою ( ч. 6 ст. 82 ЦПК України ).

Додано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а. с. 10 ).

Відповідно до копії свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_4 від 11 жовтня 1995 року, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Білоцерківського міськвиконкому Київської області, актовий запис № 1703, батьками останньої вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ( а. с. 9 ).

Згідно витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 07.11.2023, станом на 31.08.2023 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 4 осіб: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а. с. 12 ).

Відповідно до Наказу КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» «Білоцерківська станція екстреної медичної допомоги» № 2-к від 02.01.2013, ОСОБА_2 прийнято на посаду водія санітарного автомобіля ІІ класу з 01 січня 2013 року по переводу з Сквирської центральної районної лікарні» ( а. с. 30 ).

Відповідно до наказу № 1120 від 05.08.2023 ( а. с. 27 ) та додатку № 1 ( а. с. 28 ), за ОСОБА_2 було закріплено автомобіль марки «PEUGEOT BOXER», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Додано до матеріалів справи дорожній лист № 611 від 27.08.2023, виданий водію ОСОБА_2 ( а. с. 29 ).

Тобто, вказані документи підтверджують, що ОСОБА_2 під час ДТП, в наслідок якої загинув батько позивача, перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі.

Не було спростовано зазначеному і в судовому засіданні під час розгляду справи з боку представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Додано Поліс № 215196798 з якого вбачається, страховиком є ПАТ «НАСК «Оранта», страхувальником КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», забезпечений транспортний засіб «PEUGEOT BOXER», реєстраційний номер НОМЕР_1 ( а. с. 42 ).

Звертаючись до суду з вказаними вимогами, позивач зазначає, що у зв`язку з загибеллю батька, їй заподіяно моральної шкоди, яку вона оцінює в 1000 000 грн та яка повинна бути стягнута з відповідача, враховуючи те, що ОСОБА_2 скоїв ДТП під час виконання своїх трудових обов`язків на посаді водія КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», то саме зазначена юридична особа є належним відповідачем у даній справі та зобов`язана відшкодувати моральну шкоду заподіяну своїм працівником.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП водієм, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20) та від 02 листопада 2020 року у справі №133/1238/17 (провадження №61-19345св19).

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 8 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Таким чином, встановленню у цій справі підлягають обставини наявності між КНП КОР «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» та ОСОБА_2 трудових відносин.

Як встановлено матеріалами справи так і не спростовано з боку представника відповідача, навпаки підтверджено, що під час ДТП, в результаті якої загинув батько позивача, водій ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі КНП КОР «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 вказаної постанови Пленуму ВСУ розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадку, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995р. за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

А зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Отже, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачу, як донці загиблого батька моральних страждань, ступінь вини відповідача, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, тяжкість завданої травми, істотність змін у її життєвих стосунках.

Так, обґрунтовуючи моральну шкоду, позивач наголошувала на тому, що в результаті ДТП вона втратила батька, рідну та близьку людину, яка була її опорою та підтримкою протягом всього життя. Одержавши звістку про загибель батька внаслідок ДТП, вона була сильно шокована цією несподіваною та раптовою звісткою, в результаті отримала сильний нервовий стрес та відчутне душевне потрясіння. Загибель батька спричинила надмірні страждання, які продовжуються до цього часу. Вона була близька з батьком, вони разом проживали, постійно бачилися і спілкувалися. Всі свята вона проводила разом зі своїм батьком в колі сім`ї, тому відчуття пригніченості підсилюється саме в святкові дні, оскільки втрата батька вже ніколи не дозволить перебувати у святковому настрої та повноцінно жити. Вона втратила душевний спокій, нормальний сон, апетит, стала роздратована, її часом здається, що життя втратило усілякий сенс та інтерес через смерть дорогої людини, вона ніяк не може збагнути, що втратила його назавжди. Тривала душевна депресія і туга за батьком не дає можливості їй адекватно сприймати навколишнє середовище та близьких людей, а почуття цілковитої спустошеності не дозволяє адаптуватись до нормального життя.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що законним володільцем джерела підвищеної небезпеки КНП КОР «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» заподіяно позивачу моральну шкоду, яка підлягає стягненню, але у розмірі меншому, ніж заявлено позивачем, з урахуванням вини останнього.

Разом із тим, відповідачем не доведено, що ДТП трапилася внаслідок умислу ОСОБА_2 або непереборної сили, тому не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №161/3557/19 (провадження №61-18595св19) та від 12 грудня 2018 року у справі №355/981/16-ц (провадження №61-28019св18).

Аналогічної позиції дотримується і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 272/579/22 (провадження № 61-17339св23).

В даному випадку, позивачем не обґрунтовано розмір (1 000 000 грн) моральної шкоди, не наведено критеріїв з яких особа виходила, визначаючи саме такий розмір, не надано висновку психологічної експертизи з даного приводу чи інших належних доказів в підтвердження такої вимоги.

Суд приймає до уваги, що сам факт загибелі батька позивача, за викладених обставин, є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань останнього, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд погоджується з тим, що позивачу завдано моральну шкоду, яка пов`язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть батька.

Таким чином, суд дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надаючи їм належну оцінку, визначивши характер спірних правовідносин і норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та вважає, що з відповідача підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн, що на думку суду є належним відшкодуванням у цьому випадку, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Згідно практики ЄСПЛ деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96).

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При ньому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власного практикою в аналогічних справах.

Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.

Суд звертає увагу, що судом у справі № 357/15469/23 ( 1-кп/357/137/24), де в кримінальній справі, як цивільний позивач зверталася ОСОБА_4 ( інша донька загиблого ) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю батька, де вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 року, яке набрало законної сили 20 вересня 2024 року на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_2 ( водій з вини якого сталася ДТП) стягнуто моральну шкоду в розмірі 250 000 гривень.

Вищевказане судове рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, позивач просила стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000 гривень.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором про надання правничої допомоги № 57/ЦС від 27.09.2024 ( а. с. 43); Додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги № 57/ЦС від 27.09.2024 ( а. с. 44 ); Рахунком- фактурою № 57/ЦС/2024 від 27.09.2024 ( а. с. 45 ); Платіжною інструкцією № @2PL204834 від 30.09.2024 про сплату 18000 грн, отримувач АО «Компаньйон та партнери» за надання правничої допомоги згідно договору № 57/ЦС від 27.09.2024 та додатку № 1 до нього, без ПДВ, ОСОБА_1 ( а. с. 46).

Відповідно до п. 2 Додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № 57/ЦС від 27.09.2024 ( а. с. 44 ), сторони домовились, що вартість правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 57/ЦС від 27.09.2024, складає 18 000 гривень та є фіксованою сумою, і не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу та кількості судових засідань.

Отже, між позивачем та АО «Компаньйон та партнери» існують договірні відносини стосовно надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В судовому засіданні представник відповідача наголошував на тому, що витрати на правничу допомогу, яку просить стягнути позивач є неспівмірними.

Крім того, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з доводами позивача, які викладені в позовній заяві, що витрати позивачки на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн у даній справі є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, враховуючи, що справа не є складною, вказана категорія є розповсюдженою, а також часткового задоволення позовних вимог ( задоволено позов на чверть ), суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 4 500 гривень.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про судовий збір").

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до п/п 1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є майновими вимогами, оскільки позивач визначив її у грошовому вимірі.

При зверненні до суду із позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 10 000 грн (1 000 000 грн х 1%).

Позивач судовий збір при зверненні до суду не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, а також те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 2 500 гривень ( стягнуто 250 000 грн х 1% ).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 263, 1166, 1167, 1168, 1172, 1187 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 14, 19, 77, 78, 81, 82, 128, 133, 137, 141, 187, 244, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, пунктами 3, 4, 9 Постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995р. за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 250 000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 4 500 гривень, загалом 254 500 ( двісті п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот ) гривень.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь держави судовий збір в розмірі 2 500 ( дві тисячі п`ятсот ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київській обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ( адреса місцезнаходження: 07053, Київська область, Вишгородський район, смт. Красятичі, вул. Воздвиженська, буд. 7, ЄДРПОУ: 34002938 );

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

Третя особа: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» ( адреса місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7Д, ЄДРПОУ: 00034186 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 20 лютого 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов


Суд	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	20.02.2025
Оприлюднено	24.02.2025
Номер документу	125297874
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві

Судовий реєстр по справі —357/15053/24

Рішення від 20.02.2025

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

Ухвала від 28.11.2024

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

Ухвала від 01.11.2024

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

Ухвала від 25.10.2024

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 20.02.2025 по справі 357/15053/24БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —357/15053/24

Рішення від 20.02.2025

Ухвала від 28.11.2024

Ухвала від 01.11.2024

Ухвала від 25.10.2024

Рішення
від 20.02.2025 по справі 357/15053/24
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ