Рішення

від 17.02.2025 по справі 308/18543/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/18543/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання Заяць А.В.,

представника позивача Прус О.О.,

представника відповіла Дурдинець Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Прус Олександр Олександрович, до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи: відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Прус О.О., звернулася в суд з позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк», треті особи: відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що у вересні 2024 року позивач дізналася про існування виконавчого провадження №53887212 від 11.05.2017 та про арешт її майна в рамках цього провадження. 08.10.2024 у відповідь на заяву адвоката про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №53887212 адвокат отримав від виконавця постанову про відкриття провадження з ідентифікатором доступу та копію виконавчого напису від 25.10.2016 за №9349.

Відповідно до виконавчого напису №9349 від 25.10.2016 строк платежу за кредитним договором №МКН7АN06635097 від 02.06.2008 настав. Стягнення заборгованості проводиться за період з 02.06.2008 по 19.09.2016. Сума заборгованості складає 2828627,38 грн., в тому числі: залишок заборгованості за кредитом 18610,25 доларів США; залишок заборгованості за відсотками 6906,06 доларів США; комісія 2424,08 доларів США; пеня 76043,96 долари США; штраф (фіксована частина) 9,65 доларів США, штраф (відсоток від суми заборгованості) 5149,22 доларів США, що всього становить 109143,22 долари США, що за курсом НБУ станом на 19.09 2016 становить 2826927,38 грн, витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 1700 грн.

Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з численними порушеннями чинного законодавства, підстав для вчинення даного виконавчого напису у нотаріуса не було, а тому він є таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з наступним.

Виконавчий напис вчинено без дотримання Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, зокрема підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку. Звертає увагу, що законодавство забезпечує право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Позивач не отримувала жодної вимоги від АТ КБ «Приватбанк» про усунення порушень, зокрема про погашення заборгованості за основним зобов`язанням, передбаченим кредитним договором, відсотками чи штрафними санкціями, ні поштовим направленням, ні під розписку, ні в жоден інший спосіб, передбачений законом, в тому числі за 30 днів до вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису. Ця обставина приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. була проігнорована. Оскільки докази отримання позивачем вимоги відповідача про необхідність погашення заборгованості відсутні, позивач не могла подати будь-які заперечення щодо суми боргу, а нотаріус оцінити їх. Приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису стягнута заборгованість на користь АТ КБ «Приватбанк» за відсутності доказів отримання боржником (позивачем) письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, що, безумовно, було підставою для нотаріуса відмовити відповідачеві у вчиненні виконавчого напису за пунктом 1 глави 13 Порядку.

Щодо безспірності заборгованості представник позивача зауважує, що згідно з пунктом 17.1.1 загальний розмір кредиту: 18541,25 доларів США, а у виконавчому написі вказано залишок заборгованості 18610,25 доларів США, тобто більше, ніж позивач брала у банку, хоча до того часу вона погашала заборгованість, в кінці 2013 року заставне майно автомобіль було реалізовано в рахунок заборгованості. Нараховані пені та штрафи також не є співмірними з розміром заборгованості. Природи походження такої заборгованості ОСОБА_1 не зрозуміло. Оскільки позивач не отримувала від відповідача вимоги про погашення боргу, то і не мала змоги аргументовано заперечувати проти такого розміру заборгованості, таким чином підтвердивши спірність заборгованості. Вважає, що на підставі документів, наданих відповідачем третій особі із заявою про вчинення виконавчого напису, не можна встановити безспірність вимог відповідача до позивача, а отже, виконавчий напис вчинено з порушенням закону.

Крім того, представник позивача вказує, що виконавчий напис вчинено без дотримання Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, зокрема підпунктів 5.1, 5.2 пункту 5 Глави 16 розділу ІІ Порядку, згідно з яким виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів. Виконавчий напис №9349 від 25.10.2016 вчинений на окремому нотаріальному бланку та не прикріплений до кредитного договору.

Враховуючи викладене, за твердженням представника позивача, виконавчий напис №9349 від 25.10.2016 має бути визнано таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржник не отримувала вимогу про погашення заборгованості та її розмір, заборгованість, вказана у виконавчому написі є спірною, а сам виконавчий напис не вчинено на документі, що встановлює заборгованість.

На підставі наведеного, представник позивача просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №9349, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 25.10.2016, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у загальному розмірі 2828627,38 грн, а також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1816,80 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 12000 грн.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.11.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даною позовною заявою. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.11.2024 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову у даній цивільній справі. Постановлено зупинити стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 25.10.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за №9349, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Приватбанк» заборгованості у сумі 2828627,38 грн.

17.12.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову.

У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що відповідно до укладеного кредитно-заставного договору №МКН7АN06635097 від 02.06.2008 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 18541,25 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01.06.2015. Згідно з умовами даного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення зазначених норм закону та умов договору позивач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків банку, які мають вираз у залученні кредитором вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та зобов`язані нести витрати по сплаті податків та інших обов`язкових платежів з цих коштів. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором позивач станом на 19.09.2016 має заборгованість у розмірі 109143,22 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.09.2016 складає 2826927,38 грн, яка складається з наступного: 18610,25 доларів США заборгованість за кредитом; 6906,06 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 2424,08 доларів США заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 76043,96 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 9,65 доларів США штраф (фіксована частина); 5149,22 доларів США штраф (відсоток від суми заборгованість).

Вказує, що банком були надані усі необхідні документи згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, в редакції, чинній на час вчинення виконавчого напису, які підтверджують наявність правовідносин між кредитором та боржником, а також документи, які підтверджують заборгованість. Дані документи знаходяться в нотаріальній справі.

Як зауважує представник відповідача, жодних розрахунків або доказів невідповідності, чи відсутності боргу перед банком не надається. Той факт, що позивач не спростовує наявність заборгованості вже є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Щодо розміру заборгованості за тілом кредиту, яку пропонує стягнути нотаріус у виконавчому написі, то згідно з розрахунком заборгованості станом на 19.09.2016 заборгованість за кредитом складала 18610,25 доларів США, тоді як згідно з пунктом 17.1.1 кредитно-заставного договору загальний розмір кредиту становить 18541,25 доларів США. Разом з тим, пунктом 17.1.7 цього ж договору з метою виконання зобов`язань за пунктом 3.4 позичальнику відкривається кредитна лінія в розмірі 6681,75 доларів США для сплати чергових страхових платежів. Отже, в суму 18610,25 доларів США включено сплачені страхові платежі за рахунок встановленої пунктом 17.1.7 кредитної лінії, що відповідає умовам кредитно-заставного договору.

Представник відповідача вважає помилковим посилання позивача на, нібито, недотримання нотаріусом підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, оскільки дана норма застосовується у випадку, якщо основне зобов`язання забезпечено іпотекою, також має місце порушення умов іпотечного договору, тобто зміст виконавчого напису стосується звернення стягнення на іпотечне майно. В даному випадку кредитно-заставний договір не забезпечений іпотечними зобов`язаннями і виконавчий напис не стосується звернення стягнення на іпотечне майно, відтак нотаріус не вправі при вчиненні спірного виконавчого напису застосовувати положення підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку.

За твердженнями представника відповідача виконавчий напис є правомірним, а доводи позивача є нікчемними. Нотаріус діяв у рамках чинного законодавства, отже, виконавчий напис вчинено з дотриманням всіх вимог законодавства.

Також представник відповідача наголошує, що у випадку якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, то просить суд застосувати до вимог позивача наслідки спливу строку позовної давності, визначені частиною четвертою статті 267 ЦК України, оскільки виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом 25.10.2016, строк позовної давності щодо вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню сплинув 26.10.2019. Оскільки позивач звернувся до суду лише у 2024 році це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування пропуску строку позовної давності представник відповідача звертає увагу на те, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що дізналася про виконавче провадження №53887212 у вересні 2024 року. З цього приводу слід взяти до уваги, що дане виконавче провадження №53887212 відкрито ще 11.05.2017, однак позивач, з її слів, дізналася про це лише у 2024 році, і даний факт не пояснює та не підтверджує жодними доказами. Тоді як згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження з 2017 по 2024 роки державними виконавцями було винесено 25 постанов, серед яких, в тому числі, постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.06.2018, якою встановлено, що боржник отримує дохід в школі I-III ступенів №238 Деснянського району міста Києва (м. Київ, Деснянський район, вул. Закревського 35-Б), згідно з якою постановлено звернути стягнення на доходи боржника, здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства на користь стягувача у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 3111590,11 грн з урахуванням виконавчого збору в розмірі 282862,73 грн та витрат виконавчого провадження в розмірі 100 грн. На думку представника відповідача, як мінімум з червня-липня 2018 року позивачу повинно було стати відомо про наявність виконавчого провадження №53887212. Звертаючись з даною позовною заявою ОСОБА_1 було пропущено строк позовної давності тривалістю три роки.

23.12.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач з викладеними у відзиві твердженнями не погоджується з наступних підстав.

Представник позивача щодо безспірності заборгованості зауважує, що відповідачем на підтвердження безспірності заборгованості було наведено постанови Верховного Суду України від 20 травня 2015 року №6-158цс15 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14, однак в цих справах відмовляючи позивачам в задоволенні позову суди обґрунтовували свою позицію надсиланням кредитором боржнику вимоги та отримання її останнім перед зверненням кредитора до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. В даному випадку такої вимоги позивач не отримувала. З розміром заборгованості не погоджується, оскільки нарахована пеня є в чотири рази більшою за розмір кредиту, що порушує принцип добросовісного підприємництва. В кінці 2013 року позивачем передано відповідачу предмет застави (автомобіль) з обіцянками від банку про списання заборгованості, однак всупереч цьому відповідач вже після закінчення строку кредитування звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а вже нотаріус вчинив виконавчий напис з сумою заборгованості за кредитом більшою, ніж вказана в пункті 17.1.1.

Щодо застосування строків позовної давності представник позивача зазначає, що про існування виконавчого напису ОСОБА_1 дізналася лише в жовтні 2024 року після ознайомлення нею з матеріалами виконавчого провадження №53887212. Про це провадження вона дізналася лише у вересні від співробітників «Райффайзен Банк», оскільки її рахунки були заблоковані саме за цим номером провадження, до цього такого блокування не було. В матеріалах провадження відсутні докази ознайомлення з ними ОСОБА_1 та отримання нею постанови про відкриття провадження у справі, позивач з 2014 року проживає та працює в м. Києві в школі І-ІІІ ступенів №238 вчителем географії, що підтверджується довідкою №324 від 08.11.2024. Також повідомляє, що позивач була боржником також перед ПАТ КБ «Надра», водоканалом та ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Про наявність саме виконавчого напису позивач дізналася лише в жовтні 2024 року, тому і строк позовної давності слід рахувати саме з цього моменту. Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №53887212 датована 12.06.2018, а позивач звернулася до суду 15.11.2024. Враховуючи, що перебіг позовної давності зупинено пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, починаючи з 02.04.2020 і по даний час, тому позивачем не пропущено строк позовної давності.

05.02.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Прус О.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» Дурдинець Р.Ю. у судовому засіданні заперечила проти позовних вимоги з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. у судове засідання не з`явилася, при цьому подала заяву, згідно з якою просить розглянути справу без її участі. Письмові пояснення щодо позову та відзиву на подано.

Представник третьої особи відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмові пояснення щодо позову не подано, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

За приписами статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.06.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитно-заставний договір №МКН7АN06635097, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 18541,25 доларів США зі сплатою 15% річних та датою погашення 01.06.2015.

25.10.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за №9349, згідно з яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 2828627,38 грн з ОСОБА_1 , які є її боргом за кредитним договором №МКН7АN06635097 від 02.06.2008, укладеним між нею та ПАТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк». Запропоновано задовольнити вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі: залишок заборгованості за кредитом 18610,25 доларів США; залишок заборгованості за відсотками 6906,06 доларів США; комісія 2424,08 долари США; пеня 76043,96 долари США; штраф (фіксована частина) 9,65 доларів США; штраф (відсоток від суми заборгованості) 5149,22 доларів США, що всього становить 109143,22 долари США, що за курсом НБУ станом на 19.09.2016 (1 долар США дорівнює 25,901081 грн) становить 2826927,38 грн.; витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису 1700 грн. Всього, в гривневому еквіваленті з урахуванням витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, становить 2828627,38 грн. Строк, за який провадиться стягнення, вісім років три місяці сімнадцять днів, а саме з 02.06.2008 по 19.09.2016.

Постановою старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Дерев`янко О.В. від 11.05.2017 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за №9349 (ВП №53887212).

Постановою старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Дерев`янко О.В. від 12.06.2018 у межах виконавчого провадження №53887212 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує доходи у школі І-ІІІ ступенів №238 Деснянського району міста Києва.

Постановою старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Дерев`янко О.В. від 16.01.2019 у межах виконавчого провадження №53887212 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Дерев`янко О.В. від 02.07.2019 у межах виконавчого провадження №53887212 призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Самардак Л.І. від 14.08.2024 у межах виконавчого провадження №53887212 накладено арешт на кошти боржника.

Згідно з довідкою №324 від 08.11.2024, виданою директором школи І-ІІІ ступенів №238 Деснянського району міста Києва, ОСОБА_1 дійсно працює в школі І-ІІІ ступенів №238 Деснянського району міста Києва вчителем географії по теперішній час.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлює Закон України «Про нотаріат».

Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі Порядок).

За статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі Перелік).

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка боржника на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення.

Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такі висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц (провадження №14-706цс19).

Матеріали справи не містять доказів отримання такої письмової вимоги ОСОБА_1 , відповідачем не надано належних доказів на підтвердження направлення зазначеної вимоги.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 була позбавлена можливості повідомити нотаріусу про свою згоду або непогодження із сумою заборгованості, надати свої заперечення щодо заборгованості або оспорити вимоги.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У порушення зазначеної норми приватний нотаріус стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за більш ніж вісім років, а саме, за період з 02.06.2008 по 19.09.2016, тобто поза межами річного строку спеціальної позовної давності.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №757/60132/21-ц (провадження №61-18600св23).

Разом з тим, у пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц (провадження №14-557цс19) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц (провадження №14-557цс19).

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

З огляду на встановлені судом обставини, заборгованість за кредитним договором, яку запропоновано задовольнити оспорюваним виконавчим написом, не можна вважати безспірною.

Відтак, вирішуючи спір, на підставі оцінених доказів, суд вважає, що приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі №727/4121/21 (провадження №61-1236св22).

Відповідно до частини третьої статті12, частин першої та шостої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 76, статті 77, 79 ЦПК України).

У частинах першій - третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів безспірності заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинений нотаріусом без дотримання вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а вимоги позивача визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Крім того, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності у даній справі з огляду на наступне.

Частина перша статті 257 ЦК України передбачає загальну позовну давність тривалістю три роки.

Оспорюваний виконавчий напис вчинено 25.10.2016.

З даним позовом в суд позивач звернулася 15.11.2024.

Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №53887212 з примусового виконання виконавчого напису винесена 11.05.2017, а постанова про звернення стягнення на доходи боржника 12.06.2018.

За твердженням позивача, про існування виконавчого напису вона дізналася лише у жовтні 2024 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №53887212.

Доводи представника відповідача про те, що оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено 25.10.2016, то строк позовної давності щодо вимоги про визнання його таким, що не підлягає виконанню сплинув 26.10.2019, а також про те, що виконавче провадження №53887212 відкрито ще 11.05.2017, постанова про звернення стягнення на доходи боржника винесена 12.06.2018, відтак, як мінімум з червня - липня 2018 року позивачу повинно було стати відомо про наявність зазначено виконавчого провадження, судом відхиляються, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо направлення та отримання позивачем оспорюваного виконавчого напису, і так само постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису або постанови про звернення стягнення на доходи боржника.

При цьому, якщо взяти до уваги, що постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та звернення стягнення на доходи боржника винесено 11.05.2017 та 12.06.2018 відповідно, то одночасно із цим, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Вищевказаний Закон доповнив розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 (з відповідними змінами) зазначено, що на території України установлено карантин з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні до 30 червня 2023 року.

Про необхідність врахування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», указано й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/18489/20.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.

За приписами пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом №2120-IX від 15 березня 2022 року, що набрав чинності 17 березня 2022 року; в редакції Закону №3450-IX від 08 листопада 2023 року, що набрав чинності 30 січня 2024 року).

За таких обставин, суд вважає, що позивач звернулася з даним позовом в межах позовної давності, визначеної частиною першою статті 257 ЦК України, з урахуванням положень пунктів 12, 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат у справі, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно зі статтею 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19 та від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві представник позивача вказував на те, що попередні судові витрати, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи складають 1211,20 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви, 605,60 грн сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову та витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником позивача надано копії: договору про надання правової допомоги від 28.09.2024, укладений між адвокатом Прус О.О. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду №3 від 19.10.2024 до договору про надання правової допомоги від 28.09.2024; квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №5 від 28.10.2024, згідно з якою позивачем на рахунок адвоката Пруса О.С. перераховано 12000 грн.

Згідно з додатковою угодою №3 від 19.10.2024 до договору про надання правової допомоги від 28.09.2024 дана додаткова угода визначає перелік юридичних послуг, їх вартість та порядок оплати з питання представництва інтересів клієнта у цивільній справі про скасування виконавчого напису№9349 від 25.10.2016. Вартість послуг: складання та подання заяви про зняття арешту з рахунку у ВП №53887212 1000 грн; консультація та складення правового висновку 1000 грн; складення та подання до суду позовної заяви 6000 грн; складення та подання до суду заяви про забезпечення позову 5000 грн; участь в одному судовому засіданні 4000 грн; гонорар успіху 15000 грн.

Представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яке мотивовано тим, що вартість за складення та подання до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову є завищеним, оскільки, дана категорія справ є типовою, тривалість підготовки позову не відповідає складності справи та кваліфікації юриста як адвоката. Позовна заява в даній справі виготовлена на семи аркушах, три із яких фактично займають титульна сторінка із зазначенням сторін справи, прохальна частина позову і зазначення додатків, доданих до позовної заяви. Більшість тексту в позові цитування змісту виконавчого напису, що оскаржується та норм права. Разом з тим, в тексті заяви про забезпечення позову з першої по п`яту сторінки це реквізити сторін та скопійований текст позовної заяви, лише на одній сторінці міститься цитування норм права щодо порядку застосування заходів забезпечення позову. Відтак, вважає, що написання позовної заяви та особливо заяви про забезпечення позову не потребувало значного обсягу часу та не вимагало особливої юридичної роботи. Також просить взяти до уваги, що дана справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з`ясуванню, докази, що підлягають оцінці, не належить до категорії складних, та розглядалася в суді в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на правову допомогу у розмірі 12000 грн є завищеними, неспівмірними з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Суд також вважає необхідним зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19 та постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Враховуючи заперечення сторони відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги складність справи, яка не є складною та існує чисельна усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про доведеність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та підтверджені документально судові витрати у вигляді судового збору у загальному розмірі 1816,80 грн, з яких: 1211,20 грн. судовий збір за подання позовної заяви; 605,60 грн. судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, яку задоволено судом, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Згідно з частиною сьомою статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 11, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати таким,що непідлягає виконаннювиконавчий напис,вчинений 25жовтня 2016року приватнимнотаріусом Дніпропетровськогоміського нотаріальногоокругу БондарІриною Михайлівною,зареєстрований вреєстрі за№9349,згідно зяким з ОСОБА_1 стягнуто на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №МКН7АN06635097 від 02.06.2008 у розмірі 2826927,38 грн. та витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ.

Треті особи:

відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: вул. Заньковецької, 10, м. Ужгород, Закарпатська область;

приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, місцезнаходження: вул. Центральна, 6/9, м. Дніпро.

Дата складення повного судового рішення 20 лютого 2025 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.М. Світлик