Постанова

від 10.02.2025 по справі 538/201/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/201/24 Номер провадження 22-ц/814/210/25Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л.Г. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Триголова В.М.,

суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.

секретар : Старчик Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Посвалюк Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 нарішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 02 травня 2024 року по справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Лохвицької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат ПосвалюкВ.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнння аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що позивач, ОСОБА_1 з 20.10.2007 р перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .. В період шлюбу у них народилася спільна дитина син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наприкінці лютого 2022 р. шлюбні стосунки між ними були припинені. Позивач з 01.04.2022р. за власним бажанням був призваний до лав Збройних Сил України. Син ОСОБА_4 залишився проживати з батьками ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 у свою чергу не виявила бажання щоб син прожвав з нею. Згідно рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 09.01.2024р. шлюб між ними розірвано.

Позивач стверджує, що мати дитини ОСОБА_2 будь-яких коштів на утримання дитини з березня 2022 року не надає. Окрім того , позивач вказує, що ОСОБА_2 безпідставно не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною взагалі, не дбає про її нормальне самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, не надає коштів на утримання сина або хоча б якихось особистих дитячих подарунків, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З огляду на зазначене позивач просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня подання позову та до повноліття з дати подання позову до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 02 травня 2024 року позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Посвалюк Вікторія Володимирівна, до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Лохвицької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову 8 лютого 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двсті одинадцять) грн 20 коп.

В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скараг мотивована тим , що рішення є незаконним та таким, що прийнято без врахування всіх обставин справи та важливих життєвих обставин , які склалися в його родині з огляду на наступне.

Апелянт вказує, що Відповідач добре знає, де проживає дитина , а між тим не телефонує дитині, не спілкується з нею і не приділяє будь-якої уваги та піклуванні своїй власній дитині.

Відповідач з самого народження дитини займалась насамперед власним життям, а не доглядом та вихованням дитини, вона не приділяла материнської уваги та ласки до малюка, і турботи про сина були завжди покладені на Позивача та його батьків, навіть тоді, коли вони проживали родиною окремо мати Позивача приїздила до них та весь час дбала про малюка, як бабуся.

Позивач вважає, що така поведінка матері є свідомим нехтуванням своїми обов`язками щодо власної дитини. Таку поведінку матері в період військового стану , коли батько дитини займається захистом Батьківщини, існують загрози життю , як самого батька так і дитини внаслідок обстрілів, позивач вважає неприпустимою. Позивача дуже турбує питання що буде відбуватись з його дитиною в разі його загибелі, при наявності тільки стареньких батьків, які не зможуть доглянути дитину навіть до повноліття, і судом першої інстанції також це не враховано в судовому рішенні.

Окрім того, звертає увагу суду на те, що жодним Законом України не встановлено, який же період не спілкування матері з її дитиною вважається значним або незначним для встановлення невиконання нею своїх обов`язків відносно дитини, тим паче , що з вересня 2023року та на час прийняття судового рішення (02.05.2024р.) пройшло вже більше ніж 7 місяців. На думку Позивача, не можливо вважати не значним періодом не виконання материнських обов`язків піврічний період часу.

Позивач, вважає аргументованим висновок органу опіку та піклування, який викладено у рішення виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області від 15.04.2024р. за № 110. Співробітники органу опіки та піклування виїздили за місцем проживання дитини і бачили на власні очі ту ситуацію, яка склалася в родині, особисто спілкувались з Позивачем на засіданні комісії щодо доцільності позбавлення батьківських прав Відповідача.

У зв`язку із вказаним ОСОБА_1 просить частково скасувати рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 02 травня 2024 року, та ухвалити нове , про задоволення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що було видане повторно 15 листопада 2023року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м. Одеса) 23 серпня 2018 р. в м. Суми народився ОСОБА_3 , його батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 12).

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 09.01.2024 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.13).

Згідно довідки про склад сім`ї № 28 від 25.01.2024р., виданої виконавчим комітетом Лохвицької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (перебуває на військовій службі), ОСОБА_2 (колишня дружина, зареєстрована, але не проживає), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_5 (батько), ОСОБА_6 (мати) (а.с. 24).

До справи долучено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25.01.2024р., що здійснене комісією у складі депутата Лохвицької міської ради Кравченка А.А. та членів комісії: старости Погаршинського старостинського округу Клименко Ю.С. , провідного спеціаліста виконавчого комітету Лохвицької міської ради Гавриленко О.С., в якому зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час перебуває на військовій службі в Збройних Силах України. Його малолітня дитина, ОСОБА_3 2018 року народження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 з батьками ОСОБА_1 .. Мати дитини участі у вихованні сина не приймає, живе окремо, дитиною не цікавиться (а.с. 22).

Відповідно довідки закладу дошкільної освіти "Сонечко" с. Погарщина Лохвицької міської ради від 26.01.2024р. за № 7 дитина ОСОБА_3 є вихованцем ЗДО " ОСОБА_7 з 28.11.2022р. по цей час. Дитина проживає з дідусем та бабусею, у ході відвідування вдома працівниками закладу встановлено, що для дитини створено умови для її розвитку , є місце для сну , відпочинку, навчання. Із довідки вбачається, що всім доглядом дитини на зараз займається бабуся, батько мобілізований до лав ЗСУ з 01.04.2022р., а мати ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини , а саме: успіхами дитини не цікавиться , не спілкується з вихователями щодо навчання дитини , не відвідує батьківські збори (а.с. 23).

У Висновку служби у справах дітей виконавчого комітету Лохвицької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 від 15.04.2024 р. зазначено, що орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 67-68)

Скаржником рішення оскаржується лише в частині вимог щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно переглядається виключно у цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив із того, що позивачем не надано беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідачки щодо ухилення від участі у вихованні сина та нехтування обов`язками матері.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини третьоїстатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами першим, другим статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною восьмоюстатті 7СК Українирегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтею 164СК Українипередбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини 1статті 164СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до частини шостоїстатті 19СК Українисуд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першоїстатті 81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Наведений обов`язок ним не виконано, а тому за правилами частини 4статті 12 ЦПК Українивін несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї. Відтак, розрив між матір`ю та дитиною сімейних відносин не відповідає інтересам дитини та суперечить моральним засадам суспільства.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки як вбачається з рішення суду першої інстанції, судом при розгляді даної справи по суті прийнято до уваги та надано відповідну оцінку показанням свідків, у сукупності із іншими наданими сторонами спору доказами по справі.

Виходячи із приписівстатті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів. При цьому, положення ч.1,ч.2,ч.3статті 89 ЦПК Українирегламентують, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить та зводиться до незгоди із рішення районного суду, постановленого в інтересах дитини, який проживає з батьком.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбаченістаттею 164 СК Українидля позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанціїв оскаржуваній частині без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 , що діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лохвицького районногосуду Полтавськоїобласті від02травня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: С.Б.Бутенко

О.О.Панченко