Постанова

від 11.02.2025 по справі 441/1109/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 441/1109/24 Головуючий у 1 інстанції: Малахова-Онуфер А. М.

Провадження № 22-ц/811/3130/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосуддіНіткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

розглянувшиу відкритом судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Струс Наталії Ярославівни на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року в складі судді Малахової-Онуфер А.М., повний текст якого складено 21.10.2024, у справі за позовом ОСОБА_1 до Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, -

встановив:

У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до відповідача Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області про визнання права на земельну частку (пай) площею 2,94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості, що на території Коропузької сільської ради Львівського (Городоцького) району Львівської області.

Вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 , 1964 р.н. є племінницею померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . На момент смерті ОСОБА_3 проживала одна. За життя склала заповіт, який посвідчено 06.08.1996 секретарем виконкому Коропузької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за №16, за яким все своє майно заповіла племінниці позивачці ОСОБА_1 .

Зверувши до нотаріуса із питанням реєстрації спадщини ОСОБА_1 отримала 12.03.2024 Постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що правовстановлюючий документ не відповідає вимогам нормативно правових приписів діючих законодавчих актів. Зокрема, Сертифікат на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серія ЛВ № 138696 не відповідає вимогам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України №801 від 12.10.1995. Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішеням Городоцького районого суду Львіської області від 10 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області про визнання права на земельну частку (пай) розміром 2,94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості, що на території Коропузької сільської ради Городоцького району Львівської області, згідно сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серія ЛВ №138696 від 24.03.1997 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, таке в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подала адвокат Струс Н.Я. Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи, а твердження, з яких суд виходив при прийнятті рішення про відмову в задоволенні позову є хибним.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивачка ОСОБА_1 є племінницею померлої ОСОБА_3 , яка за життя склала на неї заповіт від 06.08.1996. Після сметі ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 2,94 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Коропузької сільської ради, що належала ОСОБА_3 на підставі сертифікату ЛВ №138696 від 24.03.1997, про видачу якого свідчить Витяг з Книги записів (реєстрації) ертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) на теритрії Львівського району Львівської області від 04.04.2024 №41/15-24. Дана земельна ділянка є без кадастрового номера і не прив`язана до конкретної території і не може бути віднесена до об`єкта нерухомого майна, оскільки її розмір визначено в умовних кадастрових гектарах, а відтак у померлої виникло право а спірну земельну ділянку, однак вона не зареєструвала його у встановлений законом спосіб і не отримала державний акт на вказану земельну ділянку, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру від 17.10.2024, який не був предметом дослідження суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що у ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено виключний перелік підстав для реєстрації права власності та інших речових прав, реєстрація права за померлим є неможлива, оскільки сертифікат на право власності на землю (середню земельну частку) є старого зразка, та не є у переліку документів, що є підставою для проведення Державної реєстрації права власності та інших речових прав, що визначено цією статтею.

ОСОБА_3 не здійснила виділення паю в натурі, право на земельну частку (пай) є правом майнового характеру, оскільки не є конкретної прив`язки до землі (відсутній кадастровий номер) і місця розташування (неможливо виготовити технічну документацію, бо вланиця померла), але саме право на цю земельну ділянку не припинялось внаслідок її смерті і входить до складу спадщини, право на яку позивачка має в цілому, в порядку спадкування за заповітомпісля смерті ОСОБА_4 .

Додає, що згідно із п. 17 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Зауважує, що в інший спосіб успадкувати майно немає можливості, а тому змушена звернутися до суду за захистом свого права.

Просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК україни, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.

Учасники справи в судове засідання 04 лютого 2025 року не прибули, представник позивачки ОСОБА_2 подала клопотання про розгляд справи у відсутність позивачки та її представника, інші не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не проживала разом із спадкодавцем, у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася.

Встановивши фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, положення статті 1270 ЦК України, а також досліджені під час розгляду справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) площею 2, 94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості, що на території Коропузької сільської ради Львівського (Городоцького) району Львівської області, згідно Сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серія ЛВ № 138696 від 24.03.1997 за реєстровим № 189, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно із копій свідоцтв про народження серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 , архівної довідки ЦДІАЛ № К-182 від 04.04.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є племінницею ОСОБА_3 (а.с. 6, 32-33).

Згідно із наявною в матеріалах справи копією Сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серія ЛВ № 138696 від 24.03.1997, виданого на підставі рішення Городоцької районної ради народних депутатів № 589 від 22.07.1996, ОСОБА_3 за життя набула право на середню земельну частку (пай) площею 2,94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості, що на території Коропузької сільської ради Львівського (Городоцького) району Львівської області (а.с. 7).

У примітці сертифіката зазначено, що Сертифікат є документом, який передбачений ст. 6.10 Програми приватизації майна і землі в агропромисловому комплексі Львівської області (затверджена ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів №277 від 01 лютого 1993 року).

У випадку використання власником своєї середньої земельної частки для ведення селянського (фермерського) господарства, цей сертифікат є підставою для заміни його на Державний акт на право приватної власності на землю.

Сертифікат зареєстрований у Книзі записів сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за №189.

Про те, що ОСОБА_3 при житті належало право на середню земельну частку (пай) площею 2,94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості, що на території Коропузької сільської ради Львівського (Городоцького) району Львівської області згідно Сертифікату серія ЛВ № 138696 від 24.03.1997, стверджується також витягом з Книги записів (реєстрації) сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) на території Львівського району (колишня Коропузька сільська рада) Львівської області №1341/15-24 від 04.04.2024 (а.с. 17).

Як вбачається із копії заповіту, посвідченого 06.08.1996 секретарем виконкому Коропузької сільської ради народних депутатів Процах В.С., ОСОБА_3 на випадок смерті все своє майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не було і в чому б воно не заключалося, в т.ч. житловий будинок, сарай, що в с. Хишевичі Городоцького району Львівської області, заповіла племінниці ОСОБА_1 (а.с. 15).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 (а.с. 5).

Із довідки виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області № 47 від 22.02.2024 та витягу з погосподарських книг за 2001-2005 роки убачається, що ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 значилася зареєстрованою та проживала одна в с. Хишевичі Городоцького району Львівської області (а.с. 8-12).

Згідно із Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 76161426 від 12.03.2024, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 13).

12.03.2024 приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Павлишин Х.М. позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) площею 2,94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості, що на території Коропузької сільської ради Львівського (Городоцького) району Львівської області, оскільки Сертифікат на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серія ЛВ № 138696 не відповідає вимогам нормативно-правових приписів діючих законодавчих актів (а.с. 14).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №75/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 2.94 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості на території Коропузької сільської ради, згідно сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ №138696 від 24.03.1997 року, зареєстрованого у книзі записів сертифікатів направо приатної власності на землю (середню земельну частку) за №189 в порядку спадкування за заповітом її тітки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на те, що вона є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів враховує таке.

Статтею 41Конституції Українипередбачено,що правоприватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих таперехідних положеньЦК України2003року правила книги шостої ЦКУкраїни застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, за змістом указаної норми, ЦК України2003року застосовується до спадщини, яка відкрилася, але була прийнята спадкоємцями після 1 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 1 січня 2004 року - застосовується Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР 1963 року в редакції, яка була чинною станом на час відкриття спадщини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР).

Статтями 548, 549 ЦК УРСР було передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу) (ст. 560 ЦК УРСР).

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає (ч.ч. 1, 2 ст. 561 ЦК УРСР).

Зважаючи на те, що спадщина на належне ОСОБА_3 майно відкрилася після її смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак не була прийнята до 1 січня 2004 року, до спірних правовідносин (до спадщини після смерті ОСОБА_3 ) необхідно застосовувати ЦК України 2003 року.

Відповідно до змісту статей1216,1217 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно достатті 1233ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Положеннямист. 1223 ЦК Українивизначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої та третьоїстатті 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першоюстатті 1269 ЦК Українивизначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269ЦК Українипрезюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті1268, статтях1269,1270 ЦК України.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)).

Колегія суддів звертає увагу, що паювання сільськогосподарських земель започатковано Указом Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», згідно з яким паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена КСП без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Процедура паювання згідно з цим Указом передбачала низку послідовних етапів, зокрема: виготовлення Державного акта на право колективної власності на землю та складання списку членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мають право на земельну частку (пай); грошову оцінку угідь, що знаходяться у колективній власності згідно з методикою КМ України; визначення вартості та розміру земельної частки (паю) кожного члена, який визначається в умовних кадастрових одиницях комісією КСП, затвердження районною державною адміністрацією визначених комісією КСП розміру земельної частки (паю); видача громадянам районною державною адміністрацією сертифікату на право на земельну частку (пай) та його реєстрація.

І лише після виконання сукупності наведених умов та отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) та його реєстрації громадянин має право на виділення йому земельної ділянки в натурі з дотримання положень Земельного кодексу України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ №720/95).

Згідно з частиною першою статті 1 ЗК України 1990 року, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.

Стаття 4 ЗК України 1990 року встановлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК України 1990 року, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року №2201-ХІІ.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 даного Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Згідно копії долученої апелянтом на стадії апеляційного розгляду справи відповіді на лист №3750/1/1-24 від 11.10.2024, ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 15.10.2024 повідомило, що згідно Книги зписів (реєстрації) державних актів на право приватної власностіна землю і Книг записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку фізичних осіб, державні акти на право приватної власності на землю/право власності на земельну ділянку на прізвище ОСОБА_3 , на території колишнього Городоцького району Львівської області відсутні.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Разом з тим, звертаючись до суду, з означеним позовом позивачка не надала жодних доказів того, що вона разом проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини чи судове рішення про встановлення факту спільного проживання, що набрало законної сили, які б у свою чергу давали підстави для висновку, що позивачка є особою яка прийняла спадщину.

Також позивачка не надала жодних доказів того, що вона з дотриманням шестимісячного строку звернулась до нотконтори із заявою про прийняття спадщини. Навпаки, ОСОБА_1 стверджувала, що спадкових справ після смерті ОСОБА_5 не заведено, на підтвердження надано Витяг зі спадкового реєстру № 76161426 від 12.03.2024.

Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатися таким, що прийняв спадщину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 року (судова справа №398/1796/20, провадження №61-432сво22).

В контексті вищенаведено судом не встановлено, а позивачем ОСОБА_1 не доведено, що нею прийнято спадщину після смертітітки ОСОБА_3 .

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що ОСОБА_1 у встановленому порядку спадщину не прийняла, оскільки на час відкриття спадщини не проживала разом зі спадкодавцем, у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини не нотаріуса не зверталася.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки, і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Струс Наталії Ярославівни залишити без задоволення.

Рішеня Городоцького районого суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 11 лютого 2025 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк