Ухвала

від 19.02.2025 по справі 440/1563/25

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

19 лютого 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/1563/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та Ради адвокатів Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Вища школа адвокатури НААУ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 до звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Рада адвокатів Полтавської області та Вища школа адвокатури НААУ про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року № 1-005/2025; визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 07 листопада 2024 року № б/н; зобов`язання Ради адвокатів Полтавської області внести до Єдиного реєстру адвокатів України відомості про скасування дії Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року № 1-005/2025 та скасування дії рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 07 листопада 2024 року № б/н.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом у частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 07 листопада 2024 року № б/н визнано неповажними та позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області та Ради адвокатів Полтавської області у частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 07 листопада 2024 року № б/н повернуто позивачеві.

Також ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Вища школа адвокатури НААУ, витребувано докази.

Від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року № 1-005/2025 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі; зобов`язання Ради адвокатів Полтавської області внести відомості про зупинення дії рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року №1-005/2025 до Єдиного реєстру адвокатів України.

Вказана заява обґрунтована тим, що рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року № 1-005/2025 є очевидно протиправним з підстав, викладених у позовній заяві, а також виконання оскаржуваного рішення призведе до негайного обмеження його права на адвокатську діяльність, що суперечить принципу правової визначеності. Крім того, єдиним джерелом доходів позивача є заняття адвокатською діяльністю, а реалізація оскаржуваного рішення призведе до порушення прав його клієнтів. В результаті незаконного суворого дисциплінарного стягнення значно постраждають його професійна репутація та юридична практика.

При цьому доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивача, до заяви не додано.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.

Водночас в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №826/13413/18 Верховний Суд дійшов висновків, що вищезазначені підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить позивач, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, спосіб забезпечення позову має бути безпосередньо пов`язаним з предметом спору, співмірним суті порушеного права та водночас запобігати порушенню прав інших осіб, тобто в основі має бути принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року № 1-005/2025.

Так, вказаним рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23 січня 2025 року № 1-005/2025 рішення КДКА Полтавської області у складі ДП від 07 листопада 2024 року про притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження, - змінено в частині застосування дисциплінарного стягнення та застосовано до адвоката ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на 6 місяців.

Тобто ВКДКА застосовано до позивача захід дисциплінарного впливу, який передбачений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому суд не встановив обставин, які надають підстави стверджувати, що оскаржуване рішення ВКДКА явно суперечить вимогам закону та порушує права або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Сам по собі факт прийняття Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури рішення від 23 січня 2025 року № 1-005/2025, яке стосується прав та інтересів позивача та тимчасово обмежує його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і факт порушення прав та інтересів позивача вже є доведеним, а невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить виконання рішення суду.

На переконання суду, надання правової оцінки оскаржуваному рішенню ВКДКА має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а відтак наявність в оскаржуваному рішенні ознак протиправності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Крім того, оскаржуваним рішенням право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено строком на 6 місяців, а тому зупинення дії оскаржуваного рішення ВКДКА в порядку забезпечення позову призведе до продовження діяльності позивача як адвоката, що фактично свідчитиме про підміну рішення суб`єкта владних повноважень та означатиме про вирішення позовних вимог по суті на користь позивача.

Водночас позов не може бути забезпечено у такий спосіб, який фактично підміняє собою рішення компетентного органу щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Стосовно доводу позивача про те, що наявність факту застосування до нього дисциплінарного стягнення впливає на його ділову репутацію, то суд зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи, щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше, якщо ці рішення, прийняті уповноваженим дисциплінарним органом, спрямовані на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката.

Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Також суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправним і скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення та рішення суду за таким позовом не потребує виконання. Його значення полягає лише у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування.

Наведені судом висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 24 травня 2023 року у справі №640/10883/22 та від 03 серпня 2023 року у справі №600/2304/22-а.

Інші доводи позивача не впливають на вищевикладені висновки суду та їх не спростовують.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, у зв`язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та Ради адвокатів Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Вища школа адвокатури НААУ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.І. Слободянюк