Постанова

від 20.02.2025 по справі 440/13589/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 р. Справа № 440/13589/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/13589/24

за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України

до Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради

про визнання протиправними та скасування умов та обмежень,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якій просить визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження № 48 забудови земельної ділянки від 05.12.2016 № 01-02-01-15/396 на об`єкт будівництва: «Реконструкція приміщень з добудовою під офіс по вул. Капітана Володимира Кісельова (Зигіна), 5А в м.Полтава».

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 позовну заяву повернуто позивачеві.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що підстави, що станом на момент подачі прокурором позову не припинили існувати підстави для звернення до суду, оскільки протягом всього строку дії спірних містобудівних умов і обмежень, з моменту їх видачі 05.12.2016 і по сьогодні, вони є підставою для розробки проектної документації без погодження з органами охорони культурної спадщини, для отримання дозволу на виконання будівельних робіт та реконструкції об`єкту на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети. Саме тому, згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України, строк звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмеження № 48 забудови земельної ділянки від 05.12.2016 № 01-02-01-15/396 на об`єкт будівництва: «Реконструкція приміщень з добудовою під офіс по вул. Капітана Володимира Кісельова (Зигіна), 5А в м.Полтава» не є пропущеним. На переконання апелянта судом першої інстанції при винесенні спірної ухвали неправильно застосовано положення ст.122, 123 КАС України. Також, заявник посилається на позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 15.12.2018 у справі № 522/6212/17, де суд також сформулював висновки щодо строків на оскарження містобудівних умов і обмежень через призму акта індивідуальної дії. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що за своєю юридичною природою містобудівні умови і обмеження, - це акт індивідуальної дії, який видається уповноваженими органами містобудування та архітектури і покладає на замовника будівництва певні обов`язки й обмеження. Правовідносини, що виникають на підставі містобудівних умов і обмежень, носять довготривалий характер, оскільки діють до закінчення будівництва об`єкту. Відповідно, якщо містобудівні умови і обмеження неправомірно видані Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету, то вони порушують вимоги містобудівного та земельного законодавства, протягом всього строку своєї дії, а не лише в момент їх видачі.

Згідно з ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема: 3) повернення заяви позивачеві (заявникові).

Таким чином, оскаржувана ухвала входить до переліку ухвал суду першої інстанції, визначеного ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на які підлягають розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наведені прокурором обставини не можуть бути причиною для поновлення строку звернення до суду з позовом. Обставин, які об`єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду, позивачем не наведено. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строків звернення до суду, наслідком чого є наявність підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском строків звернення до суду, які визначенні КАС України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною четвертою статті 5 якого визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

З урахуванням усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, стаття 53 КАС України) таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Строки звернення до адміністративного суду врегульовано положеннями статті 122 КАС України, частиною першою якої визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, зазначеною у постанові від 12.09.2019 №826/3318/17.

За загальним правилом, визначеним статтею 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Аналіз положень статті 122 КАС України вказує на те, що для суб`єктів владних повноважень визначено менш тривалий строк звернення до суду у порівнянні із загальним строком звернення до суду, визначеним для осіб, які не є суб`єктами владних повноважень та які звертаються до суду якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені їх права, свободи або законні інтереси, що відповідає завданнями адміністративного судочинства, визначеним у частині першій статті 2 КАС України.

При цьому, строк звернення до суду суб`єкта владних повноважень як проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого суб`єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням спору у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (прямо передбачено КАС України (частина п`ята статті 46); прямо передбачено спеціальним законом) обчислюється (перебіг починається) із дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При цьому, положеннями КАС України визначається єдиний підхід щодо строку звернення до суду суб`єкта владних повноважень, початку його перебігу та наслідків його пропуску у справах за його зверненням за вирішенням спору у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового надано такому суб`єкту законом (оскарження суб`єктом владних повноважень рішень, дій чи бездіяльності іншого суб`єкта владних повноважень).

Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Виключенням з цього правила є строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, який в силу частини третьої статті 264 КАС України може бути оскаржений у тому числі суб`єктом владних повноважень виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України до адміністративного суду протягом всього строку його чинності.

Так, відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Тож, вирішення питання строків звернення до суду можливе як до відкриття провадження у справі так і після, так само як і застосування судом наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не можуть тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Відтак, зміст вищенаведених положень процесуального закону засвідчує, що жодних винятків для звернення до суду прокурора з позовом, який подано у справі, що розглядається, норми КАС України не встановлюють і не передбачають іншого, спеціального строку для такого звернення, інших наслідків пропущення цього строку.

Тобто позов прокурора, за загальним правилом, подається у той самий строк, що передбачено й у разі звернення до суду інших суб`єктів владних повноважень, а в разі його пропущення застосовуються ті ж самі наслідки.

Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Повертаючи позовну заяву у зв`язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки за встановлення обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з`ясування причин пропуску цього строку.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Слід зазначити й те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі №800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 640/8010/20 зроблено загальний висновок про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Судовим розглядом встановлено, що у позовній заяві заявник зазначає, що Полтавською обласною прокуратурою за результатами опрацювання відомостей із відкритих джерел, даних Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, Єдиного державного реєстру судових рішень, публікацій в медіа щодо законності будівництва по АДРЕСА_1 встановлено порушення вимог містобудівного законодавства у діяльності Управління з питань містобудування і архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради.

При цьому до позовної заяви додано роздруківку із сайту Інтернет -видання Полтавщина із статтею, що стосується будівництва по АДРЕСА_1 , перегляд якої свідчить, що така стаття оприлюднена 28.03.2021 ( https://poltava.to/news/60013/).

Із матеріалів позовної заяви слідує, що рішенням п`ятнадцятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 10.07.2015 "Про надання земельних ділянок, передачу в користування та продовження права на користування земельними ділянками" передано ФОП ОСОБА_1 в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0178 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310136400:14:005:0286. Встановлено право користування на правах оренди ФОП ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі. На виконання зазначеного рішення між Полтавською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди землі. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 11.12.2015 згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Спірні містобудівні умови та обмеження № 48 забудови земельної ділянки по вул. Зигіна,5а, видані 05.12.2016 № 01-02-01-15/396.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, з цим позовом позивач звернувся до суду лише у листопаді 2024 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч.2 ст. 122 КАС України.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначив, що прокурором не надано доказів на підтвердження дати, коли ним отримано акт, що є предметом спору, а також інформацію про такий акт із відповідних реєстрів, ресурсів, як і не обґрунтовано неможливість дізнатися про спірний акт з дати його прийняття.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.12.2018 (справа №522/6212/17), від 19.06.2018 (справа №464/2638/17), від 28.11.2018 (справа №815/2311/15), від 29.04.2021 (справа №640/19594/20), оскільки, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.

Колегія суддів вважає, що твердження позивача, на які він посилається в обґрунтування причин пропуску строку не можуть відтерміновувати початок відліку строку звернення до суду, оскільки результати опрацювання Полтавською обласною прокуратурою відомостей із відкритих джерел, даних Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ та Єдиного державного реєстру судових рішень щодо законності будівництва по вул. Капітана Володимира Кісельова (Зигіна), 5А у місті Полтаві, за наслідками чого було встановлено порушення вимог містобудівного законодавства у діяльності Управління з питань містобудування і архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, не можуть свідчити про наявність у позивача об`єктивних обставин, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, як і не може свідчити про таку поважність твердження заявника щодо триваючого характеру правовідносин, які виникають на підставі містобудівних умов і обмежень.

Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом відповідатиме принципу правовладдя та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин та відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19, від 14.03.2024 у справі № 620/278/23.

Також варто уваги, що суди проаналізували поважність причин пропуску строку позивачем до суду з цим позовом і зробили висновок про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з причин, які не є поважними.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права під час розгляду справи.

Стосовно доводів позивача про тривалість правопорушення, колегія суддів зазначає про наступне.

Так, у позові, поданому прокурором, стверджувалось про необхідність захисту інтересів держави, порушених, на переконання прокурора, внаслідок вчинення відповідачами триваючого правопорушення.

Своєю чергою, право на представництво в суді інтересів держави (які охоплюють у цій справі й суспільні інтереси) виникає у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органом, уповноваженим на здійснення функцій державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, активних дій з метою захисту інтересів держави, адже інше призводить до можливості через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення з позовом.

У цій справі про наявність підстав звернення до суду прокурор дізнався (повинен був дізнатися) щонайменше у березні 2021 року, однак, як встановлено судом, з цим позовом позивач звернувся до суду лише у листопаді 2024 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч.2 ст. 122 КАС України.

З урахуванням зазначеного, оскільки заступник керівника Полтавської обласної про наявність підстав для звернення до суду з цим позовом дізнався (повинен був дізнатися) щонайменше у березні 2021 року, а цей позов подано ним у листопаді 2024 року, колегія суддів дійшла висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.

Поряд із цим процесуальний закон не виключає можливості поновлення строку звернення до суду, якщо буде доведено наявність поважних підстав для цього.

При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.

Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 зазначено, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду, а отже й для поновлення вказаного строку, визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

З урахуванням положень статей 122, 123 КАС України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на прокурора, який здійснює процесуальне представництво інтересів держави в суді.

Разом з тим, заступник керівника Полтавської обласної на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 18.11.2024, якою його позов було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, в частині надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із вказанням підстав поважності його пропуску, вказав, що на його думку ним не було пропущено строків звернення до суду, у зв`язку із здійсненням відповідачем триваючого правопорушення.

В теорії права триваюче правопорушення розуміється, як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

При цьому Верховний Суд, зокрема у постанові від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, звертав увагу, що положення частини другої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.

Разом з цим, перевірка судом питання строку звернення до суду та застосування наслідків його пропуску передує розгляду справи по суті, тобто перевірка доводів щодо обґрунтування позову стосовно вчинення відповідачем дій на предмет їх протиправності як зовнішньої форми поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у прийнятті рішення чи у здійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень не здійснюється судом на стадії застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

Відтак суб`єкт владних повноважень та відповідно прокурор, що здійснює процесуальне представництво інтересів держави, у зв`язку із вчиненням, на його думку, відповідачем триваючого правопорушення, не звільняється від обов`язку у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 620/278/23.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про повернення цього позову, пред`явленого прокурором в інтересах держави.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з їх висновками.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування спірної ухвали.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в заяві аргументи заявника, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі №440/13589/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич