Постанова

від 19.02.2025 по справі 400/14363/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/14363/23

Головуючий І інстанції: Бульба Н.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Чернівецької митниці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 05.04.2024р.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Текстиль-2000» до Чернівецької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

15.03.2023р. ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернівецької митниці, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 11.09.2023р. за №UA408000/2023/000456/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості є протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки під час декларування товарів, ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» було подано повний пакет документів, необхідний для митного оформлення вказаного в декларації товару. Разом із тим, не дивлячись на подання декларантом повного пакету необхідних документів, відповідачем було прийнято спірне рішення за «резервним» методом. У той же час, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім аргументом для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Чернівецької митниці про коригування митної вартості від 11.09.2023р. №UA408000/2023/000456/2. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати в загальному розмірі 10 184 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 02.05.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2024р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» - залишити без задоволення.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чернівецької митниці та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

03.06.2024р. матеріали даної справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

13.06.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» був зареєстрований 24.01.2011р. як суб`єкт господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

07.02.2018р. між ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» (покупець) та «HUZHOU LvMENG TEXTІLE SСІ-TEСH Со., LTD» ( продавець) укладено Контракт №07/2 на поставку товару на умовах FOB, порт Шанхай, в редакції «Інкотермс 2010».

У вересні 2023р. до митного оформлення для підтвердження митної вартості товарів були подані до Чернівецької митниці передбачені митним законодавством документи які перелічені, зокрема, у митній декларації від 12.09.2023р. №23UA408020055470U6 та інші документи. Позивач визначив рівень митної вартості придбаного товару у доларах США у розмірі - артикул 04-20599: 1 кілограм - 2,4099 дол. США; 1 метр квадратний - 0,2 дол. США; 1 метр погонний - 0,42 дол. США; артикул 04-15930: 1 кілограм - 2,5739 дол. США; 1 метр квадратний - 0,2136 дол. США; 1 метр погонний - 0,47 дол. США.

Під час митного оформлення зазначеної партії товару ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» визначено його митну вартість відповідно до ст.58 МК України за «основним» методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Однак, 11.09.2023р. Чернівецькою митницею було винесено рішення про коригування митної вартості товарів № UA408000/2023/000456/2, яким скориговано (збільшено) митну вартість товарів.

При цьому, за основу для визначення митної вартості відповідачем було взято раніше визначену вартість товару №1 МД №UA209230/2023/092544 від 31.08.2023р. «Тканини пофарбовані, полотняного переплетення, виготовлена з комплексних текстурованих ниток поліефіру, без просочення, дублювання та покриття, для виготовлення постільної білизни Мікрофайбер поліестровий, ширина рулону 220 см, (90г/м2), країна виробництва КНР», рівень митної вартості - 5,53 дол. США/кг (0,459 дол. США/м.кв.)», товару №2 МД №UA209230/2023/092544 від 31.08.2023р. «Тканини вибілені, полотняного переплетення, виготовлена з комплексних текстурованих ниток поліефіру, без просочення, дублювання та покриття, для виготовлення постільної білизни Мікрофайбер поліестровий, ширина рулону 220 см, (90г/м2), країна виробництва КНР», рівень митної вартості - 5,53 дол. США/кг (0,459 дол. США/м.кв.)».

Отже, митну вартість товарів визначено за «резервним» методом згідно зі ст.64 МК України.

Підставою прийняття відповідачем рішення щодо коригування митної вартості товару та її визначення за резервним методом у розмірі 5,53 доларів за 1 кілограм, була інформація, викладена в митній декларації від 31.08.2023р. №UA209230/2023/92544, митна вартість якого (товару) складала 5,53 дол. США за 1 кілограм, 0,459 дол. за метр квадратний.

Рішенням від 11.09.2023 №408000/2023/000456/2 митну вартість товарів збільшено з 2,5739 до 5,53 дол. США за 1 кг та з 0,2136 до 0,459 за м2. Відповідно збільшилися належні до оплати митні платежі.

02.10.2023р. позивач на рішення митниці від 11.09.2023р. за №408000/2023/000456/2 подав скаргу до Держмитслужби.

03.11.2023р. рішенням Держмитслужби №15/15-02-02/13/5099 скаргу ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» - залишено без задоволення та зазначено, що з урахуванням поданих декларантом до митного оформлення документів у Чернівецької митниці були правові підстави для відмови у митному оформленні товару за заявленою митною вартістю від 11.09.2023р.

Не погоджуючись із рішенням Чернівецької митниці, вважаючи його протиправним та таким, що прийняте без урахування усіх обставин справи, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірного рішення відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не у повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно з визначенням, наведеним у ч.1 ст.4 МК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), «митним контролем» є сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Як слідує зі змісту положень ст.49 МК України, митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.4,5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Як визначено ч.3 ст.318 МК України, митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки (ст.50 МК України).

Частиною 1 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Як передбачено ст.52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.

Так, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до ч.7 ст.55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених ст.255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від органу доходів і зборів інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

У випадках, визначених Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом із митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

Декларація митної вартості подається у разі: 1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у ч.10 ст.58 МК України, і якщо вони не включалися до ціни; 2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у ч.11 ст.58 цього ж Кодексу; 3) якщо покупець та продавець пов`язані між собою.

В інших випадках декларація митної вартості подається за власним бажанням декларанта або уповноваженої ним особи.

Декларація митної вартості не подається, у тому числі у випадках, передбачених частиною п`ятою цієї статті, у разі декларування партій товарів, митна вартість яких не перевищує 5000 євро.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відомості, зазначені у ч.8 цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Форма декларації митної вартості, а також правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом з`явлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.

Згідно з ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу і документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Так, документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з ч.2 зазначеної статті, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч.5,6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до приписів ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У відповідності до ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у ч.2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні, а також вартісні характеристики товарів, які підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Також, як передбачено ч.6 вищевказаної статті, декларант або ж уповноважена ним особа за власним бажанням може подати наявні у них додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Водночас, витребуванню підлягають лише ті документи, що дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Але, при цьому, необхідно зазначити, що витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності саме обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за дані товари. Такі сумніви митниці вважаються обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять суттєві розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, наведені вище приписи діючого митного законодавства фактично зобов`язують митний орган зазначити чіткі та конкретні обставини, які викликали у нього відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Згідно з ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

При чому, відповідно до ст.55 МК України, письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч.7 цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів, митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у ч.9 цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) па основі додавання вартості (обчислена вартість); і) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться па митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції»).

За приписами ч.ч.1,2 ст.64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається із використанням способів, які не суперечать законам України та є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися па раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Зокрема, аналізуючи наведені у спірному рішенні про коригування митної вартості товару від 11.09.2023р. №UA408000/2023/000456/2, обставини, котрі слугували підставою для його винесення, а також доводи, аргументи учасників справи, у їх сукупності, судова колегія вкотре наголошує, що встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Так, підставами для коригування митної вартості відповідачем було зазначено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять і розбіжності. Тобто, на переконання відповідача, декларантом не була заявлена підтверджена документально митна вартість.

Опрацювавши надані позивачем документи, митний орган прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, застосувавши резервний метод визначення митної вартості.

Проте, яке вірно зазначив суд першої інстанції, жодного належного та допустимого доказу, що надані ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» документи містять розбіжності не надано. У той же час, «розбіжністю» є саме відсутність однаковості в документах щодо митної вартості товару.

У цьому контексті, слід зазначити про те, що приписи МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки таких спірних відомостей, а також зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Позивачем, у свою чергу, було надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту. В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.

Згідно з матеріалами справи, товар, який підлягав митному контролю, був придбаний на підставі контракту від 07.02.2018р. №07/02 та додаткових угод від 07.11.2018р. №б/н, від 04.02.2022р. №б/н, укладеного між позивачем та HUZHOU LvMENG TEXTІLE SСІ-TEСH Со., LTD відповідно до якого ціни приймаються на умовах FOB порт Шанхай в редакції Інкотермс 2010. Так, позивач та його контрагент встановили у контракті, що ціна на товари встановлюється у доларах США. В ціну товару входить вартість упаковки та транспортування в порт Нінбо. Умови оплати зазначаються в інвойсах.

У листі від 11.12.2023р. №TG017468/3 ТОВ «ТГЛ УКРАЇНА» повідомило, що загальна вартість автоперевезення контейнера MRKU 2774421 по маршруту Гданськ (Польща) - Миколаїв (Україна) становить - 167118 грн, а саме:

- вартість за маршрутом Гданськ (Польща) - Рава-Руська (Україна) у сумі 47750 грн;

- вартість за маршрутом Рава-Руська (Україна) - Миколаїв (Україна) у сумі 119368 грн.

ТОВ «ТГЛ УКРАЇНА» доставило товар до м.Миколаєва 07.09.2023р., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №105122.

Відповідно до положень ст. 189 ГК України, ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

А тому, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, суб`єкти господарювання є вільними у визначенні умов договору, у тому числі визначенні ціни договору.

Самі дії позивача по визначенню митної вартості за вказаною у рахунку-фактурі ціною товарів є підтвердженням його згоди на проведення відповідної операції купівлі за визначеними цінами.

Враховуючи зазначене, митним органом не надано доказів на підтвердження того, яким чином зазначені розбіжності вплинули на митну вартість та правильність обраного методу її визначення.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо суті позовних вимог, колегія суддів наголошує на тому, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію, а також в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, та інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, а тому така інформаційна база не містить усіх об`єктивних даних стосовно імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Так, Верховним Судом у багатьох постановах неодноразово зосереджено увагу, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише тільки на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України, не передбачено.

З приводу неподання усіх документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги митного органу про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої Товариством, на цій підставі - необґрунтованим, оскільки відповідно до ст.53 МК України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи, тому не надання додаткових не зазначаючи яких саме, не породжує підстав для коригування заявленої вартості товару.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови Верховного Суду від 27.04.2020р. у справі №140/804/19, від 11.06.2020р. у справі №815/5464/16, від 30.04.2020р. у справі №820/231/16)

Разом із тим, слід зазначити, що рішення про коригування не містить інформації про те, який саме товар використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості таких товарів, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо.

Як вже зазначалося вище, згідно з приписами ч.2 ст.55 МК України та наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» від 24.05.2012р. за №598, рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.

Враховуючи вище викладені обставини, а також відсутність у митного органу будь-яких належних доказів на підтвердження своєї позиції, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем для митного оформлення були надані усі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості.

Тобто, судами обох інстанцій по справі беззаперечно встановлено, що позивачем, в даному випадку, було надано відповідачу для митного оформлення імпортованих товарів усі документи, які передбачені ч.2 ст.53 МК України. При цьому, усі подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною Контракту згідно з вимогами ч.ч.4,5 ст.58 МК України.

Висновки ж відповідача про заниження позивачем митної вартості товарів та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами даної справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товарів.

Аналогічна правова позиція з цих спірних питань викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №808/9123/15.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані рішення не відповідають критеріям, визначеним ст.2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що дані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Вказані вище висновки суду в цій частині є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Надаючи ж правову оцінку висновкам суду 1-ї інстанції, пов`язаним з вирішенням питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 16 КАС України регламентовано те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За приписами ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено положеннями ч.ч.1,7 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження чи заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст.ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів та звернень, довідок, заяв, скарг, а також здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023р. у справі №440/7120/20.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім надані:

- договір про надання правничої допомоги від 10.11.2023р., що був укладений ТОВ «Швейна фабрика «Текстиль-2000» і адвокатом Пірогом С.В.;

- додаток №1 до договору від 10.11.2023р. №10-11/01;

розрахунок розміру адвокатського гонорару про надання правничої допомоги на суму 17500 грн.;

- протокол №1 Погодження гонорару;

- ордер про надання правничої допомоги.

На переконання колегії суддів, надані документи дійсно дозволяють встановити зміст наданих послуг (аналіз документів, усна консультація, складання позовної заяви) та їх загальну вартість. Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду 1-ї інстанції щодо відповідності визначеної ним суми стягнення витрат на правничу допомогу - 7500 грн. критеріям, встановленим ст.134 КАС України, з огляду на їх дійсність та необхідність.

Так, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, судова колегія насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в порядку письмового провадження (без виклику сторін) за наявними у ній матеріалами. Також, колегією суддів враховано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua), за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з подібного предмету спору та мотивами тим, що приведені в позовній заяві Товариства, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного позову.

У той же час, судова колегія не оспорює права адвоката (адвокатського об`єднання) самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах цієї справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (17500 грн.) з іншої сторони у справі, адже відповідний розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність даної справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи (судові засідання не проводились, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи), виходячи із критеріїв розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що понесені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю справи, належним чином необґрунтованими та завищеними.

Отже, колегія суддів не повною мірою погоджується з висновками суду 1-ї інстанції в частині розподілу судових витрат (визначення розміру витрат на правничу допомогу).

В обсязі встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та їх стягнення з відповідача у розмірі 3500 грн., що цілком відповідає вимогам розумності та співмірності.

Колегія суддів наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача лише частково знайшли своє підтвердження.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів, діючи виключно у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу - змінити, зменшивши їх суму до 3500 грн. В іншій частині рішення суду 1-ї інстанції від 05.04.2024р. колегія суддів залишає без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернівецької митниці - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року в частині визначення суми стягнення судових витрати на професійну правничу допомогу - змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Текстиль-2000» (код ЄДРПОУ 37436574) за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької митниці (код ЄДРПОУ: 43971359) судовий збір у розмірі - 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі - 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок)».

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 19.02.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко