Рішення

від 21.02.2025 по справі 485/2528/24

СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 485/2528/24

Провадження №2/485/81/25

Рішення

іменем України

21 лютого 2025 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючий - суддя Соловйова О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю представника позивача - адвоката Терлецької Т.О. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача - адвоката Бусахіна О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Снігурівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Терлецька Тетяна Олексіївна, до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ" про визнання незаконним та внесення змін до наказу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

В грудні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Терлецької Т.О., звернувся до суду з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ" (далі ПОСП "Веселий Кут - ІІІ) про визнання незаконним та внесення змін до наказу про поновлення на роботі, стягнення невиплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 лютого 1996 року по 01 березня 2022 року ОСОБА_1 постійно працював у ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" переважно на посаді головного агронома. 01 березня 2022 року наказом № 10 ОСОБА_1 було звільнено з посади. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року наказ № 10 від 01 березня 2022 року скасовано, на роботі ОСОБА_1 поновлено та стягнуто з ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2020 року по 03 жовтня 20203 року (час звернення до суду) у розмірі 286647,84 грн, з утриманням обов"язкових платежів. Наказом ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" № 6/а від 25 листопада 2024 року позивача поновлено на посаді головного агронома ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" з 25 листопада 2024 року. Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає зміні, оскільки на роботі відповідач повинен був його поновити з дня незаконного звільнення 01 березня 2022 року. За заявою позивача від 26 листопада 2024 року його було звільнено з посади головного агронома ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" наказом № 7 від 26 листопада 2024 року, однак повного розрахунку з ним при звільнені відповідачем проведено не було.

Позивач посилаючись на порушення його трудових прав, просив визнати наказ № 6/а від 25 листопада 2024 року про його поновлення на посаді головного агронома ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" незаконним та внести зміни у даний наказ, а саме поновити його на посаді головного агронома ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" з 01 березня 2022 року, стягнути з ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 03 жовтня 2023 року по 25 листопада 2024 року, що становить 299 р.д., у розмірі 208534,56 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період грудень 2024 року та січень 2025 року в розмірі 30687,36 грн, всього 239221,92 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача адвокат Бусахін О.С. позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та обґрунтованість. Зазначає, що даний спір вже було розглянуто Миколаївським апеляційним судом та вирішено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року по 03 жовтня 023 року у розмірі 286647,84 грн, який й просив стягнути представник позивача. Крім того вказує на те, що позивач зазначає про середній заробіток за період з 03 жовтня 2023 року по 25 листопада 2024 року з урахуванням його середньої заробітної плати у розмірі 697,44 грн, проте жодних доказів останнім не надано. З березня 022 року по 25 листопада 2024 року позивач на ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" не працював, жодних нарахувань заробітної плати не проводилось. Зауважує, що позивачем пропущений строк звернення до суду з вказаним позовом, передбачений ч. 1 ст. 235 КЗпП Україна, а саме як зазначав позивач наказ про звільнення від 01 березня 2022 року він отримав у вересні 2023 року. Також вимоги позивача про стягнення компенсації за не проведення з ним повного розрахунку при звільненні у розмірі 30687,36 грн вважає не обґрунтованими та не доведеними. Щодо зміни наказу № 6/а від 25 листопада 2024 року, ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" винесено наказ № 8 від 27 грудня 024 року про внесення змін до наказу № 6/а від 25 листопада 2024 року, яким п. 1 викладено поновити ОСОБА_1 на посаді головного агронома ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" з 01 березня 2022 року. Крім того зазначає, що в позовній заяві позивачем не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв"язку із розглядом справи.

У відповіді на відзив представником позивача, адвокатом Терлецькою Т.О. висловлено доводи та міркування щодо заперечень сторони відповідача, що були викладені у відзиві на позовну заяву, підтримано позовні вимоги у повному обсязі, наголошено на необхідності їх задоволення.

В судовому засіданні представник позивача позов в часині стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні підтримала повністю, просила задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові. Щодо позовних вимог в частині визнання незаконним та внесення змін до наказу про поновлення на роботі пояснила, що порушення допущені відповідачем в наказі він в добровільному порядку виправив, та на теперішній час відсутній предмет спору у вказаній частині позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог в часині стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні просив суд відмовити у повному обсязі. Щодо позовних вимог в частині визнання незаконним та внесення змін до наказу про поновлення на роботі пояснив що порушення допущені відповідачем в наказі про поновлення на роботі усунуто добровільно.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПОСП "Веселий Кут-ІІІ", займав посаду головного агронома.

Наказом ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" № 10 від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного агронома на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за згодою сторін. Позивач не погодився з вказаним наказом, та звернувся до суду.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року скасовано наказ № 10 від 01 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади агронома ПОСП "Веселий Кут-ІІІ", поновлено ОСОБА_1 на посаді головного агронома у ПОСП "Веселий Кут-ІІІ", та стягнуто з ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2022 року по час звернення до суду, а саме 03 жовтня 2023 року, що становить 411 робочих днів, у розмірі 286647,84 грн. з подальшим утриманням обов`язкових платежів.

Наказом № 6/а від 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 поновлено на посаді головного агронома у ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" з 25 листопада 2024 року за постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року.

Наказом № 6/б від 25 листопада 2024 року скасовано наказ № 10 від 01 березня 2022 року про звільнення з посади головного агронома ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" ОСОБА_1 за постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року.

26 листопада 2024 року наказом № 7 від 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін (підстава заява ОСОБА_1 від 26 листопада 2024 року).

Наказом № 8 від 27 грудня 2024 року ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" внесено зміни до наказу № 6/а від 25 листопада 2024 року про поновлення на посаді головного агронома ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" ОСОБА_1 з 25 листопада 2024 року та викладено в наступній редакції: П. 1 Поновити ОСОБА_1 на посаді головного агронома ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" з 01 березня 2022 року.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною третьою статі 43 Конституції України передбачено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

На думкуВеликої ПалатиВерховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробітокза часвимушеного прогулу-це заробітнаплата,а середнійзаробіток зачас затримкирозрахунку призвільненні такимне є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Як встановлено в ході судового розгляду, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 01 березня 2022 року (дата незаконного звільнення) по 25 листопада 2024 року (поновлення на роботі).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року стягнуто з ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2022 року по 03 жовтня 2023 року (час звернення до суду) у розмірі 286647,84 грн з подальшим утриманням обов`язкових платежів.

Вказаною постановою Миколаївського апеляційного суду встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 697,44 грн (13600 грн х 2 місяці, що передували звільненню = 27200 грн/39 робочих днів = 697,44 грн).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Отже, враховуючи встановлені Миколаївським апеляційним судом в постанові від 25 листопада 2024 року обставини, середньоденна заробітна плата позивача складала 697,44 грн, внаслідок чого розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 03 жовтня 2023 року по 25 листопада 2024 року становить 299 робочих днів х 697,44 грн = 208534,56 грн.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу також за період з 03 жовтня 2023 року по 25 листопада 2024 року підлягають до задоволення у розмірі 208534,56 грн.

З приводу посилань представника відповідача на відсутність у матеріалах справи належних доказів з приводу обчислення середньої заробітної плати, суд вважає безпідставними з огляду на вище викладене.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що позивач з березня 2022 року по 25 листопада 2024 року на ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" не працював та жодних нарахувань заробітної плати не проводилось, суд звертає увагу на наступне.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто КонституційнийСуд Українифактично зробиввисновок,що навітьу разіневиконання трудовоїфункції нез власноївини,він вважаєтьсятаким,що працюєі отримуєза цезаробітну плату,а некомпенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому, під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції №114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

З приводу доводів представника відповідача на пропущення позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом, суд звертає увагу на те, що позивача за його заявою було звільнено 26 листопада 2024 року, та в саме у вказаний день з позивачем не було проведено розрахунок при звільненні, та з вказаного дня має рахуватися строк звернення до суду, тоді як до суду з вказаним позовом позивач звернувся вже 23 грудня 2024 року.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За такого, строк звернення до суду за захистом своїх прав позивачем не пропущено.

Крім того, частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі№ 6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

За такого правового врегулювання передбачений частиною першою ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 р. передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. Із прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що , виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Позивач зазначає, що відповідач не провів з ним повного розрахунку, не виплатив в день звільнення 26 листопада 2024 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2024 року по 25 листопада 2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з письмовою заявою від 18 грудня 2024 року з вимогою про проведення повного розрахунку при звільненні (а.с. 27), яку залишено без виконання.

Розрахунок не виплаченого середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період грудень 2024 року та січень 2025 року, що становить 22 робочі дні х 697,44 8 грн середня заробітна плата = 15343,68 грн х 2 місяці = 30687,36 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Із врахуванням викладеного, проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано ордер на надання правничої (правової) допомоги виданого адвокатом Терлецькою Т.О. (а.с. 4), акт виконаних робіт до договору правничої допомоги № 402 від 31 липня 023 року (а.с. 30), розрахунок за надану правничу допомогу згідно з договором № 402 від 31 липня 2023 року (а.с. 32), квитанцію до прибуткового касового ордера № 110 від 12 грудня 2024 року про прийняття адвокатом Терлецькою Т.О. від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 10000,00 грн за надання правової допомоги (а.с. 31).

Враховуючи складність справи, виконані адвокатом роботи, зміст позовної заяви, обсяг доданих документів, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги.

Також, при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (а. с. 43).

Таким чином, у зв"язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, згідно із п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до статей 133 та 141 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з відповідача на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження по справі якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з пояснень представника позивача та представника позивача, а також з копії наказу № 8 від 27 грудня 2024 року про внесення змін до наказу № 6/а від 25 листопада 2024 року, відповідачем в добровільному порядку усунені порушення допущені ним під час винесення наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Таким чином на момент розгляд справи судом відсутній предмет спору в частині позовних вимог про визнання незаконним та внесення змін до наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провадження по справі в цій частині підлягає закриттю.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Терлецька Тетяна Олексіївна, до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ", код ЄДРПОУ 31131690, адреса: вул. Центральна,7, с.Кобзарці Баштанський район Миколаївська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 208534,56 грн, з подальшим утриманням обов"язкових платежів.

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ", код ЄДРПОУ 31131690, адреса: вул. Центральна,7, с.Кобзарці Баштанський район Миколаївська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , 30687,36 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, з подальшим утриманням обов"язкових платежів.

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ", код ЄДРПОУ 31131690, адреса: вул. Центральна,7, с.Кобзарці Баштанський район Миколаївська область, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев"ятсот шістдесят вісім грн 96 к.) та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч грн 00 к).

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ", код ЄДРПОУ 31131690, адреса: вул. Центральна,7, с. Кобзарці, Баштанський район Миколаївська область, в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 к.).

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Терлецька Тетяна Олексіївна, до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ" в частині позовних вимог про визнання незаконним та внесення змін до наказу про поновлення на роботі - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в зв"язку з відсутність предмета спору у вказаній частині позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 21 лютого 2025 року.

Суддя О. В. Соловйов