Постанова

від 21.02.2025 по справі 156/884/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 156/884/24 Головуючий у 1 інстанції: Бахаєв І. М. Провадження № 22-ц/802/197/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Киці С. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Луцьку цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Литовезькоїсільської радиВолодимирського районуВолинської областіпро визнанняправа власностіна спадковемайно за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - бабуся позивачки ОСОБА_1 . До дня смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно проживала в житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1 . Після смерті бабусі позивача ОСОБА_3 відкрилася спадщина на все належне їй на день смерті майно, в тому числі на земельну ділянку площею 1,57 га, розташовану на території Заставненської сільської ради Володимирського (колишнього Іваничівського) району Волинської області.

Позивачка зазначала, що на випадок своєї смерті ОСОБА_3 склала заповіт на її ім`я. Вказує, що вона спадщину прийняла шляхом вступу в фактичне володіння спадковим майном, проте у строки, встановлені законом, не звернулася до нотаріуса для належного оформлення своїх спадкових прав через хворобу своєї матері, запровадження підвищених заходів безпеки та певних карантинних обмежень у зв`язку із коронавірусною інфекцією, а згодом через введення в Україні воєнного стану.

На підставі наведеного позивач змушена звертатись до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, оскільки не звернулася до нотаріуса у встановлені законом строки для оформлення своїх спадкових прав.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказувала, що судом першої інстанції розглянуто справу з надмірним формалізмом. Наголошувала на тому, що оскільки інших спадкоємців померлої баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ні за законом, ні за заповітом, окрім неї, немає, а відповідач не заперечував проти задоволення позову, дотримання загальної процедури, на яку вказує суд, лише призведе до надмірного витрачання коштів та часу. Вказує, що єдиним ефективним способом такого захисту є визнання судом за нею права власності на спадкове майно, що належало до часу смерті її бабі ОСОБА_3 , спадкоємцем за заповітом якого є вона. Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, вимоги ч. 4 ст. 206 ЦПК України. В даному випадку, з огляду на подану відповідачем заяву про визнання позову, судом не дотримано вимоги ч. 4 ст. 206 ЦПК України як у частині ухвалення рішення про задоволення позову, так і в частині ухвалення рішення про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

На адресу Волинського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у відсутності апелянта та її як представника.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зверталася до нотаріуса із заявою для оформлення своїх спадкових прав, нотаріусом не було відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини, тому звернення позивача до суду із вказаними позовними вимогами є передчасним.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_4 є онукою ОСОБА_3 (а.с. 13,14).

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я своєї онуки, позивача ОСОБА_5 (а.с. 10, 95).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 бабуся позивача ОСОБА_1 (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на все належне їй на день смерті майно, в тому числі на земельну ділянку, площею 1,57 га, розташованої на території Заставненської сільської ради Володимирського (колишнього Іваничівського) району Волинської області (а.с. 11).

Відповідно до інформаційної довідки № 77, виданої 07 травня 2023 року старостою Литовезької сільської ради Волинської області, померла ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно у цій довідці зазначено, що позивач спадщину прийняла шляхом вступу в фактичне володіння спадковим майном (а.с.12).

Проте, позивач ОСОБА_1 у строки, встановлені законом, не звернулася до нотаріуса для належного оформлення своїх спадкових прав, покликалась на з хворобу своєї матері, запровадження підвищених заходів безпеки та карантинні обмеження, пов`язані із коронавірусною інфекцією, а також на введення в Україні воєнного стану.

Згідно з відповіддю Іваничівської державної нотаріальної контори за №503/01-16 від 06 листопада 2024 року на запит суду спадкова справа на майно померлої ОСОБА_3 не заводилася , заповіти нотаріусом не посвідчувались (а.с.74-83).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).

Тлумачення частин першої та другої статті 1223 ЦК України дає підстави для висновку, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від. 27 травня 2020 року у справі № 383/18/19 (провадження № 61-18441св19)).

Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Суду не надано жодних доказів, що станом на день смерті позивач проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними".

Однак, позивачем не вказано, чи упродовж періоду часу з дня пропуску шестимісячного строку, визначеного законом для прийняття спадщини, вона зверталась із позовом про визначення їй додаткового строку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталась, рішення про відмову в оформленні права на спадщину на дане нерухоме майно нотаріусом не приймалось, з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини із зазначенням поважних причин, наведених нею у даному позові, до суду також не зверталась.

Отже, судом встановлено, що, хоча позивачка й покликається на довідку сільського старости про те, що вона як внучка покійної ОСОБА_6 доглядала за спадковим майном та обробляла присадибну ділянку, однак такі обставини не впливають на висновок щодо необхідності у визначеному законом порядку та у встановлені строки звернутись із заявою до нотаріуса для прийняття спадщини за заповітом.

Інших доказів матеріали справи та апеляційної скарги не містять.

Покликання в апеляційній скарзі на неефективність способу захисту спадкових прав колегія суддів не бере до уваги з наступних міркувань.

Під час розгляду даної категорії справ суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа має право набути право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, як вірно було зазначено судом першої інстанції, звернення позивачадо судуіз вказанимипозовними вимогамиє передчасним,оскільки в даному випадку доцільно було звернутися до нотаріуса для оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).

Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена, це може бути підставою для відмови у позові.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, оскільки судом проігноровано положення ч.4 ст.206 ЦПК України, безпідставні, оскільки з аналізу вказаної норми, визнання відповідачем позову не може бути безумовною підставою задоволення позову, у випадку якщо воно суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Вказана правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не виніс відповідної ухвали про відмову у визнанні позовної заяви, як це передбачено ч. 4 ст. 206 ЦПК України, так як це не вплинуло на прийняття правильного по суті та законного рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно доч.ч.4,5ст.268ЦПК Україниу разінеявки всіхучасників справиу судовезасідання,яким завершуєтьсярозгляд справи,або уразі розглядусправи безповідомлення (виклику)учасників справисуд підписуєрішення (повнеабо скорочене)без йогопроголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді