Постанова

від 06.02.2025 по справі 348/239/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/239/24

Провадження № 22-ц/4808/177/25

Головуючий у 1 інстанції Максименко О. Ю.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Томин О.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Брайляк Е.Я, представника відповідачки ОСОБА_2 , адвоката Госедла О.Д.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Максименко О.Ю. 05 листопада 2024 року в м. Надвірна Івано-Франківської області, повний текст якого складено 15 листопада 2024 року,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачка побудувала на земельній ділянці, яка йому належить самочинну споруду двоповерхову споруду з гаражем (літню кухню або житловий будинок), згоди на спорудження якої він не надавав. Просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкодиу користуванніземельною ділянкою,площею 0.1294,що розташованав АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку та очищення земельної ділянки від будівельних матеріалів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2024 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1294 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку та очищення земельної ділянки від будівельних матеріалів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: 1211,20 грн - судовий збір та 12000 грн - витрати на правничу допомогу, а всього 13211 грн 20 коп.

Ухвалюючи рішення суд дійшов висновку, що самочинне будівництво двоповерхового будинку, яке здійснене ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_1 , перешкоджає ОСОБА_1 вільно користуватися належною йому земельною ділянкою, а тому є всі підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

Не погодившисьз рішеннямсуду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу з мотивів порушення судом при ухваленні рішення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Вказує, що суд не надав належної оцінки поясненням самого позивача щодо спільного з відповідачкою будівництва господарської споруди, а також показанням свідків, які допитані в судовому засіданні, і які підтвердили, що будівництво здійснювалось за участі позивача ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_3 та відповідачки ОСОБА_2 .

Зазначає, що в листі-вимозі від 04.08.2023 року, яка направлена на її адресу, мова йде про демонтаж незаконно збудованої літньої кухні. Тому не зрозуміло на підставі яких доказів суд встановив, що вона побудувала житловий будинок і зобов`язав його знести. А також не зрозуміло на підставі чого суд встановив, що літня кухня розташована на земельній ділянці ОСОБА_1 кадастровий номер 2624085001:02:007:0111, а не на іншій земельній ділянці. Суд не в повній мірі дослідив дану обставину.

Звертає увагу суду на те, що вона була законним користувачем житлового будинку господарських будівель і споруд, а також земельних ділянок, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вона там проживала і вела спільне господарство з ОСОБА_4 .

Просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи:

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що у 2023 році він набув у власність земельну ділянку площею 0.1294 га, кадастровий номер: 2624085001:02:007:0111, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 80.6 кв.м., житловою площею 49.6 кв.м., зазначений в плані літерою «А», сарай площею 14 кв.м. за літерою «Б», сарай площею 26.8 кв.м. - за літерою «В», сарай площею 11.5 кв.м. - за літерою «Г», вбиральня площею 1.0 кв.м. за літерою «Д», колонка питна. Самовільна будівля була побудована на місці сараю площею 26.8 кв.м., зазначений в плані за літерою «В», який був знесений.

Вказує, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Просить рішення суду залишити без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Брайляк Е.Я. вимоги апеляційної скарги заперечили.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідачка ОСОБА_2 у судове засіданняне з`явилася, її представництво у суді забезпечено.

Представник ОСОБА_2 адвокат Госедло О.Д. вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник Пасічнянськоїсільської радиНадвірнянського районуІвано-Франківськоїобласті у судове засіданняне з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 у судове засіданняне з`явилася, про день, місце та час розгляду справи повідомлена.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання,тому колегія суддів розглянула справу у їх відсутності.

Встановлені обставини справи, позиція Івано-Франківського апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування:

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши доповідь судді, пояснення позивача ОСОБА_1 та йогопредставника адвокатаБрайляк Е.Я,представника апелянта ОСОБА_2 адвоката ГоседлаО.Д., дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням сільської ради № 2 від 19.08.2000р. ОСОБА_1 передано у приватну власність чотири земельних ділянки, загальною площею 0,5286 га, в тому числі земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 0,1115га ( ріллі 0,0769, подвір`я 0,0346 га), земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,1021 га (кормові угіддя), земельну ділянку № 3 площею 0,0870 (кормові угіддя), земельну ділянку № 4 площею 0,2280 (рілля 0,0650 га і кормові угіддя 0,1629 га. У зв`язку із неможливістю видачі державного акта на право приватної власності на землю, виданий план як тимчасовий документ. Право приватної власності на землю зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 405 (а.с.77).

Позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .Право власностізареєстровано 11.07.2018р.. Складові частини об`єкта нерухомого майна: житловий будинок "А" (загальна площа 80.6 кв.м., житлова площа 49.6 кв.м.); сарай "Б" (загальна площа 14 кв.м.); сарай "В"(загальна площа 26.8 кв.м.); сарай "Г"(загальна площа 11.5 кв.м.); вбиральня "Д"; колонка питна "1", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.18).

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого 11.06.2018р. ОКП «Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації», житловий будинок АДРЕСА_1 , складається із житлового будинку, зазначеного під літерою "А"; сарай, зазначений під літерою "Б"; сарай зазначений під літерою "В"; сарай зазначений під літерою "Г"; вбиральня зазначена під літерою "Д"; колонка питна, зазначена за №1 (а.с. 20-22).

Рішенням Пасічнянської сільської ради № 1528-36/2023 від 07.11.2023р. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 площею 0,1294 га, в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1294 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624085001:02:007:0111 за рахунок земель житлової та громадської забудови в межах населеного пункту (а.с.28).

Відповідно довитягу зДержавного реєструречових правправо власностіна земельнуділянку кадастровийномер 2624085001:02:007:0111площею 0,1294га,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 ,цільове призначення:для будівництвата обслуговуванняжитлового будинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка), з 23.11.2023р. зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.12 зворотна сторінка).

Згідно інформації, наданої Пасічнянською сільською радою, відповідно до погосподарського обліку за домоволодінням ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обліковано 0.22 га землі, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0.14 га. Земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не виділялася (а.с.25 зворотна сторінка).

24.02.2023р. комісією Пасічнянської сільської ради розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо незаконного будівництва біля його житлового будинку літньої кухні ОСОБА_2 , за результатами якого комісія вирішила рекомендувати ОСОБА_2 дійти згоди з ОСОБА_1 щодо розташування (будівництва) літньої кухні на території його будинковолодіння, у разі недосягнення домовленості, звернутися до Надвірнянського районного суду (а.с.19).

04.08.2023р. ОСОБА_1 направляв лист-вимогу ОСОБА_2 щодо демонтажу незаконно збудованої літньої кухні на його земельній ділянці (а.с.26), на що отримав відповідь від ОСОБА_2 від 28.08.2023р., що вона розгляне вказаний лист після того, як ОСОБА_1 надасть їй документальне підтвердження, що дійсно земельна ділянка знаходиться у його власності (а.с. 26, зворотна сторінка).

Крім того, у матеріалах справи міститься заповіт від 11.06.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що все його майно, з чого б воно не складалося і де б воно не було на день його смерті, заповів ОСОБА_2 (а.с. 12) та інформація № 66794220 від 11.10.2021 із Спадкового реєстру про скасування зазначеного заповіту ОСОБА_1 (а.с.13) .

Місце проживаннявідповідачки ОСОБА_2 було зареєстрованоу будинкуза місцемпроживання позивача ОСОБА_1 до 28.02.2022р.,про щорозглядався судомспір запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанняособи такою,що втратилаправо користуванняжитловим приміщенням,у якомуухвалою Надвірнянськогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від16.09.2022р.закрито провадженняу справі напідставі п.2ч.1ст.255ЦПК Україниу зв`язкуз відсутністю предметаспору (добровільнезняття відповідачки ОСОБА_2 з реєстраціїмісця проживання)(а.с.14-15).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою суду не надано беззаперечних та переконливих доказів про надання згоди позивачем відповідачці для будівництва нерухомого майна на належній йому земельній ділянці, а самочинне будівництво двоповерхового будинку, яке здійснене ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_1 , перешкоджає ОСОБА_1 вільно користуватися належною йому земельною ділянкою.

З висновками суду першої інстанції про спорудження відповідачкою самочинного будівництва на земельній ділянці позивача погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи.

Проте, під час розгляду справи судом не в повній мірі з`ясовані обставини, які мають значення для вирішення спору і неправильно застосовані норми матеріального права .

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частинами першою, другою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України встановлено що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Так житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частини перша, друга та третя статті 376 ЦК України).

Судом встановлено, що побудоване ОСОБА_2 нерухоме майно, двоповерхова будівля, є самочинним будівництвом, яка побудована на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Нормами частин 2та 3ст.375ЦК Українипередбачено,що власникземельної ділянкимає правозводити наній будівліта споруди,здійснювати перебудову,а такождозволяти будівництвона своїйділянці іншимособам.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»

У пунктічетвертому частини1статті 1зазначеного Законувизначено поняттязамовник будівництвав редакціїЗакону 15 серпня 2022 року

№ 2518-IX, який набрав чинності з 10.10.2022 року, (далі - замовник) - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт. Ця норма до 10.10.2022 року (до набраннячинності ЗакономУкраїни №2518-IX«Про гарантуванняречових правна об`єктинерухомого майна,які будутьспоруджені вмайбутньому») визначала поняття «замовника як фізичну або юридичну особу, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

За змістом цього Закону забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) або на підставі отримання містобудівних умов і обмежень (статті 27 та 29 Закону України № 3038-VI).

Як Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011р. № 103 у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.02.2013 року № 66, зареєстрований у Мінстерстві юстиції України 22 липня 2011 року за № 902/19640, так і процедура отримання містобудівних умов і обмежень, визначена положеннями статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за своїм змістом передбачають право власника земельної ділянки на забудову, визначаючи лише його замовником будівництва або надання належним чином засвідченої згоди власником земельної ділянки на її забудову іншій особі.

Оскільки для зведення споруди на земельній ділянці позивача не був отриманий а ні будівельний паспорт забудови земельної ділянки, а ні містобудівні умови та обмеження, тому не слід вважати, що ця споруда зведена за згоди власника земельної ділянки, а вона є самочинною і підлягає знесенню на вимогу власника земельної ділянки.

Тому доводиапелянта проте,що суд не надав належної оцінки поясненням самого позивача щодо спільного з відповідачкою будівництва господарської споруди, а також показанням свідків, які допитані в судовому засіданні, і які підтвердили що будівництво здійснювалось за участі позивача ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_3 та відповідачки ОСОБА_2 , що свідчить про згоду власника земельної ділянки на забудову, не заслуговують на увагу, оскільки сама споруда зведена з порушенням вимог Закону і є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України .

Суд не приймає доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що самочинна споруда побудована не на земельній ділянці позивача кадастровий номер 2624085001:02:007:0111, а на іншій земельній ділянці, оскільки відповідачка не подала жодних доказів, які б спростовували позицію позивача.

Так, за змістом акту від 24.02.2023 року встановлено, що при складанні цього акту відповідачка була присутня і надала пояснення про те, що за усною домовленістю між нею та позивачем на подвір`ї ОСОБА_1 нею збудована літня кухня, після чого між сторонами виник конфлікт, внаслідок якого ОСОБА_1 не дозволяє їй експлуатацію вказаної літньої кухні. Цей акт стороною відповідача не заперечується.

Цим актом засвідчені обставини, що будівництво самочинної споруди здійснено відповідачкою саме на земельній ділянці ОСОБА_1 і ці обставини відповідачкою не оспорювалися при складанні акту. Крім того, у відповіді на претензію позивача відповідачка зазначила, що ОСОБА_1 має надати їй підтверджуючі документи на земельну ділянку, не заперечуючи самого факту будівництва.

Позивачем наданісуду докази,що уйого власностіз 2000року перебуваєчотири земельніділянки,зокрема іземельна ділянка кадастровий номер 2624085001:02:007:0111 площею 0,1294 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Натомість а ні у власності апелянта ОСОБА_2 , а ні у її користуванні у межах населеного пункту с.Пасічна немає жодної земельної ділянки, що підтверджено відповідною довідкою сільської ради. При цьому сільською радою визнається ця обставина, що самочинна споруда зведена саме на земельній ділянці ОСОБА_1 .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Виходячи із принципу рівності прав сторін у поданні і спростуванні доказів, саме відповідачка мала подати докази, які б спростовували позицію позивача про використання нею його земельної ділянки під самочинну забудову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Надані позивачем письмові докази в їх сукупності підтверджують ту обставину, що самочинну споруду відповідачкою побудовано на його земельній ділянці і без його згоди, а відповідачкою суду не надано беззаперечних та переконливих доказів протилежного.

Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що вона була законним користувачем житлового будинку господарських будівель і споруд, а також земельних ділянок, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вона там проживала і вела спільне господарство з позивачем і ОСОБА_4 на її ім`я видавався заповіт на усе його майно.

Так, статус члена сім`ї власника земельної ділянки в розумінні положень статті 375ЦК України та Закону України ««Про регулювання містобудівної діяльності» не надає права члену сім`ї на забудову земельної ділянки без згоди власника .

Оскільки заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України) і право на спадкове майно виникає у спадкоємця лише з часу відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця ( стаття 1220, частина 5 статті 1268 ЦК України), тому відповідач не набула у власність а ні земельну ділянку позивача, а ні інше майно.

При цьому жодного значення не має час подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, навіть якщо обчислювати початок самочинного будівництва з 2018 року, як зазначає апелянт, оскільки ця обставина як не свідчить про згоду власника земельної ділянки на теке будівництво, так і не легалізує дій відповідачки.

В постанові ВП ВС від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача).

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Суд при ухваленні рішення не врахував положення статті 331 ЦК України, зобов`язавши відповідачку знести житловий будинок, хоча самочинна споруда, зведена відповідачкою на земельній ділянці позивача не може вважатися а ні житловим будинком, а ні літньою кухнею в розумінні зазначених положень Закону.

У зв`язку з цим суд дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, шляхом зобов`язання відповідачки знести об`єкт, проте невірно визначив категорію цього об`єкту, оскільки слід саме знести самочинну споруду, що в результаті має значення для вирішення спору і виконання рішення суду.

Враховуючи, що самочинне будівництво споруди, яке здійснене ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_1 , перешкоджає ОСОБА_1 вільно користуватися належною йому земельною ділянкою, а тому є всі підстави для зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1294 га, кадастровий номер 2624085001:02:007:0111, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 шляхом знесення самочинної споруди, розташованої на цій земельній ділянці та привести земельну ділянку до попереднього стану.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для вирішення спору і неправильно застосував норми матеріального права, а тому висновок суду першої інстанції про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,1294 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку та очищення земельної ділянки від будівельних матеріалів, без оцінки вказаних обставин щодо об`єкта будівництва у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

За таких обставин, рішення суду підлягає зміні в частині зобов`язання ОСОБА_2 виконати знесення житлового будинку.

Щодо розподілу судових витрат, то суд першої інстанції з врахуванням складності справи, виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, яку слід стягнути з відповідачки, становить13211,20 гривень (1211,20 гривень - судовий збір та 12000 гривень - витрати на правничу допомогу).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2024 року змінити в частині зобов`язання ОСОБА_2 виконати знесення житлового будинку.

В ційчастині ухвалитинове рішення,яким зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1294 га, кадастровий номер 2624085001:02:007:0111, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом знесення самочинної споруди, розташованої на земельній ділянці, та привести земельну ділянку до попереднього стану.

В іншій частині залишити рішення без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняприйняття,однак можебути оскарженав касаційномупорядку безпосередньодо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладення повногосудового рішення.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

О.О.Томин

Повний текстпостанови складено21лютого 2025року.