Постанова

від 19.02.2025 по справі 522/6708/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 522/6708/19

провадження № 61-9464св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , дочірнє підприємство «Дирекція Верстатобуд», Міністерство юстиції України, департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України, державний реєстратор комунального підприємства «Регіональний центр державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» Копил Віктор Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позивача

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ДП «Дирекція Верстатобуд» про визнання недійсними та визнання припиненими договорів, визнання недійсним та визнання припиненим акту, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 11 липня 2015 року Одеським міським управлінням юстиції Одеської області. Наказом Міністерства юстиції України від 14 березня 2017 року задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано держану реєстрацію права власності за позивачем на квартиру з тих підстав, що право власності на квартиру належить ОСОБА_2 , який його набув нібито на підставі договорів резервування приміщення, купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення та акту виконаних послуг від 20 грудня 2006 року, укладених між Пасічнюком та ДП «Дирекція Верстатобуд», однак такі документи не є тими, на підставі яких виникає право власності на об`єкт нерухомого майна.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати припиненими зазначені правочини, усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири.

Також ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України, департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, державного реєстратора КП «Регіональний центр державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» Копила В. Ю., ОСОБА_2 про скасування висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 03 березня 2017 року за результатами скарги ОСОБА_2 , наказу Міністерства юстиції України від 14 березня 2017 року, рішення про державну реєстрацію припинення права власності та реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 та визнання права власності на квартиру за позивачем..

10 жовтня 2023 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси об`єднано в одне провадження цивільну справу № 522/6708/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ДП «Дирекція Верстатобуд» про визнання недійсними та визнання припиненими договорів, визнання недійсним та визнання припиненим акту, усунення перешкод в користуванні, із цивільною справою № 522/10745/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, державного реєстратора КП «Регіональний центр державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» Копила В. Ю., ОСОБА_2 про скасування наказу, висновку, рішення про державну реєстрацію та визнання права власності на квартиру. Присвоєно об`єднаній справі єдиний унікальний номер справи

№ 522/6708/19.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням, в якому просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони вчинення реєстраційних дій будь-яким органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири

АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти дії щодо виселення позивача з квартири, а також щодо вселення та реєстрації будь-яких осіб до квартири.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2023 року у складі судді Шенцевої О. П. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи зміст арешту майна та заявлені позовні вимоги, відсутні підстави для накладення такого; щодо вимоги заборони вчинення дій щодо виселення позивача, то останнім не доведено, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача; а посилання на наявність відкритих

29 грудня 2021 року виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 щодо виселення ОСОБА_1 та вселення ОСОБА_2 до спірної квартири не спростовують такого, оскільки можливе задоволення заяви про забезпечення позову може призвести до невиконання рішення суду в іншій справі, і задоволення такої вимоги фактично буде частковим вирішенням спору по суті. Отже, судом не знайдено підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду при задоволенні майбутнього позову.

Суд не вбачав з поданої заяви та долучених до неї письмових доказів наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача та ймовірність ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову при невжитті таких заходів, оскільки з наданих документів не вбачається, що відповідач вчиняв дії з відчуження майна чи вчинення дій щодо виселення ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2023 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на не рухоме майно, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення.

Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на не рухоме майно, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій будь-яким органам державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно, суд не врахував мету застосування таких заходів забезпечення позову, і що їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження чинного статусу такого нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана саме заборона відповідних реєстраційних дій, у тому разі і щодо відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом арешту майна, оскільки таке є неможливим одночасно із забороною вчиняти реєстраційні дії щодо спірного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, як зупинення дій спірних рішень, оскільки це є фактично рівнозначним задоволенню позовних вимог. Зазначає, що наказ Міністерства юстиції України є актом індивідуальної дії, при оскарженні якого застосування заходів забезпечення позову є недоцільним. Також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосованими заходами забезпечення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Зазначену ухвалу Верховного суду разом із касаційною скаргою та додатками до неї ОСОБА_1 отримав 17 вересня 2024 року, однак правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частинами першою - другою статті 149 ЦПК Україні суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

При оцінці зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14 - 88цс20).

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, яка переглядається, позивач пред`явив позов про визнання припиненими договорів резервування приміщення, купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення та акту виконаних послуг від 20 грудня 2006 року, укладених між Пасічнюком та ДП «Дирекція Верстатобуд», а також усунення перешкод у користуванні квартирою (справа № 522/6708/19).

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України, департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, державного реєстратора КП «Регіональний центр державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» Копила В. Ю., ОСОБА_2 про скасування висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 03 березня 2017 року за результатами скарги ОСОБА_2 , наказу Міністерства юстиції України від 14 березня 2017 року, рішення про державну реєстрацію припинення права власності та реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 та визнання права власності на квартиру за позивачем (справа № 522/10745/23).

10 жовтня 2023 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси об`єднано в одне провадження цивільну справу № 522/6708/19 зі справою № 522/10745/23 та присвоєно об`єднаній справі єдиний унікальний номер справи № 522/6708/19.

Позивач посилався на незаконне позбавлення його права власності на квартиру та набуття права на цю квартиру ОСОБА_2 на підставі зазначених правочинів та, щоб убезпечити подальше відчуження спірного нерухомого майна, просив вжити заходи забезпечення позову, зокрема, шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими доводами позивача та вжив заходи забезпечення позову в цій частині.

Так, суд апеляційної інстанції установив, що між сторонами дійсно існує спір щодо права власності на об`єкт нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 , державну реєстрацію на яку за позивачем було скасовано наказом Міністерства юстиції України від 14 березня 2017 року на підставі оспорюваних правочинів, та зареєстровано за ОСОБА_2 . Позивач просив скасувати реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем та визнати право власності за ним на це майно.

Таким чином, встановивши, що між сторонами виник спір щодо права власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції, з урахуванням доводів заявника та характеру спору, правильно керувався тим, що невжиття заходів забезпечення позову в спосіб заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно нерухомого майна може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення у разі задоволення позову.

Застосування вказаного виду забезпечення позову є адекватним, оскільки його невжиття може призвести до відчуження спірного майна на користь інших осіб, що, у свою чергу, призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду

від 08 березня 2023 року у справі № 212/7106/21 (провадження № 61-11041св22).

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову по суті є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

З цих міркувань колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що суд не врахував інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосованими заходами забезпечення позову.

Посилання Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на те, що наказ Міністерства юстиції України є актом індивідуальної дії, при оскарженні якого застосування заходів забезпечення позову є недоцільним, помилкові, оскільки крім наказу від 14 березня 2017 року позивач просив припинити правочини, на підставі яких було видано спірний наказ, скасувати реєстраційні дії щодо реєстрації припинення його права власності на квартиру та реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 , а також просив визнати за ним право власності на квартиру і усунути перешкоди у її користуванні. Тобто скасування наказу Міністерства юстиції України не є єдиною вимогою позовної заяви ОСОБА_1 , а тому застосований судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову є доцільним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, як зупинення дій спірних рішень є безпідставними.

Як слідує із оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції забезпечив об`єднаний позов ОСОБА_1 шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірної квартири.

Водночас, суд апеляційної інстанції не зупиняв дію жодного з оскаржуваних позивачем рішень відповідачів, оскільки таких вимог позивач у заяві про забезпечення позову не заявляв (а. с. 1-7 виділених матеріалів) і вони не були предметом розгляду судів, виходячи із обов`язку суду розглядати таке питання в межах вимог заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара