Постанова

від 11.02.2025 по справі 753/5734/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року місто Київ

Справа № 753/5734/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3160/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року (ухвалено у складі судді Мазура Ю.Ю., повний текст судового рішення складено 18 вересня 2024 року)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 12 серпня 2005 року між позивачем і відповідачкою (дошлюбне - ОСОБА_4 ) був укладений шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між подружжям було розірвано. 18 грудня 2013 року відповідачка зареєструвала новий шлюб із громадянином Франції, змінила прізвище на « ОСОБА_6 », забрала сина та переїхала на інше місце проживання.

Одразу після розірвання шлюбу відповідачка почала чинити позивачеві перешкоди у спілкуванні з дитиною, забороняла телефонні розмови, зустрічі та категорично відмовлялася врегулювати ці питання мирним шляхом. Згодом вона звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року її позов про визначення місця проживання сина був задоволений, а про надання дозволу на виїзд дитини залишений без розгляду.

Через систематичні перешкоди у спілкуванні позивач був змушений звернутися до суду з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року визначено, що позивач має право спілкуватися з сином двічі на місяць у присутності матері, зобов`язано відповідачку не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з сином. Проте відповідачка не виконувала це рішення, продовжувала чинити перешкоди у спілкуванні позивача з сином, не даючи можливості їм бачитися, налаштовуючи сина проти біологічного батька. Рішення було примусово виконане лише 2 рази.

У березні 2016 року відповідачка подала позов про позбавлення позивача батьківських прав, стверджуючи, що батько завдавав дитині психологічних травм, що призвело до негативних фізіологічних симптомів у дитини, небажання сина бачитись із батьком і що поведінка батька по відношенню до дитини є жорстокою. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року в цьому позові було відмовлено. Однак апеляційний суд м. Києва скасував це рішення та ухвалив нове, позбавивши позивача батьківських прав. Верховний Суд залишив це рішення в силі, але зауважив, що після усунення обставин, які стали підставою для позбавлення батьківських прав, позивач має право звернутися до суду з вимогою про їх поновлення.

Зазначав, що всі фактори, які стали підставою для позбавлення його батьківських прав, більше не існують. З моменту ухвалення судового рішення він пройшов комплексні психокорекційні заходи (загалом 64 консультації з психологами) та здобув позитивний досвід у вихованні двох доньок від другого шлюбу. Він постійно дбає про своїх дітей, підтримує зв`язок із сім`єю та прагне брати участь у вихованні свого сина ОСОБА_7 .

Враховуючи викладене, просив поновити його у батьківських правах щодо неповнолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 09 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 08 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві, а його батьками за актовим записом від 21.06.2008 № 1814 записані: мати ОСОБА_8 , громадянка Республіки Білорусь та батько - ОСОБА_2 , громадянин України. Таким чином, оскільки ОСОБА_7 є громадянином України, то усиновлення регулюється правом України, що підтверджується і прийнятим судом рішенням щодо позбавлення батьківських прав, поновленням яких і є предметом цього процесу.

Зазначає, що жодного документу на підтвердження процедури усиновлення, крім витягу із французького свідоцтва, сторона Відповідача не надає, посилаючись на таємницю усиновлення. Також звертає увагу на невідповідність зазначених даних у витягу дійсним обставинам справи.

Вказує, що 08.07.2021 Позивач отримав відповідь Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації на адвокатський запит, в якій зазначено, що відомостей про анулювання свідоцтва про народження ОСОБА_9 , серії НОМЕР_2 , де батьком є ОСОБА_2 , не виявлено. Зміни не вносились.

Звертає увагу, що ані суд, ані сторона позивача, не зазначила, що за законодавством Франції існують два типи усиновлення: повне (пленарне) та просте. Просте усиновлення у Франції створює новий зв`язок подружжя між усиновлювачем та усиновленим. Але, на відміну від повного усиновлення, це не порушує відносини між усиновленим та його родиною (зменшення аліментних зобов`язань, спадкування тощо). Тобто, усиновлений має дві сім`ї.

Вказує, що суд не перевірив, наскільки змінилася поведінка Позивача та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, про що докази містяться в матеріалах справи.

Вказує, що якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Такий дозвіл не надавався, звернення з заявою про надання дозволу на усиновлення до Центральних органів виконавчої влади України відсутнє, дані про усиновлення неповнолітнього громадянина України ОСОБА_9 в Україні відсутні, у Посольстві України у Франції також відсутні.

Звертає увагу, що обставини, які були підставою для позбавлення позивача батьківських прав, на цей час зникли, ОСОБА_2 здатний та має бажання виконувати свої обов`язки по вихованню та утриманню дитини, та довів це своїми діями щодо дитини, а тому суд має усі підстави для поновлення батьківських прав позивача стосовно неповнолітнього ОСОБА_5 .

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

17 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідачки на апеляційну скаргу, в якій вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вказує, що ОСОБА_5 було усиновлено, позивач, як біологічний батько, не позбавлений був права звернутися до компетентного суду з позовом про скасування/визнання недійсним усиновлення, а вже потім ставити питання про поновлення батьківських прав. Однак таким правом позивач не скористався.

Зазначає, що ні позивач, ні відповідач ніколи не зверталися у встановленому законодавством України порядку, щодо оформлення дитині громадянства України, вона ніколи не набувала громадянства України.

Вказує, що поведінка позивача з роками не змінилась, здоров`ям, перебігом хвороб, які були виявлені лікарями та психологами, навчанням та успіхам дитини позивач не цікавиться. Зазначає, що невизнання позивачем неправомірності та хибності своєї поведінки нівелює будь-які психокорекційні роботи.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у ній. ОСОБА_2 суду пояснив, що минулі позови про поновлення батьківських прав були залишені без розгляду у зв`язку із незадовільною роботою його колишніх представників.

Представник відповідача - адвокат Борисенко І.Г. у судове засідання не з`явилася, подала до суду клопотання про відкладення розгляду у зв`язку із участю в іншому судового засіданні.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

З урахуванням викладеного та положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності представника відповідача - адвоката Борисенко І.Г., яка на власний розсуд визначила важливість іншого судового засідання перед цим та віддала перевагу взяття участі в ньому.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 12 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син, ОСОБА_5 , місце народження «Україна, місто Київ». Батьками є ОСОБА_2 - громадянин України, мати - ОСОБА_8 - громадянка республіки Білорусь. Зазначене підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 , виданим 21.06.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_11 розірваний.

18.12.2013 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з громадянином Французької Республіки ОСОБА_12 , та змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

23.01.2014 року Рішенням Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/17545/13-ц задоволено позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та визначено місце проживання ОСОБА_9 з матір`ю ОСОБА_8 .

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 24.02.2015 року по справі № 753/21703/14 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_13 , треті особи: Орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі батька у вихованні дитини, було визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_7 наступним чином: перша та третя неділя кожного місяця з 10-00 до 16-00 год в присутності матері та зобов`язано ОСОБА_13 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з сином.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 р. по справі № 753/5150/16 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, апеляційну скаргу ОСОБА_13 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 р. скасовано та ухвалено нове рішення за яким позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідач на підтвердження факту усиновлення ОСОБА_9 була надана копія витягу із свідоцтва про народження на ОСОБА_14 від 25.02.2019 (дата витягу) з апостилем та засвідченим перекладом, виданого у Французькій республіці, в якому зазначено, що батьком ОСОБА_14 є ОСОБА_15 , а матір`ю є ОСОБА_16 .

У наданій суду копії витягу зі свідоцтва про народження ОСОБА_9 , його матір`ю вказана ОСОБА_16 .

Згідно з копією закордонного паспорта № НОМЕР_4 , виданого 23.04.2014 року органом 8001 громадянка ОСОБА_17 , місце народження Білорусь.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 18.12.2013 року ОСОБА_12 , ОСОБА_36 і ОСОБА_8 , громадянка Білорусі, уродженка Білорусі.

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_9 , його матір`ю вказана ОСОБА_8 , громадянка республіки Білорусь.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві, батьками якого за актовим записом від 21.06.2008 № 1814 записані: мати ОСОБА_8 , громадянка Республіки Білорусь та батько - ОСОБА_2 , громадянин України.

Згідно з характеристикою з місця роботи ОСОБА_2 позивач працює на посаді комерційного директора ТОВ «ПАПАРАЦЦИ-ПРО», характеризується позитивно, ввічливий і чемний, уважний до людей, тактовний, своїми діловими та моральними якостями привертає до себе людей та позитивно впливає на їх поведінку.

Характеризуючими доказами є ?Витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_5 (сектор № НОМЕР_6 оборони міста Києва) №l27 від 28 червня 2023 про нагородження ОСОБА_2 з нагоди відзначення 27-ї річниці Конституції України; ??Характеристика «Благодійного фонду «Підтримка і турбота Благодійна організація» № X-001 від 01 червня 2023 року та ??посвідчення на ім?я ОСОБА_2 № НОМЕР_7 видане Благодійною організацією Благодійний фонд «Підтримка і турбота».

Згідно із сертифікатом про проходження наркологічного огляду «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» від 29.11.2022 року, Довідки про несудимість ВР-000733274 ОСОБА_2 не перебуває у лікарів нарколога чи психіатра на обліку чи під наглядом, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

20.11.2016 ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_18 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 . Від шлюбу має двох доньок: ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 , та ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_10 .

Відповідно до наданого свідоцтва про право власності серії НОМЕР_11 , ОСОБА_2 має у власності квартиру АДРЕСА_1 . Наразі зареєстрований та проживає у м. Остер Чернігівської області, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання.

Матеріали справи містять відомості, що перебуваючи у стресовому стані після позбавлення батьківських прав, критично оцінюючи свою поведінку в період розлучення з дружиною, який був нелегким і міг відобразитись на психологічному стані сина, ОСОБА_2 у 2018 році пройшов психокорекційні заходи, провів 25 психологічних консультацій з психологом ОСОБА_21 , якою надано висновок про результати психокорекційної роботи № l від 08.01.2020 року.

Дослідженням психоемоційного стану ОСОБА_2 психологом ОСОБА_21 від 21.12.2018 встановлено, що ОСОБА_2 готовий працювати над собою і при необхідності відвідувати психолога з дитиною і колишньою дружиною, для того щоб налагодити відносини з сином і мінімізувати стресову ситуацію для сина. За результатами психокорекційної роботи ОСОБА_22 став спокійніше, рівень тривоги значно знизився, він став менше згадувати про минулі хворобливі переживання. Більше говорити про майбутнє з сином і про те, як багато всього їм потрібно надолужити. Навчився краще контролювати свої емоції, дивитися на болючі ситуації під іншим кутом, сприймати їх як уроки. а не як покарання. В цілому, ОСОБА_22 займає виважену батьківську позицію, що говорить про можливість повноцінного і гармонійного розвитку і виховання сина з боку батька.

Відповідно до копії Висновку судово-психіатричного експерта № 156 від 17.12.2019 ОСОБА_2 яким-небудь захворюванням не страждає, за своїм психічним станом здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також підекспертному притаманно: реалістичність оцінювання, уживчивість у міжусобних стосунках, схильність до дотримання встановлених правил та суспільних моральних вимог, традицій. Його провідними мотиваційними чинниками є значущість добробуту родини страх відкидання з боку близьких людей, значущість здоров`я, значущість сімейних та міжособистісних стосунків, бажання професійної самореалізації, спрямованість на життєву успішність.

Результатами експертного судово-психологічного дослідження № 161 від 26.12.2019 встановлено, що висновок про відсутність ознак психологічного впливу матері малолітнього ОСОБА_9 з метою психологічного налаштування його проти батька ОСОБА_2 у Висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 13229/16-61 від 09.12.2016 об`єктивними даними не доведений, висновок про наявність по відношенню до малолітнього ОСОБА_5 виражених проявів жорстокого поводження з боку його батька ОСОБА_2 , яке має суто психологічні аспекти у Висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 13229/16-61 від 09.12.2016 об`єктивними даними не доведений, а ??висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи № 13229/16-61 від 09.12.2016 в цілому не відповідає та не узгоджується з існуючими у судовій психології принципами проведення судово-психологічної експертизи: узгодженості, наукової обґрунтованості та доказовості даних.

Відповідно до висновку результатів дослідження психоемоційного стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та його дитячо-батьківських відносин з сином ОСОБА_23 , 2008 р.н. № НОМЕР_12 від 17.12.2018, проведеного Міжнародним гуманітарним центром «Розрада», в психологічному портреті ОСОБА_22 не виявлено якостей або схильностей, які б могли зашкодити фізичному або психологічному здоров`ю дітей. В бесіді з психологом, що була спрямована на з`ясування виховних стратегій, було виявлено, що чоловік є прибічником авторитетного стилю виховання, який визнаний спеціалістами, як найсприятливіший для формування особистості.

Директор МГЦ «Розрада», кандидат психологічних наук ОСОБА_24 зазначила, що виявлені ними в процесі психологічного дослідження ОСОБА_2 , особистісні риси, поведінкові та виховні стратегії виключають прояви жорстокого поводження з дитиною, скоєння ним актів насилля, висування непомірних вимог до дитини в процесі спілкування з нею.

У цьому висновку фахівці МГЦ «Розрада» також зазначили про те, що факторами, які викликають такі порушення здоров`я як заїкання, енурез, невроз, ацетонімічний синдром, крім неправильного виховання, можуть бути хвороби матері під час вагітності, внутрішньоутробна гіпоксія, асфіксія та травми під час народження дитини, спадковість, інфекції та травми першого року життя, індивідуально-типологічні особливості дитини та ін.

Результати дослідження психоемоційного стану ОСОБА_25 свідчать про високий рівень його інтелектуального розвитку, зваженість суджень, наявність свідомого підходу до виховних стратегій ОСОБА_22 . ОСОБА_22 глибоко вражений позбавленням його батьківських прав щодо його сина ОСОБА_23 . Він не може з цим погодитись і націлений на активну участь у вихованні свого сина, на відновлення своїх батьківських прав.

Згідно з довідкою Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» від 08.01.2020 ОСОБА_2 у період з лютого по жовтень 2019 один раз на тиждень проходив психокорекційну програму з психологом, кандидатом психологічних наук ОСОБА_24 .

22.03.2023 Українським центром судових експертиз зроблено консультативний висновок №2-22/03 за результатами проведеного психологічного дослідження для визначення індивідуально психологічних властивостей особистості ОСОБА_2 та їх впливу на поведінку.

Згідно з цим висновком у ОСОБА_2 крім іншого, високий рівень функціонування інтелектуально-мнестичної сфери, гнучкість в контактах, врівноваженість, добрий самоконтроль поведінки, сімейна мотивація, виражені батьківські установки, доброзичливість у контактах, вміння визнавати провину, відсутні агресивні тенденції у поведінці.

Рішенням Виконавчого комітету Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області від 15.06.2023 № 01-41/VIII «Про затвердження висновку про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_2 » затверджено висновок про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , відносно малолітнього ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення позивача та його представника, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що він є безпідставним та необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частинами першою, четвертою, п`ятою статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.

Аналіз вказаних норм закону дає підстави для висновку, що при вирішення спорів стосовно поновлення батьківських прав матері (батька), які раніше були позбавлені таких прав, позивач з огляду на положення статей 12, 81 ЦПК України щодо розподілу обов`язку з доказування має, насамперед довести, а суд відповідно до визначеного статтею 89 ЦПК України порядку оцінки доказів - перевірити: «а» чи змінилася і «б» наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та «в» обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав відпали.

З огляду на приписи ч. ч. 2, 3 ст. 169 СК України до предмету доказування необхідно також віднести факти (обставини) усиновлення дитини іншими особами та досягнення дитиною повноліття.

Щодо усиновлення ОСОБА_7

Застосовне право

Позивач стверджував, що при усиновленні ОСОБА_7 було порушено законодавство України, вважаючи, що ОСОБА_7 набув громадянства України за народженням, оскільки його батько на момент народження дитини - був громадянином України.

Суд першої інстанції виснував, що факт набуття громадянства України дитиною не підтверджений довідкою про реєстрацію громадянином України та іншими документами. Указав, що наявність підстав для оформлення громадянства та його безпосереднє оформлення (набуття) не є тотожними. У протилежному випадку положення законодавства України не вимагали б вчинення будь-яких дій щодо його оформлення, а для підтвердження громадянства було б достатньо свідоцтва про народження, яке б підтверджувало факт народження в Україні, натомість свідоцтво про народження не є документом, що підтверджує громадянство України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та зроблені із дотриманням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги щодо цього зводяться до власного тлумачення скаржником норм матеріального права щодо набуття громадянства України за народженням, які колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про громадянство ОСОБА_7, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано керувався релевантними положеннями статей Закону України «Про громадянство України», а також пунктами Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (в редакції указу Президента України від 27.06.2006 № 588/2006).

Повторно наводити вказані положення колегія суддів не вбачає за необхідне, оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми цих актів та дійшов правильного висновку про необхідність волевиявлення одного із батьків для набуття дитиною громадянства України за народженням (оформлення довідки про реєстрацію особи громадянином України).

Разом із цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що положення частини восьмої статті 7 Закону України «Про громадянство України» «Набуття громадянства України за народженням» про те, що «особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження», у взаємозв`язку із частиною першою цієї статті «особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України», не можна розуміти як таке, що встановлює презумпцію автоматичного набуття (з моменту народження) громадянства України особою, один із батьків якої на момент її народження були громадянами України.

Наведене положення лише дозволяє в подальшому реалізувати одним із батьків, що мав громадянство України на момент народження дитини, право на набуття дитиною громадянства України за народженням та вказує на те, що набуте громадянство України буде мати зворотну дію та поширюватиметься на статус дитини з моменту її народження, а не тільки на її статус після оформлення рішення про набуття громадянства України.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про громадянство України» визначає повноваження Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, зокрема щодо прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону. Тобто в тому числі для оформлення набуття громадянства України за народженням (п. 1 ст. 6 Закону України «Про громадянство України») необхідне відповідне рішення Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, яке приймається на підставі заяви одного з батьків за Формою 3 зразка документа, який подається для оформлення набуття громадянства України згідно з пп. 1.1 п. 1 наказу Міністра внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715 «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку».

Суд першої інстанції правильно встановив, що свідоцтво про народження ніколи не відносилося до документів, що підтверджують громадянство України, та обґрунтовано відхилив доводи позивача про порушення законодавства України при усиновленні ОСОБА_7 , оскільки воно не підлягало застосуванню.

З огляду на положення статті 16 та відповідно до статті 69 Закону України «Про міжнародне приватне право», усиновлення ОСОБА_7 та його скасування має регулюватися його особистим законом, яким слід визнати право Республіки Білорусь, оскільки ОСОБА_7 є громадянином цієї держави, що підтверджується паспортом громадянина Республіки Білорусь (том 2 а. с. 13).

Відповідно до частини шостої статті 233 Кодексу Республіки Білорусь «Про шлюб та сім`ю» усиновлення дитини, що є громадянином Республіки Білорусь проте проживає за межами Республіки Білорусь, проведене компетентним органом іноземної держави, громадянином якої є усиновлювач - іноземний громадянин, або на території якого постійно проживає усиновлювач - особа без громадянства, визнається дійсним в Республіці Білорусь за умови отримання письмового дозволу на усиновлення Міністра освіти в порядку, визначеному Урядом Республіки Білорусь.

Колегія суддів встановила, що відповідачка до матеріалів справи не долучила письмового дозволу на усиновлення Міністра освіти Республіки Білорусь. Разом із цим колегія суддів враховує, що відсутність такого дозволу не свідчить про те, що такого усиновлення не відбулося або воно проведено незаконно, а вказує лише на те, що воно не визнаватиметься Республікою Білорусь у правовідносинах із нею. При цьому, такий дозвіл може бути отриманий після усиновлення.

Аналогічна відповідь була надана 04 червня 2021 року Національним центром усиновлення Міністерства освіти Республіки Білорусь у відповідь на адвокатський запит (том 2 а. с. 241-242).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про невизнання усиновлення в Україні, проведеного за законодавством іноземної держави, за аналогією, оскільки у відносинах усиновлення ОСОБА_7 за законодавством Франції з необхідним дотримання порядку законодавства Республіки Білорусь, останнє не визнається тільки Республікою Білорусь.

Підтвердження факту

Суд першої інстанції вважав встановленим факт усиновлення дитини чоловіком відповідачки на підставі копії витягу із свідоцтва про народження на ОСОБА_14 від 25.02.2019 з апостилем та засвідченим перекладом, виданий службовцем бюро запису актів цивільного стану Французької Республіки з печаткою Міністерства закордонних справ, у якому зазначено, що батьком ОСОБА_14 є ОСОБА_15 , а матір`ю є ОСОБА_16 (том 2 а. с. 14-18).

Стверджуючи про недоведеність цієї обставини, скаржник посилався на невідповідність відомостей, зазначених у свідоцтві дійсним обставинам та відсутність підтверджень того, що це свідоцтво стосується саме ОСОБА_27 .

Колегія суддів зауважує, що ці доводи частково були предметом оцінки суду першої інстанції, який їх відхилив як такі, що не скасовують та не ставлять під сумнів факт усиновлення, оскільки відповідність вказаного витягу вимогам закону повинно здійснюватися з огляду на приписи законодавства Франції, уповноважений орган якого і видав його, а наявність описок в частині зазначення країни народження Відповідача на це не впливає.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги з цього приводу з огляду на таке.

Невідповідність відомостей у витягу дійсним обставинам скаржник обґрунтовує тим, що:

1) мати зазначена з прізвищем ОСОБА_28 , у той час як вона ОСОБА_6 ;

2) мати - ОСОБА_29 , замість ОСОБА_30 ;

3) мати - народжена в росії, у той час як вона народжена в Білорусі;

4) дитина - ОСОБА_31 , замість ОСОБА_32 як зазначено в українському свідоцтві про народження;

Колегія суддів надає оцінку цим невідповідностям та вказує, що вони у своїй сукупності, не ставлять під сумнів дійсність самого свідоцтва, оскільки інші відомості дозволяють однозначно встановити, що свідоцтво стосується дитини чоловічої статі ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в Києві (Україна), має мати ОСОБА_33 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_11 в м. Бобруйськ, Могильов (росія) та батька - ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_12 в Марселі, другий район (Буш-дю-Рон).

Згідно з частиною восьмою статті 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України від 10.01.2002 № 2933-III, Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Французька Республіка ратифікувала Конвенцію 25 листопада 1964 року із набуттям чинності 24 січня 1965 року.

Колегія суддів зауважує, що свідоцтво про народження та його витяги видаються органами державної реєстрації актів цивільного стану (бюро записів), які є адміністративними органами, а саме свідоцтво підтверджує факт реєстрації народження, що є адміністративним актом, з огляду на викладене на витяг зі свідоцтва про народження ОСОБА_14 від 25.02.109 поширюються положення Конвенції, що з огляду на статтю 2 Конвенції, звільняє Україну від необхідності легалізації вказаного витягу.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цьому випадку відомості, які викликають сумніви у скаржника, не є істотними для встановлення факту, що свідоцтво стосується дитини та підтверджує факт її усиновлення, оскільки інші дані документа однозначно підтверджують особу дитини та її батьків.

Колегія суддів зазначає, що витяг із свідоцтва про народження виданий компетентним органом Французької Республіки, із проставленням апостилю та печатки, а тому його дійсність не може бути поставлена під сумнів лише через зазначені неточності.

Колегія суддів також враховує правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц про те, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

За таких обставини колегія суддів погоджується з оцінкою доказів, зробленою судом першої інстанції.

Але вважає, що навіть в разі, якщо неповнолітній не усиновлений, позивач не надав достатньо доказів на підтвердження того, що відпали обставини, які стали причиною для позбавлення його батьківських прав.

Щодо поновлення батьківських прав

Підставою для поновлення батьківських прав є зміна поведінки особи, яка була позбавлена батьківських прав, а також зміна обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів встановила, що позивач був позбавлений батьківських прав з тих підстав, що ОСОБА_7 зазнав психологічної травматизації унаслідок зустрічей із батьком (позивачем), якби ці зустрічі продовжувалися це могло б призвести до збільшення травматизації дитини, до дестабілізації його психоемоційного стану, що було загрозою для здоров`я ОСОБА_7 , і в подальшому могло спровокувати виникнення внутрішньо-особистісного конфлікту та психосоматичних захворювань через незрілість нервової системи.

Надаючи оцінку поданим позивачем характеризуючи документам, які, на переконання позивача, не було проаналізовані судом, а лише наведено їх перелік та зміст, колегія суддів констатує, що позивач продемонстрував реальні та позитивні зміни в характері й поведінці. Зокрема, він пройшов низку психокорекційних заходів, відвідував регулярні консультації з психологами, отримав висновки про відсутність у нього будь-яких психіатричних чи наркологічних проблем, а також підтвердження з боку експертів щодо його здатності усвідомлювати свої дії та відповідально ставитися до батьківських обов`язків.

За результатами досліджень спеціалістів, ОСОБА_2 набув більш збалансованого, спокійного та урівноваженого світогляду, навчився ефективніше контролювати власні емоції та опанував інструменти ненасильницької комунікації. Його інтелектуальний рівень та мотивація налаштовані на забезпечення добробуту родини й гармонійний розвиток дитини. Експертами також встановлено, що наразі відсутні будь-які ознаки агресивних або деструктивних тенденцій у його поведінці, а виховні стратегії відповідають інтересам дитини.

Разом із позитивними змінами в особистості та поведінці позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що головним критерієм вирішення питання про поновлення батьківських прав є пріоритет інтересів дитини, її психоемоційний комфорт і безпека. У межах сімейних правовідносин, коли йдеться про батьківство та відповідальність за дитину, закон та морально-етичні норми зобов`язують суд визначати, чи забезпечать дії батька (або матері) гармонійний розвиток дитини, задоволення її потреб та захист її прав. Саме тому одного лише факту позитивних змін у поведінці та ставленні позивача недостатньо, щоб дійти висновку про доцільність та безпечність поновлення батьківських прав.

Для встановлення, чи підтримає дитина налагодження активних стосунків із батьком, чи перестала вона боятися спілкування з ним і чи отримала необхідну психологічну підтримку, позивачеві слід було подати відповідні переконливі, допустимі й достовірні докази. До таких належать, зокрема, висновки психолога, що підтверджують готовність і бажання дитини відновити контакт із батьком, а також дані про реальний стан її емоційного здоров`я. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б доводили, що дитина вже не відчуває страху, повністю емоційно готова до зустрічей із позивачем і сприймає їх як безпечні та бажані. Крім того, клопотань про проведення судової психологічної експертизи з метою з`ясування дійсної думки та стану дитини з цього приводу не заявлялося.

Оскільки пріоритетом держави та суспільства є забезпечення найкращих інтересів дитини, а відновлення батьківських прав можливе лише тоді, коли воно беззаперечно слугуватиме зміцненню здоров`я, щастя і повноцінного розвитку дитини, факт змін з боку батька сам по собі не може бути вирішальним. Потрібно переконатися, що така зміна ситуації дійсно буде на користь дитині, допоможе їй позбутися психологічного дискомфорту і матиме позитивний вплив на її подальше формування.

У межах розгляду цієї справи відповідних доказів на підтвердження зазначеного позивач не надав.

Відповідно до положень ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Колегія суддів на виконання цих приписів вживала заходів для того аби заслухати думку ОСОБА_7 . Роз`яснила стороні відповідача необхідність надання ОСОБА_7 пояснень через систему відеоконференцзв`язку, однак 06 лютого 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від 09 січня 2025 року за підписом ОСОБА_14 , у якій він повідомив суду, що він заперечує проти задоволення позову та апеляційної скарги. При вирішенні цієї справи просив урахувати доводи та заперечення мами (відповідача у справі), до яких він приєднався та підтримав. Зазначив, що скористатися своїм право особисто висловитись у судовому засіданні не бажає.

Колегія суддів не може взяти до уваги описані в цій заяві твердження як позицію дитини щодо заявленого позову, разом із цим, вважає за недоцільне вживати додаткових (примусових) заходів щодо заслуховування думки дитини.

Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують, зводяться до незгоди із самим результатом судового розгляду та не є підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів їх відхилила як такі, що відносяться до числа формальних.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 20 лютого 2025 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: О.Ф. Мазурик

А.М. Стрижеус