Ухвала

від 20.02.2025 по справі 601/493/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/493/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-сс/817/49/25 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - запобіжні заходи

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючої - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5

з участю

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

підозрюваного ОСОБА_8

розглянувши узакритому судовомузасіданні вм.Тернополі матеріалисудового провадженняза апеляційноюскаргою захисникапідозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 07 лютого 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 про обрання запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.

Задоволено клопотання слідчої ОСОБА_9 ,яке погодженопрокурором ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 .

Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_8 ,який підозрюєтьсяу вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.121КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23 год.59 хв.05 квітня 2025 року, без визначення розміру застави.

В апеляційнійскарзі захисник просить вказану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у застосуванні запобіжного заходущодо ОСОБА_8 або змінити його на домашній арешт чи заставу.

Свої доводи аргументує тим, що у матеріалах справи відсутня достатня кількість доказів, яка свідчить про необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу, оскільки ризики втечі є недоведеними.

Зазначає, що у справі немає судово-медичного висновку щодо механізму нанесення тілесних ушкоджень, а також не проведено криміналістичних експертиз для підтвердження обґрунтованості підозри.

Крім того у потерпілих відсутні претензії до підозрюваного, тому ризик впливу на них відсутній.

Вказує, що слідчим суддею не враховано, що підозрюваний має міцні соціальні зв`язки, у нього на утриманні перебуває цивільна дружина та дитина, за якою він здійснює догляд.

Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просять постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, доводи прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а апеляцію такою, що не підлягає до задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як слідує з оскаржуваної ухвали, слідча СВ Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 за погодженням із прокурором Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_6 звернулася до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 ..

Задовольняючи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, також суд прийшов до висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Так, відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду; знищити або сховати будь яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.

Згідно ч.1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

п.4 ч.2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, що є тяжким злочином.

Висновки слідчого судді про обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_8 підозри колегія суддів вважає вірними, оскільки вони підтверджуються доданими до клопотання органу досудового слідства та дослідженими в судовому засіданні доказами, які детально викладені в ухвалі слідчого судді.

Колегія суддів погоджується в повному обсязі та вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про те, що надані суду в межах розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу матеріали свідчать про існування обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Згідно практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Зазначені у клопотанні обставини підозри ОСОБА_8 підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, наведених у матеріалах клопотання. В той же час на даному етапі провадження, слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року, де Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманому були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Таким чином твердження сторони захисту стосовно здійснення слідчим суддею неналежної перевірки обґрунтованості підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і вмотивованість наведеного висновку слідчого судді під час апеляційного розгляду не встановлено.

Слідчий, звертаючись з клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та прокурор при розгляді клопотання, окрім наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 даного кримінального правопорушення, вказували про існування ризику, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливатина свідків,потерпілих уцьому кримінальномупровадженні, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а відтак, перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенні досудового розслідування.

Задовольняючи зазначенеклопотання слідчого,слідчий суддяналежним чиномвмотивував своєрішення прообрання запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоющодо ОСОБА_8 ,зазначив пронаявність ризиків,визначених вп.п.1,3ст.177КПК України,а саме можливістьпереховуватися відорганів досудовогорозслідування та/абосуду;незаконно впливатина свідківта потерпілуу цьомукримінальному провадженні, а відтак перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може слугувати для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Зазначені обставини були досліджені слідчим суддею при встановленні доведеності прокурором ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування і суду під час розгляду клопотання слідчого, та належним чином мотивовані в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків та потерпілу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що й ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваних чи обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення досудового розслідування кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК.

Предметом перевірки та оцінки слідчого судді також були доводи сторони захисту про можливість застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, однак, аналіз матеріалів кримінального провадження, незважаючи на позитивні характеристики, міцність соціальних зв`язків, та з урахуванням наявності встановлених ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя дійшов до вірного висновку про вид запобіжного заходу.

Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами провадження, що обрання ОСОБА_8 іншого, більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, про що вказує сторона захисту, на даному етапі досудового розслідування не зможе попередити ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.

Отже, з висновком слідчого судді про застосування щодо ОСОБА_8 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів повністю погоджується, оскільки прокурором в судовому засіданні доведено обставини, передбачені ст.177 КПК України.

Крім того, пунктом 1 ч.4 ст.183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Враховуючи те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, що скоєний із застосуванням насильства, колегія суддів не вбачає підстав визначати обвинуваченому розмір застави, і таке рішення не суперечить вимогам ч.4 ст. 183 КПК України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що зважаючи на тяжкість та суспільну небезпеку злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , його фактичні обставини, на даний час запобіжний захід не пов`язаний із позбавленням волі є неспівмірним з ризиками, передбаченими ч. 1 ст.177 КПК України, які були встановлені слідчим суддею та знайшли своє підтвердження і під час апеляційного розгляду, а тому у задоволенні вказаних клопотань слід відмовити.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 , як слідчим суддею, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, колегія суддів приходить до переконання, що вони не знайшли свого підтвердження, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді слідчим суддею питання щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуваннямзазначеного,колегія суддіввважає,що ухваласлідчого суддіє законноюта обґрунтованою,а томуїї слідзалишити беззмін,а апеляційнускаргу захисника підозрюваного - без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 176 179, 407, 422 КПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчогосудді Кременецькогорайонного судуТернопільської областівід 07лютого 2025року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді