Рішення

від 21.02.2025 по справі 620/15684/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2025 року Чернігів Справа № 620/15684/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2018 року по 2024 року, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 № 702, з розрахунку 12 календарних днів на кожен календарний рік;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2018 року по 2024 року, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 №702, з розрахунку 12 календарних днів на кожен календарний рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби, і одночасно компенсацію сум податку доходу фізичних осіб;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби не в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024 рік;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024 рік, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії. Служби безпеки. Служби зовнішньої розвідки. Державної прикордонної служби. Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і У правління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.08.2018 по 31.12.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ненарахувати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.08.2018 по 31.12.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати - за період з 27.08.2018 по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 позовну заяву в частині позовних вимог ''визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби не в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024 рік; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024 рік, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії. Служби безпеки. Служби зовнішньої розвідки. Державної прикордонної служби. Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178'' - повернуто позивачу.

Ухвалою суду від 19.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в іншій частині позовних вимог, розгляд справи вирішено провадити з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що відповідно до ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям за виконання обов`язків військової служби які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я під час дії особливого періоду (з 17.03.2014 по 24.02.2022) та воєнного стану (з 24.02.2022 по теперішній час) щорічні додаткові відпустки не надаються, та їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду та воєнного стану законодавством не передбачено. Таким чином, відповідач вважає, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки. Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.08.2018 по 31.12.2018 відповідач вказує, що з 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, це стало підставою для зміни місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям, тому саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 27.08.2018 по 30.08.2024 проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 30.08.2024 №239мтд з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби та виключено його зі списків особового складу військової частини. Позивач здав справи і обов`язки за посадою контролера 2-го взводу контролерів 2-ї спеціальної комендатури 1-го батальйону охорони. Позивач вважається таким, що з 24.02.2022 по 11.06.2023 перебував у полоні. При звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 25 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 30 календарних днів за 2023 рік, 18 календарних днів за 2024 рік, 1 календарний день згідно Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2024 рік (а.с.24).

Вважаючи, що з позивачем не в повному обсязі проведено остаточний розрахунок при звільненні, представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом, зокрема щодо надання інформації чи здійснювалося позивачу нарахування та виплата індексації грошового забезпечення (а.с.25).

Листом від 28.09.2024 №41/9-388-К-87АЗ відповідач повідомив, що правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабміну України від 17.07.2003 №1078. Вказано, що інформація щодо періоду служби позивача до 01.01.2024 не перебуває в розпорядженні військової частини, запропоновано звернутися до центрального архівного відділу (а.с.26-28).

З розрахункового листа за серпень 2024 року встановлено, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 73 дні основної відпустки (а.с.29).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей(далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я затверджений Додатком 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах"

Відповідно до вказаного переліку посада контролера відноситься до посад військовослужбовців, які постійно виконують службові обов`язки в зоні відчуження або безумовного (обов`язкового) відселення і така особа має право на отримання додаткової відпустки, максимальна тривалість якої становить 12 днів ( п.132 Переліку).

Тому позивач, будучи військовослужбовцем, обіймаючи посаду, визначену у Переліку №702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Зі змісту наведених норм слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски.

Водночас, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім цього, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

При цьому, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Суд зазначає, що Постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористанні дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Як встановлено судом, позивач не використав додаткові дні відпустки у період з 2018 року по 2024 рік, а тому, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Пунктом 11 Порядку №702 визначено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Відповідно до пункту 12 Порядку №702 якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов`язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою). У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця. Облік часу виконання обов`язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.

Таким чином, 12 календарних днів є максимально можливою тривалістю відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відтак, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за можливе зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2018-2024 роки, пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стосовно позовних вимог здійснити нарахування та виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає що це є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач отримував грошове забезпечення. Крім того, наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача щодо відрахувань військового збору та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, а тому ці вимоги стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, тобто є передчасними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача нарахувати індексацію грошового забезпечення за період з 27.08.2018 по 31.12.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум, то суд зазначає таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282).

За визначенням статті 1 Закону № 1282: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону № 1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 10-2 Порядку № 1078, для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

01 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

З 01 березня 2018 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками. Отже, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення розміру грошового забезпечення.

У постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, колегія суддів дійшла висновку, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 не містять терміну «фіксована» індексація, тому з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття «індексації-різниці», право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Також Верховний Суд зауважив, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Також Верховний Суд вказав, що буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Слід зауважити, що на момент підвищення посадових окладів у березні 2018 року, чинною була Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 (надалі Інструкція № 260).

Відтак, пунктом 1.2. розділу I. «Загальні положення» Інструкції № 260 було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Згідно пункту 1.9 Інструкції №260, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Відповідно до п.п. 2, 8 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (надалі Порядок №260), чинного на час прийняття позивача на військову службу, до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; […].

Відповідно до п.п. 1, 2 розділу II. «Посадові оклади» Порядку № 260, Посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) (далі - постанова № 704).

Посадові оклади виплачуються залежно від займаних посад і тарифних розрядів, передбачених у штаті військової частини.

Пунктом 1 розділу III. «Оклади за військовими званнями» Порядку № 260 установлено, що оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови № 704.

Поряд з цим, Порядком № 260 передбачено встановлення низки надбавок та доплат, зокрема: надбавка за вислугу років, яка виплачується у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах залежно від вислуги років, надбавка за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил України, надбавка за кваліфікацію, надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу, надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за почесні звання, надбавка за спортивні звання, доплата за науковий ступінь та за вчене звання, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень.

Пунктами 1, 2 розділу XVI. «Преміювання» установлено, що командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

З системного аналізу наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення військовослужбовця має персоналізований, суб`єктивний характер, а його постійні складові залежать від низки факторів, зокрема, військового звання, вислуги років, кваліфікації, характеру умов служби, наявності певних навичок, знань, звань, особистого внеску в загальні результати служби тощо.

Ураховуючи викладене, для обчислення індексації-різниці підлягає порівнянню та аналізу грошове забезпечення конкретного військовослужбовця, а обчислення індексації-різниці за певною посадою, тим більш за вакантною, є неможливим.

Поряд з цим, для військовослужбовців, які станом на дату підвищення посадових окладів (01 березня 2018 року) проходили службу, обчислення величини приросту індексу споживчих цін здійснювалось з місяця наступного після останнього підвищення окладу, тобто з лютого 2008 року і нараховувалось наростаючим підсумком до наступного підвищення посадового окладу, тобто до березня 2018 року.

Таким чином, величина приросту індексу споживчих цін нарахована на момент підвищення тарифних ставок у березні 2018 року припиняє свій розрахунок та на підставі неї обчислюється фіксований розмір індексації-різниці для кожного військовослужбовця, який на час підвищення тарифних ставок проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, за умови якщо розмір підвищення його доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Далі, відповідно до абз. 1 п. 5 Порядку № 1078, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, тобто у березні 2018 року, приймається за 1 або 100 відсотків та обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу, тобто з квітня 2018 року.

Водночас, судом встановлено, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходив військову службу у відповідача та не отримував доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось.

В свою чергу, підвищення посадових окладів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в березні 2018 року не вплинуло на розмір грошового забезпечення позивача в контексті його зменшення або збільшення по відношенню до розміру грошового забезпечення у попередньому місяці, оскільки по-перше, позивач станом на березень 2018 року не проходив військову службу, по-друге, на момент початку військової служби позивача означена постанова вже була чинною та підлягала застосуванню до позивача, підвищення посадового окладу підчас проходження служби в наслідок підвищення тарифних ставок у нього не відбулось.

Поряд з цим, слід врахувати, що Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (далі - постанова № 1294), з набранням чинності якою пов`язано початок обчислення величини приросту індексу споживчих цін (січень 2008 року) для обчислення індексації-різниці у березні 2018 року, була чинною у період з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, що виключає можливість будь-якого її застосування до спірних правовідносин.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку №1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню тільки приписи п. 10-2 Порядку №1078, згідно яких для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець.

Таким чином, доводи позивача про те, що відповідачем протиправно не здійснювалася виплата індексації грошового забезпечення з 27.08.2018 по 31.12.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Ураховуючи викладене суд дійшов висновку, що оскільки спірне грошове забезпечення не було нараховане та виплачене позивачу, а судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Згідно з частиною першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 02.09.2024 №306; акт виконаних робіт від 28.11.2024; квитанцію до прибуткового касового ордера від 02.09.2024 №306; ордер на надання правничої допомоги (а.с. 37-38,40). Відповідно до наданих доказів сума гонорару адвоката становить 6 000,00 грн.

Аналізуючи матеріали справи, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності.

Крім того, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2018 - 2024 роки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2018-2024 роки, пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 21 лютого 2025 року.

Суддя Олена ЛУКАШОВА