Постанова

від 21.02.2025 по справі 904/2820/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2820/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Чередко А.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024р.

(суддя Крижний О.М., м. Дніпро, повний текст рішення складено 30.09.2024р.)

у справі

позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного оснащення "Утьос", м. Дніпро"

про стягнення пені, у розмірі 168 210,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тривіта" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного оснащення "Утьос" пеню, у розмірі 168 210,00 грн. та судовий збір, у розмірі 3028,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №0116/2021 від 19.11.2021р., в частині своєчасної поставки товару.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024р. у справі № 904/2820/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного оснащення "Утьос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта" пеню в розмірі 83 637,75 грн., судовий збір, у розмірі 2408,94 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Тривіта" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального права. Суд не врахував, той факт, що саме відповідач отримавши передоплату (ще до того як виготовив товар) фактично рік користувався грошима позивача. Окрім того саме відповідач більше року не виготовляв товар, який мав для позивача дуже важливе значення у виробництві, внаслідок чого повинен нести відповідальність згідно п.10.2. Договору.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає рішення законними та обгрунтованими, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.

Зокрема, відповідач заперечує наявність прострочення виконання робіт за договором №0116/2021 про надання послуг від 19.11.2021р. у встановлений договором строк, оскільки позивач порушив умови Договору в частині своєчасної оплати авансового платежу, що стало підставою права відповідача продовжити терміни виконання робіт і поставки товару на непередбачуваний термін, керуючись планами виробництва та завантаженістю виробничих потужностей у відповідності до п. 3.3 Договору.

Відповідач вказує на те, що ним виконані договірні зобов`язання відповідно до умов договору. 22.03.2023р., відповідач передав, а позивач прийняв без будь-яких претензій та зауважень комплект технологічної оснастки КД 5002 00 000 СБ на виріб «Відро 5 дм3» КД № 5002 00 001.ОЕ загальною вартістю 934 500 грн. При цьому, зауважує на тому, що відповідно до умов п. 3.3 Договору, сторони погодили спеціальне право виконавця у разі настання умов, за яких терміни виконання робіт і поставки товару продовжуються на непередбачуваний термін. Зокрема, у разі недотримання замовником термінів оплати, передбачених п. 4.1 даного договору.

Враховуючи, що неустойка у вигляді пені/штрафу є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, на думку відповідача, позивач не може будувати на цих платежах свої доходи та видатки.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судововї справи між суддями від 14.10.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Дармін М.О., Чередко А.Є..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/2820/24.

Матеріали справи № 904/2820/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

19.11.2021р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного оснащення "Утьос" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тривіта" (замовник) укладено договір №0116/2021, відповідно до п.1.1 якого, замовник доручає і зобов`язується оплатити, а виконавець зобов`язується виготовити і поставити комплект технологічної оснастки КД 5002 00 000 СБ на виріб "Відро 5 дм3" КД № 5002 00 001.ОЕ, (надалі товар), відповідно до вимог цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору, ціна договору встановлюється в гривнях і становить 934 500,00 грн., в тому числі ПДВ 155 750,00 грн..

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін виконання робіт і поставки товару за цим договором становить 126 календарних днів з моменту надходження авансового платежу на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до п. 4.1 справжньої угоди та конструкторської документації КД 5002 00 000 СБ.

Поставка товару за даним договором здійснюється на умовах EXW склад виконавця (п. 3.2 договору).

У п. 3.3 договору унормовано, що у разі недотримання замовником термінів оплати, передбачених п. 4.1 даного договору, виконавець має право продовжити терміни виконання робіт і поставки товару на непередбачуваний термін, керуючись планами виробництва та завантаженістю виробничих потужностей виконавця.

Відповідно до п. 4.1 договору, оплата за договором здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця згідно виставленого виконавцем рахунку в наступному порядку:

І етап - 30% ціни договору, в якості авансового платежу, що становить 280 350 грн., в тому числі ПДВ 46725,00 грн. протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору;

II етап - 20% ціни договору, що становить 186 900,00 грн., в тому числі ПДВ - 31150,00 грн. протягом 30 календарних днів після етапу І;

ІІІ етап - 50% ціни договору, а саме 467 250,00 грн., в тому числі ПДВ 77 875,00 грн. замовник сплачує виконавцю протягом 10 банківських днів після приймання товару, як остаточний розрахунок за договором.

Згідно з п. 10.2 договору, у разі прострочення поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості товару за кожний день прострочення.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє протягом одного року. (п.11.5 договору).

Сторонами підписано Специфікацію №1 до договору про поставку товару, на суму 934 500,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виставив на оплату відповідачу рахунок №265 від 19.11.2021р., на суму 934 500,00 грн..

На підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення попередньої оплати позивач надав платіжні інструкції: №2210 від 22.11.2021р., в сумі 100 000 грн., №2227 від 24.11.2021р., в сумі 100 000 грн., №2231 від 25.11.2021р., в сумі 80 350 грн., №2236 від 26.11.2021р., в сумі 332 600 грн..

Також, листом від 19.11.2021р. вих. №19/11/2021 просив попередню оплату, сплачену платіжним дорученням №1704 від 05.08.2021р., в сумі 121 550,00 грн., вважати попередньою оплатою по договору №0116 від 19.11.2021 рах. №265 від 19.11.2021р..

Таким чином, в оплату рахунку від 19.11.2021р. №265 за товар позивачем здійснено платежі, на загальну суму 734 500,00 грн..

Крім того, виконавець зареєстрував податкові накладні по здійсненним господарським операціям щодо сплати замовником авансових платежів (податкові накладні №29 від 22.11.2021р., на суму 100 000 грн., №33 від 24.11.2021р., на суму 100 000 грн., №36 від 25.11.2021р., на суму 80 350 грн., №38 від 26.11.2021р., на суму 332 600 грн., розрахунок корегування №48 від 19.11.2021р. з повідомлення подання пояснень №2 від 29.05.2023р., на суму 121 550 грн..

Відповідно до видаткової накладної №46 від 22.03.2023р. відповідач здійснив на користь позивача поставку товару, на загальну суму 934 500,00 грн..

Позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору щодо виготовлення та поставлення обладнання на 1 календарний рік, внаслідок чого, на підставі п. 10.2 договору, нарахував та заявив до стягнення пеню, за період з 31.03.2022р. по 27.02.2022р. у розмірі 168 210,00 грн, що і стало причиною виникнення спору.

Натомість відповідач стверджує, що, навпаки замовник порушив умови договору в частині своєчасної оплати авансового платежу, у сумі 280 350 грн. у 5-ти денний термін з моменту підписання договору, сплативши станом на 24.11.2021р. відповідачу тільки 200 000 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних інструкцій, що стало підставою права відповідача, відповідно до п. 3.3 договору продовжити терміни виконання робіт і поставки товару на непередбачуваний термін, керуючись планами виробництва та завантаженістю виробничих потужностей виконавця. Відповідач наполягає на тому, що лист від 19.11.2021р. з проханням зарахувати попередню оплату, сплачену платіжним дорученням №1704 від 05.08.2021р., в сумі 121 550,00 грн. в рахунок оплати по договору №0116 від 19.11.2021р. рах.№265 від 19.11.2021р. відправлений позивачем з електронної пошти бухгалтерії 26.11.2021р., тобто після спливу встановленого терміну перерахування 30% ціни договору, в якості авансового платежу. Відповідач вважає, що у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати авансового платежу, позивач мав правомірні очікування виконання відповідачем робіт за договором у повному обсязі по мірі висвободження виробничих потужностей виконавця. До того ж відповідач зауважує, що замовник прийняв товар без будь-яких претензій та зауважень.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Предметом спору у цій справі є стягнення з Відповідача на користь Позивача - 168 210,00 грн. пені. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань в частині своєчасної поставки за договором № 0116/2021 від 19.11.2021р..

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024р. у справі № 904/2820/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного оснащення "Утьос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта" пеню в розмірі 83 637,75 грн., судовий збір, у розмірі 2408,94 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому, оцінивши в сукупності доводи сторін, розрахунок суми пені та період прострочення, суд першої інстанції вирішив зменшити суму нарахованої Позивачем пені на 50 %, тобто до 83 637,75 грн., з огляду на те, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення. Господарський суд також зазначив, що загальна сума нарахувань не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.ч.1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, з урахуванням обставин нарахування санкцій. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Водночас, суд першої інстанції зазначив про неможливість більшого зменшення розміру неустойки. Порушення строків поставки має місце. До того ж таке порушення тривало майже рік. Відповідач не довів допустимими доказами наявності обставин, які б суттєво перешкоджали виконати зобов`язання у визначений договором строк. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою своїх функцій, що є недопустимим.

Як вбачається із тексту апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта"( Замовник ) у цій справі, рішення суду першої інстанції ним оскаржуються лише в частині відмови у задоволені позовних вимог пов`язаних зі стягненням пені ( зменшення розміру пені на 50% до 83 637,75грн.), а відтак, враховуючи, що рішення в частині встановлення факту укладання договору, прострочення строку поставки товару та правильності розрахунку нарахованої Позивачем суми та перевіреного господарським судом - сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги Позивача зменшив розмір заявленої до стягнення неустойки на 50 %, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Приписами ч.3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018р. у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018р. у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018р. у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Крім того, при застосуванні положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

В постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024р. у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим, сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки у будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ст. 233 ГК України і ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом, в порядку ст. ст. 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023р. у справі №914/3231/16, від 10.08.2023р. у справі №910/8725/22, від 26.09.2023р. у справі №910/22026/21, від 02.11.2023р. у справі №910/13000/22, від 07.11.2023р. у справі №924/215/23 та від 09.11.2023р. у справі №902/919/22.

Отже, на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18, від 03.03.2021р. у справі №925/74/19, від 24.02.2021р. у справі №924/633/20, від 09.08.2023р. у справі №921/100/22, від 09.08.2023р. у справі №921/100/22 та від 20.04.2023р. у справі №904/124/22).

Частина 2 ст. 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому, колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань (зокрема, добровільне виконання відповідачем обов`язку з поставки товару) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання ТОВ «Дніпровський завод технологічного оснащення «Утьос» зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 р. у справі № 910/13801/19.

Стягнення з ТОВ «Дніпровський завод технологічного оснащення «Утьос» частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі в умовах воєнного стану, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тривіта" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024р. у справі № 904/2820/23 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін

СуддяА.Є. Чередко