Постанова

від 20.02.2025 по справі 1.380.2019.001452

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.001452

касаційне провадження № К/9901/28195/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Стрийського управління Державної казначейської служби України Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 (суддя Брильовський Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 (головуючий суддя - Большакова О.О., судді - Мікула О.І., Святецький В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест" до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області, Головного управління ДФС у Львівській області, Стрийського управління Державної казначейської служби України Львівської області про стягнення заборгованості та пені,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області (далі - відповідач-1, Інспекція, контролюючий орган), Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач-2, Управління), Стрийського управління Державної казначейської служби України Львівської області (далі - відповідач-3, Казначейська служба), в якому просило стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в сумі 1033368,00 грн та пеню у розмірі 512986,52 грн. Також, Товариство просило стягнути на користь позивача судові витрати (в тому числі на професійну правничу допомогу) за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 02.05.2019 позов задовольнив повністю: стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в сумі 1033368,00 грн, пеню у розмірі 512986,52 грн; стягнув з Інспекції за рахунок її бюджетних асигнувань 6403,33 грн на користь Товариства; стягнув із Управління за рахунок його бюджетних асигнувань 6403,33 грн сплаченого судового збору на користь Товариства; стягнув із Казначейської служби за рахунок її бюджетних асигнувань 6403,33 грн сплаченого судового збору на користь Товариства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на повернення сум бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року на загальну суму 1033368,00 грн, яка є узгодженою з дня набрання законної сили судового рішення у справі №813/1755/16 (05.09.2016), водночас, зазначену суму податку на додану вартість відповідачами у строки, встановлені пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відшкодовано, позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 ПК України. Також, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із задоволенням позову понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню йому у повному обсязі відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.09.2019 скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення із Казначейської служби за рахунок її бюджетних асигнувань сплаченого судового збору та прийняв в цій частині нову постанову, якою стягнув із Казначейської служби за рахунок її бюджетних асигнувань 6403,33 грн сплаченого судового збору на користь Товариства. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанцій по суті спору, погодився з висновками суду першої інстанції, що у позивача наявне право на повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, водночас відповідачами у строки, встановлені пунктом 200.13 статті 200 ПК України, податок на додану вартість не відшкодовано, відтак ця сума підлягає відшкодуванню та позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Казначейська служби виступала співвідповідачем у справі та з огляду на задоволення позовних вимог із відповідача-3 як із суб`єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань такого суб`єкта владних повноважень на користь позивача підлягає стягненню 1/3 частина сплаченого судового збору в сумі 6403,33 грн.

Казначейська служба, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями в частині стягнення судового збору, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій у цій частині та прийняти нове рішення, яким у відмовити у стягнення судового збору із Казначейської служби.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права. Скаржник посилається на безпідставне нарахування і стягнення з органу казначейства на користь позивача судового збору, оскільки Казначейство не вчиняло будь-яких протиправних дій відносно позивача і його було залучено до участі у справі в якості співвідповідача лише у зв`язку із покладенням на нього функцій з виконання судових рішень по даній категорії справ. Скаржник вказує, що Казначейська служба за своєю суттю є обслуговуючим банком, функції якого , у даному випадку, фактично зводяться до технічного перерахування коштів на підставі документів, поданих органами ДФС.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу Казначейської служби залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.02.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 19.02.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство, звертаючись до суду із даним позовом, визначило відповідачами Інспекцію, Управління та Казначейську службу. Також, при поданні позову Товариством був сплачений судовий збір у розмірі 19210,00 грн. згідно платіжного дорученні № 2056 від 19.03.2019.

Матеріалами справи підтверджується, що Казначейська служба не зверталася до суду із клопотанням про заміну неналежної сторони, виключення його зі складу відповідачів та/або заміну на третю особу у розумінні положень статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України.

За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Абзацом 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не містять будь-яких виключень стосовно стягнення судових витрат із суб`єкта владних повноважень, виходячи із характеристик функцій, які таких суб`єкт владних повноважень здійснює (виконує).

Частина друга статті 3 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить перелік об`єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг , а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб, зміст яких не містить положень про те, що органи Державної казначейської служби України звільнено від сплати судових витрат.

Так, Казначейська служба у касаційній скарзі не оспорює висновки судів щодо відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість та стягнення пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, а лише наполягає на відсутності підстав для стягнення з неї судового збору.

В свою чергу, як установлено судами у даному випадку предметом спору у цій справі є спільна бездіяльність трьох відповідачів, яка призвела до порушення права позивача на отримання передбаченого законом бюджетного відшкодування.

Оскільки Казначейська служби виступала відповідачем у справі і позовні вимоги було задоволено повністю, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з органу казначейства, як суб`єкта владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню частина 1/3 сплаченого судового збору в сумі 6403,33 грн.

Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в частині розподілу судових витрат, зокрема, судового збору, внаслідок чого, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення судового збору - без змін.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359, 375 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Стрийського управління Державної казначейської служби України Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 в частині стягнення судових витрат залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк