Постанова від 24.02.2025 по справі 916/2029/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2029/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024, повний текст складено 04.11.2024

у справі №916/2029/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Фоміна Андрія Володимировича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика

про стягнення 120514,72 грн,

суддя суду першої інстанції: М.Б. Сулімовська

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець Фомін Андрій Володимирович звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" про стягнення з останнього 120514,72 грн забезпечувального платежу за договором оренди приміщення від 14.01.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.01.2022 між сторонами укладено договір оренди приміщення. На підставі зазначеного договору в оренду було передано об`єкт оренди: частину бутіка № 580 (п`ятсот вісімдесят), площею 108,6 кв. м. (сто вісім цілих шість десятих квадратних метрів). Договір оренди приміщення сторони уклали строком до 31.12.2025. Умовами договору встановлено, що орендарем вноситься сума забезпечувального платежу, яка мала на меті забезпечення виконання виключно грошових зобов`язань орендаря, що виникають з Договору оренди.

Позивач наголошує, що усі платежі, що були нараховані позивачу відповідачем були повністю виконанні шляхом сплати авансових та поточних платежів, як передбачено умовами договору оренди, заборгованості перед орендодавцем позивач не має, а відтак сума забезпечувального платежу підлягає поверненню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" на користь Фоміна Андрія Володимировича грошові кошти в розмірі 102743,64 грн та судовий збір у розмірі 2581,37 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Приймаюче вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що твердження позивача на відсутність грошових зобов`язань перед орендодавцем не відповідають дійсності, оскільки орендодавцем виставлялись рахунки на оплату комунальних (відшкодування електроенергії), експлуатаційних та маркетингових платежів за 24 дні лютого 2022 року, які орендарем не були сплачені. Таким чином, орендодавець, з урахуванням умов договору, погасив суму заборгованості орендаря за рахунок забезпечувального платежу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції виснував, що цілком обґрунтованим є здійснення відповідачем погашення заборгованості в розмірі 17771,08 грн за оплату експлуатаційних витрат за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 в сумі 7757,39 грн, маркетингових послуг за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 в сумі 2575,36 грн та витрат з енергозабезпечення в сумі 7438,33 грн.

Між тим, суд зазначив, що здійснення відповідачем зарахування решти забезпечувального платежу в рахунок погашення збитків за проведення прибирання об`єкту оренди та підтримання його в належному стані є необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам укладеного між сторонами Додаткового договору про внесення змін до договору оренди приміщення від 14.01.2022.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 102743,64 грн, а у задоволенні решти вимог в сумі 17771,08 грн слід відмовити.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

- судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем не було сплачено компенсацію орендодавцю витрат, понесених на страхування у розмірі 5912,25 грн за 2022 рік, згідно рахунку-фактурі №CФ-0000886 від 20.01.2022;

- договором оренди встановлена відповідальність за невиконання (несвоєчасне виконання) умов договору щодо сплати зобов`язань. Так, у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати або оплати компенсації комунальних, експлуатаційних витрат та витрат з обслуговування та поповнення забезпечувального платежу, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання. Відтак, розмір штрафу дорівнює: 7757,39 грн. (заборгованість зі сплати експлуатаційних витрат) Ч 20% = 1 551,48 грн; 7438,33 грн. (заборгованість зі сплати відшкодування витрат з енергозабезпечення) Ч 20% = 1 487,67 грн;

- судом першої інстанції не досліджено повною мірою наявність/відсутність заборгованості, а сума боргу встановлена судом лише за твердженням позивача. Судом не забезпечено зібрання доказів шляхом зобов`язання укладення сторонами акту звірки взаєморозрахунків задля підтвердження існуючого боргу та встановлення, дослідження повноти доказів;

- при визначенні судом факту дострокового припинення договору оренди не з вини орендаря, а за рішенням суду у зв`язку із істотною зміною обставин, що пов`язано з військовою агресією рф, судом першої інстанції не взято до уваги, що саме позивачем подано позовну заяву щодо дострокового припинення дії договору (рішенням Господарського суду Одеської області від 22 лютого 2024 року у справі №916/5674/23), а отже договір припинено з ініціативи позивача;

- при поданні позовної заяви позивачем не було вказано наявність у нього або в іншої особи оригіналів усіх поданих ним до господарського суду копій письмових доказів, однак судом першої інстанції не було враховано порушення ст. 91 ГПК України та належним чином не досліджено матеріалів справи, не витребувано оригінали договору, доказів наявності/відсутності заборгованості, доказів сплати позивачем в період дії договору наявної заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду змінити, задовольнивши позовні вимоги повністю.

Так, позивач зазначає, що рахунки, які надано відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, підроблені відповідачем для спотворення реальних обставин справи та ніколи не надсилались (не виставлялись чи не вручались) позивачу для оплати. Позивач звертає увагу на ту обставину, що в рахунку зазначені банківські реквізити фінансової установи, що була зареєстрована із назвою - АТ «СЕНС БАНК» лише 01.12.2022 року, тобто вже після тієї дати, що вказана в рахунках, як дата їх створення. Позивач наголошує, що жодного із рахунків, на які посилається відповідач у скарзі, він не вручив позивачу, доказів такого вручення досі не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

На переконання позивача, рішення про намір провести зарахування зустрічних зобов`язань з боку відповідача було сформульовано саме під час розгляду судом спору відносно цих спірних сум. При цьому, до суду було надано лише заяву про зарахування, проте жодного доказу про направлення позивачу рахунків (тобто про підстави виникнення боргу) надано не було.

Окремо позивач зазначає, що не погоджується із позицією відповідача про нарахування штрафних санкцій на заборгованість, яка виникла з боку позивача.

Позивач наполягає, що вимоги та заперечення відповідача є безпідставними. Разом із тим, позивач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норм матеріального права, а саме положення ст.ст. 202, 203 та 601 ЦК України в частині визнання правомірним одностороннього правочину відповідача направленого на припинення господарського зобов`язання шляхом зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького.

28.11.2024 скаржником подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2029/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/2029/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

06.12.2024 матеріали справи №916/2029/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 по справі №916/2029/24 залишено без розгляду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/2029/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/2029/24 постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк до 26.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 26.12.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

23.12.2024 від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії рахунку-фактури №СФ-0000886 від 20.01.2022.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частин першої-четвертої статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За змістом частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем пропущено строк на подачу нових доказів, не заявлено клопотання про його поновлення та не обґрунтовано причини неможливості подачі такого доказу до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні вказаного клопотання скаржника, а відповідні докази залишає без розгляду.

25.12.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У вказаному відзиві, відповідач, зокрема, просить прийняти до розгляду подані ним додаткові докази.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частин першої-четвертої статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За змістом частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що позивачем пропущено строк на подачу нових доказів, не заявлено клопотання про його поновлення та не обґрунтовано причини неможливості подачі таких доказів до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про прийняття додаткових доказів, а відповідні докази залишає без розгляду.

08.01.2025 від скаржника надійшли додаткові пояснення у справі.

Колегія суддів залишає вказані додаткові пояснення без розгляду з огляду на те, що ухвалою суду від 11.12.2024 про відкриття апеляційного провадження встановлено учасникам справи строк до 26.12.2024 для подання до суду будь-яких заява та/або клопотань, однак вказаний строк скаржником пропущено та не заявлено клопотання про його продовження.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

14.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Фоміним Андрієм Володимировичем (Орендар) укладено договір оренди приміщення.

За умовами п.1.1 вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування у відповідності з умовами цього договору об`єкт оренди: частину бутіка № 580 (п`ятсот вісімдесят), площею 108,6 кв. м. (сто вісім цілих шість десятих квадратних метрів), розміщений у Торгово-розважальному центрі з офісними приміщеннями за адресою: місто Херсон, вулиця Залаегерсег, 18 (Об`єкт оренди).

Договір оренди приміщення сторони уклали строком до 31.12.2025.

Згідно п.5.1 договору оренди приміщення, за цим договором орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату, забезпечувальний платіж, витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням та інші платежі, визначені даним договором (у тому числі штрафні санкції, відшкодування збитків та витрат у разі настання обставин, визначених даним договором).

Пунктом 10.1 договору встановлено, що виконання грошових зобов`язань орендаря, що виникають з договору оренди (в тому числі зобов`язань щодо сплати будь-яких санкцій) мають бути постійно забезпечені сумою, що дорівнює розміру двомісячної орендної плати за цим договором, сплаченої за останні два місяці оренди (далі - забезпечувальний платіж).

З метою забезпечення виконання даного договору орендар протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання цього договору перераховує на поточний рахунок орендодавця забезпечувальний платіж в сумі 100428,93 грн., крім того ПДВ 20% 20085,79 грн., а разом з ПДВ 120514,72 грн., який зараховується в рахунок орендної плати за останні два місяці оренди об`єкта оренди.

Відповідно до п.10.2. договору у випадку невиконання (прострочення) орендарем будь-якого із його зобов`язань за договором оренди, пов`язаним зі здійсненням на користь орендодавця будь-яких платежів, орендодавець має право погасити таку заборгованість орендаря за рахунок забезпечувального платежу. В такому випадку орендар протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання повідомлення від орендодавця про погашення заборгованості орендаря за рахунок забезпечувального платежу повинен поповнити суму забезпечувального платежу таким чином, щоб вона не була меншою за суму, вказану у пункті 10.1. цього договору. Орендар повинен також поповнювати розмір забезпечувального платежу у зв`язку з будь-яким підвищенням орендної плати (в тому числі її індексацією відповідно до умов цього договору) протягом трьох робочих днів з дня підвищення орендної плати.

Згідно п.10.3., сплачена сума забезпечувального платежу зараховується в рахунок плати за оренду об`єкта оренди та плати на компенсацію комунальних, експлуатаційних витрат та витрат з обслуговування за останні два місяці оренди. У разі, якщо ця сплачена орендарем сума забезпечувального платежу перевищуватиме розмір плати за оренду об`єкта оренди та плати на компенсацію комунальних, експлуатаційних витрат та витрат з обслуговування за відповідний період, залишок сплаченої суми забезпечувального платежу, що не підлягає зарахуванню, підлягає поверненню орендарю за його вимогою. У разі, якщо ця сплачена орендарем сума забезпечувального платежу виявиться меншою розміру плати за оренду об`єкта оренди та плати на компенсацію комунальних, експлуатаційних витрат та витрат з обслуговування за відповідний період, орендар доплачує суму недостачі протягом трьох банківських днів з дня отримання від орендодавця відповідного рахунку.

Договір підписано сторонами без зауважень.

Додатками до договору є поверхова схема об`єкта оренди, цільова призначення об`єкта оренди, технічна характеристика, положення про охоронно-пропускний режим, правила торгово-розважального центру.

15.01.2022 сторонами підписано акт прийому-передачі об`єкта оренди.

13.11.2023 між сторонами укладено додатковий договір про внесення змін до договору оренди приміщення від 14.01.2022 року.

Так, у пункті 2 додаткової угоди зазначено: "Сторони дійшли згоди, на період з 24 лютого 2022 року до закінчення строку дії воєнного стану в Україні встановити для орендаря пільговий період, протягом якого орендна плата за користування об`єктом оренди, компенсація витрат орендодавця на оплату комунальних послуг, платежі за маркетингові послуги, передбачені договором оренди, орендодавцем не нараховуються та орендарем не сплачуються.

Згідно із пунктом 4 додатковий договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони прийшли до згоди, що умови даного договору про внесення змін застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 24 лютого 2022 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.02.2024 у справі №916/5674/23 частково задоволено позов Фоміна А.В. до ТОВ "ТРЦ "Фабрика", розірвано договір оренди від 14.01.2022, укладений між фізичною особою-підприємцем Фоміним Андрієм Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЦ "Фабрика".

Рішення суду набрало законної сили 14 березня 2024 року.

18.03.2024 позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення суми забезпечувального платежу в розмірі 120514,72 грн.

До відзиву на позовну заяву відповідачем надано:

- рахунок-фактуру №СФ-0002771 від 23.02.2022 на суму 7757,39 грн;

- рахунок-фактуру №СФ-0002511 від 23.02.2022 на суму 2575,36 грн;

- рахунок-фактуру №СФ-0003157 від 28.03.2022 на суму 7438,33 грн;

- повідомлення про зарахування заборгованості із суми забезпечувального платежу.

Посилаючись на неповернення відповідачем суми забезпечувального платежу, внесеної за договором оренди приміщення від 14.01.2022, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Предметом позову у вказаній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми забезпечувального платежу, внесеної за договором оренди приміщення від 14.01.2022.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що між сторонами спору виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий договір оренди приміщення від 14.01.2022, що не заперечується сторонами.

Також, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, 25.01.2022 позивачем на виконання умов договору було сплачено на рахунок відповідача 120514,72 грн забезпечувального платежу, що підтверджено платіжною інструкцією №458.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.02.2024 у справі №916/5674/23 розірвано договір оренди від 14.01.2022, укладений між фізичною особою-підприємцем Фоміним Андрієм Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЦ "Фабрика".

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахувавши несплачені рахунки-фактури №СФ-0002771, №СФ-0002511, №СФ-0003157, дійшов висновку про наявність підстав для часткового повернення суми забезпечувального платежу на користь позивача.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Так, як вбачається з матеріалів справи, договір оренди приміщення від 14.01.2022, на підставі якого позивачем перераховано відповідачу забезпечувальний платіж, розірвано в судовому порядку.

Таким чином, підстава володіння відповідачем коштами забезпечувального платежу відпала у зв`язку з розірванням договору оренди приміщення, а відтак кошти підлягають поверненню на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України.

Між тим, як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивачем залишились несплачені рахунки-фактури №СФ-0002771 від 23.02.2022 на суму 7757,39 грн та №СФ-0002511 від 23.02.2022 на суму 2575,36 грн, №СФ-0003157 від 28.03.2022 на суму 7438,33 грн, а відтак вказані суми підлягають задоволенню за рахунок забезпечувального платежу, що відповідає умовам, укладеного між сторонами договору.

З приводу доводів скаржника щодо того, що судом першої інстанції не взято до уваги рахунок-фактуру №CФ-0000886 від 20.01.2022, колегія суддів зазначає, що вказаний рахунок не надавався скаржником до суду першої інстанції, а відтак не міг бути врахований судом. Крім цього, у долученні вказаного рахунок до матеріалів справи судом апеляційної інстанції відмовлено з підстав, викладених вище по тексту постанови.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника в частині того, що судом першої інстанції не враховано 20% штрафу за несвоєчасне виконання позивачем зобов`язання, з огляду на наступне.

Так, пунктом 10.1 договору встановлено, що виконання грошових зобов`язань орендаря, що виникають з договору оренди (в тому числі зобов`язань щодо сплати будь-яких санкцій) мають бути постійно забезпечені сумою, що дорівнює розміру двомісячної орендної плати за цим договором, сплаченої за останні два місяці оренди.

Відповідно до п.10.2. договору у випадку невиконання (прострочення) орендарем будь-якого із його зобов`язань за договором оренди, пов`язаним зі здійсненням на користь орендодавця будь-яких платежів, орендодавець має право погасити таку заборгованість орендаря за рахунок забезпечувального платежу. В такому випадку орендар протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання повідомлення від орендодавця про погашення заборгованості орендаря за рахунок забезпечувального платежу повинен поповнити суму забезпечувального платежу таким чином, щоб вона не була меншою за суму, вказану у пункті 10.1. цього договору.

Між тим, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять будь-якого повідомлення, згідно пункту 10.2 договору, про погашення заборгованості в частині нарахування 20% штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язань, а відтак посилання скаржника в цій частині є безпідставними.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не досліджено повною мірою наявність/відсутність заборгованості, а сума боргу встановлена судом лише за твердженням позивача, а також те, що судом не забезпечено зібрання доказів шляхом зобов`язання укладення сторонами акту звірки взаєморозрахунків задля підтвердження існуючого боргу та встановлення, дослідження повноти доказів, колегія суддів оцінює критично, оскільки, по-перше, судом першої інстанції досліджено в повній мірі докази, надані як позивачем, так і відповідачем, по-друге, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а відтак зобов`язання судом укладення сторонами акту звірки взаєморозрахунків суперечитиме процесуальному закону.

Доводи скаржника в частині того, що спірний договір оренди приміщення розірвано рішенням суду за ініціативи позивача є безпідставними, оскільки розірвання вказаного договору не є предметом спору даної справи, а підстава такого розірвання не впливає на можливість повернення позивачем суми забезпечувального платежу.

Окремо, скаржником зазначено, що при поданні позовної заяви позивачем не було вказано наявність у нього або в іншої особи оригіналів усіх поданих ним до господарського суду копій письмових доказів, однак судом першої інстанції не було враховано порушення ст. 91 ГПК України та належним чином не досліджено матеріалів справи, не витребувано оригінали договору, доказів наявності/відсутності заборгованості, доказів сплати позивачем в період дії договору наявної заборгованості.

Колегія суддів вважає такі твердження скаржника хибними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 13.05.2024 суд першої інстанції залишив позовну заяву без руху з вказаних вище підстав, а 22.05.2024 позивачем усунуто вказані недоліки. Крім цього, частина шоста статті 91 ГПК України встановлює право суду витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, а не обов`язок, а відтак порушення норм процесуального права суд першої інстанції не допустив.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.

З приводу доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відзиві позивачем також викладено незгоду із рішенням суду першої інстанції, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції неправильно застосував норм матеріального права, а саме положення ст.ст. 202, 203 та 601 ЦК України в частині визнання правомірним одностороннього правочину відповідача направленого на припинення господарського зобов`язання шляхом зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Колегія суддів звертає увагу, що незгоду із висновками суду першої інстанції у вказаній частині, позивач може реалізувати шляхом подачі апеляційної скарги на вказане рішення суду, оскільки за змістом частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відтак питання порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме положення ст.ст. 202, 203 та 601 ЦК України в частині визнання правомірним одностороннього правочину відповідача направленого на припинення господарського зобов`язання шляхом зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, в рамках даного апеляційного провадження не досліджувалося, з огляду на межі апеляційного перегляду.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТРЦ Фабрика залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/2029/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.02.2025 у зв`язку з перебуванням головуючого судді С.І.Колоколова на лікарняному.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

СуддяГ.І. Діброва

СуддяЯ.Ф. Савицький