Постанова

від 19.02.2025 по справі 924/18/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року Справа № 924/18/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Віра" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 у справі № 924/18/24 (суддя Крамар С.І., повний текст рішення складено 25.04.2024)

за позовом керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Ленковецької сільської ради

до Фермерського господарства "Віра"

про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін:

прокурор - не з`явився;

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шепетівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Ленковецької сільської ради (далі - позивач, Сільська рада) звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Фермерського господарства "Віра" (далі - відповідач, ФГ "Віра"), в якому просить суд:

- розірвати договір оренди землі № 1 від 07.02.2009, укладений між Ленковецькою сільською радою та ФГ "Віра" щодо земельної ділянки площею 40,6376 га, кадастровий номер 6825580500:04:040:0001, що розташована на території Шепетівського району Хмельницької області за межами населених пунктів Ленковецької сільської ради;

- зобов`язати ФГ "Віра" повернути Ленковецькій сільській раді земельну ділянку площею 40,6376 га, кадастровий номер 6825580500:04:040:0001, що розташована на території Шепетіського району Хмельницької області за межами населених пунктів Ленковецької сільської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані систематичною несплатою орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі № 1 від 07.02.2009 та повернення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 позов задоволено.

Місцевий господарський суд, керуючись положеннями ст. 1, 12, 13, 21, 24, 25, 32, 34 ЗУ "Про оренду землі", ст. ст. 526, 651 ЦК України, п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України та п. 10, 36 договору оренди землі № 1 від 07.02.2009, дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про розірвання вказаного договору оренди та повернення земельної ділянки, яка є предметом договору.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ФГ "Віра" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 у справі №924/18/24, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- судом першої інстанції проігноровано принципи добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності у зв`язку із загрозою продовольчій безпеці територіальної громади, позбавлення більше десяти сімей можливості себе утримувати;

- в даному випадку відсутні підстави позову, оскільки відповідачем вжито усіх заходів щодо погашення існуючої заборгованості. Вжились також заходи щодо укладення мирової угоди щодо надання матеріальної допомоги територіальній громаді та підняття ставки орендної плати.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.

Листом від 14.05.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

22.05.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ФГ "Віра" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 у справі № 924/18/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.07.2024 о 15:00 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 зупинено провадження у справі № 924/18/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/391/23.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 поновлено провадження у справі № 924/18/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.02.2025 о 15:30 год. із урахуванням ухвали суду від 27.01.2025 про виправлення описки.

Хмельницька обласна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:

- прокурором в позовній заяві зазначено предмет та підстави позову, обрано ефективний спосіб захисту порушеного права Ленковецької сільської ради на своєчасне отримання коштів з орендної плати, які необхідні для забезпечення виконання соціальних програм, покращення інфраструктури та наповнення бюджету територіальної громади;

- відповідно до Екологічного паспорта Хмельницької області за 2022 рік, затвердженого заступником Хмельницького ОВА у 2023 році, сільськогосподарські угіддя області займають 75,9 % і складають 1252,7 тис. га, тобто площа спірної земельної ділянки становить 0,3 % земель області цієї категорії. На даний час спірні земельні ділянки засіяні, а до наступного посівного періоду достатньо часу для передання їх в оренду добросовісним землекористувачам;

- щодо позбавлення більше десяти сімей можливостей утримувати себе, прокурор зазначає, що відповідно до інформації відкритого інтернет ресурсу "Опендатабот", ФГ "Віра" декларувало у 2022 році 2 працівника, у 2023 1. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та статуту ФГ "Віра" (в редакції 2024), єдиним його засновником та учасником є ОСОБА_1 . За таких обставин, твердження апелянта є голослівними та такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

Ленковецька сільська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:

- порушення строків виплати орендної плати за користування земельною ділянкою у 2022-2023 роках є порушенням ст. 526 ЦК України. Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

- на даний час спірна земельна ділянка обробляється та ростуть посівні культури, а до наступного посівного періоду достатньо часу для проведення аукціону та надання в оренду іншим землекористувачам. Тому справедливим буде рішення провести на дану земельну ділянку аукціон згідно чинного законодавства, оскільки усі бажаючі взяти в оренду дану земельну ділянку будуть в однакових умовах;

- з огляду на вищевикладене, рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Прокурор Рівненської обласної прокуратури - Гіліс І.В. надіслала до суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи у зв`язку із тим, що прокурор тимчасово непрацездатна; забезпечити іншого прокурора для участі у судовому засіданні також не можливо.

Розглянувши в судовому засіданні 19.02.2025 клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури - Гіліс І.В. про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, прокурор жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої його явки в судове засідання. Одночасно, прокурор мав достатньо часу для подання до суду всіх необхідних доказів та пояснень для підтвердження своїх вимог та спростування доводів апеляційної скарги.

Отже, встановивши дані обставини, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, а також беручи до уваги відсутність будь - яких інших обґрунтованих доводів необхідності відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку відмовити в задоволенні клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури - Гіліс І.В. про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 19.02.2025 учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 07.02.2009 між Шепетівською РДА та ФГ "Віра" укладено договір оренди № 1 земельної ділянки загальною площею 40,6376 га, яка знаходиться на території Шепетівського району за межами населених пунктів.

Згідно з п. 7 договір укладений строком на 10 років, тобто до 06.02.2019. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до п. 8 договору орендна плата встановлюється у розмірі 156, 52 грн за 1 га у рік. Орендна плата за загальну площу орендованої землі встановлюється у розмірі 6 360,60 грн в рік, що становить 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата справляється виключно у грошовій формі.

Пунктом 10 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на відповідний рахунок Великорішнівської сільської ради, відповідно до ст. 66 Бюджетного кодексу України.

Згідно з п. 28 договору орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 36 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та у відповідності з умовами вказаного договору.

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Шепетівському районному відділі ХРФ ДП НДЗК про що вчинено запис від 18.03.2009 за №040950000001.

Вказану земельну ділянку передано у строкове платне користування ФГ "Віра" згідно акту приймання-передачі об`єкта оренди від 07.02.2009, що є невід`ємною частиною укладеного договору.

Пунктом 1 наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-6561-05 від 26.09.2018 передано Ленковецькій сільській раді Ленковецької сільської об`єднаної територіальної громади Шепетівського району, Хмельницької області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3483,7760 га, які розташовані на території Ленковецької сільської об`єднаної територіальної громади Шепетівського району.

25.09.2019 між Ленковецькою сільською радою та ФГ "Віра" укладено додаткову угоду до договору оренди землі №1 від 07.02.2009, п. 1 якої передбачено зміну орендодавця на Ленковецьку сільську раду.

Пункт 4 договору викладено в наступній редакції: "Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 1 391 770,43 грн".

Пункт 7 договору викладено в наступній редакції: "Строк дії договору оренди землі площею 40,6376 га, кадастровий номер 6825580500:04:040:0001, поновити на 10 років до 06.02.2029. Після закінчення дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк".

Пункт 8 договору викладено в наступній редакції: "Орендна плата за загальну площу орендованої земельної ділянки складає 139 177,04 грн в рік, що становить 10 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата справляється виключно у грошовій формі.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що всі інші умови вищевказаного договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

Станом на 09.11.2023 у ФГ "Віра" за даними Інформаційно - комунікативних систем ДПС обліковується борг з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 251 866, 67 грн (залишок боргу з 2021 у розмірі 2 596, 89 грн та з січня 2022 по жовтень 2023 у розмірі 249 269, 87 грн), що вбачається з листа ДПС України ГУ ДПС у Хмельницькій області від 10.11.2023 (а.с. 32-34).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі №560/13983/21 задоволено позовні вимоги ГУ ДПС у Хмельницькій області про стягнення коштів з рахунків у банках в рахунок погашення податкового боргу в сумі 139 791, 93 грн по орендній платі з юридичних осіб (виник на підставі податкового розрахунку земельного податку від 16.02.2022) та по податку на додану вартість.

Згідно з розрахунком заборгованості з орендної плати за землю ФГ "Віра", орендна плата за договором оренди № 1 від 07.02.2009 та додаткової угоди від 25.09.2019, що підлягала сплаті до місцевого бюджету сільської ради становить - 251 866,70 грн. Залишок боргу на 2021 у розмірі 2 596,89 грн; з січня по грудень 2022 - 164 692,74 грн; з січня по жовтень 2023 - 139 177, 04 грн.

15.06.2022 на адресу відповідача за № 07.01-16/555 позивачем направлена претензія з вимогою сплати орендної плати, яка на той момент становила 55 265,73 грн. 16.02.2023 за №07.01-16/164 позивачем повторно спрямовано претензію щодо стягнення 166 607,37грн.

Відповідно до витягу з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами, станом на 14.03.2024 у ФГ "Віра" відсутня заборгованість з орендної плати перед Ленковецькою сільською радою.

Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ленковецької сільської ради до ФГ "Віра" про розірвання договору оренди № 1 від 07.02.2009 та зобов`язання повернути земельну ділянку у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

Щодо правових підстав для звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі позивача, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав), для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Водночас, згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення де суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Ленковецької сільської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки земельна ділянка належать до комунальної власності та розташована на території цієї ради. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.

На думку прокурора порушення інтересів держави полягає у користуванні відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення плати за неї у обсязі та в строки, передбачені умовами укладеного договору, внаслідок чого до бюджету територіальної громади не надходять кошти. Крім того, інтерес держави полягає у ефективному використанні земель комунальної власності.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності користування земельними ділянками згідно умов договірних зобов`язань, необхідності раціонального використання коштів, які могли б бути отримані територіальною громадою у разі належної правової поведінки відповідача та використовуватись для забезпечення виконання соціальних програм, покращення інфраструктури, наповнення бюджету територіальної громади.

Інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної общини в її територіальних кордонах і держава гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Також, як встановлено апеляційним судом, 23.11.2023 Шепетівською окружною прокуратурою надіслано повідомлення на адресу Ленковецької сільської ради щодо вказаних порушень на надано можливість самостійно вжити заходів представницького характеру (т. 1, а.с. 50, 51).

Згідно листа Ленковецької сільської ради від 01.12.2023 орендодавець не звертався з позовною заявою до ФГ "Віра" та не заперечує щодо звернення прокуратурою із вказаним позовом (т. 1, а. с. 52).

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

Щодо суті позовних вимог то суд зазначає наступне.

Причиною виникнення спору в цій справі стало питання систематичної несплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку, в зв`язку із чим прокурор просить розірвати договір оренди та повернути сільській раді спірну земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 ст. Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі) деталізувала та диференціювала питання систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання. Колегія суддів вважає за необхідне врахувати відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду.

Так, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступити від висновку, викладеного в її ж постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, шляхом його конкретизації та 1, що:

- пункт "д" частини першої статті 141 ЗК України як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в частині 2 статті 651 ЦК України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі;

- якщо орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, то застосуванню підлягає загальне правило частини 2 статті 651 ЦК України, а не припис пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК України. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, укладаючи такий договір, то такий договір має бути розірваний саме на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

До того ж у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що поняття "несплата", вжите у пункті "д" частини 1 статті 141 ЗК України, потрібно розуміти саме як повна несплата орендної плати, у строки, визначені договором, що відповідатиме дотриманню принципу збереження договору та забезпечення справедливого балансу інтересів сторін договору оренди землі.

Окрім того, наголосила, що факт, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору як на підставі частини 2 статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

У контексті частини 2 статті 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред`явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати.

У цій справі, яка розглядається, звертаючись до суду із позовом прокурор підставою для розірвання договору оренди № 1 від 07.02.2009 зазначає саме факт систематичної несплати орендарем (відповідачем) орендної плати.

Колегія суддів звертає увагу на те, що п. 10 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на відповідний рахунок Великорішнівської сільської ради, відповідно до ст. 66 Бюджетного кодексу України. Згідно п. 28 договору орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату. Відповідно до п. 36 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та у відповідності з умовами вказаного договору.

Так, як вбачається із матеріалів справи, станом на 09.11.2023 у ФГ "Віра" за даними Інформаційно - комунікативних систем ДПС обліковується борг з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 251 866, 67 грн (залишок боргу з 2021 у розмірі 2 596, 89 грн та з січня 2022 по жовтень 2023 у розмірі 249 269, 87 грн), що вбачається з листа ДПС України ГУ ДПС у Хмельницькій області від 10.11.2023 (т. 1, а. с. 32-34).

Також згідно з розрахунком заборгованості з орендної плати за землю ФГ "Віра", орендна плата за договором оренди № 1 від 07.02.2009 та додаткової угоди від 25.09.2019, що підлягала сплаті до місцевого бюджету сільської ради становить - 251 866,70 грн. Залишок боргу на 2021 у розмірі 2 596, 89 грн; з січня по грудень 2022 - 164 692,74 грн; з січня по жовтень 2023 - 139 177,04 грн. Сплачено боржником 54 600 грн (у лютому 2022 - 14 600 грн та у лютому 2023 - 40 000 грн) (т. 1, а. с. 29).

Наведене свідчить про те, що у відповідача обліковувалася заборгованість за спірним договором оренди протягом 2021, 2022 та 2023 років. Ці обставини щодо розміру заборгованості за орендною платою та періодів її виникнення ФГ "Віра" не спростовувало, а навпаки - вчинило дії, які підтверджують визнання цих обставин, як-от: після пред`явлення прокурором позову в інтересах ради сплатило орендну плату за користування земельною ділянкою.

Колегія суддів зазначає, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною й достатньою, і звертатися до більш загального правила ч. 2 ст. 651 ЦК України - з метою оцінки істотності порушення договору його стороною - немає потреби.

З огляду на те, що ФГ "Віра" неодноразово порушувало умови договору оренди № 1 від 07.02.2009 та систематично (два та більше випадки) не сплачувало орендну плату в повному розмірі, у строки, визначені договором (в 2022 та 2023 роках), тому колегія суддів вважає, що вказане порушення умов договору підпадає під дію п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору.

Також, як підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснював часткову сплату орендної плати у 2021, 2022, 2023 роках, що могло б слугувати підставою для розірвання договорів оренди згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України (в контексті з`ясування істотності порушення договору іншою стороною), якби не було підстав для розірвання договорів за п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України.

Тож суд апеляційної інстанції, за наявності в матеріалах справи доказів систематичної (два і більше випадки) повної несплати орендної плати за договором оренди та неспростування цих обставин відповідачем, дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди № 1 від 07.02.2009 відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України та не вдається до оцінки істотності порушення умов договору згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.

При цьому, із урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23, погашення на момент розгляду справи заборгованості за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору, в тому числі на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Наведеним спростовуються доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про відсутність підстав для розірвання договору оренди.

Також суд зазначає, що наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у ст. 34 Закону України "Про оренду землі". Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

За умовами п. 18 договору оренди № 1 від 07.02.2009, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

У наведеній вище постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога про повернення земельних ділянок є похідною від вимоги про розірвання договорів оренди. Тож за наявності правових підстав (у цій справі - п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України) для розірвання договорів оренди неодмінним є обов`язок орендаря повернути земельні ділянки, що були у його користуванні. Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договорів оренди землі та перебування спірних земельних ділянок у фактичному користуванні орендаря, суд касаційної інстанції вказав, що ефективним та правомірним способом захисту порушеного права територіальної громади буде повернення їй спірних ділянок у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав їх в оренду. Як і розірвання договорів оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.

З огляду на наведене, враховуючи установлені в цій справі обставини щодо систематичної несплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку, що є підставою для розірвання договору оренди на підставі п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, колегія суддів вважає, що позов в частині повернення земельної ділянки площею 40,6376 га, кадастровий номер 6825580500:04:040:0001, яка є предметом договору у комунальну власність органу місцевого самоврядування є обґрунтованим, тому підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача на те, що судом першої інстанції проігноровано принципи добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності у зв`язку із загрозою продовольчій безпеці територіальної громади, позбавлення більше десяти сімей можливості себе утримувати, то суд вказує, що задоволення позову про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки відповідає інтересам держави (територіальної громади), оскільки через невиконання відповідачем договору оренди бюджет територіальної громади протягом трьох років не отримував своєчасно і в належному розмірі плати за оренду землі, що своєю чергою створювало перешкоди згаданому суб`єкту владних повноважень для реалізації соціально-економічного розвитку громади, оскільки плата за землю є одним з основних джерел доходу місцевого бюджету.

Саме задоволення позову приведе до забезпечення інтересів держави та територіальної громади, оскільки орендар, який тривалий час не сплачував орендну плату як повністю, так і частково, є недобросовісним і недисциплінованим контрагентом, а тому збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме інтересам територіальної громади як власника земельної ділянки, які визначаються доцільністю та ефективністю використання майна, а також не сприятиме досягненню максимального економічного ефекту задля соціально-економічного розвитку територіальної громади.

В той же час, продовження договірних відносин з орендарем, який систематично не виконує договірні умови щодо сплати орендної плати, є недоцільним і фактично є неефективним використанням наявних у громаді ресурсів як орендодавця, оскільки має місце недонадходження коштів до бюджету відповідного органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, підставою позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі ради, було те, що орендар протягом тривалого часу належно та добросовісно не виконував свої обов`язки, визначені договором оренди, хоча, укладаючи договір оренди землі, відповідач зобов`язувався сплачувати орендну плату в установленому розмірі та у строк, передбачений умовами договору, а також був обізнаний з негативними для нього наслідками в разі порушення ним зобов`язань.

Розірвання договору та повернення у власність територіальної громади земельної ділянки у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об`єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов`язань у повному обсязі.

Беручи до уваги вказане, відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 у справі № 924/18/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ФГ "Віра" - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Віра" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 у справі № 924/18/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2025

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.