Рішення від 24.02.2025 по справі 910/14619/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2025Справа № 910/14619/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет Кредит Аутсорсинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАС СЕРВІС»

про стягнення 177 007,54 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет Кредит Аутсорсинг» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАС СЕРВІС» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 177 007,54 грн, з яких: 170 000,00 грн основний борг, 1 351,64 грн 3% річних та 5 655,90 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 14, 202, 509, 510, 512, 513, 514, 516, 525, 526, 530, 599, 611, 612, 625, 629, 656, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст.4, 175, 179, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договорами відступлення права вимоги №5П та №6П від 01.08.2024.

Крім того, позивач просив суд залучити до участі в справі в якості третіх осіб Приватне акціонерне товариство «Збагачувальна фабрика «Україна» та Приватне акціонерне товариство «Збагачувальна фабрика «Мирноградська».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/14619/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). У задоволенні клопотання позивача про залучення до участі в справі в якості третіх осіб Приватного акціонерного товариства «Збагачувальна фабрика «Україна» та Приватного акціонерного товариства «Збагачувальна фабрика «Мирноградська» відмовлено, з підстав наведених в ухвалі.

31.12.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали, надійшла виписка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем, а також письмове підтвердження що ціна позову не змінилась.

27.01.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін або в порядку загального позовного провадження, про виклик директора позивача для надання пояснень, про витребування в позивача оригіналів документів доданих до позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін або в порядку загального позовного провадження про виклик директора позивача відмовлено, з підстав наведених в ухвалі. Клопотання відповідача про витребування оригіналів документів задоволено, зобов`язано позивача протягом 5 днів, з дня отримання даної ухвали, надати суду оригінали доданих до позову документів.

14.02.2024 від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсними з моменту укладення договорів відступлення права вимоги №5П та №6П від 01.08.2024. У зустрічний позовній заяві відповідач просить суд поновити строк на її подання, з посиланням на те, що ухвала суду про відкриття провадження отримана представником відповідача через систему Електронний суд лише 29.01.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АВТОБАС СЕРВІС» у поновленні строку на подання зустрічної позовної заяви, а зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАС СЕРВІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет Кредит Аутсорсинг» про визнання договорів недійсними, разом з доданими до неї документами повернуто заявнику, з підстав наведених в ухвалі.

20.02.2025 від представника відповідача на виконання ухвали суду надійшли оригінали доданих до позову документів, разом з клопотанням про поновлення строку на їх подання. Клопотання про поновлення строку на подання документів на виконання вимог ухвали суду мотивоване тим, що представник позивача адвокат Деркач О.В. у період з 03.02.2025 по 13.02.2025 виконувала бойове завдання в складі добровольчого формування, що підтверджується посвідченням та довідкою №103 від 18.02.2025, а з 14.02.2025 перебуває на лікарняному, що підтверджується медичними висновками про непрацездатність, які додані до клопотання.

Суд розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання документів на виконання вимог ухвали суду, суд зазначає таке.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025, зокрема, зобов`язано позивача протягом 5 днів, з дня отримання даної ухвали, надати суду оригінали доданих до позову документів.

Відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 05.02.2025 була доставлена до електронного кабінету позивача - 07.02.2025 о 02:15 год.

Частиною 11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п.2 ч.6 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч.6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, позивач повинен був надати документи до 12.02.2025 включно.

Відповідно до ч.1 ст.113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Приписами ч.1 ст.118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч.2 ст.119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до ч. 1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

З огляду на наведені в клопотанні обставини, беручи до уваги те, що позивач одночасно із клопотанням про поновлення строку подав витребувані судом документи, враховуючи норми статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги те, що такі документи були витребувані судом за клопотанням відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку для подання оригіналів документів на виконання вимог ухвали суду від 05.02.2025.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2024 між позивачем (первісний кредитор) та відповідачем (новий кредитор) укладено договір №5П відступлення права вимоги (надалі - договір №5П), відповідно до умов якого позивач відступив, а відповідач набув право вимоги, належне позивачу, і став кредитором за договором про надання послуг № 23/02/06 від 01.02.2023, укладеним між позивачем та ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «УКРАЇНА» (боржник).

За відступлене право вимоги, новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору до 20.08.2024 135 000,00 грн (п. 7 договору № 5П).

Також 01.08.2024 між позивачем (первісний кредитор) та відповідачем (новий кредитор) укладено договір №6П відступлення права вимоги (надалі - договір №6П), відповідно до умов якого позивач відступив, а відповідач набув право вимоги, належне позивачу, і став кредитором за Договором про надання послуг № 23/02/04 від 01.02.2023, укладеним між позивачем та ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «МИРНОГРАДСЬКА» (боржник).

За відступлене право вимоги, новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору до 20.08.2024 35 000,00 грн (п. 7 договору №6П).

Умови вказаних договорів №5П та №6П є аналогічними за своїм змістом.

Згідно пунктів 10 договорів вони вважаються укладеними і набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до пунктів 11 договорів строк їх дії починає свій перебіг у момент підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання прийнятих на себе сторонами зобов`язань.

Як зазначає позивач, відповідач грошові кошти за договорами №5П та №6П не сплатив, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом предметом якого є вимоги позивача до відповідача про стягнення 170 000,00 грн основного боргу, 1 351,64 грн 3% річних та 5 655,90 грн інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договорів №5П та №6П, а тому, виходячи з установленої ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, вказані договори підлягають виконанню.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено судом вище за відступлені права вимоги, відповідач зобов`язується сплатити позивачу до 20.08.2024 за договором №5П - 135 000,00 грн, а за договором №6П - 35 000,00 грн (пункти 7 договорів).

Одночасно, доказів сплати відповідачем позивачу грошових коштів у загальній сумі 170 000,00 грн (135 000,00 грн + 35 000,00 грн), у тому числі в строк погоджений договорами, матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку, передбаченому Господарського процесуального кодексу України, таких доказів суду не надано.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 170 000,00 грн підлягає задоволенню.

Окрім цього, в зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 351,64 грн розрахованих за період з 21.08.2024 по 25.10.2024 та 5 655,90 грн інфляційних втрат за період з вересня по жовтень 2024 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати заборгованості, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за загальний період з 21.08.2024 по 25.08.2024 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 351,64 грн підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з вересня по жовтень 2024 року, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 5 655,90 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen .), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 170 000,00 грн основного боргу, 1 351,64 грн 3% річних та 5 655,90 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАС СЕРВІС» (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 64, ідентифікаційний код 43260056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет Кредит Аутсорсинг» (02095, місто Київ, вулиця Княжий Затон, будинок 10-А, ідентифікаційний код 38021467) 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 5 655 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) грн 90 коп. інфляційних втрат, 1 351 (одну тисячу триста п`ятдесят одну) грн 64 коп. 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань