Рішення

від 14.02.2025 по справі 915/158/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 року Справа № 915/158/24

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника прокуратури: Григорян Е.Р.,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: керівника Миколаївської окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації,

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

відповідача-2: Ольшанської селищної ради,

про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів, скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Ольшанської селищної ради за такими вимогами:

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 09.10.2019 №7560/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 612,1338 га, на підставі якої сформовано земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007;

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 №41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 (№26 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу);

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 01.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 площею 9 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив наступне:

- спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 накладається на землі державного лісового фонду, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Разом з цим, відбулося фактичне вилучення цієї ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття оскаржуваного наказу) та постійного землекористувача ДСГП «Ліси України»;

- незаконне вилучення Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду. Зокрема, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності. Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду;

- відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 частково (площею 7,88 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Ухвалою суду від 08.05.2024 (головуючий суддя Алексєєв А.П.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області заперечує проти задоволення позовних вимог прокурора посилаючись на наступне:

- поданий прокурором позов в інтересах держави, зокрема в особі МОДА, до ГУ ДГК, як до відповідача, за вимогами про визнання недійсними наказів, є позовом держави до неї самої, з огляду на що, враховуючи позицію Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 09.08.2023 у справі 915/86/23, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до самої себе;

- зміст позову, так само як і документи, які подані в якості доказів, свідчать, що на час звернення прокурора до суду учасником спірних правовідносин є не ГУ ДГК, а саме Ольшанська селищна рада. На даний час, саме Ольшанська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє позивач у справі. ГУ ДГК у даній справі може мати статус виключно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. ГУ ДГК не має жодного інтересу у справі, який би був рівноцінним тому, який мають сторони спірних правовідносин, оскільки воно не має жодних майнових прав на спірну земельну ділянку, а тому воно не може набути статус відповідача у даній справі. ГУ ДГК наголошує, що вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки є похідною вимогою, а реальний спір між позивачем і ГУ ДГК відсутній, що є свідченням неможливості набуття ГУ ДГК статусу відповідача у справі;

- у поданому прокурором позові є значні упущення щодо обраних способів захисту, які унеможливлюють задоволення позовних вимог судом. Так, прокурором не враховано, що на даний час, саме Ольшанська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і позивач у справі. Крім того, обираючи негаторний позов, та стверджуючи про його ефективність, як способу захисту прав, прокурор посилається на ст.152 ЗК України та ст.391 ЦК України. Однак, ГУ ДГК вважає, що основна хибність розуміння полягає в тому, що прокурором МОДА прирівнюється до власника земель лісогосподарського призначення державної форми власності. ГУ ДГК стверджує, що прокурор не може подавати негаторний позов від імені держави в особі МОДА саме в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки: 1) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не є тим, яке надається МОДА в силу закону; 2) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не набуто МОДА у встановленому законом порядку. Прокурор лише веде мову про незаконність спірних наказів ГУ ДГК та незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки. Вищевказане свідчить про необґрунтованість негаторного позову, поданого до ГУ ДГК;

- лист ВО «Укрдержліспроект» як документ, який береться прокуратурою за основу у процесі доказування, містить фактологічну невизначеність за рахунок того, що не містить вказівку на розмір площі накладення, а тому не може бути визнаним належним доказом у розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України.

В зв`язку із відпусткою головуючого у даній справі судді Алексєєва А.П. по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №94 від 19.07.2024 проведено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024, - дану справу призначено до розгляду головуючому судді Мавродієвій М.В.

Ухвалою суду від 29.07.2024 головуючим суддею Мавродієвою М.В. дану справу прийнято до свого провадження. Розгляд справи почато спочатку. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.09.2024.

Миколаївська обласна державна адміністрація у письмових поясненнях підтримує позовні вимоги прокурора та просить їх задовольнити, посилаючись, зокрема, на те, що оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка на час інвентаризації, реєстрації у Державному земельному кадастрі та передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Позивач також зазначає, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 частково (площею 7,88 га) накладається на землі державного лісового фонду, то не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

11.09.2024 судом відкладено підготовче засідання на 08.10.2024 у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою від 30.09.2024 судом задоволено заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову. Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 9 га кадастровий номер 4824286000:06:000:0007, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. Заборонено Ольшанській селищні раді Миколаївського району Миколаївської області вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.

08.10.2024 судом відкладено підготовче засідання на 12.11.2024 у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою суду від 12.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2024.

09.12.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 09.12.2024 розгляд справи призначено на 16.01.2025.

16.01.2025 та 12.02.2025 судом відкладався розгляд справи відповідно на 12.02.2025 та 14.02.2025.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у заяві від 12.08.2024 та письмових поясненнях від 11.09.2024 просив розглядати справу без участі його представника, позовні вимоги прокурора підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1 у судових засіданнях 16.01.2025 та 12.02.2025 заперечував проти задоволення позовних вимог прокурора з підстав наведених у відзиві та письмових запереченнях.

Відповідач-2 явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву до суду не подав, вимоги та доводи прокурора не спростував.

Судом враховано, що явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідача-2 та позивача.

У судовому засіданні 14.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №7560/0/14-19-СГ від 09.10.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 612,1338 га.

На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 9 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0007, дата реєстрації 01.10.2019), в межах Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №41-ОТГ від 10.12.2020 передано територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1441,8123 га, що розташовані в межах території вказаної селищної ради, згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до вказаного наказу, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 10.12.2020, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 9 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0007, порядковий номер 26).

Крім того, на підставі вказаного наказу 13.01.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Ольшанською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007, про що вчинено запис №40149472.

Прокурор зазначив, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект (лист №61 від 21.01.2022) та долученої до неї фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Андріївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років, земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 накладається на землі державного лісового фонду (квартал №4 виділи 7,8,10,11, квартал №6 виділи 28-31).

Суд вказує, що відповідно до п.1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статут цього об`єднання оприлюднений на його офіційному веб-сайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Зазначене об`єднання забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.

Згідно п.3.2.8 Статуту Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду: здійснення в межах господарств впорядкування лісового фонду України; визначення меж і внутрішньогосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризацію лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостанів, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; формування повидільних і інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру; участь у здійсненні моніторингу лісів тощо.

Ця установа є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.

Зазначеним спростовуються заперечення відповідача щодо неналежності листа ВО «Укрдержліспроект», як доказу у справі, оскільки інформація, надана Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» щодо спірних земель, а також додані до неї графічні матеріали, є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст.ст.76-78 ГПК України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.11.2019 по справі №361/6826/16-ц.

Також судом встановлено, що відповідно до даних Південного лісового офісу (лист №84/24-ВЛ від 06.02.2024, лист №1042 від 03.01.2024), інформації Філії Миколаївське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (лист №2 від 02.01.2023) та даних Державного підприємства Миколаївське лісове господарство(лист №42 від 03.02.2022), яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, земельна ділянка площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 розташована в межах 4 та 6 кварталів Андріївського лісництва.

Відповідно до останнього лісовпорядкування 2013 року, земельні ділянки кварталу №4 виділи 7,8,10,11 та кварталу №6 виділи 28-31 входять до земель державного лісового фонду України та описуються як лісові та лісовідновлювальні землі, що перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України на підставі Акту на право користування землею від 15.11.1963 та матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства, затвердженого у 2014 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням.

Згідно вказаних матеріалів лісовпорядкування в межах кварталів №4 та №6, на яких розташована спірна земельна ділянка, знаходяться заповідні лісові урочища Андріївського лісництва.

Крім того, відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (лист №103 від 21.02.2023) земельна ділянка площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:00078 накладається на землі Андріївського лісництва в кварталі №4, виділах 7,8,10,11 та кварталі №6, виділах 28-31, площа накладення на землі державного лісового фонду становить 7,88 га.

Згідно даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару Ліси, який сформовано в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

На переконання прокурора, спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, разом з цим, відбулося фактичне вилучення цієї ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття оскаржуваного наказу) та постійного землекористувача ДСГП «Ліси України», що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивача, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно ч.ч.4, 7 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Статтею 14 Конституції України, ст.1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч.2 ст.1 Лісового кодексу України).

За змістом ст.55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (ст.5 Лісового кодексу України).

За приписами ст.8 Лісового кодексу України, право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У відповідності до п.4 абз.1 ст.31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Як зазначав прокурор у позові, і з чим погоджується суд, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення та повернення їх у розпорядження уповноваженого органу - Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до діючої редакції ст.149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Таким чином, земельні ділянки лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів, віднесені до земель державної форми власності.

Чинна на даний час редакція ч.5 ст.122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. З урахуванням наведеного, на даний час Чернігівська обласна державна адміністрація (наразі - Чернігівська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державного лісового фонду, в тому числі наділена повноваженнями щодо надання та вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, термін якого продовжено указами Президента України до теперішнього часу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Повноваження військових адміністрацій визначені ст.15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Зокрема, згідно ч.1 ст.15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Частиною 3 даної статті регламентовано, що районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також передбачає повноваження у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, серед інших утворено Миколаївську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки, є Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація).

Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства до моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом не було вжито.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокурором обґрунтовано подано позов в інтересах Миколаївської обласної військової адміністрації.

Матеріали справи свідчать, що Миколаївською окружною прокуратурою 03.02.2022 було скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит №50-783вих-22, в якому зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні у т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 шляхом визнання незаконними і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав.

У відповідь на вказаний запит Миколаївською обласною державною адміністрацією листом №05-67/488/5-22 від 15.02.2022 проінформовано про те, що сума видатків на утримання облдержадміністрації не дозволяє здійснити видатки на сплату судового збору в обсязі достатньому для звернення до суду з відповідним позовом, тому адміністрація не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

На повторні запити Миколаївської окружної прокуратури від 18.08.2022 №50-4450вих-22, від 02.11.2023 №50-6689вих-23 та від 27.12.2023 №50-7875вих-23 Миколаївською обласною державною адміністрацією 25.08.2022, 13.11.2023 та 02.01.2024 відповідно, повідомлено, що адміністрацією в судовому порядку заходи щодо спірної земельної ділянки не вживались. Крім того, обласна державна адміністрація не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог, передбачених ст.23 Закону України Про прокуратуру для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та можливості розгляду позовних вимог по суті.

Щодо суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст.5 Лісового кодексу України).

Згідно ст.55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.2 ст.1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ст.5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За змістом ст.8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

При цьому, згідно п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Наявними в матеріалах справи доказами (листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» та долученим до неї фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Андріївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років; листом Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»; листом Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство»; листом Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства) підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 на час її реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, частково належить до земель державного лісового фонду.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ст.3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст.79-l Земельного кодексу України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ч.1 ст.21 цього Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст.79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні.

У свою чергу, відповідно до ч.ч.2, 5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється (серед іншого) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Суд також вказує, що відповідно до ст.35 Закону України «Про землеустрій», п.п.2, 3 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 (в редакції, чинній станом на 09.10.2019), інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п.7 вказаного Порядку, вихідними даними для проведення інвентаризації земель є, у тому числі, відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку. Під час проведення інвентаризації земель можуть використовуватися, окрім іншого, матеріали лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (п.30 зазначеного Порядку).

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59, зі змінами внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 №129, передбачено провести у 2019 році інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах об`єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій).

На підставі цього наказу проведено інвентаризацію та складено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 612,1338 га, яка затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №7560/0/14-19-СГ від 09.10.2019.

В результаті вказаної інвентаризації на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007, та останню віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до приписів ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ст.141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Частинами 1, 2 ст.149 Земельного кодексу України встановлено, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За приписами ч.9 ст.149 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавцем станом на час виникнення спірних правовідносин було визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, за інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України (лист №4859/0/2-22 від 17.02.2022) та Миколаївської обласної державної адміністрації (листи №05-67/488/5-22 від 15.02.2022, №05-67/1862/5-22 від 26.08.2022, №05-67/8/5-24 від 02.01.2024) рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» та інших лісогосподарських підприємств, зміну їх цільового призначення не приймались.

Також, відповідно до інформації Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (лист №42 від 03.02.2022), яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси «України», Південного лісового офісу (лист №1042 від 03.01.2023), Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (лист №2 від 02.01.2024) земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 не вилучалась з постійного користування державного підприємства, жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.

Крім того, формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення, всупереч ч.1 ст.20 Земельного кодексу України, ст.57 Лісового кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 по справі № 11/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Згідно ст.57 Лісового кодексу України та ст.20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Частиною 7 ст.20 Земельного кодексу України встановлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, як уже було зазначено вище, за даними Секретаріату Кабінету Міністрів України та Миколаївської обласної державної адміністрації рішень (розпоряджень) щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймались.

Окрім того, відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення, відведення спірної земельної ділянки не надавались.

Статтею 21 Земельного кодексу України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 та віднесено до земель сільськогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

Крім того, суд погоджується з доводами прокурора про те, що незаконне вилучення Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду.

Зокрема, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично відніс спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Указом Президента України від 15.10.2020 №449 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» зобов`язано Кабінет Міністрів України активізувати діяльність із передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність, а Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності.

На виконання вказаних указів та постанови, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №41-ОТГ від 10.12.2020, спірну земельну ділянку передано у комунальну власність територіальній громаді в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.01.2021 вчинено запис №40149472.

Водночас, приписами ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст.ст.317, 319, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.11 Лісового кодексу України, право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч.4 ст.122 Земельного кодексу України).

Згідно ч.2 ст.117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Враховуючи вищевикладене, право державної власності на спірні земельні ділянки, які частково накладаються на землі державного лісового фонду, та перебувають у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

Разом із тим, фактично на підставі оскаржуваних наказів із державної власності вибула спірна земельна ділянка, яка частково накладається на землі лісового фонду, та її передано у комунальну власність.

Отже, суд вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №41-ОТГ від 10.12.2020 в частині, що стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника Кабінету Міністрів України (на час прийняття вказаного наказу), суперечить приписам ст.ст.317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України та ст.11 Лісового кодексу України та порушує інтереси держави.

Відповідно до ч.2 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (ст.ст.15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, п.5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Відповідно до ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абз.5 ч.10).

З огляду на викладене, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом із скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію на підставі якої сформовано відповідну земельну ділянку.

За змістом ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права припиняються.

Так, судом встановлено, що під час інвентаризації земель сільськогосподарського призначення сформовано спірну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 площею 9 га за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності (площа накладення становить 7,88 га). Відповідно, фактично відбулось вилучення цієї ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття оскаржуваного наказу) та постійного землекористувача ДСГП «Ліси України».

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 09.10.2019 №7560/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 612,1338 га, на підставі якої сформовано спірну земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 та наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 №41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність спірну земельну ділянку суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки частина зазначені земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення, які не підлягають передачі до комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок лісогосподарського призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Раді як земля сільськогосподарського призначення, суд констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначених наказів Держгеокадастру за встановлених судами обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у п.10 ч.2 ст.16 ЦК України та, за встановлених судами обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на землі лісогосподарського призначення.

Таких висновків дійшов Верховний Суд при подібних правовідносинах у постанові від 16.04.2024 у справі №927/238/22 та у постанові від 22.05.2024 у справі №916/1750/22.

Таким чином, враховуючи положення ст.79-1 ЗК України, ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд приходить до висновку, що за умови скасування державної реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі, обов`язково та одночасно з цим мають бути визнані судом незаконними та скасовані оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

Вказаним також спростовуються доводи Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області про те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до неї самої.

Згідно ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України.

Як встановлено судом, земельна ділянка площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 частково, площею 7,88 га, накладається на землі державного лісового фонду України (квартал №4 виділи 7,8,10,11, квартал №6 виділи 28-31 Андріївського лісництва), а, отже, не може в цій частині відноситись до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою та Державному земельному кадастрі про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 має сільськогосподарське призначення достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях.

Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб. Отже залишення вказаній земельній ділянці існуючого цільового призначення, фактично може призвести до знищення лісу.

Також усі відомості про земельну ділянку, у тому числі її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), вносяться до Державного земельного кадастру (ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає державну реєстрацію як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав та їх обтяжень, а тому реєстрація цільового призначення земельних ділянок засвідчує визнання державою того режиму їх оборотоздатності і використання, який є властивим для відповідного цільового призначення.

Статтею 373 Цивільного кодексу України встановлено права власника земельної ділянки, та у ст.415 Цивільного кодексу України, якою визначені права землекористувача, вказано на можливість використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням.

Тобто реєстрація у державних реєстрах спірної земельної ділянки як такої, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб.

Крім цього, виходячи з приписів ст.79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельної ділянки із кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням та межами та площею.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц роз`яснила, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.

Разом із тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровими номерами

Відповідно до ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 підлягає скасуванню.

При цьому, судом відхиляються заперечення наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області щодо неналежно обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Оскільки спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована.

При цьому, формування обласною державною адміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовані спірні землі транспорту, державна реєстрація яких не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах та набуття на неї права комунальної власності.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що, з урахуванням висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, від 19.01.2022 у справі №363/2877/18 та від 16.02.2022 у справі №363/669/17, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури наступним чином:

- за задоволені вимоги про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, підлягає стягненню з Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, як органу, який прийняв такі накази, в сумі 6056,0 грн;

- за задоволену вимогу про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки, підлягає стягненню з Ольшанської селищної ради, за якою було зареєстровано спірну земельну ділянку, в сумі 3028,0 грн;

- сплачений прокуратурою судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, яка задоволена ухвалою суду від 30.09.2024, підлягає стягненню з Ольшанської селищної ради, як з боржника за такою ухвалою, у сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 09.10.2019 №7560/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 612,1338 га, на підставі якої сформовано земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007.

3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 №41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 9 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 (№26 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).

4. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 01.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0007 площею 9 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області на користь Миколаївської обласної прокуратури 6056,0 грн судового збору.

6. Стягнути з Ольшанської селищної ради на користь Миколаївської обласної прокуратури 3028,0 грн судового збору.

7. Стягнути з Ольшанської селищної ради на користь Миколаївської обласної прокуратури 1211,20 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 24.02.2025.

Суддя М.В.Мавродієва