Рішення

від 13.02.2025 по справі 916/3120/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3120/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНДО» (65011, м. Одеса, пров. Онілової, буд. 18, офіс 8, код ЄДРПОУ 42386049, електронна пошта: randohtc@gmail.com)

До відповідача: Міжнародного благодійного фонду «ЗАХИСТ» (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, код ЄДРПОУ 44778681)

про стягнення, розірвання договору найму, зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Ткаченко Є.В. - на підставі ордера серії ВН №1369419 від 08.07.2024р.;

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ( далі- ТОВ) «РАНДО» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Міжнародного благодійного фонду ( далі-МБФ) «ЗАХИСТ» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 154 000 грн, заборгованості з експлуатаційних витрат у розмірі 39 470 грн 28 коп., 50% річних у розмірі 28 693 грн 87 коп, інфляційних втрат у розмірі 2 473 грн 99 коп., пені у розмірі 17 431 грн 54 коп., розірвання договору найму, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рандо» та Міжнародним благодійним фондом «ЗАХИСТ» від 10.06.2023р., зобов`язання Міжнародного благодійного фонду «ЗАХИСТ» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «РАНДО» приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115,9 кв.м.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/3120/24, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.08.2024р. Ухвалою суду від 20.08.2024р. підготовче засідання відкладено на 26.09.2024р. Ухвалою суду від 26.09.2024р. відкладено підготовче засідання на 10.10.2024р.

10 жовтня 2024р. позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з МБФ «ЗАХИСТ» заборгованість з орендної плати у розмірі 220 000 грн, заборгованість з експлуатаційних витрат у розмірі 43 118 грн 85 коп., 50% річних у розмірі 31 789 грн 50 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 605 грн 99 коп., пеню у розмірі 19 041 грн 27 коп., розірвати договір найму, укладений між ТОВ «РАНДО» та МБФ «ЗАХИСТ» 10.06.2023р., зобов`язати МБФ «ЗАХИСТ» повернути ТОВ «РАНДО» приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115,9 кв.м.

Ухвалою суду від 10.10.2024р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Та відкладено підготовче засідання на 21.11.2024р. Ухвалою суду від 21.11.2024р. відкладено підготовче засідання на 03.12.2024р. Ухвалою суду від 03.12.2024р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 26.12.2024р. Ухвалою суду від 26.12.2024р. відкладено судове засідання на 21.01.2025р. Ухвалою суду від 21.01.2025р. призначено розгляд справи на 30.01.2025р. Ухвалою суду від 30.01.2025р. оголошено перерву у судовому засіданні до 04.02.2025р. Ухвалою суду від 04.02.2025р. оголошено перерву у судовому засіданні до 13.02.2025р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач - ТОВ «РАНДО», позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач - МБФ «ЗАХИСТ», повідомлений належним чином, але явку свого представника у судові засідання забезпечив. Так, клопотанням від 26.09.2024р. відповідач просив суд відкласти підготовче судове засідання на іншу дату; клопотанням від 10.10.2024р. відповідач просив суд підкласти підготовче засідання та надати час для ознайомлення з матеріалами справи; клопотаннями від 21.11.2024р. відповідач просив суд долучити до матеріалів справи копії установчих документів, поновити пропущений строк на подачу відзиву та надання доказів по справі, продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву і відкласти розгляд справи. 21 січня 2025р. (після закриття провадження у справі) до суду від відповідача надійшли пояснення, додатком до яких був проект мирової угоди, який МБФ «ЗАХИСТ» направив позивачу (доказів направлення суду не надано), та згідно яких відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав його необгрунтованості та недоведеності. Крім того, 21.01.2025р. та 13.02.2025р. (після закриття провадження у справі, в ході розгляду справи по суті) відповідач надав до суду клопотання про витребування доказів, які судом залишено без розгляду.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

З урахуванням зазначеного, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до положень ст.165 ГПК України.

Як зазначив позивач у справі, 10.06.2023р. між ТОВ «РАНДО» (Орендодавець ) та МБФ «ЗАХИСТ» (Наймач) укладено Договір найму, за умовами п. 1.1. якого Орендодавець зобов`язався передати Наймачу в оренду приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115, 9 кв. м., та яке належить позивачу на праві приватної власності.

Згідно п. 1.2. договору приміщення надається для використання Наймачем у господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору Наймодавець зобов`язується передати Наймачу приміщення у користування за плату, на строк та на інших умовах, визначених цим Договором, а Наймач зобов`язується прийняти це приміщення на визначений цим Договором строк, своєчасно оплачувати встановлену цим Договором плату за найм, виконувати інші зобов`язання за цим Договором та після припинення цього Договору повернути приміщення Наймодавцю в належному стані. Про передачу приміщення від Наймодавця до Наймача сторони складають Акт приймання-передачі.

12 червня 2023р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі приміщення, що є додатком № 1 до Договору найму від 10.06.2023р., згідно якого приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська 17, загальною площею 115,9 кв. м. передано в належному стані, що відповідає умовам договору та придатне для цільового використання.

Як зазначає позивач, згідно п. 3.1. Договору він діє до 31 травня 2026 року. При цьому, за місяць до закінчення першого, другого чи третього періоду найму сторони повинні узгодити плату за найм на наступний період найму додатковою угодою. 1-й період - з дати Акту приймання- передачі до 31.12.2023р., 2й період - з 01.01.2024р. до 31.08.2024р., 3-й період - з 01.09.2024р. до 31.05.2025р., 4-й період - з 01.06.2025р. до 31.05.2026р..

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3, 3.4. Договору Наймач зобов`язаний передати приміщення Наймодавцю за Актом повернення Приміщення (приймання - передачі приміщення) не пізніше трьох днів з дати закінчення найму за даним Договором. При цьому, Наймач зобов`язаний сплатити Наймодавцю всі належні з нього платежі за цим Договором до моменту підписання вказаного Акту. Наймач не має права в односторонньому порядку розірвати цей Договір. В разі порушення Наймачем цього положення внесене ним забезпечення, передбачене пунктом 4.5. цього Договору, не повертається та залишається у власності Наймодавця у якості штрафу. Сторони погодили, що цей Договір може бути достроково розірваний будь-якою із сторін із обов`язковим письмовим повідомленням про розірвання Договору однією стороною іншої за 60 (шістдесят) календарних днів. Внесене забезпечення Наймачем, передбачене пунктом 4.5. цього Договору, у такому разі повертається у власності Наймача. В разі порушення Наймачем строку, передбаченого для повідомлення іншої сторони про дострокове розірвання Договору, внесене ним забезпечення, передбачене пунктом 4.5. цього Договору, не повертається та залишається у власності Наймодавця у якості штрафу.

Позивач зазначив, що відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору розмір плати за найм щомісячно за все приміщення за перший період найму до 31 грудня 2023 за 1 (один) календарний місяць найму складає 22 000 (двадцять дві тисячі) гривень без ПДВ. Розмір плати за найм на наступний період не може бути вище 20 % від поточної орендної ставки. У розмір місячної плати за найм не включено суми відшкодування експлуатаційних витрат, які сплачуються окремо на підставі отриманих від Наймодавця рахунків.

Згідно п.п. 4.4., 4.5 Договору Наймач сплачує плату за найм не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, за який проводиться сплата. Не пізніше ніж за три дні з дати підписання цього Договору Наймач сплачує Наймодавцю плату за найм за перший та останній місяць найму. Плата за найм за останній місяць з гарантійним (забезпечувальним) платежем і залишається у власності Наймодавця у якості штрафу у разі розірвання цього Договору в односторонньому порядку.

Як зазначив позивач, відповідно до п. 5.1.3. Договору Наймодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього Договору у випадку наявності заборгованості по оплаті Наймачем плати за найм та інших платежів за цим Договором більше ніж за 1 (один) місяць та стягнути з Орендаря усі завдані Наймодавцю збитки.

Згідно п. 5.4.5 Договору, окрім плати за найм, Наймач зобов`язується додатково сплачувати суму на відшкодування експлуатаційних витрат не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку від Наймодавця.

У разі порушення строків внесення плати за найм Наймач зобов`язується сплатити на користь Наймодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (на протязі трьох років прострочення), а також в порядку ст. 625 ЦК України сплатити 50% (п`ятдесят відсотків) річних з простроченої суми, що не звільняє Наймача від обов`язку по проведенню розрахунків ( п.5.4.7 Договору ).

Крім того, за умовами п. 6.2 Договору Наймач несе відповідальність у випадку прострочення по сплаті експлуатаційних витрат та плати за найм - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а також в порядку ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 50% (п`ятдесят відсотків) річних з простроченої суми, що не звільняє Наймача від обов`язку по проведенню розрахунків.

Згідно п. 7.2. Договору Наймодавець має право в односторонньому порядку припинити дію Договору без повернення внесеного Наймачем забезпечення, яке в даному випадку виступає у якості штрафу за порушення Наймачем відповідних умов Договору, в разі, зокрема, затримки оплати плати за найм на строк більше 30 (тридцяти) календарних днів.

Позивач зазначає, що виходячи з умов Договору та положень ст.762 Цивільного кодексу України МБФ «ЗАХИСТ» існував обов`язок щодо щомісячного внесення орендної плати незалежно від наслідків господарської діяльності у встановлені у Договорі строки та у встановленому у Договорі розмірі, але свої зобов`язання Наймач належним чином не виконував та з січня 2024р. припинив сплачувати орендну плату та експлуатаційні витрати, у зв`язку із чим станом на 01.11.2024р. за ним утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 220 000 грн та заборгованість з оплати експлуатаційних витрат у розмірі 43 118 грн 85 коп.

Виходячи з положень ст.ст.509,525, 526,530 Цивільного кодексу України, ст.174,175, 193 Господарського кодексу України, умов Договору найму, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості з МБФ «ЗАХИСТ».

При цьому, позивач зазначає, що акти надання послуг відповідачем були підписані без зауважень.

З метою досудового вирішення спору між сторонами велися перемовини і 23.04.2024р. МБФ «ЗАХИСТ» надіслав позивачу гарантійне- зобов`язання № 2304/1, відповідно до якого відповідач підтверджує заборгованість з орендної плати за офісне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська 17, та гарантує, що на 29.04.2024р. вся заборгованість буде сплачена у повному обсязі.

Проте, незважаючи на це гарантійне-зобов`язання № 2304/1 заборгованість погашено не було.

Позивач зазначив, що за приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи невиконання Наймачем прийнятих на себе зобов`язань, виходячи з умов Договору та положень законодавства, ТОВ «РАНДО» нарахувало відповідачу пеню у розмірі 19 041 грн 27 коп., 50% річних у розмірі 31 789 грн 50 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 605 грн 99 коп., які також просить суд стягнути з відповідача.

Також, позивач зазначив, що 16.05.2024р. за вих. № 16/05 ТОВ «РАНДО» направило відповідачу листи з повідомленням про відмову від Договору найму від 10.06.2023р. за адресою, зазначеною у Договорі: 65014, м. Одеса, вул. Грецька 1 (трек-номер 6504521923954), та за адресою вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто 65082, м. Одеса, вул. Преображенська 17 (трек-номер 6504521923652). Проте, листи повернулись за зворотною адресою, у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

14 червня 2024р. позивач направив відповідачу кур`єрською доставкою повідомлення наймачу про розірвання Договору найму від 10.06.2023р. із додатковою угодою № 1 від 14.06.2024р. про розірвання Договору найму від 10.06.2023 на підставі п. 7.2. договору, ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, за адресами, вказаними у Договорі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, повідомлення також не були вручені, причина невручення вказана на квитанціях - не відчинили двері.

Позивач зазначив, що згідно ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Позивач зазначає, що вжив всіх заходів, зазначених у ст. 188 Господарського кодексу України, а саме : надіслав відповідачу двічі повідомлення про розірвання договору найму із додатковою угодою № 1 про розірвання договору найму за всіма адресами, відомими позивачу. Проте, відповідач продовжує користуватися приміщенням та ухиляється від сплати орендної плати.

Також, позивач зауважив, що на нього не покладено обов`язок розшуку Наймача. У даному випадку, Наймодавець не отримує орендну плату, Наймач не повертає орендоване приміщення та не підписує додаткову угоду про розірвання договору. Таким чином, позивач не може користуватися приміщенням, яке належить йому на праві приватної власності, та не може здати його в оренду іншому наймачу.

Враховуючи все викладене, порушення відповідачем істотних умов Договору, позивач вважає, що наявні підстави для розірвання Договору найму, укладеного між ТОВ «РАНДО» та МБФ «ЗАХИСТ» 10.06.2023р., та зобов`язання МБФ «ЗАХИСТ» повернути ТОВ «РАНДО» приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115,9 кв.м.

Відповідач у справі - МБФ «ЗАХИСТ», відзив на позовну заяву до суду не надав. У поясненнях, що надійшли до суду 21.01.2025р., зазначив, що позов не визнає, адже існували обставини, які істотно впливали на виконання умов Договору найму від 10.06.2023р., зокрема. вчинення ТОВ «РАНДО» перешкод у діяльності відповідача.

Так, відповідач зазначає, що у вересні 2023р. орендоване приміщення було затоплено сусідами з верхнього поверху (тобто Наймач не має до цього жодного відношення), про що Наймач повідомив Наймодавця і запропонував зробити ремонт за власний рахунок, а потім відрахувати затрати з орендної плати, але Наймодавець вирішив робити ремонт власними силами, що призвело до неможливості користування приміщенням в наступний період: вересня 2023 року, жовтень 2023 року, листопада 2023 року (за які сплачені кошти в повному обсязі).

Як зазначає відповідач, в цей період часу велись перемовини з представником Наймодавця про скасування орендної плати за вищенаведений період у зв`язку із неможливістю користування приміщенням не з власної волі Наймача. Але, домовленості досягнуто не було.

Враховуючи наведене, МБФ «ЗАХИСТ» вважає, що з орендної плати повинно бути відраховано 44 000 грн, як неправомірно отриманих в період: вересня 2023 року, жовтень 2023 року, листопада 2023 року.

Також, відповідач зазначив, що у період з лютого 2024 року по листопад 2024 року в орендованому приміщенні було відсутнє електропостачання, яке, на думку відповідача, було відключене саме Наймодавцем, адже, за інформацією енергопостачальної компанії об`єкт оренди ніколи не відключали від електропостачання. При цьому, відсутнє було і опалення, бо в приміщенні встановлено індивідуальне опалювання, а саме двоконтурний котел, який без світла не працює.

З урахуванням зазначеного, відповідач зазначив, що використовувати об`єкт оренди у цей період було неможливо з вини Наймодавця. Це призвело до того, що по обіді в денний час можна було, виключно, проводити заняття з дітьми переселенців, які стоять на обліку в МБФ «ЗАХИСТ», та волонтерам фонду упаковувати гуманітарну допомогу для відправки в ЗСУ. В іншому приміщення експлуатувати було неможливо, вести облік, консультації, видати будь-який документи письмово, взагалі нормально працювати, тому фактично всі перейшли на віддалений режим роботи, у зв`язку з чим про експлуатаційні витрати в цей період говорити не можна, бо їх не було.

При цьому, відповідач зазначив, що представник МБФ «ЗАХИСТ» підписала акти наданих послуг та акт звірки, але це зовсім не означає, що їх визнали, а послуги за ними були надані. Відповідач з цими рахунками та актами не згоден, про що неодноразово заперечував.

Відповідач також зазначив, що відповідно до п. 5.2.2. Договору Наймодавець зобов`язаний не чинити перешкод Наймачу в користуванні приміщенням.

Згідно п. 5.2.3 Договору Наймодавець не повинен втручатися в господарську діяльність Наймача.

За умовами п. 6.5 Договору сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань, що виникають з цього Договору, якщо це сталось не з їх вини.

Також, відповідач звернув увагу суду на вимоги позивача про стягнення пені, штрафу за ст. 625 Цивільного кодексу України, та зауважив, що відповідно п. 18 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи все викладене, відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Виходячи з матеріалів справи, пояснень представника позивача, судом встановлено, що ТОВ «РАНДО» є власником нежилих приміщень загальною площею 115,9 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Преображенська, буд.17, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.06.2024р.

10 червня 2023р. між ТОВ «РАНДО» (Орендодавець, Наймодавець) та МБФ «ЗАХИСТ» (Наймач) укладено Договір найму, згідно п. 1.1. якого приміщення, яке передається в оренду, знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Преображенська, буд.17, має загальну площу 115,9 кв.м.

Згідно п. 1.2. Договору приміщення надається для використання Наймачем у господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору Наймодавець зобов`язується передати Наймачу приміщення у користування за плату, на строк та на інших умовах, визначених цим Договором, а Наймач зобов`язується прийняти це приміщення на визначений цим Договором строк, своєчасно оплачувати встановлену цим Договором плату за найм, виконувати інші зобов`язання за цим Договором та після припинення цього Договору повернути приміщення Наймодавцю в належному стані. Про передачу приміщення від Наймодавця до Наймача сторони складають Акт приймання-передачі.

12 червня 2023р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі приміщення, що є додатком № 1 до Договору найму від 10.06.2023р., згідно якого приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська 17, загальною площею 115,9 кв. м. передано в належному стані, що відповідає умовам договору та придатне для цільового використання.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Отже, між сторонами за Договором найму від 10.06.2023р. склалися правовідносини щодо найму (оренди) нежитлового приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3.1. Договору він діє до 31 травня 2026 року. При цьому, за місяць до закінчення першого, другого чи третього періоду найму сторони повинні узгодити плату за найм на наступний період найму додатковою угодою. 1-й період - з дати Акту приймання- передачі до 31.12.2023р., 2й період - з 01.01.2024р. до 31.08.2024р., 3-й період - з 01.09.2024р. до 31.05.2025р., 4-й період - з 01.06.2025р. до 31.05.2026р..

За приписами ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору розмір плати за найм щомісячно за все приміщення за перший період найму до 31 грудня 2023 за 1 (один) календарний місяць найму складає 22 000 (двадцять дві тисячі) гривень без ПДВ. Розмір плати за найм на наступний період не може бути вище 20 % від поточної орендної ставки.

Згідно п. 4.4. Договору Наймач сплачує плату за найм не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, за який проводиться сплата.

При цьому, відповідно до п.4.3 Договору наймач сплачує плату за найм приміщення та відшкодування експлуатаційних витрат незалежно від результатів його господарської діяльності.

За умовами п.4.2 Договору у розмір місячної плати за найм не включено суми відшкодування експлуатаційних витрат, які сплачуються окремо на підставі отриманих від Наймодавця рахунків.

Згідно п. 5.4.5 Договору, окрім плати за найм, Наймач зобов`язується додатково сплачувати суму на відшкодування експлуатаційних витрат не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку від Наймодавця.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Отже, відповідач, зобов`язавшись щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця, за який проводиться сплата, незалежно від результатів господарської діяльності, вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, та сплачувати відшкодування експлуатаційних витрат не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку від Наймодавця, повинен був виконати своє зобов`язання, але не виконав, адже, за наявними у справі матеріалами у період з січня 2024р. МБФ «ЗАХИСТ» припинив сплачувати орендну плату та експлуатаційні витрати, у зв`язку із чим станом на 01.11.2024р. за ним утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 220 000 грн та заборгованість зі сплати відшкодування експлуатаційних витрат в розмірі 43 118 грн 85 коп.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що відповідачем без зауважень підписано акти надання послуг за спірний період, проти чого відповідач ( згідно пояснень) не заперечує.

Крім того, у матеріалах справи міститься гарантійне- зобов`язання МБФ «ЗАХИСТ» № 2304/1 від 23.04.2024р., відповідно до якого відповідач підтверджує заборгованість з орендної плати за офісне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська 17, та гарантує, що на 29.04.2024р. вся заборгованість буде сплачена у повному обсязі.

За таких обставин, на думку суду, правомірною та обґрунтованою є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 220 000 грн та заборгованості зі сплати відшкодування експлуатаційних витрат в розмірі 43 118 грн 85 коп., що нараховані за період січень- жовтень 2024р.

Посилання МБФ «ЗАХИСТ» на неможливість використання об`єкту оренди у період з половини вересня до половини листопада 2023р. та врахування сплаченої за цей період орендної плати у розмір заборгованості до уваги судом не приймаються, адже, відповідач не надав до матеріалів справи акту обстеження об`єкту оренди у цей період за участю Наймодавця або іншої незацікавленої особи, доказів повідомлення Наймодавця про стан приміщення, який не відповідає умовам Договору, доказів проведення Наймодавцем ремонтних робіт у період з половини вересня до половини листопада 2023р. тощо.

Щодо відсутності у період з лютого 2024 року по листопад 2024 року в орендованому приміщенні електропостачання, що обмежувало користування об`єктом оренди, слід зауважити, що по-перше, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів того, що у зазначений ним період у приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська 17 було відсутнє електропостачання; по-друге, відповідно до умов п.5.1.2 Договору Наймодавець має право вимагати від Наймача сплати встановленої Договором суми за найм приміщення, а також відшкодування експлуатаційних витрат, а у разі виникнення у Наймача заборгованості по таких платежах більш ніж за 1 місяць Наймодавець має право обмежити доступ Наймача до водопостачання та електропостачання на приміщення шляхом відключення його від живлення до моменту погашення такої заборгованості, без обов`язку компенсації будь-яких збитків.

Відповідно до п.5.4.7 Договору разі порушення строків внесення плати за найм Наймач зобов`язується сплатити на користь Наймодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (на протязі трьох років прострочення), а також в порядку ст. 625 ЦК України сплатити 50% (п`ятдесят відсотків) річних з простроченої суми, що не звільняє Наймача від обов`язку по проведенню розрахунків.

Крім того, за умовами п. 6.2 Договору Наймач несе відповідальність у випадку прострочення по сплаті експлуатаційних витрат та плати за найм - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а також в порядку ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 50% (п`ятдесят відсотків) річних з простроченої суми, що не звільняє Наймача від обов`язку по проведенню розрахунків.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом та договором.

Згідно із п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевірив наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені, 50% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що вони є правильними і стягненню з відповідача підлягають пеня у розмірі 19 041 грн 27 коп., 50% річних у розмірі 31 789 грн 50 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 605 грн 99 коп.

Щодо посилання відповідача на п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд звертає увагу МБФ «ЗАХИСТ», що положення цього пункту стосуються лише договорів, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). У даному ж спорі мова йде про правовідносини за договором найму.

Щодо розірвання Договору найму від 10.06.2023р. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1.3. Договору Наймодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього Договору у випадку наявності заборгованості по оплаті Наймачем плати за найм та інших платежів за цим Договором більше ніж за 1 (один) місяць та стягнути з Орендаря усі завдані Наймодавцю збитки.

Згідно п. 7.2. Договору Наймодавець має право в односторонньому порядку припинити дію Договору без повернення внесеного Наймачем забезпечення, яке в даному випадку виступає у якості штрафу за порушення Наймачем відповідних умов Договору, в разі, зокрема, затримки оплати плати за найм на строк більше 30 (тридцяти) календарних днів.

За матеріалами справи 16.05.2024р. за вих. № 16/05 ТОВ «РАНДО» направило відповідачу листи з повідомленням про відмову від Договору найму від 10.06.2023р. за адресою, зазначеною у Договорі: 65014, м. Одеса, вул. Грецька 1 (трек-номер 6504521923954), та за адресою вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто 65082, м. Одеса, вул. Преображенська 17 (трек-номер 6504521923652). Проте, листи повернулись за зворотною адресою, у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

14 червня 2024р. позивач направив відповідачу кур`єрською доставкою повідомлення про розірвання Договору найму від 10.06.2023р. із додатковою угодою № 1 від 14.06.2024р. про розірвання Договору найму від 10.06.2023р. за адресами, вказаними у Договорі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, повідомлення також не були вручені, причина невручення вказана на квитанціях - не відчинили двері.

Згідно ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи те, що не сплата орендної плати та витрат на відшкодування експлуатаційних витрат є істотним порушенням Договору найму від 10.06.2023р., адже, саме на отримання цих платежів плати розраховував Наймодавець при укладення Договору найму, на думку суду, наявні підстави для розірвання зазначеного Договору.

Згідно з ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Крім того, відповідно до п.3.2 Договору найму від 10.06.2023р. Наймач зобов`язаний передати приміщення Наймодавцю за актом за Актом повернення приміщення (приймання-передачі приміщення) не пізніше ніж три дні з дати закінчення найму за цим Договором. При цьому, Наймач зобов`язаний сплатити Наймодавцю всі належні з нього платежі за цим Договором до моменту підписання вказаного акту.

Таким чином, враховуючи розірвання Договору найму від 10.06.2023р., наявні підстави для зобов`язання МБФ «ЗАХИСТ» повернути ТОВ «РАНДО» приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115,9 кв.м.

Враховуючи все викладене вище, позовна заява ТОВ «РАНДО» підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Першою заявою по суті спору, поданою позивачем до суду, була позовна заява, що надійшла до суду 12.07.2024р., та у якій ТОВ «РАНДО» навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, до складу яких входять витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Крім того, до позовної заяви була додана заява про намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій повідомив, що докази понесення вказаних витрат будуть надані до суду до закінчення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

10 вересня 2024р. до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 32 600 грн, додатком до якого є копії договору про надання правової допомоги від 10.06.2024р., укладеного між Адвокатською компанією «Полонський і Партнери» та ТОВ «РАНДО», додаткової угоди 31 від 10.06.2024р. до цього договору, звіту про хід та результати виконання доручення, опису виконаних робіт.

У ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Отже, виходячи з матеріалів справи, позивачем було надано до суду докази на підтвердження понесених судових витрат у встановлений законодавством строк.

Суд зазначає, що згідно з п. 12 ч.3 ст.2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За змістом ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема,ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023р. у справі №915/606/21.

Відповідно до матеріалів справи, згідно п.1.1 договору про надання правової допомоги, укладеного 10.06.2024р. між АК «Полонський і Партнери» (Адвокатська компанія) та ТОВ «РАНДО» (Клієнт) Клієнт доручає, а Адвокатська компанія приймає на себе обов`язок надати правову допомогу в об`ємі та на умовах, передбачених цим договором: надання правової допомоги та представництво інтересів у Господарському суді Одеської області, Південно-західному апеляційному господарському суді по господарській справі зі стягнення заборгованості по договору найму, укладеному між ТОВ «РАНДО» та МБФ «ЗАХИСТ» від 10.06.2023р., розірвання договору найму та зобов`язання повернути приміщення за адресою: м.Одеса, вул.Преображенська, 17, загальною площею 115,9 кв.м.

Згідно п.1.2 договору за домовленістю сторін виконання дій, передбачених цим договором, вчинятиметься адвокатами Подольною Т.А. та Ткаченко Є.В.

За умовами п.4.1 договору він діє з моменту його підписання та до повного виконання його предмету.

Відповідно до п.3.1 договору сторони дійшли згоди, що розмір гонорару, що підлягає оплаті Клієнтом за надання правової допомоги за цим договором, буде визначений в додатковій угоді №1 до цього договору.

У додатковій угоді №1 від 10.06.2024р. до договору про надання правової допомоги від 10.06.2024р. сторони визначили порядок оплати (гонорару) та вартість послуг: усна консультація та узгодження правової позиції - 2 929 грн за годину роботи адвоката, складання позовної заяви - 15 000 грн, складання процесуальних документів - 2 920 грн за годину роботи адвоката, участь у судових засіданнях - 4 000 грн за 1 судодень, вивчення доказів та законодавства, що регулює спірні правовідносини- 2 920 грн за годину роботи адвоката, технічна робота з підготовки подання документів до суду, копіювання матеріалів - 1460 грн за годину роботи адвоката.

Суд звертає увагу, що договір про надання правової допомоги від 10.06.2024р. не передбачає укладання сторонами акту приймання-передачі наданих адвокатом послуг. Натомість, відповідно до п.2.4.2 договору Клієнт має право вимагати від Адвокатської компанії надання звіту про хід виконання предмету договору.

Зі звіту про хід та результати виконання доручення, складеного адвокатом Ткаченко Є.В., яка представляла інтереси ТОВ «РАНДО» у справі №916/3120/24, та опису виконаних робіт вбачається, що під час надання правничої допомоги у Господарському суді Одеської області у справі №916/3120/24 адвокатом Адвокатської компанії «Полонський і Партнери» Ткаченко Є.В. була надана правнича допомога на суму 32 600 грн.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 26.02.2015 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим..

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021р. у справі №910/15621/19 від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У ст.ст.13, 14 ГПК України закріплені положення щодо таких принципів господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даній справі суд вважає за необхідне зауважити, що відповідач у справі у своїх поясненнях не просив суд про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, враховуючи кількість проведених у справі судових засідань, у яких брала участь представник позивача (судові засідання неодноразово відкладалися за клопотанням відповідача), кількість складених процесуальних документів, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є співмірною, обгрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. ст. 123, 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123,129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНДО» до Міжнародного благодійного фонду «ЗАХИСТ» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 220 000 грн, заборгованості з експлуатаційних витрат у розмірі 43 118 грн 85 коп., 50% річних у розмірі 31 789 грн 50 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 605 грн 99 коп., пені у розмірі 19 041 грн 27 коп., розірвання договору найму, укладеного між ТОВ «РАНДО» та МБФ «ЗАХИСТ» 10.06.2023р., зобов`язання МБФ «ЗАХИСТ» повернути ТОВ «РАНДО» приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115,9 кв.м- задовольнити повністю.

2 Стягнути з Міжнародного благодійного фонду «ЗАХИСТ» (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, код ЄДРПОУ 44778681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНДО» (65011, м. Одеса, пров. Онілової, буд. 18, офіс 8, код ЄДРПОУ 42386049) заборгованість з орендної плати у розмірі 220 000 грн, заборгованість з експлуатаційних витрат у розмірі 43 118 грн 85 коп., 50% річних у розмірі 31 789 грн 50 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 605 грн 99 коп., пеню у розмірі 19 041 грн 27 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 804 грн 33 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 32 600 грн.

3. Розірвати договір найму, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РАНДО» (65011, м. Одеса, пров. Онілової, буд. 18, офіс 8, код ЄДРПОУ 42386049) та Міжнародним благодійним фондом «ЗАХИСТ» (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, код ЄДРПОУ 44778681) 10.06.2023р.

4. Зобов`язати Міжнародний благодійний фонд «ЗАХИСТ» (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, код ЄДРПОУ 44778681) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «РАНДО» (65011, м. Одеса, пров. Онілової, буд. 18, офіс 8, код ЄДРПОУ 42386049) приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 17, загальною площею 115,9 кв.м.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24 лютого 2025 р.

Суддя Н.В. Рога