Постанова

від 20.02.2025 по справі 916/925/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/925/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - державного навчального закладу "Вище професійне училище №2 м. Херсона" (правонаступник державного навчального закладу "Білозерське професійно-технічне училище №6") - не з`яв.,

відповідача - акціонерного товариства "Херсонобленерго" - Анісімов В.В. - адвокат (довіреність від 18.12.2024 № 07/001-24),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Херсонобленерго" (далі- Товариство)

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2024 (суддя Пінтеліна Т.Г.) та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді: Савицький Я.Ф. і Богацька Н.С.)

у справі № 916/925/24

за позовом державного навчального закладу "Вище професійне училище №2 м. Херсона" (далі - Новий навчальний заклад; правонаступник державного навчального закладу "Білозерське професійно-технічне училище №6", далі - Навчальний заклад)

до Товариства

про зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Навчальний заклад звернувся до суду з позовом до Товариства про зобов`язання відновити розподіл електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Навчальний заклад та Товариство уклали договір про постачання електричної енергії від 16.07.2004 № 725. На підставі раніше укладеного з відповідачем договору, позивач з 01.01.2019 приєднався до публічного договору з розподілу електроенергії з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в порядку, визначеному пунктами 2, 4 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 312 від 14.03.2018, та отримувало послуги з розподілу електроенергії.

З 10.11.2023 розподіл електроенергії Навчальному закладу припинився, про що останній повідомив Товариство через колл-центр, однак станом на момент звернення з цим позовом розподіл електричної енергії не відновлено.

Мотивуючи позов Навчальний заклад посилається на пункт 6.1 договору споживача з розподілу електричної енергії (https://ksoe.com.ua/statics/web/files/contract.pdf), відповідно до якого Оператор системи, зокрема, зобов`язався: 1) виконувати умови цього договору; 3) забезпечувати утримання мереж в належному стані для задоволення потреб споживача в електричній енергії; 4) здійснювати розподіл електричної енергії споживачу, із дотриманням показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами. Відповідно до пункту 10.1 договору розподіл електричної енергії споживачу може бути обмежено або припинено Оператором системи: 1) без попередження у разі, зокрема, виникнення аварійних ситуацій в електроустановках Оператора системи - на час, що не перевищує визначеного ПУЕ для струмоприймачів споживача відповідної категорії. Водночас, відповідно до пункту 1.2.20 Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), затверджених наказом Міненерговугілля України від 21.07.2017 № 476, для електроприймачів III категорії електропостачання може здійснюватися від одного джерела живлення за умови, що час переривання електропостачання, необхідний для ремонту або заміни пошкодженого елемента системи електропостачання, не перевищує однієї доби.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024: позов задоволено; зобов`язано Товариство відновити розподіл електричної енергії Навчальному закладу.

Судові рішення мотивовано тим, що невідновлення розподілу електричної енергії позивачу протягом тривалого часу є порушенням як умов укладеного сторонами договору з розподілу електроенергії, так і вимог нормативно-правових актів які регламентують діяльність відповідача (ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії). Тимчасовий порядок дій операторів систем розподілу з відновлення електропостачання населених пунктів, знеструмлених через пошкодження об`єктів електричних мереж або їх складових внаслідок бойових дій, у період дії в Україні воєнного стану, затверджений постановою НКРЕКП від 20.04.2022 № 386 (далі - Тимчасовий порядок), на який посилається відповідач, не встановлює заборону на виконання відновлювальних/ремонтних робіт в електричних мережах на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (ОСР), а внормовує відповідний порядок дій ОСР/процедурні питання та фінансові механізми для якнайшвидшого відновлення електропостачання споживачів/користувачів систем розподілу у період дії в Україні воєнного стану.

При цьому, 09.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Навчального закладу (вх. № 3419/24) про заміну сторони, в якій останній просив здійснити заміну позивача у справі № 916/925/24 його правонаступником - державним навчальним закладом "Вище професійне училище №2 м. Херсона" (Новий навчальний заклад), посилаючись на те, що наказом Міністерства освіти і науки України № 765 від 28.05.2024 припинено державний навчальний заклад "Білозерське професійно-технічне училище №6" шляхом приєднання до державного навчального закладу "Вище професійне училище №2 м. Херсона", який є правонаступником всього майна, прав і обов`язків.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 задоволено заяву Навчального закладу про заміну сторони у справі № 916/925/24 його правонаступником. Замінено Навчальний заклад на його правонаступника - Новий навчальний заклад.

Не погоджуючись із рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статті 52, частин другої та десятої статті 80, частини другої статті 164 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах від 14.09.2023 у справі № 910/11027/23 та від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (щодо процесуального правонаступництва), від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22 (щодо необхідності обґрунтування неможливості подання доказів у встановлені строки).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах:

- частини третьої статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", частин першої та другої статті 19 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" при встановленні фактів порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії за відсутності участі у розгляді справи органу, уповноваженого законом на здійснення нагляду та контролю за дотриманням суб`єктами господарювання умов провадження господарської діяльності;

- пункту 11.5.1 глави 11.5 розділу ХІ Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та пункту 7.1 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 на територіях активних бойових дій (у тому числі територіях обов`язкової евакуації) та тимчасово окупованих територіях України (частина Херсонської області, на якій знаходяться споживачі відповідача досі перебувають в окупації) у поєднанні з нормами абзацу другого статті 2, абзаців першого-шостого статті 153 Кодексу законів про працю України;

- абзацу першого пункту 2, підпункту 4 пункту 5 Тимчасового порядку;

- частини першої статті 244 ЦК України в контексті набуття права власності на рухоме майно за набувальною давністю особою, яка не заявляє про давність володіння (у касаційній скарзі скаржником допущено описку у зазначенні статті ЦК України; за текстом касаційної скарги скаржник фактично посилається на статтю 344 ЦК України, у зв`язку з чим касаційна скарга розглядається із посилання скаржника саме на частину першу статті 344 ЦК України, з метою уникнення надмірного формалізму зі сторони Верховного Суду);

- пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України у питанні, чи є порушенням закріплених цими нормами принципів змагальності, відкритості та пропорційності у разі, якщо учасник справи був повідомлений про її розгляд належним чином, проте, без обґрунтувань або інших процедурних повідомлень, обмежений у "презентації" своєї позиції при вирішенні його справи.

Узагальнено скаржник:

- не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо заміни первісного позивача у цій справі його правонаступником, оскільки докази завершення процедури припинення Навчального закладу шляхом приєднання до Нового навчального закладу та правонаступництва останнього у спірних правовідносинах, зокрема, складання та затвердження засновником відповідного передавального акта, а також внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, матеріали справи не містять;

- вважає, що суди вийшли за межі предмета спору, встановивши обставини порушення відповідачем ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії в частині дотримання рівня надійності (безперервності) електропостачання. Позивач не обґрунтовував свій позов з посиланням на ці обставини, сторони не подавали відповідних доказів на їх підтвердження або спростування. Встановлення цих обставин віднесено до повноважень державного регулятора, яким є НКРЕКП, якого не залучено до участі у справі;

- наголошує на неправомірності прийняття судом першої інстанцій додаткових доказів без вирішення питання щодо поновлення Навчальному закладу строку на їх подання. Саме ці докази були покладені в основу прийнятого у справі рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд;

- зазначає про позбавлення його можливості захистити свою позицію у суді апеляційної інстанції, оскільки, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не забезпечив йому можливості в судовому засіданні у повній мірі аргументувати свою позицію, а висловлені усно доводи та заперечення скаржника не знайшли свого відображення та оцінки в оскаржуваній постанові апеляційного суду;

- стверджує, що суди підійшли формально до розгляду цієї справи, не врахувавши реальної безпекової ситуації - наявність небезпеки для життя та здоров`я працівників відповідача внаслідок ведення активних бойових дій у безпосередній близькості до об`єкта, який потребує аварійно-відновлювальних робіт з метою поновлення електропостачання позивача.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Новий навчальний заклад подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Навчальний заклад та Товариство уклали договір про постачання електричної енергії від 16.07.2004 № 725.

Після розмежування функцій постачання та розподілу електричної енергії між різними підприємствами Товариство є підприємством яке надає послуги з розподілу електричної енергії. На підставі раніше укладеного з Товариством договору про постачання електричної енергії, Навчальний заклад з 01.01.2019 приєднався до публічного договору з розподілу електроенергії (далі - Договір) з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, в порядку, визначеному пунктами 2, 4 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та отримує послуги з розподілу електроенергії.

Умовами Договору (https://ksoe.com.ua/statics/web/files/contract.pdf), зокрема, передбачено, що:

- Оператор системи зобов`язується: 1) виконувати умови цього договору; 3) забезпечувати утримання мереж в належному стані для задоволення потреб споживача в електричній енергії; 4) здійснювати розподіл електричної енергії споживачу, із дотриманням показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами (пункт 6.1);

- розподіл електричної енергії споживачу може бути обмежено або припинено Оператором системи без попередження у разі, зокрема, виникнення аварійних ситуацій в електроустановках Оператора системи - на час, що не перевищує визначеного Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ) для струмоприймачів споживача відповідної категорії (пункт 10.1).

Товариство зазначає, що 10.11.2023 внаслідок обстрілу російською федерацією території Херсонської міської об`єднаної територіальної громади (до складу якої входить с. Благовіщенське (старе найменування - с. Петровського)) було пошкоджено КТП (комплектну трансформаторну підстанцію) - 780, зокрема, силовий трансформатор.

Електрична енергія розподіляється Навчальному закладу за схемою нормального режиму роботи його електроустановок через КТП - 780.

Між сторонами наявний спір щодо приналежності пошкодженого майна Товариству.

На підтвердження приналежності КТП-780 Херсонській міській раді Товариство посилається на додаток № 2 до додаткової угоди від 15.07.2013 до договору про постачання електричної енергії від 16.07.2004 № 725, яка втратила чинність 11.01.2016. Згодом, була укладена додаткова угода до того ж договору про постачання електричної енергії від 16.07.2004 № 725, у додатку 2 до якої зазначено, що КТП-780 є мережами невизначеного власника, а силовий трансформатор (ТМ-250 кВА) який власне і пошкоджений, є власністю Товариства.

Оскільки мережами Навчального закладу здійснюється передача (транзит) електроенергії до інших споживачів (субабонентів) то Навчальний заклад та Товариство (в тій назві компанії яка була на той момент), як того вимагає Кодекс систем розподілу, уклали договір про спільне використання технологічних електричних мереж від 19.05.2011 № 725. Користувачем мереж згідно з цим договору є відповідач.

Додатком № 4 до цього договору є акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін. Пунктом 1 цього акта визначено балансову належність електромереж та установок, за Товариством (користувач) визначено: роз`єднувач РЛНД-10/200, що встановлений на опорі № 209 магістральної ПЛ- 6 кВ фідера "3109" П/ст "Очисні споруди", ПЛ-6 кВ 3АС-35 L=1540м до КТП-780, КТП з трансформатором ТМ-250 кВА. Пунктом 3 акта визначено, що користувач (відповідач по справі) несе відповідальність за: роз`єднувач РЛНД-10/200, що встановлений на опорі № 209 магістральної ПЛ-6 кВ фідера "3109" П/ст "Очисні споруди", ПЛ-6 кВ 3АС-35 L=1540м до КТП-780, КТП з трансформатором ТМ-250 кВА.

Згідно з актом до договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 19.05.2011 № 725 пошкоджений силовий трансформатор (ТМ-250 кВА), КТП-780, повітряна високовольтна лінія яка живить цю КТП та роз`єднувач перебували на балансі Товариства.

11.01.2016 укладено додаткову угоду до договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 19.05.2011 № 725, якою викладено в нових редакціях акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін і однолінійну схему.

Згідно з новою редакцією акта тепер на балансі та відповідальності користувача мереж (відповідача по справі) перебуває будівельна частина та все обладнання ПС "Очисні споруди" ПЛ-6 кВ фідера "3109" ПС 35/6 кВ "Очисні споруди" - до оп. № 230 фідера "3109", ТМ-250 кВА 6/0,4 кВ, КЛ-0,4 кВ від автомата в РЩ-0,4 кВ ПТУ-6 до ЩВУ Благовіщенського храму. Згідно однолінійної схеми КТП-780 та частина лінії електропередач значаться як мережі невизначеного власника.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за приписами статті 629, частини першої статті 630 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 1.2.20 Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) для електроприймачів III категорії електропостачання може здійснюватися від одного джерела живлення за умови, що час переривання електропостачання, необхідний для ремонту або заміни пошкодженого елемента системи електропостачання, не перевищує однієї доби.

Навчальний заклад приєднано від одного джерела за ІІІ категорією (паспорт точки приєднання додається). Отже, у разі аварійної ситуації час на відновлення або заміну пошкодженого обладнання не повинен перевищувати 1 добу. На дату подання цієї позовної заяви заклад знаходиться без електроенергії майже 3 місяці, що значно перевищує відведений для ремонту час, а отже відповідач порушує умови Договору.

Відповідно до пункту 11.5.1 Кодексу систем розподілу послуги з розподілу електричної енергії надаються користувачу безперервно, крім випадків, передбачених договором про надання послуг з розподілу електричної енергії та цим Кодексом.

Пунктом 11.5.2 Кодексу визначено випадки припинення розподілу електричної енергії серед яких, зокрема, аварійні перерви електропостачання, але терміни їх усунення зазначені вище.

Згідно з підпунктом 23 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1470, при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися показників якості послуг з розподілу електричної енергії, які характеризують рівень надійності (безперервності) електропостачання, комерційної якості надання послуг з розподілу електричної енергії, а також якість електричної енергії, перелік та величини яких затверджено НКРЕКП, у тому числі загальних стандартів якості електропостачання.

Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, ненадання послуг з розподілу і бездіяльність у їх відновленні свідчить про порушення відповідачем не лише умов Договору, а й вимог нормативно-правових актів які регламентують таку діяльність.

При цьому, суди відхилили доводи відповідача про неможливість проведення ремонтно-відновлюваних робіт КТП-780, зокрема, силового трансформатора ТМ-250 кВА, з посиланням на Тимчасовий порядок, оскільки він нe встановлює заборону на виконання відновлювальних/ремонтних робіт в електричних мережах на території здійснення ліцензованої діяльності ОСР, а внормовує відповідний порядок дій ОСР/процедурні питання та фінансові механізми для якнайшвидшого відновлення електропостачання споживачів/користувачів систем розподілу у період дії в Україні воєнного стану.

Суди наголосити, що відповідно до статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" ОСР зобов`язаний надавати послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах та виснували, що позивачем доведено невиконання відповідачем своїх обов`язків, встановлених Договором та чинним законодавством, що є підставою для задоволення заявленого позову.

Суди дійшли наведених висновків, зокрема, з посиланням на "відповідь Державної інспекції енергетичного нагляду України" та "відповідь НКРЕКП". При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог із посиланням на стандарт доказування "вірогідності доказів".

Товариство не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим звернулося до Верховного Суду з цією касаційною скаргою.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження, Товариство посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статті 52, частин другої та десятої статті 80, частини другої статті 164 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22 (щодо необхідності обґрунтування неможливості подання доказів у встановлені строки); від 14.09.2023 у справі № 910/11027/23 та від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (щодо процесуального правонаступництва).

Зокрема, з посиланням на цю судову практику Верховного Суду, скаржник стверджує про неправомірність прийняття судом першої інстанцій додаткових доказів - відповіді Державної інспекції енергетичного нагляду України від 18.04.2024 № 7/5.2-1703-24 та відповіді НКРЕКП від 29.04.2024 № 4586/17.1.2/7-24, без вирішення питання щодо поновлення Навчальному закладу строку на їх подання. Водночас, саме ці докази були покладені в основу прийнятого у справі рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд.

Так, у справі № 46/603 предметом позову є визнання укладеним договору зберігання природного газу у редакції, запропонованій позивачем.

Водночас, у процесі розгляду зазначеної справи, Верховним Судом розглядалося питання прийняття доказів судом з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку та у постанові від 01.07.2021 у справі № 46/603, зокрема, зазначено, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

У справі № 910/12005/22 предметом спору є визнання недійсними та скасування рішень позачергових загальних зборів членів кооперативу.

Водночас, у межах розгляду цієї справи Верховним Судом також розглядалося питання прийняття доказів судом з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку та у пункті 109 постанови від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22 зазначено, що: "відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14 (врахована судом апеляційної інстанції), від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші)."

Верховний суд зазначає, що наведені висновки Верховного Суду у справах № 46/603, № 910/12005/22 є релевантними до спірних правовідносин, оскільки подання учасником справи додаткових доказів та застосування статті 80 ГПК України розглядається судом безвідносно до предмета та підстав позову у конкретній справі, його суб`єктного складу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.04.2024 закрито підготовче провадження, метою якого є, у тому числі, визначення обставин справи, які підлягають встановленню та зібрання відповідних доказів (стаття 177 ГПК України), та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20.05.2024.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, десятої статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).

Навчальний заклад 22.04.2024 звернувся до суду першої інстанції із заявою про долучення да матеріалів справи листа-відповіді Державної інспекції енергетичного нагляду України від 18.04.2024 № 7/5.2-1703-24, а 14.05.2024 - з клопотанням про долучення до матеріалів справи копії відповіді НКРЕКП від 29.04.2024 № 4586/17.1.2/7-24, наданої за зверненням позивача.

Зазначені заява та клопотання про долучення додаткових доказів не містили клопотань про поновлення строків на їх подання, однак суд першої інстанції долучив зазначені докази до матеріалів справи та розглянув справу з їх урахуванням, поклавши їх в основу своїх висновків при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Скаржник посилався на зазначене процесуальне порушення суду першої інстанції, зокрема, обґрунтовував апеляційну скаргу з посиланням на ці обставини, однак вони були залишенні апеляційним судом без належної оцінки. Натомість апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, також мотивувавши свою постанову з посиланням на ці докази у справі.

За таких обставин Верховний Суд вбачає у діях судів попередніх інстанцій порушення приписів статті 80 ГПК України щодо прийняття додаткових доказів поза межами процесуального строку на їх подання, без розгляду питання про поновлення такого строку, а також неправомірне врахування цих доказів при прийнятті оскаржуваних судових рішень у цій справі, про що обґрунтовано зазначає Товариство у касаційній скарзі. Судами у цьому питанні не враховані висновки Верховного Суду, викладені у справах № 46/603, № 910/12005/22.

З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник також не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо заміни первісного позивача у цій справі його правонаступником, оскільки докази завершення процедури припинення Навчального закладу шляхом приєднання до Нового навчального закладу та правонаступництва останнього у спірних правовідносинах, зокрема, складання та затвердження засновником відповідного передавального акта, а також внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку цим доводам скаржника, Верховний Суд зазначає таке.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) відсутнє судове рішення Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/11027/23. Зокрема, з ЄДРСР вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/11027/23, яке було закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023. Зазначена ухвала про закриття провадження у справі в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалася та не переглядалася.

Водночас у ЄДРСР наявна постанова Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/11027/18, про висновки у якій фактично зазначає Товариство у касаційній скарзі, що дозволяє Верховному Суду виснувати наявність описки (технічної помилки) у зазначені скаржником номеру справи (№ 910/11027/23 замість № 910/11027/18) при складанні тексту касаційної скарги.

Так, у справі № 910/11027/18 предметом спору є солідарне стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас, у межах зазначеної справи Верховним Судом переглядалися судові рішення попередніх інстанцій, якими розглядалося питання щодо процесуального правонаступництва одного з учасників справи та його заміни, у зв`язку з цим, за клопотанням одного з відповідачів.

За наслідками перегляду постанови суду апеляційної інстанції, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання Відповідача-9 про заміну учасника справи його правонаступником, у постанові від 14.09.2023 у справі № 910/11027/18 Верховний Суд зазначив, зокрема, таке:

"22. Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

23. Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права від однієї особи до іншої (правонаступника) в порядку похідного правонабуття. Перехід суб`єктивних прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого відбувається через набуття суб`єктивного права та/чи суб`єктивного обов`язку однією особою і, відповідно, їх втрату іншою. Однак при цьому спостерігається зв`язок між набутими суб`єктивними правами і обов`язками та правовідносинами, в яких перебував їх носій-попередник, з іншими особами, в силу чого і було можливе їх існування.

24. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним.

25. Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

26. Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку.

27. Верховний Суд констатує, що для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. Тобто підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав у матеріальних правовідносинах.

28. Як вже зазначалося, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

29. Адже процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.".

У справі № 264/5957/17 предметом спору було визнання недійсними кредитного договору та договору про внесення змін та доповнень до нього.

Водночас, у межах зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду розглядалося питання щодо процесуального правонаступництва у випадку припинення юридичної особи та у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 зазначено, зокрема, таке:

"23. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106 - 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17)…

…29. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах…

…31. Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами…

…35. Відомості з ЄДР можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в ЄДР щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.".

Однак, Верховний Суд зазначає, що наведені у справах № 910/11027/18, № 264/5957/17 висновки щодо застосування статті 52 ГПК України не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки питання процесуального правонаступництва у зазначених справах розглядалися судом за іншого суб`єктного складу, ніж у цій справі, яка розглядається, № 916/925/24, що має істотне значення з огляду на таке.

Як вже частково зазначалося раніше, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 задоволено заяву Навчального закладу про заміну сторони у справі № 916/925/24 його правонаступником. Замінено Навчальний заклад на його правонаступника - Новий навчальний заклад.

При цьому, Навчальним закладом до заяви було долучено наказ Міністерства освіти та науки України від 28.05.2024 № 765 про припинення Навчального закладу шляхом реорганізації (приєднання) до Нового навчального закладу.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання (стаття 106 ЦК України).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

У постанові від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у статтях 104 та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

У основу зазначеної постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду покладено висновок про те, що незважаючи на відсутність складання передавального акта, питання про правонаступництво Житомирського державного технологічного університету щодо всього майна, всіх прав та обов`язків державного підприємства "Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій" (справа № 296/443/16-ц), а також про правонаступництво державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" стосовно всього майна, всіх прав та обов`язків Концерну "Укрспирт" (справа № 619/1619/17-ц) і державного підприємства "Воютицький спиртовий завод" (справа № 452/3299/16-ц) було безпосередньо вирішено актами органів державної влади (їх засновників), зокрема, пунктом 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 15.09.2015 № 933 (справа № 296/443/16-ц), пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.2010 № 672 "Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості" (справи № 619/1619/17-ц і № 452/3299/16-ц), в зв`язку з чим датою виникнення універсального правонаступництва визначено дату видачі Міністерством освіти і науки України вказаного наказу та дату прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови відповідно.

Отже, суд апеляційної інстанції з`ясував наявність відповідних первинних документів, які підтверджували факт такого правонаступництва (відповідний наказ Міністерства освіти та науки України від 28.05.2024 № 765), у звязку з чим правомірно та обґрунтовано замінив позивача у справі його правонаступником.

Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах № 910/11027/18, № 264/5957/17, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та міркування викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ. При цьому слід відзначити, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін, у тому числі, у питанні правонаступництва учасника справи.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє часткове підтвердження за результатами розгляду касаційної скарги Товариства.

Допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення призвели до встановлення обставин справи та надання ним оцінки на підставі та з урахуванням доказів, прийнятих судами з порушення порядку їх подання.

У якості підстави касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, Товариство також посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема, частини першої статті 344 ЦК України в контексті набуття права власності на рухоме майно за набувальною давністю особою, яка не заявляє про давність володіння.

Крім того, Товариство посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах:

- частини третьої статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", частин першої та другої статті 19 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" при встановленні фактів порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії за відсутності участі у розгляді справи органу, уповноваженого законом на здійснення нагляду та контролю за дотриманням суб`єктами господарювання умов провадження господарської діяльності;

- пункту 11.5.1 глави 11.5 розділу ХІ Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та пункту 7.1 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 на територіях активних бойових дій (у тому числі територіях обов`язкової евакуації) та тимчасово окупованих територіях України (частина Херсонської області, на якій знаходяться споживачі відповідача досі перебувають в окупації) у поєднанні з нормами абзацу другого статті 2, абзаців першого-шостого статті 153 Кодексу законів про працю України;

- абзацу першого пункту 2, підпункту 4 пункту 5 Тимчасового порядку;

- пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України у питанні, чи є порушенням закріплених цими нормами принципів змагальності, відкритості та пропорційності у разі, якщо учасник справи був повідомлений про її розгляд належним чином, проте, без обґрунтувань або інших процедурних повідомлень, обмежений у "презентації" своєї позиції при вирішенні його справи.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питань застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Так, скаржник зазначив про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема, частини першої статті 344 ЦК України в контексті набуття права власності на рухоме майно за набувальною давністю особою, яка не заявляє про давність володіння.

Зазначені доводи скаржник обґрунтовує з посиланням на те, що він не є власником та/або балансоутримувачем майна - КТП-780 з трансформатором ТМ-250 кВА, які потребують аварійно-відновлювальних робіт з метою поновлення електропостачання позивача.

Однак з оскаржуваних судових рішень не вбачається висновків судів про набуття зазначеного майна Товариством у власність в порядку частини першої статті 344 ЦК України з підстав набуття ним права власності на це майно за набувальною давністю.

З встановлених судами обставин справи вбачається, що згідно з останніми наявними відомостями, зокрема, акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін до договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 19.05.2011 № 725 (у редакції додаткової угоди від 11.01.2016 до договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 19.05.2011 № 725), КТП-780 з трансформатором ТМ-250 кВА значаться як мережі невизначеного власника.

Оскаржувані судові рішення взагалі не містять висновків щодо приналежності цього майна Товариству або іншій особі, у зв`язку з чим, висновки щодо порушення Товариством умов Договору та вимог чинного законодавства у зв`язку з припиненням та тривалим невідновлення електропостачання позивача є передчасними і внаслідок невстановлення цих обставин.

З огляду на це у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування частини першої статті 344 ЦК України про який просить скаржник.

Внаслідок неповного встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд вважає передчасним і формування висновків щодо застосування у подібних правовідносинах:

- частини третьої статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", частин першої та другої статті 19 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" при встановленні фактів порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії за відсутності участі у розгляді справи органу, уповноваженого законом на здійснення нагляду та контролю за дотриманням суб`єктами господарювання умов провадження господарської діяльності;

- пункту 11.5.1 глави 11.5 розділу ХІ Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та пункту 7.1 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 на територіях активних бойових дій (у тому числі територіях обов`язкової евакуації) та тимчасово окупованих територіях України (частина Херсонської області, на якій знаходяться споживачі відповідача досі перебувають в окупації) у поєднанні з нормами абзацу другого статті 2, абзаців першого-шостого статті 153 Кодексу законів про працю України;

- абзацу першого пункту 2, підпункту 4 пункту 5 Тимчасового порядку.

У касаційній скарзі Товариство посилається на позбавлення його можливості захистити свою позицію у суді апеляційної інстанції, оскільки, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не забезпечив йому можливості в судовому засіданні у повній мірі аргументувати свою позицію, а висловлені усно доводи та заперечення скаржника не знайшли свого відображення та оцінки в оскаржуваній постанові апеляційного суду. Стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України у питанні, чи є порушенням закріплених цими нормами принципів змагальності, відкритості та пропорційності у разі, якщо учасник справи був повідомлений про її розгляд належним чином, проте, без обґрунтувань або інших процедурних повідомлень, обмежений у "презентації" своєї позиції при вирішенні його справи.

Верховний Суд виходить з того, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша, друга статті 2 ГПК України).

Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Зазначені основні засади (принципи) господарського судочинства знаходять своє втілення, зокрема, у статтях 7, 13 ГПК України, відповідно до яких:

- правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин (стаття 7);

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 15 ГПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23.06.1993, п. 63) Європейського суду з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.

Отже, Верховний Суд зазначає, що господарський суд зобов`язаний керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, та керуючи ходом судового процесу, на підставі рівності сторін, має забезпечити стороні можливість в достатній мірі довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Керуючи ходом судового процесу суд забезпечує можливість учаснику справи аргументувати свою позицію у тій мірі, яка є достатньою для її викладення та того, щоб бути почутим судом, виходячи з обставин конкретної справи, зокрема, її складності, наявності значного масиву доказової бази, доводів/заперечень учасників справи тощо.

Однак, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки більшості доводів відповідача, якими він обґрунтовував свої заперечення проти заявленого позову. Судами лише відхилено твердження відповідача про неможливість виконання аварійно-відновлювальних робіт КТП-780 з трансформатором ТМ-250 відповідно до Тимчасового порядку, однак, з посиланням на докази, прийняті судом першої інстанцій з порушенням порядку їх подання.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Однак, оскаржувані у цій справі рішення і постанова судів попередніх інстанцій наведеним вимогам у повній мірі не відповідають внаслідок порушення судами норм процесуального права, які призвели до неповного встановлення обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, рішення і постанова судів попередніх інстанцій у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у цій постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Оскільки рішення і постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Херсонобленерго" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі № 916/925/24 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос