Ухвала

від 20.02.2025 по справі 908/2965/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 908/2965/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

Офісу Генерального прокурора - Єреп В. В.,

позивача Північно-східного офісу Держаудитслужби - не з`явився,

відповідача-1 Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» - Пономаренко М. А.,

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод "КВІК"» - не з`явився,

третьої особи Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 (колегія суддів: Чередко А. Є. (головуючий), Мороз В. Ф., Верхогляд Т. А.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 23.01.2024 (суддя Боєва О. С.)

у справі за позовом виконувача обов`язків керівника Дніпропетровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Північно-східного офісу Держаудитслужби

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод "КВІК"»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року виконувач обов`язків керівника Дніпропетровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі - позивач; Служба) звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» (далі - відповідач-1; Укрзалізниця; Південна залізниця) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод "КВІК"» (далі - відповідач-2; Завод), в якому просив:

- визнати недійсним договір поставки від 11.10.2016 № П/НХ-161466/НЮ, укладений між Південною залізницею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія "КВІК-2006"» (зараз - ТОВ «Машинобудівний завод "КВІК"») (далі - договір поставки від 11.10.2016; оспорюваний договір);

- стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти, отримані за оспорюваним договором, у розмірі 294 940,80 грн, а з відповідача-1 ці кошти, одержані за рішенням суду, стягнути в дохід держави в особі позивача.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем-2 законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвело до спотворення результатів тендера, проведених Південною залізницею щодо закупівлі шестерень, що підтвердив Антимонопольний комітет України у рішенні від 24.09.2020 № 54/36-р/к. За таких обставин, за твердженнями прокурора, договір поставки від 11.10.2016, укладений за результатами відкритих торгів, підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому прокурор, посилаючись на ч. 1 ст. 216 ЦК України, просив застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину, вчиненого з умислу Заводу, та стягнути з відповідача-2 сплачені відповідачем-1 кошти з державного бюджету у розмірі 294 940,80 грн (сума з ПДВ), далі отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі - стягнути в дохід держави в особі позивача.

Аргументуючи наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі позивача, прокурор зазначив про пасивну поведінку Служби та нездійснення нею обов`язку щодо захисту порушених інтересів держави після проведення оспорюваних відкритих торгів шляхом звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору поставки від 11.10.2016, повернення бюджетних коштів до Державного бюджету України.

Крім того, посилаючись на те що про порушення оспорюваним договором інтересів держави та суспільства та про особу, яка його вчинила, стало відомо 24.09.2020 з рішення Антимонопольного комітету України № 54/36-р/к, прокурор вказав на звернення до суду в межах позовної давності, встановленої для заявлених позовних вимог.

В ухвалі від 28.09.2023 Господарський суд Запорізької області, зокрема, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа, АМК).

Господарський суд Запорізької області у рішенні від 23.01.2024, залишеним без змін Центральним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 09.12.2024, позов задовольнив.

Визнав недійсним договір постановки від 11.10.2016 № П/НХ-161466/НЮ. Стягнув з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошові кошти у розмірі 294 940,80 грн, а з відповідача-1 одержані за рішенням кошти в розмірі 294 940,80 грн - в дохід держави в особі позивача.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Північно-східний офіс Держаудитслужби є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, зокрема, на території Харківської області, де проводилася процедура закупівлі, однак Служба належних заходів щодо захисту інтересів держави самостійно не вживала і такого наміру не мала, що вбачається з відповіді на лист прокурора і свідчить про пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, а отже, про наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі Служби.

Висновки суду першої інстанції по суті спору мотивовані тим, що договір поставки від 11.10.2016 суперечить інтересам держави та суспільства та підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки цей правочин відповідачі вчинили за наслідками процедури закупівлі, результати якої спотворені антиконкурентними узгодженими діями учасників тендера, що підтверджується дійсним рішенням АМК від 24.09.2020 № 54/36-р/к, яке в судовому порядку не переглядалося, як наслідок, грошові кошти у розмірі 294 940,80 грн мають бути повернуті в дохід держави в особі позивача визначеним прокурором способом.

При цьому суд вказав, що:

- у цьому випадку наявний умисел на укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише у однієї сторони оспорюваного правочину - Заводу, який, маючи намір на отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, взявши участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, не міг не усвідомлювати протиправності своїх дій, натомість, Південна залізниця (як філія Укрзалізниці, 100 % статутного капталу якої належить державі в особі Кабміну) на момент проведення процедури торгів та укладення договору не могла знати про узгодженість дій учасників тендера, що надалі встановив АМК у рішенні від 24.09.2020 № 54/36-р/к;

- притягнення Заводу до відповідальності згідно з рішенням АМК від 24.09.2020 № 54/36-р/к не призводить до поновлення інтересів держави, порушених вчиненням антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендеру, та не усуває негативних наслідків для держави через укладення договору поставки від 11.10.2016.

Із наведеними висновками місцевого господарського суду погодився й апеляційний суд.

При вирішенні спору суд першої інстанції врахував правові висновки, зокрема, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 щодо питання застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України при вирішенні спорів про визнання договорів недійсними та Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 щодо питання застосування ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України у сукупності зі ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» (стосовно невідповідності укладеного договору інтересам держави та суспільства з огляду на пов`язаність учасників закупівлі), суд апеляційної інстанції - додатково правові позиції Верховного Суду, зокрема, у постановах від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20 щодо питання застосування ст.ст. 203, ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України за обставин, коли після проведення закупівель та укладення за їх результатами договорів за рішенням АМК визнано учасників торгів такими, що вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У поданій касаційній скарзі Укрзалізниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

За доводами касаційної скарги суди попередніх інстанцій неправильно застосували ч. 3 ст. 228 ЦК України у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 203 цього Кодексу з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, зазначивши що вчинення Заводом порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання товару за відсутності конкуренції та нівелювало мету публічної закупівлі, що очевидно порушує інтереси держави.

На думку скаржника, чинне законодавство не передбачає автоматичної недійсності укладеного за результатами проведеної процедури закупівлі договору у разі вчинення учасниками закупівлі порушень у сфері антимонопольного законодавства, тому відсутні підстави як для визнання оспорюваного правочину недійсним відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України за обставин прийняття АМК відповідного рішення стосовно Заводу, так і для застосування наслідків його недійсності.

Крім того, скаржник вважає, що порушення інтересів держави у бюджетній сфері відсутні, оскільки Укрзалізниця не фінансується з державного або місцевого бюджетів.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Укрзалізниця вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків:

- Верховного Суду України у постанові від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15 та Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 щодо питання застосування ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину);

- Верховного Суду у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17 та від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 щодо питання застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у контексті того, що є метою правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства;

- Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 щодо правочинів, які порушують публічний порядок (ч. 1 ст. 228 ЦК України), в результаті чого суди не звернули уваги, що внаслідок укладення оспорюваного правочину пошкоджень майну відповідача-1 не нанесено, незаконне заволодіння майном не відбулося.

Верховний Суд в ухвалі від 28.01.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

04.02.2025 Укрзалізниця подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких, крім іншого, просила врахувати, що суд касаційної інстанції в ухвалі від 13.11.2024 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) справу № 922/3456/23 з аналогічними предметом та підставами позову для відступу від висновку Верховного Суду у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 щодо можливості застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України при розгляді вимог про визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції.

06.02.2025 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор заперечив доводи касаційної скарги, посилаючись, зокрема, на застосовані судом апеляційної інстанції висновки Верховного Суду у постановах від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, від яких суд касаційної інстанції у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 не знайшов підстав для відступу, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

19.02.2025 Укрзалізниця подала Суду клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду з метою відступу від висновків суду касаційної інстанції, викладених у подібній справі № 914/1507/23, про те що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України та застосування наслідків недійсності.

В мотивування вказаного клопотання Укрзалізниця зазначила, зокрема, що сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України. Встановленню та доведенню належними, допустимими доказами в цьому випадку підлягає питання, які саме наслідки настали для інтересів держави та суспільства від дій конкретних відповідачів, від вчинення конкретного правопорушення, а наявність теоретичного обґрунтування настання наслідків в сфері економічної конкуренції не є достатньою підставою для визнання укладеного та виконаного між сторонами договору недійсним. За результатами прийнятого АМК рішення на відповідачів накладено штрафи, відповідно, особи вже понесли відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Вбачається, що Верховний Суд в ухвалі від 13.11.2024 передав на розгляд об`єднаної палати справу № 922/3456/23 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби до Спеціалізованого комунального підприємства «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, Приватного підприємства «ЛСВ Моноліт» про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів.

Передаючи справу № 922/3456/23 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, згідно з якими встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, а також про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених цією нормою, в разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Необхідність відступу мотивована тим, що сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу. Положення Закону України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальними у випадку порушення його норм. Прокурор у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено у ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

В ухвалі від 20.12.2024 об`єднана палата прийняла до розгляду справу № 922/3456/23.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед формування обґрунтованих правових позицій стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретних норм матеріального права або дотримання норм процесуального права, що були неправильно використані судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам попередніх інстанцій результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку, зокрема, об`єднаною палатою.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи підстави позову, доводи касаційної скарги / письмових пояснень учасників справи та те, що питання застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних правовідносин є предметом розгляду Суду, з огляду на те що правовий висновок об`єднаної палати у подібній справі № 922/3456/23 може мати суттєве значення для правильного вирішення цієї справи, колегія суддів з метою дотримання єдності судової практики дійшла висновку про наявність підстав для зупинення касаційного провадження у справі, яка розглядається, до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою справи № 922/3456/23.

Керуючись ст.ст. 228, 229, 234, 235, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 908/2965/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос