Рішення

від 11.02.2025 по справі 202/17245/23

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/17245/23

Провадження № 2/202/131/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Пеки Д.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуна Віталія Валерійовича, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ, державного нотаріуса Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семенової Ірини Миколаївни, третя особа Лиманська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, про визнання нотаріальних дій незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2023 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуна Віталія Валерійовича, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Слов`янськ», державного нотаріуса Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семенової Ірини Миколаївни, третя особа Лиманська міська військова адміністрація, про визнання нотаріальних дій незаконними.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилаючись на те, що з 04 жовтня 1994 року по 27 травня 2021 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , актовий запис № 1850.

В період шлюбу з ОСОБА_4 , спільного проживання і спільного ведення господарства подружжям 01 липня 2004 року була придбана квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу квартири був оформлений на дружину ОСОБА_4 .

З 15 вересня 2004 року позивач був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 і мешкав в ній до 16 травня 2022 року.

14 жовтня 2004 року його померла дружина уклала договір довічного утримання (догляду) з ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семеновою І.М., реєстровий номер 11301.

Про укладення договору довічного утримання (догляду) між дружиною та ОСОБА_5 позивачу не було відомо, бо дружина приховала цей факт від нього з невідомих йому причин.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

У серпні 2023 року, після усної вимоги ОСОБА_3 знятися з місця реєстрації, йому стало відомо, що ОСОБА_3 (дочка померлої ОСОБА_5 ) 19 квітня 2023 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а також Витяг з Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

Вищевказані свідоцтво про право на спадщину за законом і Витяг з Державного реєстру речових прав на квартиру були видані ОСОБА_3 приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуном В.В. за реєстровим номером 1548.

Вважає, що договір довічного утримання (догляду) з ОСОБА_5 , Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , отриманий ОСОБА_5 , також, як і свідоцтво про право на спадщину за законом, Витяг з Держаного реєстру речових прав на спірну квартиру, які отримала ОСОБА_3 є незаконними.

Померла дружина ОСОБА_4 не мала законних підстав укладати з померлою ОСОБА_5 договір довічного утримання (догляду), предметом якого була вся квартира, а не її частка, яка належала їй у спільній сумісній власності подружжя.

Позивач, будучи спадкоємцем першої черги за законом, спадщину після смерті дружини прийняв з дотриманням вимог статей 1268, 1270 Цивільного кодексу України.

До нотаріуса для оформлення і отримання документів на спадщину після смерті дружини не звертався, бо для цього в нього не було потреби.

З посиланням на ст.ст. 60,61,63,69 СК України, ст.ст. 319, 321,328,370 ЦК України просить суд: визнати причину пропуску строку звернення до суду поважною, та поновити її; визнати незаконною нотаріальну дію, вчинену 14 жовтня 2004 року Державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семеновою Іриною Миколаївною щодо реєстрації договору довічного утримання (догляду), укладеного померлою ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , зареєстрованим за реєстровим номером 11301; визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) укладеного 14 жовтня 2004 року померлою ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семеновою І.М., зареєстрованим за реєстровим номером 11301; скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що зроблена Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 21 квітня 2006 року, шляхом виключення інформації (відомостей) щодо власника нерухомого майна ОСОБА_5 ; визнати незаконною нотаріальну дію, вчинену 19 квітня 2023 року приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуном Віталієм Валерійовичем щодо видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі за номером 1548; визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_3 19 квітня 2023 року приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуном Віталієм Валерійовичем на право спадкування квартири АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі за номером 1548; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , що зроблена приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуном Віталієм Валерійовичем 19 квітня 2023 року, шляхом виключення інформації (відомостей) щодо власника нерухомого майна ОСОБА_3 .

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 14.03.2022 року за №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)» було змінено територіальну підсудність судових справ Краснолиманського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 вересня 2023 року, головуючим суддею у розгляду вказаної позовної заяви визначено суддю Слюсар Л.П.

Згідно з відповіді №239453 від 25.09.2023 року з Єдиного Державного демографічного реєстру ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Слюсар Л.П. від 26 вересня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

10.11.2023 року від відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву в якій вказала, що проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. Так, вона відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №1548 від 19.04.2023 року, виданим приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуном В. В. є власником квартири АДРЕСА_2 . Дана квартира була передана їй у спадок її матір`ю ОСОБА_5 .

Дана квартира належала ОСОБА_5 , як спадкодавцю на підставі договору довічного утримання, посвідченого Краснолиманською державною нотаріальною конторою 14.10.2004 за реєстром № 4301, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янська 21.04.2006 року в реєстрову книгу за №4110/16, реєстраційний номер 6272657.

Відповідно до договору довічного утримання на момент укладання даного договору, ОСОБА_4 дійсно була власником квартири та не мала обмежень щодо свого права розпорядження квартирою.

Вважає, що нотаріальні дії вчинені державним Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області І.М. та нотаріальні дії Краматорського районного нотаріального округу області Бігуном В. В. були законними та не підлягають оскарженню. Просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2024 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів від Головного територіального управління юстиції у Донецькій області належним чином завірені копії документів щодо посвідчення договору довічного утримання, посвідченого Краснолиманською державною нотаріальною конторою 14.10.2004 року за реєстровим №4301, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 21.04.2006 року у реєстрову книгу №4110/16, реєстровий номер 6272657.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2024 року закрито підготовче провадження у справі.

07.06.2024 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій вказала, що 18 вересня 2023 року до суду надійшла позовна заява позивача ОСОБА_1 , в якій позивач просить визнати незаконною нотаріальну дію від 14 жовтня 2004 року, визнати недійсним договір довічного утримання від 14 жовтня 2004 року та скасувати державну реєстрацію права власності від 21 квітня 2006 року. Зазначила, що позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності.

Докази переривання строку позовної давності позивачем не надано. Як слідує з пояснень позивача останній дізнався про порушення свого права у серпні 2023 року коли отримав усну вимогу відповідача знятися з реєстрації.

Однак така позиція позивача є маніпулятивною, неправдивою та спростовується діючими положеннями законодавства в частинні реєстрації місця проживання, зокрема, механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) визначає Порядок декларування/реєстрації місця проживання (перебування) затверджений постановою КМ України від 07.02.2022 року №265.

Будь-яких дій від зареєстрованих у місці проживання повнолітніх осіб, в даному випадку, законодавство не вимагає, а тому таке посилання позивача на початок перебігу позовної давності є безпідставним та необґрунтованим.

Вказала, що слід застосувати строки позовної давності, до звернення позивача з позовними вимогами до жовтня 2007 року включно, а оскільки до суду позивач звернувся до суду у вересні 2023 року, то вочевидь 5-разовий пропуск трирічного строку звернення до суду з таким позовом.

Вказала, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмовити в позові. Просила суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність та відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2024 року задоволено частково клопотання представника відповідача про витребування доказів від Другої краматорської державної нотаріальної контори копії документів щодо посвідчення договору довічного утримання посвідченого Краснолиманською державною нотаріальною конторою (державний нотаріус Семенова Ірина Миколаївна) 14.10.2004 року за реєстровим №4301, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 21.04.2006 року у реєстрову книгу №4110/16, реєстровий номер 6272657.

25.09.2024 року від відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про застосування строку позовної давності. Вказала, що позивач у справі, зазначає, що про укладання договору довічного утримання йому відомо не було, при цьому звертає суд увагу на те, що даний договір було укладено між його дружиною та її донькою, тобто особами котрі є його близькими родичами та з котрими він проживав разом.

Позивач зазначає, що ОСОБА_5 в 2006 році оформила право власності на спірну квартиру та отримала Витяг про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 .

Просить суд, звернути увагу на той факт, що позивач вводить суд в оману посилаючись на свою необізнаність, оскільки всі квитанції по сплаті за комунальні послуги з 2006 року приходили на ім`я ОСОБА_5 .

Вказала, що звертаючись до суду в 2023 році, позивач пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності, оскільки з часу посвідчення договору в 2004 році, по час звернення до суду за захистом начебто порушеного права пройшло 19 років. Будь-яких належних та допустимих доказів котрі б свідчили про поважність причин пропуску строку суду не надано, тому просили суд застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови в позові.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2024 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів від Лиманської державної нотаріальної контори копії документів щодо посвідчення договору довічного утримання, посвідченого Краснолиманською державною нотаріальною конторою (державний нотаріус Семенова Ірина Миколаївна) 14.10.2004 року за реєстровим №4301, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 21.04.2006 року у реєстрову книгу №4110/16, реєстровий номер 6272657.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з наведених у позові підстав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ,в судовомузасіданні позовнівимоги невизнала тапросила судв задоволенніпозовних вимогвідмовити. Просиласуд застосуватистроки позовноїдавності,що єпідставою длявідмови впозові. Вказала,щовідповідачкане заперечуєщодо проживаннята реєстраціїпозивача вналежній їйквартирі,однак вквартирі немає води,газу,світла,а Лиманськаміська територіальнагромада належитьдо територіїактивних бойовихдій.

Відповідач приватний нотаріус Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуна В.В. в судове засідання не з`явився. Про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ в судове засідання не з`явився. Відповідно до заяв просили суд розглядати справу без участі представника КП «БТІ» за наявними матеріалами справи.

Відповідач державний нотаріус Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семенова І.М. в судове засідання не з`явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином. Про причини неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області в судове засідання не з`явився. Про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином. Відповідно до заяви, документ сформований в системі «Електронний суд» 05.12.2023 року, просили суд розглядати справу без їх участі та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, Лиманська міська територіальна громада належить до території, на якій велись активні бойові дії з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року, а з 01.01.2023 до території активних бойових дій. КМУ прийняв Розпорядження від 02 серпня 2022 року №679-р «Про проведення обов`язкової евакуації населення Донецької області».

ОСОБА_1 в травні 2022 року був евакуйований з м. Лиман у зв`язку з вогнепальним пораненням.

Згідно з Довідкою від 21.03.2023 року №1243-5002659292 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

Згідно повторного Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 , виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 04 жовтня 1994 року, актовий запис №1850.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Семеновою І.М., зареєстрованого в реєстрі за №2568, ОСОБА_4 купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

14.10.2004 року між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_5 (набувач) укладено Договір довічного утримання (догляду), який був посвідчений державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Семеновою І.М. за реєстром №4301, за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність, а ОСОБА_5 отримала у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Права власності ОСОБА_5 зареєстровано у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 21.04.2006 року у реєстрову книгу №4110/16, реєстровий номер 6272657, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності №10466349 від 21.04.2006 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією повторного Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 .

Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 квітня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Бігун В.В., зареєстрованого в реєстрі за №1548, спадкоємцем майна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: квартири АДРЕСА_2 , належної спадкодавцю на підставі договору довічного утримання, посвідченого Краснолиманською державною нотаріальною конторою 14.10.2004 року за реєстром №4301, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 21.04.2006 року у реєстрову книгу №4110/16, реєстровий номер 6272657. Квартира, щодо якої видане свідоцтво складається з 2 кімнат, житловою площею 31,1 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав №329545569 від 19.04.2023 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 11316/10882-10-24/15.1 від 23.02.2024 року на виконання ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2024 року про надання копій документів щодо посвідченого Краснолиманською державною нотаріальною конторою 14.10.2004 року за р. №4301 договору довічного утримання, документи нотаріального діловодства та архіву Краснолиманської державної нотаріальної контори, а нині Лиманської державної нотаріальної контори, за 2004 рік до Донецького обласного державного нотаріального архіву не передавались та не були вивезені з адреси розташування контори у зв`язку з введенням активних бойових дій на території Донецької області, відомості про стан збереження архіву відсутні.

Згідно з інформацією Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» (м.Слов`янськ) від 29.02.2024 року на виконання ухвали суду, згідно з розпорядження начальника Слов`янської міської військової адміністрації №1489 від 20.09.2023 «Про передачу інвентаризаційних справ, реєстрових книг на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на території Лиманської міської територіальної громади», інвентаризаційні справи, реєстраційні книги, що зберігалися в архівосховищі КП «БТІ» (м. Слов`янськ) на теперішній час передані до виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області. Надати інформацію щодо зареєстрованих прав, технічної характеристики об`єкту за нерухомим майном, що розташоване на території Лиманської територіальної громади, на теперішній час технічно не можливо.

Відповідно до інформації Лиманської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 53/02-14 від 27 листопада 2024 року, на виконання ухвали суду від 20.11.2024 року, в переданих документах Лиманської державної нотаріальної контори договір довічного утримання, посвідчений Краснолиманською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 2004 року за реєстровим номером 4301 відсутній.

Згідно зі статті 12 ЦК передбачено, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Згідно з ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, (провадження № 14-651цс18).

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації У випадку недодержання встановленої форми укладення договору довічного утримання (догляду) він вважається недійсним (стаття 745 ЦК України).

Згідно ст.747ЦК України майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Договір довічного утримання є правочином, тому його чинність пов`язується з вимогами, встановленими для чинності будь-якого правочину (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання вказаних вимог є підставою для визнання правочину недійсним(ч.1 ст. 215 ЦК України).

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Так, за змістом ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Такі висновки були викладені в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

За приписами частин першої-третьої статті 65СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути складений письмово, а у визначених законом випадках - нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини першої, другої статті 369ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За змістом частини четвертої статті 369ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Обґрунтовуючи своє право та підстави для визнання недійсним договору довічного утримання від 14 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семеновою І.М., позивач посилався на те, що він є чоловіком ОСОБА_4 , предметом договору була вся квартира, а не її частка, яка належала їй на праві спільної сумісної власності.

Позивач ОСОБА_1 є особою, яка не брала участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважає, що його права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією.

Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі.

Тобто вимога особи, яка вважає, що її права порушенні незаконною нотаріальною дією чи відмовою у вчиненні нотаріальної дії, має бути пред`явлена саме нотаріусу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26 вересня2018 року у справі № 367/2847/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 308/2282/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 473/3553/18.

В судовому засіданні встановлено, що підтверджується доказами та про що не заперечували сторони по справі, що договір довічного утримання був укладений між дружиною позивача - ОСОБА_4 та її донькою від першого шлюбу ОСОБА_5 , яка в 2006 році зареєструвала своє право власності, а відповідач ОСОБА_3 є її донькою.

Відповідно до отриманої судом відповіді, документи нотаріального діловодства та архіву Краснолиманської державної нотаріальної контори, а нині Лиманської державної нотаріальної контори за 2004 рік до Донецького обласного державного нотаріального архіву не передавались та не були вивезені з адреси розташування контори у зв`язку з веденням активних бойових дій на території Донецької області, відомості про стан збереження архіву відсутні. Отже підтвердити документально наявність даної згоди на разі не є можливим, з огляду на відповіді надані суду на виконання ухвал суду щодо витребування доказів.

Як вбачається із Договору довічного утримання (догляду) від 14.10.2004 року відчужувач - ОСОБА_4 стверджує, що треті особи не мають права на квартиру.

Однак, згідно діючого законодавства ОСОБА_4 мала право на укладення вищевказаного договору після визначення її частки у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Слід зазначити, що 21 квітня 2006 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 , на підставі договору довічного утримання від 14 жовтня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Краснолиманської нотаріальної контори Батовою Л.Г., зареєстрований в реєстрі за №4110/16.

За життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 не оскаржував у встановленому законом порядку договір довічного утримання, який був укладений між ними.

Разом із цим, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , договір довічного утримання припинився. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла і набувач ОСОБА_5 , спадщину після смерті якої прийняла відповідач ОСОБА_3 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру.

Суд вважає,що ключовимдля спірнихправовідносин є констатація факту щодо статусу спірного майна та належність такого колишньому подружжю, оскільки він є ключовим у питанні інших вимог позивача.

Однак позивачем вказуючи на час набуття права на квартиру, як нерухоме майно подружжя, не заявлено позовних вимог щодо визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, та визнання за ним права власності на 1/2 частину такої. Позовні ж вимоги заявлені позивачем в даному позові є похідними.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Та оскільки визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову обов`язком суду, то виходячи із вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, оскільки вони є передчасними та є похідними від позовних вимог щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину.

Також суд звертає увагу позивача, що згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Обов`язок та право визначати відповідачів, до яких пред`являється позов, покладається на позивача.

Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

Суд зазначає про те, що Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ та державний нотаріус Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семенової Ірини Миколаївни не є належними відповідачами по справі.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно дост.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами ст.267ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, наслідки спливу позовної давності застосовується до обґрунтованого позову за наявності заяви відповідача.

За частиною п`ятою статті 267Цивільного кодексуУкраїни якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19: позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). (п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19)

В свою чергу, відповідно до ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності

За таких обставин, суд не вбачає законних підстав для застосування строку позовної давності.

За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 78ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов`язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Виходячи із вищевикладеного, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом наведені вище обставини, підтверджені доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, та враховуючи надані докази по справі, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги є передчасними, а тому в їх задоволенні належить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом 2 групи, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, то судові витрати відносяться за рахунок держави.

Керуючись: ст. ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), приватного нотаріуса Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігуна Віталія Валерійовича ( АДРЕСА_8 ), Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Банківська, буд.60, ЄДРПОУ:03336634), державного нотаріуса Краснолиманської державної нотаріальної контори Донецької області Семенової Ірини Миколаївни (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Комунальна, буд.5), третя особа Лиманська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області (84413, Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 37, ЄДРПОУ:44739726), про визнання нотаріальних дій незаконними відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 21.02.2025 року.

Суддя Л.П. Слюсар