Рішення

від 24.02.2025 по справі 355/927/24

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/927/24

Провадження № 2/355/51/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року Баришівський районний суд Київської області

у складі: головуючого-судді Чехова С.І.

за участю секретаря Котенко Л.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Малойвана Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Баришівка цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Малойвана Євгена Ігоровича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Маховка Юлія Іванівна, Баришівський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) провизнання недійсним договору дарування.

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовною заявою звернувся представник позивача ОСОБА_1 адвоката Малойван Є.І. у якій просить договір дарування укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Позднякової Н.М., 16 вересня 2022 року зареєстрований за №601, визнати недійсним, а також стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що у червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнати право власності на майно в якому вона просила суд встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за період з 2001 року по листопад 2018 року, та визнати право власності на 1/2 частину спільного майна: квартири АДРЕСА_1 ; автомобілю «Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобілю «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

11 березня 2021 року Баришівським районним судом Київської області було ухвалено рішення по цій справі яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

05 серпня 2021 року Київським апеляційним судом апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Малойвана Є.І. було частково задоволено. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року скасовано, а позов задоволено частково.

Було встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з жовтня 2005 року по листопад 2018 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . В інших частині позовних вимог було відмовлено.

08 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на 1/2 частину квартири. ОСОБА_2 також зареєстрував своє право власності .

Після цього, ОСОБА_1 було подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на рухоме майно, а саме автомобілі, що були придбані за спільні з ОСОБА_1 кошти.

Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину легкових автомобілів марки «Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску» «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску було скасовано рішення у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

04 серпня 2022 року Київським апеляційним судом апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малойван Є.І. було задоволено, рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину легкових автомобілів «Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску було скасовано.

За позивачем ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки«Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску» та «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску.

Однак в подальшому було з`ясовано, що в лютому 2022 року ОСОБА_2 на якого оформлена право власності на автомобілі здійснив їх відчуження без отримання відповідного дозволу позивача. З метою одержання компенсації частинки у праві власності у зв`язку з відчуженням вказаних автомобілів позивач ОСОБА_1 14 лютого 2023 року була змушена звернутися до суду з позовом. 29 січня 2024 року рішенням Баришівського районного суду київської області позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 288600,00 гривень, якості відшкодування 1/2 частини спільного майна, відчуженого без її згоди. 18 березня 2024 року Баришівським ВДВС у Броварському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №74473217 з примусового виконання виконавчого листа Баришівського районного суду Київської області від 29 січня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 288600,00 гривень. В ході виконавчого провадження було з`ясовано, що 16 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому нерухомого майна, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , шляхом її дарування своєму сину ОСОБА_3 .. Позивач вважає, що договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Поздняковою Н.М. 16 вересня 2022 року є фіктивним та таким, що порушує майнові інтереси позивача і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а тому має бути визнаний судом недійсним.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Малойван Є.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали послались на вище означені обставини не заперечували про розгляд справи заочно.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до судового засідання не з`явились були належно повідомлені про час, місце розгляду справи на 07 серпня 2024 року, на 15 жовтня 2024 року о 14 годин 30 хвилин, на 12 листопада 2024 року о 11 годин 30 хвилин, на 02 грудня 2024 року о 09 годин 30 хвилин, на 06 січня 2025 року о 11 годин, 12 лютого 2025 року о 13 годині причини неявки не повідомили, яку слід вважати неповажними. Відзиву з запереченнями надано не було.

Представники третьої особи приватний нотаріус Маховка Ю.І. до судового засідання не з`явилась причину неявки суду не повідомила, яку слід вважати не поважною. Відзиву надано не було.

Представник третьої особи від Баришівського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до судового засідання не з`явився, однак повідомив про можливість розгляду справи за його відсутністю. При прийнятті рішення поклався на думку суду. Відзиву надано не було.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Вислухав пояснення позивача, представника позивача дослідив матеріали справи а сам:

Копію паспорта позивача ОСОБА_1 з якого слід, що вона є громадянином України.(а.с.4-17)

Копію паспорта відповідача ОСОБА_2 з якого слід, що він є громадянином України.(а.с.50-51, 114)

Копію паспорта відповідача ОСОБА_3 з якого слід, що він є громадянином України.(а.с.115)

Копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 з якого слід, що його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .(а.с.116)

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження та копії запису акта про народження №90 від 15 липня 1978 року слід, що батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .(а.с.132-133)

Копію постанови Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року стосовно якого було встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з жовтня 2005 року по листопад 2018 року та визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .(а.с. 39-44)

Копію постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року відповідно до якої касаційну скаргу ОСОБА_1 подану представником Малойван Є.І. було задоволено. По станову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину легкових автомобілів «Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску, «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску було скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.(а.с.27-30)

Копію постанови Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року про скасування рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину легкових автомобілів «Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску, «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску було скасовано. Ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину легкових автомобілів марки «Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску.(а.с.21-26)

Копію рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 січня 2024 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у стягненні частки вартості майна подружжя частково та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 288600,00 гривень за продані автомобілі Mercedes-Benz E-240» 2002 року випуску, «Mercedes-Benz Spinter 313 CDI» 2001 року випуску.(а.с.33-38)

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 березня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 288600,00 гривень.(а.с.19-20)

Копію постанови про арешт майно боржника від 19 листопада 2024 року яким накладено арешт на все рухоме та не рухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 (а.с.120-121)

Копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слід, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 1/2 частину квартири за рішенням суду №355/909/19-ц виданий 05 серпня 2021 року Київським апеляційним судом, номер апеляційного провадження 22-ц/824/7986/2021 10 вересня 2021 року вид власності спільна часткова.(а.с.46-47)

Копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слід, що ОСОБА_3 зареєстроване право власності на частину квартири за рішенням суду №355/909/19-ц виданий 05 серпня 2021 року Київським апеляційним судом, номер апеляційного провадження 22-ц/824/7986/2021, 16 вересня 2022 року вид власності, спільна часткова документ поданий для державної реєстрації договір дарування. (а.с.48-49)

Копію заяви про забезпечення позову від 27 травня 2024 року представника позивача ОСОБА_6 про заборону відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 (а.с.56-60)

Копію ухвали Баришівського районного суду Київської області від 01 липня 2024 року про задоволення клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малойвана Є.І. заборону відчуження частини квартири АДРЕСА_1 .(а.с.72-73)

Письмове повідомлення начальника Баришівського ВДВС у Броварському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Миколи Старенького слід, що в рамках виконання ВП №74473217 накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_2 .. Періодично державний виконавець здійснює запит до Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів боржника. За результатами обробки запитів до Державної фіскальної служби України боржник на обліку в органах ДФС не перебуває. Згідно відповіді на запит до Пенсійного фонду України боржник отримує пенсію. Станом на 11 листопада 2024 року по ВП №74473217 борг не сплачений.(а.с.99-100)

Копію договору дарування частки квартири від 16 вересня 2022 року згідно якого ОСОБА_2 добровільно, безоплатно подарував та передав у власність належно йому 1/2 частку квартири ОСОБА_3 , яка знаходиться у АДРЕСА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Маховкою Ю.І..(а.с.102)

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України слід, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України слід, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно доч.1,ч.3,ч.5ст.203ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України слід, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

За ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За ч 3 ст. 215 ЦК України слід, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.234 ЦК України слід, що фіктивним єправочин,який вчиненобез намірустворення правовихнаслідків,які обумовлювалисяцим правочином. Фіктивнийправочин визнаєтьсясудом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Під час розгляду справи слід враховувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі N369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Згідно постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновки, що, відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.1 ст.718 ЦК України слід, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.722 ЦК України слід, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч.1 п.6 ст.3 ЦК України слід, що загальними засадамицивільного законодавстває: справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч.2, ч.3 ст. 13 ЦК України слід, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК) є недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі №489/5148/18суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі №910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі №904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі №922/3796/16від 17 вересня 2020 року у справі №904/4262/17зроблений висновок, що з конструкції ч.3 ст.13ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Аналізуючи матеріали справи, доводи сторони суд критично відноситься до доводів сторони позивача, що будь-який договір укладений в період наявності у відповідача зобов`язань перед позивачем, автоматично є фраудаторним.

Суд уважає, що підтримання судом такої правової позиції автоматичності фраудаторності, фактично може призвести до нівелювання, обмеження правомочності власника майна, непропорційного втручання позивача в права відповідача.

Суд зобов`язаний надавати правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, у кожному випадку окремо, у тому числі досліджувати зміст оспорюваного правочину на предмет наявності ознак фраудаторності, наявності умислу у сторін.

Верховний Суд у своїй постанові від 08.03.2023 №127/13995/21, при встановленні наявності підстав для визнання недійсним правочину, слід ураховувати: 1) час коли відбулось відповідне відчуження; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Отже, слід зазначити, що матеріалами справи не підтверджено, що на час укладення договорів дарування відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про виникнення у подальшому наявності зобов`язань перед позивачем ОСОБА_1 , зокрема, розгляду справ за позовними вимогами позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про розподіл квартири, де кожному було визначено по 1/2 її частки. Свою частку позивач ОСОБА_1 зареєструвала 08 вересня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 маючи у власності квартиру, яка ним була куплена ще 27 березня 2007 року, а потім за постановою Київського апеляційного суду 05серпня 2021року поділенаміж нимта позивачкоюрозпорядився своєючастину,подарував 16 вересня 2022 року своєму сину ОСОБА_3 не передбачаючи, що в подальшому майже через 2 роки нового позову до нього про розірвання договору дарування, мотивом якого начебто є стягнення з нього коштів за продані автомобілі які також поділені між сторонами по частини кожному. З дослідженого рішення Баришівського районного суду від 24 січня 2024 року судом було встановлено, що автомобілі були продані один 21 січня 2022 року, другий 24 квітня 2022 року.

На момент вчинення спірних правочинів не було накладено обтяжень на належне майно відповідача ОСОБА_2 і він не був включений до Єдиного реєстру боржників. Виконавче провадження було відкрито лише 18 березня 2024 року, яке стосувалося виконання рішення суду від 29 січня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 коштів за продані автомобілі.

01 липня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малойван Є.І. було задоволено накладена заборона на відчуження 1/2 частини спірної квартири власником якого на цей момент є відповідач ОСОБА_3 ..

Твердження сторони позивача про те , що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний на перед про наявність заборгованості та її повернення стороні позивача не підтверджене належними, допустимими та достатніми доказами.

Позивачем не надано доказів, які б вказували на наявність очевидної недобросовісності та зловживання правами стосовно нього під час укладення договорів дарування, тож посилання на ці обставини є непідтвердженими. Посилання на те, що відповідачем відчужено належне йому майно на користь свого сина не є підставою для визнання договорів дарування недійсним.

Водночас,як встановленосудом,оспорювані договоридарування укладеноу письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний обома сторонами, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них.

Отже, позивачем не підтверджено порушення відповідачами основних принципів цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, а також перевищення ними своїх цивільних прав.

Оскільки, позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів укладенням спірного договору, а саме того, що ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому майна, знаючи про наявність зобов`язання перед позивачем, розуміючи, що на належне йому нерухоме майно може бути звернуто стягнення шляхом реалізації цього майна, та передбачив негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення від 24 січня 2024, а також того, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) не додержано встановлених статтею 203 ЦК України вимог, враховуючи положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, а тому суд дійшов переконання про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсними.

Підстав стверджувати, що дії відповідачів під час укладання спірного договору були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування, а на приховання майна від виконання у майбутньому за рахунок грошового зобов`язання перед позивачем шляхом його реалізації, немає.

Стороною позивача не надано будь яких доказів відсутність у відповідача ОСОБА_2 іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.

З урахуванням наведених норм та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, а відтак задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що застосовані заходи забезпечення позову за ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01 липня 2024 про забезпечення позову шляхом заборони відчуження частини квартири АДРЕСА_1 власником якої є ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

Аналізуючи текст позовної заяви та визначення сторін по справі суд приходить до висновку, що стороною позивача була допущена описка де було вказав стороною позивача третьою особою приватного нотаріуса Маховку Ю.І. а в резолютивній частині позовної заяви пов`язує засвідчення договору дарування як приватного нотаріуса Позднякову Н.М. яка ніяким чином не має причетності до договору дарування. Всі дії сторони позивача були направлені на витребування договору дарування у приватного нотаріуса Маховка Ю.І., відомості з реєстру речових прав маються відомості що договір дарування засвідчувався саме приватним нотаріусом Маховка Ю.І.

Відповідно доч.1,п.2ч.2ст.141ЦПК України слід,що судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючисьст.ст.3,15,16,202,203,215,234,717,718,719,722 ЦК України, ст.ст. 4,13,81,89,141, 158, 247, 258,259,263-265,268, 352,354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви представника позивача ОСОБА_1 ,адвоката МалойванаЄвгена Ігоровичадо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа,що незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору:приватний нотаріусМаховка ЮліяІванівна,Баришівський відділдержавної виконавчоїслужби уБроварському районіКиївської областіЦентрального міжрегіональногоуправління юстиції(м.Київ)провизнання недійснимдоговору дарування, відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладеного ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01 липня 2024 року про заборону відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2452910532060 власником якого є ОСОБА_3 .

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили цим рішенням суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом який його ухвалив за письмовою заявою відповідача , поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити рішення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів, з дня його проголошення, шляхом направлення скарги через Баришівський районний суд.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Баришівського

районного суду С. І. Чехов