Постанова

від 12.02.2025 по справі 322/2028/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.02.2025 Справа № 322/2028/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№322/2028/23 Головуючий у1інстанції Губанов Р.О.

Провадження № 22-ц/807/262/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання дій протиправними, частково недійсним наказу та визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання дій протиправними, частково недійсним наказу та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позову зазначено таке.

Позивач, як учасник антитерористичної операції і учасник бойових дій 11.03.2015 звернувся Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населених пунктів.

16.04.2015 Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області видано наказ №8-800/15-15-СГ про надання Позивачу дозволу на розроблення проекту документації із землеустрою.

14.07.2017 за зайвою Позивача земельна ділянка зареєстрована в державному реєстрі, і їй та присвоєно кадастровий номер 2323686200:05:005:0014.

13.11.2018 Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Втім листом №4681-3482/0/18-18 від 29.11.2018 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило Позивача, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

10.11.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області видано наказ 8-8883/15-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою", щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 2323686200:05:005:0014.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №8-9508/15-20-СГ від 07.12.2020 земельна ділянка площею кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 передана у власність Відповідача 2.

Про згадані два накази Позивач дізнався 19.01.2022 отримавши відповідь на адвокатський запит.

В подальшому право власності на згадану земельну ділянку перейшло до Відповідача 1 на підставі договору купівлі-продажу №1 від 05.01.2021.

Узагальненими доводами позову є те, що Відповідач 3 протиправно відмовив Позивачу у затвердженні документації із землеустрою і в подальшому незаконно затвердив відповідний наказ в інтересах ОСОБА_4 .

Просив суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області листом №4681-3482/0/18-18 від 29.11.2018 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 у власність площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути заяву Позивача щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 у власність площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області;

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління від 07.12.2020 №8-9508/15-20-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність", в частині затвердження документації землеустрою та надання у власність земельні ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 передана у власність ОСОБА_4 ;

- провести припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2323686200:05:005:0014, площею 1,0000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомою майна: 2245875223236 за ОСОБА_3 ;

- витребувати земельну ділянку площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 у ОСОБА_3 : на користь Держави в особі Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2024 року відмовлено взадоволенні позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у сумі 16107,40 грн (шістнадцять тисяч сто сім гривень 40 копійок).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не обґрунтовано відмову в задоволенні позовних вимог, та безпідставно стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.

27 грудня 2024 року від представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Окрім цього, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати понесені ним в суді апеляційної інстанції.

17 січня 2025 року від представника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Мірошник О.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 11 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі ГУ ДЗК) із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0000 га, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради (т.1 а.с.15).

ГУ ДЗК видано наказ №8- 800/15-15-СГ від 16.04.2015 (т.1 а.с.14). Цим наказом зокрема, надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь рілля). Орієнтовна площею 1,0000 га.

Цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (01.03).

Наказано ОСОБА_1 подати розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на затвердження до ГУ ДЗК не пізніше ніж у шестимісячний термін з дня прийняття даного наказу.

Наказано начальнику управління Держземагенства у Вільнянському районі при наданні розробником проекту землеустрою, забезпечити в установленому порядку:

розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на предмет погодження;

реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

На замовлення ОСОБА_1 ТОВ "Інвара" виконало проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який було розглянуто і погоджено начальником управління Держземагенства у Вільнянському районі про що складено відповідний висновок №330/41-16 від 27.09.2016 (т.1 а.с.48).

14.09.2017 відділом у Новомиколаївському районі ГУ ДЗК зареєстровано земельну ділянку, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 (т.1 а.с.50).

13.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДЗКіз клопотанням (вх. №П-4681/0/17/18) про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області (що не заперечувалось сторонами і випливало з матеріалів цивільної справи).

Листом ГУ ДЗК№4681-3482/0/18-18 від 29.11.2018 ОСОБА_1 повідомлено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а саме:

- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не повній мірі відповідає Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376, що зареєстровано в Мінюсті 16.06.2010 за №391/17686;

- номер наказу "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" в завданні на розроблення проекту землеустрою вказаний невірно;

- оновити термін дії довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та-розподіл їх за Власниками земель, землекористувачами угіддями;

- прописати кадастровий номер земельної ділянки в матеріалах проекту.

Запропоновано звернутися до розробника документації для усунення зауважень.

Повідомлено ОСОБА_1 про механізм отримання додатків до заяви (т.1 а.с.57).

27.03.2021 ОСОБА_1 отримав в ГУ ДЗК повний пакет документів до заяви (клопотання) про затвердження документації із землеустрою йому необхідно було звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (т.1 а.с.121).

10.11.2020 ГУ ДЗК видано наказ №8-8883/15-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою", щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 2323686200:05:005:0014.

07.12.2020 ГУ ДЗК видано наказ №8-9508/15-20-СГ, яким затверджено розроблений ФОП ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту; передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту зокрема ОСОБА_4 площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 (т.1 а.с.56).

05.01.2021 право власності на земельну ділянку розташованої на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано за ОСОБА_3 (т.1 а.с.55, 178-211).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдиниі основоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми ЦК України, Земельного Кодексу, ЗУ "Про землеустрій", ЗУ "Про державний земельний кадастр".

Відповідно до статті 14Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.50 ЗУ "Про землеустрій" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовляється у разі формування земельної ділянки.

Відповідно до статті 79-1Земельного кодексуУкраїни формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, внесення відомостей про ділянку до Державного земельного кадастру.

Порядок безоплатної приватизації (набуття права власності на землю) врегульовано ст.ст.116, 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 118Земельного кодексуУкраїни порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118Земельного кодексуУкраїни є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Як зазначив суд першої інстанції, позивачем для реалізації свого права фактично було пройдено усі згадані етапи крім завершального, оскільки поданий ним проект землеустрою не був затверджений (формально Позивачу запропоновано звернутися до розробника документації для усунення зауважень, а фактично відмовлено у затвердженні).

Зі змісту положень ст.186-1ЗК України випливає, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи сторони Позивача про неправомірну відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо затвердження поданого ним проекту є слушними, оскільки зауваження, які наведені у листі ГУ ДЗК№4681-3482/0/18-18 від 29.11.2018 мали бути зроблені не на завершальному етапі оформлення права власності на земельну ділянку, а на попередньому - на стадії погодження проекту землеустрою.

Водночас положеннями ч.ч.9, 10 ст.118ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Втім рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо не затвердження поданого Позивачем проекту останнім в порядку адміністративного судочинства не оскаржувалось. Ба більше, фактично Позивач частково погодився з цим рішенням, оскільки зі змісту його заяв по суті випливало, що він звертався до Землевпорядної організації, яка здійснювала розробку документації щодо зауважень, а та в свою чергу повідомила йому, що документація виготовлена відповідно до законодавства, і про доцільність звернення до суду.

Окрім цього, варто звернути увагу, що після 27.05.2021 року набрав законної сили Закон Українивід 28.04.2021 №423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", відповідно, розпорядником спірної земельної ділянки є орган місцевого самоврядування на території якого розташована земельна ділянка, а Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області на теперішній час не має повноважень розглядати заяву Позивача.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18) вказано, що "захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права".

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17).

Таким чином, вимога Позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянутийого заяву щодо відведення земельної ділянки і передачу її у власність є беззмістовною, оскільки є неналежним способом захисту.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до органів місцевого самоврядування з заявою щодо відведення йому земельної ділянки.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління від 07.12.2020 №8-9508/15-20-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність", в частині затвердження документації землеустрою та надання у власність земельні ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 передана у власність ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що "у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста".

Як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття оскаржуваного наказу Головного управління від 07.12.2020 №8-9508/15-20-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" спірна земельна ділянка все ще перебувала в державній власності.

Позивач право власності на вказану земельну ділянку не набув.

Матеріали справи не містять доказів, що розроблений ФОП ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту (зокрема і спірної земельної ділянки) не відповідав вимогам законодавства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави визнавати незаконним і скасовувати відповідний наказ в частині затвердження документації землеустрою та надання у власність земельні ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 ОСОБА_4 , відсутні.

Таким чином, ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 з дотриманням вимог чинного законодавства.

05.01.2021 року право власності на земельну ділянку розташовану на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, площею 1,0000 га, кадастровий номер: 2323686200:05:005:0014 на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано за ОСОБА_3 .

У зв`язку з отриманням ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, а в подальшому переходу права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_3 , спір, з публічно правового характеру, перетворився в приватноправовий.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За змістомстатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_3 набув права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу №1 від 05.01.2021 року.

Підстави припинення права власності особи на майно визначені ч.1 ст.346 ЦК України. Право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Відповідно до ч.2 цієї ж статті право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, підстав для припинення права власності ОСОБА_3 не вбачається. У зв`язку з чим позовна вимога про проведення припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку є необґрунтованою.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовували б вищевикладене.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно зазначено про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про не співмірність стягнутих судом першої інстанції з позивача на користь відповідача судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання

правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Шиш А.Б. подав копії наступних документів: копію договору від 28.12.2023 року №2/12 про надання правової (правничої) допомоги; копію акту виконаних робіт від 26.09.2024 року №28/12; опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Задовольняючи частково заяву представника відповідача про розподіл судових витрат, судом першої інстанції вірно враховано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, за якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на зазначене, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Судом першої інстанції вірно враховано, що позовні вимоги позивача визнано такими, що не підлягають задоволенню, а представником відповідача здійснюється представництво його інтересів протягом тривалого часу.

Проте, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 16107,40 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на належних доказах і висновки суду не спростовують.

З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 лютого 2025 року.

Головуючий

Судді: