Постанова

від 12.02.2025 по справі 2-3123/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2025 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/1451/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів - Болотова Є. В., Гаращенка Д. Р.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: представник заявника ОСОБА_1 - адвоката Кухаревської Н. О.

представник ТОВ «Вердикт Капітал» - адвоката Змієвської Т. П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кухаревської Надії Осипівни, в інтересах ОСОБА_2 ,

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Волошина В. О.

від 29 травня 2024 року

у цивільній справі № 2-3123/11 Шевченківського районного суду міста Києва

за скаргою ОСОБА_2

на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та Кредит»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження протиправної та її скасування,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2023 року ОСОБА_2 звернулась в суд з даною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011 р. стягнуто заборгованість з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». На виконання вказаного рішення, 18 серпня 2011 р. Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2-3123/11.

Постановою Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, з виконання виконавчого листа №2-3123/11, виданого Шевченківським районним судом м. Києва відносно боржника ОСОБА_2 та в подальшому 31 серпня 2021 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1) ч. 1 ст. 37 Закону України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2019 р. замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні (відносно боржника ОСОБА_3 ) з примусового виконання рішення суду від 18 лютого 2011 р. по цивільній справі № 2-3123/11 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «Вердикт Капітал».

21 грудня 2023 р. представником заявниці, у відповідь на адвокатський запит, було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 21 грудня 2022р., винесену приватним виконавцем на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2011р. та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2019р.

Вважала, що приватним виконавцем було неправомірно відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 за заявою ТОВ «Вердикт Капітал» про стягнення на користь останнього заборгованості з ОСОБА_2 , оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2019р. було замінено стягувача у виконавчому провадження лише відносно боржника ОСОБА_3 , відтак, ТОВ «Вердикт Капітал» не є стягувачем щодо боржника ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, просила задовольнити скаргу та визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 10.11.2022, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Кузьменком О. П.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року вказану скаргу залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі адвокат Кухаревська Н. О., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, постановити ухвалу, якою повернути скаргу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказувала, що суд не провів жодного судового засідання в режимі відеоконференції, не дивлячись на подані клопотання, натомість безпідставно залишив скаргу без розгляду чим порушив конституційне право особи на доступ до правосуддя та вимоги ст.450 ЦПК, за приписами якої скарги в порядку виконання судових рішень розглядаються незалежно від явки осіб в судове засідання і неявка сторін не перешкоджає розгляду скарги, та виніс незаконне судове рішення.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судовому засіданні адвокат Кухаревська Н. О., в інтересах заявника ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представник ТОВ «Вердикт Капітал» - адвокат Змієвська Т. П. проти апеляційної скарги заперечила, вважаючи ухвалу суду законною.

Інші учасники у судове засідання на виклик апеляційного суду не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення адвоката Кухаревської Н. О., в інтересах заявника ОСОБА_1 , представника ТОВ «Вердикт Капітал» - адвоката Змієвської Т. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною 1 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За правилом ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Встановлено, що 10 листопада 2022р. приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Кузьменком О.С., на підставі заяви стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» та ухвали суду від 29 березня 2019р. про заміну сторони виконавчого провадження, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, з примусового виконання виконавчого листа №2-3123/11, виданого 18 серпня 2011р. про стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості.

Засобами електронного суду представник ОСОБА_4 09.01.2023 подала до суду першої інстанції скаргу у якій просила вказану вище постанову від 10.11.2022 визнати незаконною і скасувати.

Після усунення скаржником на вимогу суду недоліків щодо змісту скарги (незрозумілість суду хронології подій та відсутність доказів на підтвердження дотримання строку подання скарги), 30 січня 2023 ухвалою суду першої інстанції справу за скаргою призначено до розгляду на 21.03.2023. У подальшому розгляд справи відкладався й на 05.04.2023, 18.05.2023, 28.09.2023 27.11.2023, 04.04.2024 та на 29.05.2024.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року скаргу залишено без розгляду

Залишаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, скарга підписана представником заявниці ОСОБА_2 - адвокатом Кухаревською Н. О., яка не мала повноважень на підписання скарги. При цьому суд виходив із того, що матеріали скарги містять копію ордеру на надання правничої допомоги адвокатом, у якому у рядку, що має містити назву судового органу, де адвокату надано право на здійснення інтересів заявниці, зазначено «у всіх судах», а не в конкретному суді, що за висновком суду є процесуально недопустимим .

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Стаття 59 Конституції України регламентує, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

У частині четвертій статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 якого під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності передбачені статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до частин першої-третьої якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (нова редакція), затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (зі мінами, внесеними, зокрема рішенням Ради адвокатів України від 19 травня 2023 року № 32) (далі - Положення), встановлено, що ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

У підпункті 12.4 пункту 12 Положення, у якому зазначено всі обов`язкові реквізити, що має містити ордер, визначено, що у ордері на надання правничої (правової) допомоги має бути вказано назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко вказав, які саме реквізити та відомості повинен містити ордер, зокрема, назву конкретного органу або групи органів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди України утворюють єдину систему, що складається із місцевих судів; апеляційних судів та Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду про залишення скарги без розгляду та зазначає, що вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» на те, що правова допомога надається у всіх судах, є достатнім і необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнтам та представляти їх інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Зважаючи на вищевикладене, ураховуючи, що провадження у справі в порядку судового контролю тривало більше року, колегія суддів вважає, що наявні підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги, адже помилкове залишення без розгляду скарги заявниці у наслідок неправильного застосування Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, із підстав відсутності повноважень представника, є порушенням права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З огляду на вищевикладене, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Кухаревської Надії Осипівни, в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 лютого 2025 року.

Судді: Є. П. Євграфова

Є. В. Болотов

Д. Р. Гаращенко