Постанова

від 25.02.2025 по справі 917/1198/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року м. Харків Справа № 917/1198/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Здоровко Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу (вх.№2902П/2) відповідача - фізичної особи-підприємця Білевцова Юрія Юрійовича на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.02.2024 у справі №917/1198/23 (повний текст рішення підписано суддею Солодюк О.В. у приміщенні Господарського суду Полтавської області)

за позовом Приватного підприємства "Томс", м.Кременчук, Полтавська область,

до фізичної особи - підприємця Білевцова Юрія Юрійовича, с.Мгар, Лубенський район, Полтавська область,

про стягнення 172331,54 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Томс" звернулось до фізичної особи-підприємця Білевцова Юрія Юрійовича про стягнення 172 331,54 грн, з яких: 126842,38 грн заборгованість за договором оренди від 31.08.2021 №3108-01/Л з орендної плати, оплати комунальних та експлуатаційних послуг щодо орендованого приміщення та нараховані на цю заборгованість 126,50 грн пені, 39701,66 грн інфляційних втрат та 5661 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано допущенням відповідачем порушення умов договору оренди від 31.08.2021 №3108-01/Л у вигляді сплати орендної плати з порушенням встановлених строків та не у повному обсязі за період з січня по лютий 2022 року та нездійснення у цей період оплати комунальних та експлуатаційних послуг щодо орендованого приміщення, внаслідок чого утворилась основна заборгованість у сумі 126842,38 грн, на яку відповідно до пункту 9.2. Договору нараховано 126,50 грн пені та у відповідності до ч. 2 ст 625 Цивільного кодексу України 39701,66 грн інфляційних втрат та 5661 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.02.2024 у справі №917/1198/23, позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Білевцова Юрія Юрійовича на користь Приватного підприємства "Томс" 157253, 65 грн, з яких: 126842,38 грн - сума основного боргу; 26299,29 грн - інфляційних; 4011,62 грн - 3% річних; 100,36 грн - пені, 2684,00 грн - витрати зі сплати судового збору та 23000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення обґрунтовано, зокрема, тим, що підписаним сторонами актом приймання-передачі підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань з передання у тимчасове платне користування об`єкта оренди, на виконання умов договору позивачем виставлено рахунки відповідачу на сплату орендної плати, компенсації комунальних та експлуатаційних витрат за січень та лютий 2022 року на суму 162 732, 38 грн, які згідно з відомостями виписки за рахунком та згідно з платіжним дорученням від 19.04.2022 № @2PI341623 оплачено відповідачем частково на загальну суму 35 890, 00 грн (а.с. 49-52), у зв`язку з чим сума боргу відповідача за цими платежами становить 126 842,38 грн, на яку позивачем правомірно на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу Украъни нараховано 39701,66 грн інфляційних втрат та 5661 грн 3% річних та відповідно до пункту 9.2. Договору нараховано 126,50 грн пені.

Фізична особа - підприємець Білевцов Юрій Юрійович із зазначеним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 16.02.2024 у справі №917/1198/23 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач стверджує, що на час підписання 22.02.2022 додаткової угоди № 1 від 22 лютого 2022, в якій сторони узгодили дату закінчення строку дії Договору - до 23.02.2022 та на час підписання акту від 23.02.2022 приймання-передачі приміщення з оренди будь-яких рахунків орендодавцем не виставлялось, існуюча заборгованість з орендної плати була погашена у звичайному порядку -оплатою готівковими коштами представникам орендодавця.

Також відповідач повідомив, що він заперечує дійсність окремих доказів, які подані разом з позовною заявою.

Зокрема, відповідач вказує на те, що додаток № 8 до позову-Акт звірки розрахунків станом на 31.03.2022 ніколи не пред`являвся відповідачу, не погоджувався та не підписувався ним, а наявний на ньому підпис від імені відповідача лише наслідує справжній підпис.

Також зазначає про сумнівність додатків 32-33 до позову -копій опису вкладення до цінного листа з повідомленням про вручення на підтвердження направлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості, внаслідок відсутності підпису отримувача в повідомленні про вручення, а також відсутності відтиску штампа поштової установи в описі вкладення відповідної форми, котра наклеюється на конверт з визначенням причин повернення.

Крім цього, скаржник зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції не взято до уваги того, що позовні вимоги обґрунтовані рахунками, котрі не були вручені та актами виконаних робіт, котрі не були підписані, в той час як пунктом 5.5. Договору початок перебігу строку оплати пов`язано з фактом виставлення рахунів.

При цьому скаржник стверджує, що позивачем заявлені ним суми компенсації витрат орендодавця на комунальні послуги не підтверджені будь-якими доказами, розрахунок яких відповідно до пункту 5.5. Договору має здійснюватись орендодавцем на підставі показників лічильників, у той час як орендодавцем не здійснювалось будь-яких розрахунків, обґрунтувань та узгоджень з іншою стороною розміру компенсації витрат на комунальні послуги не надавалось підтверджень суду чи відповідачу укладення та виконання договорів надання комунальних послуг з відповідними виконавцями, зняття показів лічильників, сплати відповідних платежів виконавцям послуг.

Крім цього, відповідач стверджує, що орендодавцеь ні до, ні після закінчення строку дії Договору не виставляв відповідних рахунків на відшкодування експлуатаційних платежів, а відтак строк виконання зобов`язання щодо таких платежів не настав.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Пуль О.А., суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Білевцова Юрія Юрійовича у порядку письмового провадження, про що повідомлено учасників справи шляхом надсилання копії цієї ухвали.

03.02.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1572), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Зокрема, позивач зазначає про невідповідність дійсності тверджень відповідача щодо здійсненням ним оплат орендної плати готівковими коштами, з огляду на те, що умовами договору передбачено, що всі передбачені Договором платежі здійснюються відповідачем на поточний банківський рахунок позивача в безготівковому порядку, а за даними виписок по рахунку, протягом дії Договору з 01.09.2021 по 23.0.2022 всі розрахунки між позивачем та відповідачем проводилися виключно в безготівковій формі, в той час як на підтвердження здійснення готівкових платежів відповідачем не надано прибуткового касового ордеру, яким відповідно до вимог п. 25 Положенння про проведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою НБУ від 29.12.2017и № 148, має оформлятись приймання готівки у касу.

Також позивач посилається на безпідставність доводів відповідача щодо необхідності обґрунтування орендодавцем зазначених у виставлених орендарю рахунках сум на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, з огляду на те, що такого обов`язку не покладено на орендодавця ні нормами чинного законодавства, ні умовами Договору.

Також позивач у відзиві на позов просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з апеляційним розглядом справи.

Відповідно до положень статей 269, 270 Господарського процесуального кодексу України здійснює перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, користуючись правами суду першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у главі 1 розділу IV цього Кодексу (Апеляційне провадження).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2021 р. між Приватним підприємством "Томс" (даті - ПП "Томс", Орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Білевцовим Юрієм Юрійовичем (далі - ФОП Білевцов Ю. Ю., Орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 3108-01/Л (далі - Договір).

01.09.2021 позивач, на виконання умов п.п. 1.1, 2.1. Договору за актом приймання-передачі передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 370,00 (триста сімдесят) кв. м. (надалі - об`єкт оренди), що розташований на 2-му поверсі будівлі, розташованої за адресою: м. Лубни, проспект Володимирський, б.98.

Підписанням акту приймання-передачі відповідач підтвердив, що стан об`єкта оренди повністю відповідає (задовольняє) його вимогам та умовам договору, він не має жодних претензій до позивача щодо стану об`єкта оренди.

Таким чином, позивач належним чином та у повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором оренди від 31.08.2021 № 3108-01 /Л.

Орендна плата за користування об`єктом оренди і земельною ділянкою за один місяць оренди розраховується виходячи з орендної ставки за 1 (один) кв.м об`єкта оренди (55,00 грн з ПДВ) та індексується за відповідною формулою (п. 5.2. договору).

Строк дії договору відповідно до Додаткової угоди № 1 від 22.02.2022 до договору оренди № 3108-01/Л від 31.08.2021 - до 23.02.2022 включно.

23.02.2022 -у день закінченя строку дії Договору відповідач повернув позивачу об`єкт оренди за актом приймання-передачі.

Відповідно до умов підпункту б) п. 3.3. Договору, орендар зобов`язаний вчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату шляхом 100 % попередньої оплати на поточний рахунок орендодавця до 05 (п`ятого) числа звітного місяця оренди, на підставі виставлених орендодавцем рахунків (п. 5.3.1. Договору)

Відповідно до пункту 5.5. Договору орендар окрім оплати орендної плати відшкодовує орендодавцю витрати на комунальні послуги, якими він користується (електропостачання з урахуванням системи кондиціювання та вентиляції, водопостачання та водовідведення, газопостачання-опалення, вивіз сміття), на підставі рахунків, виставлених орендодавцем протягом 5-ти календарних днів після одержання рахунку від комунальних підприємствю. Розрахунок сум відшкодування здійснюється орендодавцем на підставі показників лічильників, які встановлені в об`єкт оренди на підставі показників лічильників на загальних вузлах обліку, які встановлені в будівлі, без врахування лічильників орендаря, пропорційно площі від загальної орендної площі будівлі.Показники приладів обліку знімаються орендарем з 10 по 15 число кожного місяця у пристуності представників орендодавця.Показники внутрішніх вузлів обліку знімаються орендарем з 10 по 15 число кожного місяця у пристуності представників орендодавця.Відшкодуваня вартості спожитих комунальних послуг здійснюється орендарем до 20 числа місяця, наступного за місяцем , в якому фактично надавалися такі послуги.

Орендар відшкодовує щомісячно орендодавцю витарти, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням об`єкта оренди (витрати на прибирання будівлі та прилеглої території, витрати на охорону об`єкту, вирати на обслуговуваня систем пожежогасіння та сповіщення, витрати по обслуговуванню лифтового господарства, а також інші витрати, що можуть виникнути в процесі експлуатації об`єкту, якщо інше не буде встановлено додатковою угодою сторін, на підстав рахунків, виставлених орендодавцем протягом 5-ти робочих днів після оержання рахунку.Розрахунок кількості та сум відшкодування експлуатаційних платежів здійснюється орендодавцем та встановлюєься пропорційно займаній орендарем площі від загальної орендної площі будівлі.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексуУкраїни, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Спірний договір від 31.08.2021 №3108-01/Л, виходячи з його змісту, за своєї правовою природою є договором найму (оренди) майна.

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України,орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У частині 1 статті 627 Цивільного кодексуУкраїни визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з відомостями виписки за рахунком та згідно з платіжним дорученням від 19.04.2022 № @2PI341623 виставлені позивачем орендарю рахунки на сплату орендної плати, компенсації комунальних та експлуатаційних витрат за січень та лютий 2022 року на суму 162 732, 38 грн оплачено відповідачем частково на загальну суму 35 890, 00 грн (а.с. 49-52), у зв`язку з чим сума боргу відповідача за цими платежами становить 126 842,38 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами відзиву позивача на апеляційну скаргу щодо недоведеності тверджень відповідача щодо здійсненням ним оплат орендної плати готівковими коштами, з огляду на те, що умовами договору(п. 5.3) прямо передбачено, що всі передбачені Договором платежі здійснюються відповідачем на поточний банківськи рахунок позивача в безготівковому порядку, за даними виписок по рахунку протягом дії Договору з 01.09.2021 по 23.0.2022 всі розрахунки між позивачем та відповідачем проводилися виключно в безготівковій формі, на підтвердження здійснення готівкових платежів відповідачем не надано прибуткового касового ордеру, яким відповідно до вимог п. 25 Положенння про проведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою НБУ від 29.12.2017 № 148 має оформлюватися приймання грошових коштів в готівковій формі у касу.

Також безпідставними є доводи відповідача щодо необхідності обґрунтування орендодавцем зазначених у виставлених орендарю рахунках сум на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, з огляду на те, що такого обов`язку не покладено на орендодавця ні нормами чинного законодавства, ні умовами Договору, в той час як відповідач не надав доказів того, що зазначені у виставлених позивачем рахунках відомості щодо вартості комунальних послуг всупереч умов Договору визначені не на підставі даних показів обліку, враховуючи що за умовами п. 5.5. Договору саме на орендаря покладено обов`язок зі зняття показів вузлів обліку з 10 по 15 числа кожного місяця у присутності представників орендодавця.

Також такими, що не відповідають матеріалам справи, є посилання відповідача на не надсилання йому кореспонденції від позивача, включаючи рахунки на оплату, оскільки відповідні документи направлялись узгідно з умовами Договору (п. 12.9) листом з описом вкладення на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи описом вкладення і цінний лист(а.с. 55) та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с. 56),які містять печатку підприємства поштового зв`язку, а у вкладенні у цінний лист також вказаною печаткою скріплено підпис відповідальної посадової особи такого підприємства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як зазначено вище, відповідач не сплатив суму основного боргу після настання встановленого строку, він є таким, що прострочив виконання зазначеного грошового зобов`язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК ),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 9.2 Договору у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування орендної плати та/або відшкодування комунальних, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Позивачем правомірно з дотриманням наведених норм здійснено нарахування передбаченої пунктом 9.2. Договору пені на основну суму боргу.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем правомірно на підставі ч. 2 статті 625 Цивыльного кодексу Украъни на основну суму боргу нараховано 39701,66 грн інфляційних втрат та 5661 грн 3% річних та відповідно до пункту 9.2. Договору нараховано 126,50 грн пені.

Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області є законним, обґрунтованим, ухваленим при повному дослідженні обставин справи, наданню їм належної і об`єктивної оцінки, з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Щодо заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з апеляційним розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до абз «г» п. 4 ч. 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині постанови має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі статтею 123 Господарського процессуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3)у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення, яким позов задоволено залишено без змін, розмір обґрунтованих витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до наведених положень, покладаються на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частин 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У даному випадку відповідачем не подано клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що окрім вказаного критерію співмірності, суд має оцінити відповідні витрати на предмет їх реальності.

Так, згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

У цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" установлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, зокрема те, що вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/7540/19 наведено висновок, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

У постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2023 між Адвокатським об`єднанням «СОЛ» та Приватним підприємством «ТОМС»(Клієнт) укладено договір про надання правничої(правової) допомоги № Т-231/24-03/23, згідно з предметом якого Клієнт за власним вибором доручає, а Об`єднання зобов`язується надавати Клієнту правничу (правову) допомогу, визначену у Розділі І даного договору та Додаткових угод до нього. Клієнт зобов`язується в повному обсязі оплатити надану Об`єднанням правничу (правову) допомогу, в порядку на умовах, визначеним цим договором (п.1.1, п. 3.8 договору).

Розмір, обчислення та строки сплати винагороди (гонорару) визначається за взаємною згодою сторін та оформлюється окремими Додатковими угодами до цього договору (п. 4.3 договору).

У Додатковій угоді № 2 від 29.01.2025 до договору про надання правничої(правової) допомоги № Т-231/24-03/23 Адвокатське об`єднання «СОЛ» та Приватне підприємство «ТОМС» визначили, що Клієнт доручає, а Об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту правничу допомогу щодо представництва у Східному апеляційному господарському суді під час розгляду апеляційної скарги ФОП Білевцова Ю.Ю. на рішення Господарського суду Полтавської області и у справі № 917/1198/23 , визначивши розмір винагороди (гонорар) адвоката у фіксованму розмірі -20000 грн, із зобов`язанням його сплати протягом 5-ти банківських днів з дня підписання цієї Додаткової угоди.

Позивач сплатив вказану суму гонорару відповідно до платіжної інструкції від 31.01.2025 № 4818.

У рамках даного апеляційного перегляду адвокатом об`єднання «СОЛ» Ряполовою -Радченко Ганною Олегівною, яка діяла на підставі ордеру серії АІ від 23.01.2025 № 1800586 подано відзив на апеляційну скаргу із наведенням заперечень щодо кожного доводу апеляційної скарги.

Отже, заявлені позивачем до розподілу витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з даним апеляційним переглядом підтверджені у відповідності до вимог статті 126 господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витраті зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись ст.129, ст.43, пунктом 4 частини 1 ст.275, ст.282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Білевцова Юрія Юрійовича на рішення залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 16.02.2024 у справі №917/1198/23 залишити без змін.

Стягунти з фізичної особи - підприємця Білевцова Юрія Юрійовича ( АДРЕСА_1 ) на користь Приватного підприємства "Томс" (вул. Переяславська,55-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39601) витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з апеляційним розглядом справи в сумі 20 000 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко