Постанова

від 22.01.2025 по справі 912/2449/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 року м.Дніпро Справа № 912/2449/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Мороза В.Ф.,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Бобринецької міської ради на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 (суддя Коваленко Н.М.)

у справі № 912/2449/23

за позовом: Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (далі - Кетрисанівська сільська рада)

до відповідачів:

1: Бобринецької міської ради, м. Бобринець, Кропивницький р-н, Кіровоградська обл.

2.: Кропивницької районної ради, м. Кропивницький, 25014

3.: Бобринецької районної ради, м. Бобринець, Кіровоградська обл.

про визнання протиправним та скасування рішення, припинення речового права

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Кетрисанівської сільської ради до Бобринецької міської ради, Кропивницької районної ради, Бобринецької районної ради з вимогами:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Бобринецької районної ради від 21.10.2020 року № 494 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району), та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Бобринецької міської ради" в частині безоплатної передачі у комунальну власність Бобринецької міської ради нежитлове приміщення (спортзал) що знаходиться за адресою: 27200, Кіровоградська область, Бобринецький район, місто Бобринець, вул. Миколаївська, 62;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Бобринецької міської ради від 08.12.2020 року № 145 "Про надання згоди на безоплатну передачу та прийняття у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади приміщень та майна (м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62) із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району";

3. Припинити речове право Бобринецької міської ради на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Бобринець, вул. Миколаївська 62, номер відомостей про речове право: 45908515, зареєстроване 01.12.2021 року.

4. Стягнути з Відповідача 1 та Відповідача 2 судові витрати понесені Позивачем в зв`язку з розглядом даної справи, які складаються з судового збору та витрат на надання правничої допомоги.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 у справі № 912/2449/23 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Бобринецької районної ради від 21.10.2020 року №494 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району) та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Бобринецької міської ради" в частині безоплатної передачі у комунальну власність Бобринецької міської ради нежитлове приміщення (спортзал) що знаходиться за адресою: 27200, Кіровоградська область, Бобринецький район, місто Бобринець, вул. Миколаївська, 62.

Визнано протиправним та скасовано рішення Бобринецької міської ради від 08.12.2020 року №145 "Про надання згоди на безоплатну передачу та прийняття у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади приміщень та майна (м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62) із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району".

Припинено речове право Бобринецької міської ради на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Бобринець, вул. Миколаївська 62, номер відомостей про речове право: 45908515, зареєстроване 01.12.2021 року.

Стягнуто з Бобринецької районної ради на користь Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області судовий збір у розмірі 4 026, 00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн. Стягнуто з Бобринецької міської ради на користь Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДР 04365508, вул. Шкільна, 47, с. Кетрисанівка, Кропивницький р-н, Кіровоградська область, 27247) судовий збір у розмірі 4 026, 00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Бобринецькою міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 у справі № 912/2449/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що у позивача відсутнє як право власності, так і майнове право на спірне нежитлове приміщення, за захистом яких він звернувся до господарського суду. При дослідженні судом обставин існування у позивача стверджуваного права власності на спірне нежитлове приміщення необхідно було встановити підстави, на яких Позивач набув таке право. Обґрунтовуючи свої вимоги, останній посилається не на ті норми закону (статті 358/359 ЦК України), що фактично регулюють спірні правовідносини. Господарський суд не здійснив належну кваліфікацію спірних правовідносин та не застосував при ухваленні оскаржуваного рішення норми матеріального права, предметом регулювання яких є такі правовідносини. На відміну від Глави 26 «Право спільної власності» ЦК України, Закон №280, який регулює режим права спільної власності територіальних громад, не оперує поняттям співвласник майна спільної власності. Отже, посилання господарського суду на порушення права Кетрисанівської сільської ради, як співвласника майна спільної власності територіальних громад сіл та міста колишнього Бобринецького району, у зв`язку з неотриманням її згоди на відчуження спільного майна в порушення вимог статей 358/369 Цивільного кодексу України є безпідставним. При цьому законом передбачені випадки, коли вилучення об`єктів права спільної власності територіальних громад здійснюється незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області, а саме: абзацами другим-третім пункту 10 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; пунктом 39 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України; абзаце м четвертим пункту 10 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не могли бути підставами виникнення у Кетрисанівської сільської ради речових/майнових прав на майно спільної власності територіальних громад сіл та міста колишнього Бобринецького району, розташоване у м.Бобринець, з урахуванням місцезнаходження, потреб, що задовольняються, розмежування видатків між бюджетами, наявності пропозицій та переважного права. Посилаючись у оскаржуваному рішенні на недоведення Відповідачем-1 задоволення спірним нежитловим приміщенням колективних потреб виключно міської територіальної громади, господарський суд залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів задоволення спірним нежитловим приміщенням комунальних потреб виключно Позивача. При цьому, всі видатки на фінансування/утримання майна спільної власності територіальних громад колишнього Бобринецького району, в тому числі і спірного комплексу будівель, плануються та здійснюються з бюджету міської територіальної громади. Рішення районної ради №494 є рішенням власника, уповноваженого ним органу у розумінні пункту 13) частини першої статті 27 Закону №1952. При цьому у такому рішенні йде мова про передачу об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, а не об`єктів права комунальної власності Бобринецької районної ради. Рішення міської ради №145 є рішенням правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу об`єкта нерухомого майна у розумінні підпункту першого пункту 62 Порядку №1127, а Акт приймання-передачі майна від 18.02.2021, затверджений рішенням виконкому від 22.02.2021 №62, - актом приймання-передачі такого об`єкта нерухомого майна у розумінні підпункту другого пункту 62 Порядку №1127. Отже міська рада зазначає, що правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом (абзац п`ятий пункту 10 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону №280). Відповідно коли існує обов`язок передати майно спільної власності територіальних громад району у комунальну власність конкретної територіальної громади згода інших територіальних громад для такої передачі не потрібна. Також апелянт заперечує проти суми стягнутих витрат на правничу допомогу, вважає їх розмір явно завищеним та необґрунтованим, оскільки справа є нескладною у зв`язку з тим, що в судах слухаються аналогічні справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу Бобринецької міської ради на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 у справі № 912/2449/23 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 12 078,0 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бобринецької міської ради на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 у справі № 912/2449/23.

Від Кетрисанівської сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що імперативною нормою Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», який регулює та визначає повноваження Районних рад не передбачена можливість відчуження майна спільної власності територіальних громад без їх згоди крім єдиного випадку коли об`єкт нерухомого майна знаходиться на території певної громади і задовольняє колективні потреби виключно цієї територіальної громади. Тобто, власниками спірного майна, в нашому випадку, на момент його відчуження залишалися Кетрисанівська сільська рада та Бобринецька міська рада і лише вони могли приймати рішення про передачу такого майна. До права спільної власності територіальних громад слід застосовувати Главу 26 Цивільного кодексу України. Абзац 3 ч. 2 ст. 365 Цивільного кодексу України визначає, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Частина 3 ст. 365 Цивільного кодексу України визначає, що співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Щодо доводів про обов`язок передати майно спільної власності територіальних громад району у комунальну власність конкретної територіальної громади, який передбачений абзацом четвертим пункту 10 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону №280, який набрав чинності 06.12.2020 позивач зазначає, що припинення Бобринецької районної ради як юридичної особи відбулося згідно з рішенням Кропивницької районної ради від 22.01.2021 №70 «Про початок реорганізації Бобринецької районної ради шляхом приєднання до Кропивницької районної ради». Разом з тим відчуження спірного майна відбулося раніше, саме на підставі незаконних дій Бобринецької районної ради, яка як уже зазначалося взагалі не оформила право власності на спірний об`єкт. Окрім того позивач наголошує, що правовий режим спірного майна яке без згоди Кетрисанівської сільської ради, як співвласника, передано на користь Бобринецької міської ради іншого співвласника залишався незмінним на дату відчуження, а саме спільна власність територіальних громад Бобринецького району, оскільки Рішенням Бобринецької районної ради Кіровоградської області №219 від 24.03.2017 "Про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міста району" затверджено перелік підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл і міста району. До даного переліку під номером 8 включено нежитлове приміщення (спортзал) за адресою: м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62. Позивач також посилається на позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного суду зроблену за результатами розгляду справи №921/787/20 від 16.01.2024, в якій суд вказує, що окремі об`єкти спільної власності територіальних громад комунальної власності можуть бути передані районними, обласними радами до комунальної власності відповідних територіальних громад, якщо є відповідна пропозиція останніх, та якщо такі об`єкти знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад. Отже суд першої інстанції правильно встановив, що спірне майно відноситься до майна спільної власності територіальних громад, що підтверджується рішеннями Бобринецької районної ради № 494 від 21.10.2020 року, № 219 від 24.03.2017 та копією витребуваної реєстраційної справи. Вказане майно ніколи не задовольняло виключно колективні потреби жителів територіальної громади Бобринецької міської ради, що визнається самою Бобринецькою міською радою.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 розгляд справи призначено на 22.01.2025.

В судове засідання з`явились представники апелянта та позивача. Інші учасники справи не з`явились в судове засідання. Були повідомлені про час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

Враховуючи те, що суд визнав необов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначається сторонами формування майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району почалося у 1992 році після прийняття виконавчим комітетом Бобринецької районної ради рішення від 06.03.1992 №40 "Про розмежування майна району", яким, у тому числі було затверджено перелік майна, яке передається до комунальної власності.

Міська рада звертає увагу, що з 1997 року всі територіальні громади колишнього Бобринецького району, в тому числі Бобринецька міська і Кетрисанівська сільська, стали співвласниками майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, переданого державою та/або набутого на інших законних підставах.

Рішенням Бобринецької районної ради №62 від 07.12.2006 "Про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міста району", було затверджено Перелік підприємств, установ і організацій, приміщень спільної власності територіальних громад сіл та міста району згідно додатку 1, до якого, у тому числі увійшла і дитячо-юнацька спортивна школа із закріпленими нежитловими приміщеннями.

В подальшому Бобринецькою районною радою прийнято рішення №219 від 24.03.2017 "Про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міста району", яким затверджено Перелік нерухомого майна (приміщень) підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл та міста району, що перебувають в управлінні районної ради, який оформлено додатком 2, зокрема і щодо вищевказаного нежитлового приміщення.

В пункті 2 вказаного Рішення було затверджено Перелік нерухомого майна (приміщень) підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл та міста району, що перебувають в управлінні районної ради, який оформлено додатком 2. Під №8 у переліку зазначено «Нежитлове приміщення (спортзал), за адресою м.Бобринець, вул.Миколаївська,62.

Згідно з пунктом 6 Рішення Бобринецької районної ради №219 затверджено перелік нерухомого майна, відчуження якого, у тому числі шляхом приватизації, забороняється, у тому числі, «Нежитлове приміщення (спортзал), за адресою м.Бобринець, вул.Миколаївська,62.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 716-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Кіровоградської області" до Бобринецького району Кіровоградської області входять адміністративні центри Бобринецької та Кетрисанівської територіальних громад.

Рішенням Бобринецької районної ради №494 від 21.10.2020 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району), та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Бобринецької міської ради" вирішено надати згоду та безоплатно передати приміщення із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району до комунальної власності Бобринецької міської ради Бобринецького району Кіровоградської області згідно додатку 2.

Як вбачається з додатку №2 до вказаного рішення, до переліку приміщень та майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, що безоплатно передається у комунальну власність Бобринецької міської ради, включено нежитлове приміщення (спортзал) за адресою: м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62.

Рішенням №145 від 08.12.2020 "Про надання згоди на безоплатну передачу та прийняття у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади приміщень та майна (м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62) із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району" Бобринецька міська рада надала згоду на безоплатну передачу у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади приміщень та майна згідно з Переліком приміщень та майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, що безоплатно передаються у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади (додається) та вирішила прийняти у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади, у тому числі і нежитлове приміщення (спортзал) за адресою: м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62.

В подальшому на підставі наданих документів, поданих для державної реєстрації, а саме: технічний паспорт, серія та номер: ТІ01:3180-9542-1767-8632, виданий 23.11.2021, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; лист з фонду державного майна України Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, серія та номер 05/2-01-2832, виданий 10.11.2021, видавник: Фонд державного майна України Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 494, виданий 21.10.2020, видавник: Бобринецька районна рада Кіровоградської області; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 145, виданий 08.12.2020, видавник: Бобринецька міська рада, державним реєстратором Демецькою Т.М. було зареєстровано право власності Бобринецької міської ради на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький р., м. Бобринець, вулиця Миколаївська, будинок 62.

Вказані обставини підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №358021130 від 12.12.2023.

Кетрисанівська сільська рада заперечує проти передачі нежитлового приміщення із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району без її згоди, вважає такі дії порушенням прав співвласника такого майна, що і стало причиною виникнення спору та звернення з позовом до господарського суду.

Щодо викладених обставин апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частинами 3, 4, 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" у Кіровоградській області утворено Кропивницький район (з адміністративним центром у місті Кропивницький) у складі територій Аджамської сільської, Бобринецької міської, Великосеверинівської сільської, Гурівської сільської, Дмитрівської сільської, Долинської міської, Знам`янської міської, Катеринівської сільської, Кетрисанівської сільської, Компаніївської селищної, Кропивницької міської, Новгородківської селищної, Олександрівської селищної, Соколівської сільської, Суботцівської сільської, Первозванівської сільської, Устинівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України; та ліквідовано Бобринецький район.

Згідно підпунктів 1-3, 11 п. 6-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України припинення повноважень районних рад, а також припинення районних рад як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень:

1) повноваження районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад районів, ліквідованих Верховною Радою України (далі - ліквідовані райони), закінчуються в день набуття повноважень обраними на відповідних перших місцевих виборах районними радами районів, утворених Верховною Радою України (далі - новоутворені райони);

2) не пізніше завершення другої сесії районної ради, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація районних рад ліквідованих районів шляхом приєднання до районної ради, розміщеної в адміністративному центрі новоутвореного району, а у випадку, передбаченому підпунктом 5 цього пункту, - утворення районних рад як юридичних осіб;

3) районна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, з дня набуття нею повноважень є правонаступником всього майна, прав та обов`язків районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад ліквідованих районів, території яких включені до складу новоутвореного району, якщо інше не передбачено цим Законом;

11) під час здійснення реорганізації юридичних осіб - районних рад повноваження з управління справами таких юридичних осіб здійснює комісія з реорганізації.

Рішенням Кропивницької районної ради від 22 січня 2021 року №70 "Про початок реорганізації Бобринецької районної ради шляхом приєднання до Кропивницької районної ради" розпочато процедуру реорганізації Бобринецької районної ради шляхом приєднання до Кропивницької районної ради. Пунктом 2 такого рішення визначено, що Кропивницька районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Бобринецької районної ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об`єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;

2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;

3) мати об`єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Абзацами 1-4 п. 10 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", в редакції станом на дату прийняття відповідачем рішення, з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Як вбачається з матеріалів справи спірне нерухоме майно перебувало у спільній власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, про що надано копії рішень Бобринецької районної ради, у тому числі рішення №219 від 24.03.2017 "Про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міста району", яким було затверджено Перелік нерухомого майна (приміщень) підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл та міста району, що перебувають в управлінні районної ради, який оформлено додатком 2. У вказаному переліку зазначено «Нежитлове приміщення (спортзал), за адресою м.Бобринець, вул.Миколаївська,62.

Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21 зазначив, що за своїм змістом норма абзацу 3 пункту 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній до 05.12.2020) має імперативний характер, позаяк у співвідношенні з частиною 8 статті 60 цього Закону встановлює дві виняткові підстави обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме: 1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної); 2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться. Подібний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 925/1846/21.

Окрім того в постановах від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21, від 23.02.2021 у справі № 903/900/21 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом, передбаченим частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені абзацом 3 пункту 10 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі частини 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст".

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання згоди Кетрисанівською сільською територіальною громадою на відчуження на користь Бобринецької міської ради спільного майна.

Проте всупереч зазначеним вище нормам законодавства Бобринецькою районною радою було прийнято рішення №494 від 21.10.2020 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району), та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Бобринецької міської ради" та надано згоду безоплатно передати приміщення із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району до комунальної власності Бобринецької міської ради Бобринецького району Кіровоградської області згідно додатку 2.

При цьому відповідачами не доведено та не надано відповідних доказів того, що нежитлова будівля, розташована за адресою: м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62, задовольняє виключно колективні потреби Бобринецької територіальної громади.

З огляду на викладене, колегія погоджується з висновками господарського суду про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для про визнання протиправним та скасування рішення Бобринецької районної ради №494 від 21.10.2020 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району), та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Бобринецької міської ради" у частині, що стосується передачі із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району у комунальну власність Бобринецької міської ради нежитлового приміщення (спортзал), що знаходиться за адресою: місто Бобринець, вул. Миколаївська, 62.

Враховуючи висновки суду щодо наявності підстав для скасування рішення Бобринецької районної ради №494 від 21.10.2020 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району), та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Бобринецької міської ради", відповідно підлягає задоволенню позовна вимога про скасування рішення Бобринецької міської ради від 08.12.2020 року № 145 "Про надання згоди на безоплатну передачу та прийняття у комунальну власність Бобринецької міської (об`єднаної) територіальної громади приміщень та майна (м. Бобринець, вул. Миколаївська, 62) із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району", оскільки така вимога є похідною, рішення прийнято за результатом розгляду пропозицій, викладених у пункті 2 рішення Бобринецької районної ради №494 від 21.10.2020, скасованого судом.

Окрім того позивач, згідно позовної заяви просив припинити речове право Бобринецької міської ради на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Бобринець, вул. Миколаївська 62, номер відомостей про речове право: 45908515, зареєстроване 01.12.2021 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції на дату державної реєстрації права комунальної власності Бобринецької міської ради, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Згідно абз.3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на момент розгляду даної справи, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Зазначена норма містить чіткі способи захисту порушеного права, а саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.

Господарський суд встановив, що реєстрація права комунальної власності Бобринецької міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна відбулася на підставі: технічного паспорту, серія та номер: ТІ01:3180-9542-1767-8632, виданий 23.11.2021, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; листа з фонду державного майна України Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, серія та номер 05/2-01-2832, виданий 10.11.2021, видавник: Фонд державного майна України Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер:494, виданий 21.10.2020, видавник: Бобринецька районна рада Кіровоградської області; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 145, виданий 08.12.2020, видавник: Бобринецька міська рада.

Враховавши норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції закону як на момент державної реєстрації права, так і на день розгляду справи у суді, господарський суд дійшов висновку, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту його права, який призведе до відновлення первинного стану сторін. Встановивши, що спосіб захисту права відповідає нормам ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" господарський з дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи вище наведені норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" факт реєстрації права комунальної власності Бобринецької міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі оскаржуваних рішень рад та акта приймання-передачі, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту його права, вважає його правильним, з огляду на що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги оскільки матеріалами справи підтверджено, що спірне приміщення перебувало у спільній власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, а положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів. При цьому, як вже було зазначено, матеріалами справи не підтверджено надання згоди Кетрисанівською сільською радою на передачу майна, як не надано і будь-яких інших рішень рад чи уповноважених органів на вчинення відповідних дій. Отже в результаті прийняття рішення Бобринецької районної ради від 21.10.2020 № 494 без отримання згоди територіальної громади м. Бобринець було порушено право позивача на розпорядження майном.

Посилання скаржника на необхідність врахування правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено, зокрема, у постанові від 07.09.2022 у справі № 926/3156/21, є безпідставними, оскільки висновки суду у даній справі не суперечать правовим позиціям, які викладені у цій постанові Верховного Суду.

Із постанови Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 926/3156/21 вбачається, що Заставнівській міській раді було відмовлено у позові про визнання протиправним та скасування рішень Заставнівської районної ради, скасування державної реєстрації, однак Верховний Суд скасував судові рішення у справі, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції зазначивши, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України позивач має право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, висновок судів, що позивач не довів порушення свого цивільного права на спірне майно через недоведеність звернення з відповідною пропозицією до відповідача-1 про передачу спірних об`єктів у комунальну власність Заставнівської об`єднаної територіальної громади, не нівелює наявність у позивача законного інтересу по відношенню до спірного майна. Крім того Верховним Судом у вказаній постанові було зазначено, що доводи касаційної скарги у зв`язку із ненаданням судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам учасників справи, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, знайшли підтвердження, а тому судові рішення слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення розгляду справи, апеляційним судом не встановлено.

Також в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, вважає їх завищеними та неспівмірними. Стверджує, що між сторонами існують численні справи, які розглядаються господарським судом, відповідно справа є нескладною. Позивачем не надано до суду детальний опис окремих доручень про надання правничої допомоги, виконаних адвокатом та не деталізовано заявлені до розподілу витрати. Окрім того в матеріалах справи відсутні докази існування такого виду допомоги, передбаченої попереднім розрахунком як підготовка відповіді на відзив.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Верховний Суд в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 зазначав, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Таким чином при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які останній очікує понести у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції, у розмірі 15 000,00 грн..

11.04.2024 позивачем подано клопотання про стягнення витрат на надання правничої допомоги, згідно якої просив ухвалити додаткове рішення , яким стягнути з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог 15 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем в матеріали справи надано договір №45/23 про надання правничої допомоги 25.12.2023, укладений між Кетрисанівською сільською радою та Міжнародним адвокатським об`єднанням "РАДА", Додаткову угоду №1 від 25.12.2023 про встановлення ціни договору, відповідно до умов якої виконавець надав замовнику Правничу допомогу на суму 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн без ПДВ, Акт №45 про надання правничої допомоги, платіжну інструкцію №26/12/2023 про сплату 15 000,00 грн.

Розглянувши подані позивачем докази, врахувавши, що сторонами у додатковій угоді погоджено фіксовану ціну правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн, що не залежить від витраченого адвокатом часу, господарський суд дійшов висновку, що розмір витрат відповідає критерію реальності та розумності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, вважає його правильним та обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність поданого попереднього розрахунку понесених витрат апеляційний суд зазначає, що частина третя статті 126 ГПК України не містить конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), міститься лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Саме лише незазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При цьому згідно умов Договору про надання правничої допомоги, зокрема, п.1.4 сторони визначили, що Гонорар - грошова виплата, яка розраховується з сумарної кількості Умовних, Представницьких та Дорожніх годин, помноженої на вартість цих годин, пов`язаних з предметом Договору, або грошова виплата фіксованого розміру за фактично надану Правничу допомогу, яка визначається згідно Додатку - 1.

В п. 6.3. Договору встановлено, що результати Правничої допомоги оформляються Актом та є підставою для нарахування Гонорару. В Акті зазначається Гонорар та/або Винагорода, фактичні витрати Виконавця, які не включаються в Гонорар.

У п. 7.1., 7.2. Договору сторонами погоджено, що ціна Договору визначається Сторонами в додатковій угоді до Договору за результатами фактично наданої Виконавцем Правничої допомоги. За надану Правничу допомогу Замовник сплачує Виконавцю Гонорар.

25.12.2023 між Кетрисанівською сільською радою та Міжнародним адвокатським об`єднанням "РАДА" підписано додаткову угоду №1 про встановлення ціни Договору до Договору №45/23 про надання правничої допомоги від 25.12.2023, відповідно до умов якої Виконавець надав Замовнику наступну Правничу допомогу на суму 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн без ПДВ.

Сторонами складено та підписано акт №45 про надання правничої допомоги, відповідно до якого Виконавець надав Замовнику наступну Правничу допомогу: представництво інтересів у суді першої інстанції за позовом, щодо оскарження права власності на нерухоме майно за адресою вул. Миколаївська, 52, м. Бобринець вартістю 15 000,00 грн.

Отже в додатковій угоді сторонами було погоджено вартість наданих послуг та зафіксовано, що вартість таких послуг складає 15 000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначала, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Господарський суд в рішенні обґрунтував свій висновок щодо наявності підстав для стягнення витрат у розмірі 15 000,00 грн. При цьому як вбачається з матеріалів справи відповідач не надав суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру таких витрат, заперечень щодо заявлених до стягнення витрат, розрахунку витрат із зазначенням розміру, який він вважає обґрунтованим, про що зазначено було в рішенні суду.

Адвокат Іванченко В.В. брав безпосередню участь у розгляді справи, представляючи інтереси Кетрисанівської сільської ради, приймав участь засіданнях 13.02.2024, 27.02.2024, 02.04.2024. У судовому засіданні 30.04.2024 брав участь представник Панова К.О.

Окрім того матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат у суді, а саме адвокатом подано та підписано відповідь на відзив, додаткові пояснення у справі, заперечення на клопотання (заяву) щодо застосування строків позовної давності та доповнення до такого заперечення.

Таким чином колегія зазначає, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, наявність в матеріалах справи доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн є обґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бобринецької міської ради на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 у справі № 912/2449/23 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.04.2024 у справі № 912/2449/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Бобринецьку міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.02.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г.Іванов

Суддя А.Є. Чередко