Рішення

від 11.02.2025 по справі 910/7700/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2025Справа № 910/7700/19Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс"

до 1) Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"

2) Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "ЕНЕРГЕТИК"

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Снісаренко Даніїл Ілліч - представник за ордером серії АА №1483261 від 10.09.2024;

від відповідача-1: Кирищук Василь Петрович - представник за довіреністю №27/2025 від 21.01.2025;

від відповідача-2: Вегера Андрій Анатолійович - представник за ордером серії АІ №1661777 від 22.07.2024;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вардингс" (далі - ТОВ "Вардингс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" (далі - ДТЕК, відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Енергетичний завод "ЕНЕРГЕТИК" (далі - ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик", відповідач-2), в якому просило суд:

- визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, укладений між ДТЕК та ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик";

- зобов`язати ДТЕК укласти з ТОВ "Вардингс" договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено відповідачами без достатніх правових підстав, внаслідок обману та подання для укладення договору підроблених документів. Оскільки позивач став власником нежитлових приміщень та електрообладнання, яке знаходиться за вказаною адресою, то відповідно, набув право на укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

09.07.2019 до канцелярії суду позивач подав клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 постановлено відкрити провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 10.09.2019.

15.08.2019 до канцелярії суду від відповідача-1 та відповідача-2 надійшли відзиви на позовну заяву.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-1 зазначив:

- позивачем не доведено наявності законодавчо передбачених підстав ані для визнання спірного правочину недійсним, ані для його розірвання;

- право власності ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" на об`єкт та електрообладнання за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, яке використовується для електропостачання цього майданчику, підтверджено Свідоцтвом серія МК № 010007232 від 30.05.2003 про право власності на майновий комплекс, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, загальною площею 5697,60 кв.м, та Переліком нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству "Енергетичний завод "Енергетик" згідно з наказом ФДМУ про створення відкритого акціонерного товариства від 22.04.1999 №156. Натомість у позивача відсутнє право власності на весь майновий комплекс за вказаною адресою;

- державна реєстрація права власності на кабельні лінії за позивачем була проведена всупереч приписам чинного законодавства України, що підтверджено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2017 у справі №826/7866/17;

- у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №15/18, у межах якої буде встановлено правомірність/неправомірність набуття позивачем нерухомого майна та електрообладнання, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.

Окрім вищезазначеного, відповідач-2 у відзиві на позовну заяву додатково наголосив на тому, що ТОВ "Вардингс" не є стороною оскаржуваного правочину, а тому його не було введено в оману;

- єдиним та законним власником майна (електромереж та установок), яке розташовано за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, є відповідач-2, який набув відповідне право згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 №569, а потім у власність у вигляді єдиного майнового комплексу на підставі Свідоцтва про право власності від 30.05.2003, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва (наказ №620-В від 30.05.2003);

- позивачем не доведено, що він є власником майна (електромереж та установок), яке розташовано за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9;

- позов ТОВ "Вардингс" в частині зобов`язання укласти договір є також необґрунтованим, оскільки така вимога не є належним способом захисту та не містить як змісту договору, який необхідно укласти, так і посилання на типові чи примірні його умови.

Також ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" у відзиві зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позову в різі його обґрунтованості.

16.08.2019 до канцелярії суду від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву іншим сторонам у справі.

02.09.2019 до канцелярії суду надійшла заява про зміну предмета позову, в якій замість вимоги про визнання недійсним договору позивач просив суд розірвати, укладений між відповідачами 1, 2 договір споживача на передачу (розподіл) електричної енергії, а також зобов`язати відповідача укласти відповідний договір з ним відносно нерухомого майна та електричного обладнання, яке знаходиться за вказаною адресою.

09.09.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзиви, в якій позивач, підтримуючи свої вимоги, вказав, що відповідачами 1, 2 не надано належних доказів набуття ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" кабельних ліній та електроустановок, при цьому позивачем не ставить під сумнів право власності відповідача-2 на нерухоме майно;

- загальна позовна давність не була пропущена, оскільки право власності на кабельні мережі та електроустановки було набуте у жовтні-листопаді 2016 року, а позов було подано у червні 2019 року.

У судовому засіданні від 10.09.2019 відповідач-2 подав: клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №15/81, а також клопотання про витребування у позивача доказів, які підтверджують набуття ним у власність кабельні мережі та електроустановки: копії договорів купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, укладеного 10.11.2016 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод" та ТОВ "Вардингс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. за №810, №811 та №812, а також читабельну копію акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 заяву ТОВ "Вардингс" про зміну предмета позову не прийнято до розгляду та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 вищезазначене клопотання відповідача-2 було задоволено, зобов`язано позивача надати оригінали або належним чином засвідчені копії вказаних документів до 30.09.2019 та відкладено підготовче засідання на 01.10.2019.

На виконання вимог ухвали суду 18.09.2019 через загальний відділ діловодства від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій договорів купівлі-продажу.

30.09.2019 на адресу суду від ДТЕК надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи копії акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток 6А до договору від 07.04.2004).

У судовому засіданні 01.10.2019 відповідач-2 подав: клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, заперечення на відповідь на відзив, а також заявив усне клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 задоволено клопотання відповідача-2 про долучення доказів до матеріалів справи, долучено заперечення до матеріалів справи, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.10.2019.

24.10.2019 через загальний відділ діловодства суду ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" подало клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №15/81.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2019, яка була залишена без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019, вищезазначене клопотання ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" було задоволено та зупинено провадження у справі №910/7700/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вардингс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2019 у справі №910/7700/19.

06.07.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі з доданими постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №15/81.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 поновлено провадження у справі №910/7700/19 та призначено підготовче засідання на 10.09.2024.

26.07.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до набрання законної сили рішенням у справі №15/81 (910/390/24).

09.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, виходячи із встановлених обставин та зроблених висновків судами у межах справи №15/81.

09.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, які на думку заявника, підтверджують, що кінцевими бенефіціарними власниками ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" є громадяни російської федерації.

10.09.2024 через систему "Електронний суд" відповідач-2 подав заперечення на заяву позивача від 09.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у задоволенні клопотання ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" про зупинення розгляду справи було відмовлено та відкладено підготовче засідання у справі на 24.09.2024.

19.09.2024 (зареєстровано судом 23.09.2024) через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання рішенням у справі №15/81 (910/390/24) законної сили.

24.09.2024 через систему "Електронний суд" позивач подав заперечення на клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 зупинено провадження у справі №910/7700/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №15/81 (910/390/24).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 про зупинення провадження у справі, відмовивши в задоволенні клопотання ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик". Судові витрати зі сплати судового збору за звернення до суду апеляційної інстанції у розмірі 3028,00 грн покладено на відповідача-2. Справу №910/7700/19 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

19.11.2024 через систему "Електронний суд" ТОВ "Вардингс" подало клопотання про поновлення провадження у справі.

21.11.2024 матеріали справи №910/7700/19 повернулися до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 поновлено провадження у справі№910/7700/19 та призначено підготовче засідання на 14.01.2025.

09.01.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

14.01.2025 через систему "Електронний суд" та через загальний відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 28.01.2025.

16.01.2025 видано наказ на примусове виконання Постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024.

27.01.2024 через систему "Електронний суд" ДТЕК подало додаткові письмові пояснення, в яких відповідач-1 резюмує про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки наразі у позивача відсутнє право власності на весь майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, на який здійснюється розподіл електроенергії, а та частина, яка, на думку позивача, йому належить, є предметом розгляду у справі №15/81 (910/390/24).

28.01.2025 через загальний відділ діловодства суду ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" подало клопотання про долучення доказів, вказуючи, що станом на 27.01.2025 ТОВ "Вардингс" не є власником електричного обладнання та ліній електропередач, що свідчить про відсутність в останнього порушеного права та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 11.02.2025.

11.02.2025 через загальний відділ діловодства суду відповідач-2 подав письмовий текст виступу у судових дебатах.

11.02.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання про долучення доказів, просив суд задовольнити.

Представники відповідачів 1, 2 заперечили проти вказаного клопотання позивача, просили суд відмовити у його задоволенні.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 залишено без розгляду клопотання позивача про долучення доказів.

У цьому ж судовому засіданні представник ТОВ "Вардингс" підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представники ДТЕК та ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик" заперечили проти позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову. Також представник відповідача-2 зробив усну заяву щодо подання доказів для відшкодування понесених судових витрат.

У судовому засіданні 11.02.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов ТОВ "Вардингс" не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та було встановлено судами в межах справи №15/81, 19.12.1990 між Державним підприємством Виробничим об`єднанням "Київський радіозавод" та Підприємством Київські кабельні мережі ДЕО "Київенерго" було укладено договір про користування електричною енергією №296 (том 1, а.с. 56-59).

29.05.1996 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №569 Про реорганізацію Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод", якою зобов`язано Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України разом із робочою групою провести в установленому порядку реорганізацію Київського радіозаводу шляхом поділу його цілісного майнового комплексу для створення на його базі нових підприємств згідно з додатком (т. 1, .а.с. 122).

Пунктом 2 постанови передбачено, що у тримісячний термін Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України має підготувати роздільні баланси новостворених підприємств, розробити їх статути, затвердити керівників цих підприємств та розглянути питання про доцільність створення об`єднань нових підприємств.

Додатком до постанови №569 про реорганізацію Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод" передбачено створення, зокрема Підприємства "Енергетик" (т. 1, а.с. 123).

Наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 17.10.1996 № 206Д на базі ВТК-472 (цехів 416, 417, відділу 844) створено Державне підприємство енергетичний завод "Енергетик", державна реєстрація якого була проведена 15.04.1997. Генеральному директору ВО "Київський радіозавод" Налесніковському О.А. разом з в.о. директора підприємства "Енергетик" Сацюком М.М. доручено провести розподіл майна та подати до Мінмашпром України розподільний баланс (том 2, а.с. 17-18).

01.04.1998 на підставі Акта приймання-передачі розподільчого балансу станом на 01.04.1998, затвердженого 15.06.1998 заступником Міністра промислової політики України, ДП "Київський радіозавод", в особі директора Налесніковського О.А., передав, а ДП енергетичний завод "Енергетик", в особі директора Сацюка М.М., прийняв активи та пасиви ДП "Київський радіозавод" (том 2, а.с. 40-41).

На підставі звернення Державного підприємства енергетичний завод "Енергетик" до Департаменту енергозбуту ДАЕК "Київенерго" №355 від 20.12.1997 (том 1, а.с. 124), 04.06.1998 між ними було укладено договір на використання електричної енергії №911 (том 2, а.с. 19-22).

Відповідно до Інвентаризаційного опису основних засобів Державного підприємства енергетичний завод "Енергетик" (том 2, а.с. 23-28) та Відомостей розрахунку відновної вартості основних засобів ДП "Енергетик" (том 2, а.с. 29-35) станом на 01.03.1999 на балансі підприємства перебував майновий комплекс, до складу якого входило майно:

приміщення корпусів 2-2-а, площею 4900 кв.м. (з кабельними лініями загальною довжиною 473 м та ТП 931);

корпус 63, площею 691,7 кв.м. з підстанцією ТП 63;

ТП 1425 корпус 63 (РП 330 з кабельними лініями загальною довжиною 3405 м.п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3х240, 940 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 Л1; 2АСБ-10 3х240, 940 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 Л2; 2АСБ-10 3х240, 390 м.п. від РП 330 до ТП 166 АЛБ-10 3х95 корп. 60; АЛБ-10 3х60 248 м.п. до РП 330 до кор.91; СБ-10 3х95 230 м.п. від РП 330 до кор.41);

ТП 3077 приміщення корпусу 15А, площею 129,1кв.м. (РП 331 та кабельними лініями загальною довжиною 3745 м.п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3х240, 1335м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 Л1; 2АСБ-10 3х240, 1335 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 Л2; АСБ-10 3х240, 440 м.п. від РП331 до ТП 931, АСБ-10 3х240, 420 м.п. від РП 331 до ТП 1662; ААШВ-10 3х70, 216 м.п.);

ТП 1662 приміщення корпусу 40, площею 171,4 кв.м. (РУ ТП 1662 з кабельними лініями загальною довжиною 846 м.п.).

Наказом Міністерства промислової політики України від 22.04.1999 №156 Державне підприємство "Енергетичний завод" Енергетик" перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" шляхом корпоратизації (т. 1, а.с. 187).

У пункті 4 Наказу від 22.04.1999 №156 зазначено, що Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" є правонаступником Державного підприємства "Енергетичний завод "Енергетик".

Згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству, за підписом начальника головного управління з питань державної корпоративної власності, Фондом державного майна України було передано ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" нерухоме майно, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, серед яких, зокрема:

приміщення корпусів 2-2-а, площею 4900 кв.м. (з кабельними лініями загальною довжиною 473 м та ТП 931);

корпус 63, площею 691,7 кв.м. з підстанцією ТП 63;

ТП 1425 корпус 63 (РП 330 з кабельними лініями загальною довжиною 3405 м.п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3x240, 940 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 ЛІ; 2АСБ-10 3x240, 940 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 330 Л2; 2АСБ-10 3x240, 390 м.п. від РП 330 до ТП 166 АЛБ-10 3x95 корп. 60; АЛБ-10 3x60 248 м.п. до РП 330 до кор.91; СБ-10 3x95 230 м.п. від РП 330 до кор.41;

ТП 3077 приміщення корпусу 15А, площею 129,1кв.м. (РП 331 та кабельними лініями загальною довжиною 3745 м.п. Кабельні лінії: 2АСБ-10 3x240, 1335 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 ЛІ; 2АСБ-10 3x240, 1335 м.п. від п/с "Радіотехнічна" до РП 331 Л2; АСБ-10 3x240, 440 м.п. від РП331 до ТП 931, АСБ-10 3x240, 420 м.п. від РП 331 до ТП 1662; ААШВ-10 3x70, 216 м.п.;

ТП 1662 приміщення корпусу 40, площею 171,4 кв.м. (РУ ТП 1662 з кабельними лініями загальною довжиною 846 м.п.).

01.06.1999 Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією проведено державну реєстрацію Відкритого акціонерного товариства "Енергетичний завод "Енергетик".

11.04.2003 Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" звернулося до Головного управління комунальної власності міста Києва з заявою № 4947 (справа №6689 від 14.03.2003) щодо оформлення права власності на майно (т. 2, а.с. 166-179).

30.05.2003 Київською міською адміністрацією на підставі Наказу Головного управління національної власності м. Києва №620-В від 30.05.2003 "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомості" з додатком до нього (т. 2, а.с. 161-165) ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" видано Свідоцтво серія МК № 010007232 про право власності на майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, загальною площею 5697,60 кв.м (т. 1, а.с. 181, 182), до складу якого входять об`єкти нерухомого майна:

приміщення корпусів 2-2-а (літери Э, Ю, Я), площею 4705,40 кв.м;

корпус 63 (літера Щ), площею 691,70 кв.м;

ТП 3077 приміщення корпусу 15а (Літера Ш), площею 129,10 кв.м;

ТП 1662 приміщення корпусу 40 (літера Ч), площею 171,40 кв.м.

Також Київським міським бюро технічної інвентаризації реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було видано реєстраційне посвідчення, яким посвідчено, що майновий комплекс загальною площею 5697,60 кв.м, розташований у місті Києві по вулиці Бориспільській, 9, зареєстрований за ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" на праві колективної власності на підставі вищезазначених документів (т. 1, а.с. 185).

07.04.2004 між АК "Київенерго" та ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик" було укладено договір на постачання електричної енергії №911, о/р № 787 (т. 1, а.с. 190-194).

Актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток №6А до договору від 07.04.2004) (т. 2, а.с. 153, 154) встановлено балансову належність електромереж та установок споживача (Відповідача-2): РП-330, РП-331, ТП-931, ТП-1065, ТП-1160, ТП-1426, ТП-1662, КЛ-10 кВ; ПС "Радіотехнічна" - РП-330 №1, 2; ПС "Радіотехнічна" - РП-331 №1, 2; РП-330 - ТП-1662; РП-330-ТП-931; РП-331 - ТП-931; РП-331 - ТП-1662; ТП-1662 - ТП-1065; ТП-931 - ТП-1160; ТП-1160 - ТП-1426. Відповідно вказаного додатку несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію електрообладнання, що перебуває на його балансі.

На виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 №514-VI Відкрите акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик" перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Енергетичний завод "Енергетик".

На виконання вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 №2018, який набув чинності 11.06.2017, загальними зборами акціонерів ПАТ "Київенерго" від 13.11.2017 було прийнято рішення про реорганізацію ПАТ "Київенерго" шляхом виділу з нього ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі".

Згідно пунктом 2.3 статуту ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" ця юридична особа є правонаступником ПАТ "Київенерго" в частині переданих йому майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом, а також в частині прав та обов`язків, що визначені частиною 13 розділу XVIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини 13 розділу XVIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі відокремлення оператор системи розподілу, яким є ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", є правонаступником в частині прав і обов`язків пов`язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та із провадженням діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.

Згідно даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" є правонаступником ПАТ "Київенерго".

На підставі заяви ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" від 19.12.2018 (т. 1, а.с. 204), між відповідачем-2 та відповідачем-1 було укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (т. 1, а.с. 206-217).

Відповідно до додатку до вказаної заяви (т. 1, а.с. 205) об`єкти та точки комерційного обліку знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.

Також між ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" та ТОВ "Київські енергетичні послуги" було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу за особовим рахунком №787 (т. 1, а.с. 195-203).

На підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс від 30.05.2003, державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації Микитенко О.В. 04.12.2018 проведено державну реєстрацію права власності за ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1716371180000): майновий комплекс, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, загальною площею 5697,60 кв.м, до якого входять:

приміщення корпусів 2-2-а (літери Э, Ю, Я), площею 4705,40 кв.м;

корпус 63 (літера Щ), площею 691,70 кв.м;

ТП 3077 приміщення корпусу 15а (літера Ш), площею 129,10 кв.м;

ТП 1662 приміщення корпусу 40 (літера Ч), площею 171,40 кв.м.

У той же час, 04.04.2016 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Агафонова О.Ю. та Міжнародною універсальною товарно-сировинною біржею "Епсілон" було укладено договір про організацію та проведення відкритих публічних торгів (аукціону).

09.11.2016 було проведено відкриті публічні торги (аукціон) з продажу майна Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод", переможцем якого визнано ТОВ "Вардингс".

17.10.2016 та 10.11.2016 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод" в особі ліквідатора Агафонова О.Ю. та ТОВ "Вардингс" було укладено чотири договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. та зареєстровані в реєстрі за №№784, 810, 811, 812, за якими Державне підприємство "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод" передало у власність (продало), а ТОВ "Вардингс" прийняло у власність (придбало) об`єкти нерухомого майна:

- нежилі приміщення в літ. 15 (групи приміщень №№1, 2, 3, 4, 5, 6), загальною площею 360,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 961386280000;

- кабельну лінію №1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію №2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 330 та муфтами поза територією;

- кабельну лінію №1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію №2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 331 та муфта поза територією;

- РП-331 (КСО-93, комірок 9 шт.), РП-330 (ВМГ-133, комірок 9 шт.);

- ТП-ТМ-1000/10, трикутник зірка у кількості 4 шт., ТП-ТМ-630/10 у кількості 1 шт. (договір реєстровий номер), які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9 та поза територією.

17.10.2016 та 10.11.2016 проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за ТОВ "Вардингс".

11.02.2019 позивач, як власник нерухомого майна та енергетичного обладнання, звернувся до відповдіача-1 з листом №3 щодо укладення договору про розподіл електричної енергії за адресою Бориспільська, 9 (т. 1, а.c. 80, 81).

На засіданні Інформаційно-консультаційного центру ДТЕК з розгляду та розв`язання суперечностей, спірних ситуацій між ДТЕК та споживачами міста Києва, оформлених протоколом №22 від 15.05.2019 (т. 1, а.с. 153-155), було встановлено, що частина електрообладнання підстанції одночасно обліковується як за ТОВ "Вардингс", так і за ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик".

Комісією вирішено, що договір споживача №911, укладений між ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" та ДТЕК є чинним. На період вирішення питання законності договорів, укладених між ТОВ "Вардингс" та Державним підприємством "Виробниче об`єднання "Київський радіозавод", немає підстав для укладення з ТОВ "Вардингс" договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до нежитлових приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.

Листом від 27.05.2019 №01/3/01/2/9325 (т. 1, а.c. 156, 157) відповідач-1, посилаючись на протокол №22 від 15.05.2019 Інформаційно-консультаційного центру ДТЕК з розгляду та розв`язання суперечностей, спірних ситуацій між ДТЕК та споживачами міста Києва, повідомив ТОВ "Вардингс" про те, що розподіл електричної енергії на об`єкт за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, здійснюється на підставі договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, укладеного з ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик", і наразі відсутні підстави для його розірвання.

У зв`язку з відмовою ДТЕК у добровільному порядку укласти з позивачем, як власником частини кабельних ліній та електрообладнання, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до об`єкта за вказаною адресою, ТОВ "Вардингс" звернулося з даним позовом до суду.

1. Щодо позовної вимоги про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 зазначено, що під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, на які звертає увагу Скаржник, визначила, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 визначено, що за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення "status quo anteу" фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина 2 статті 216 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього Кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 ЦК України).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 20.12.2023 у справі №913/366/21).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки, сформульовані зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.

Разом з тим, об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову та водночас відхилила доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Об`єднана палата Верховного Суду у відповідній постанові зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

Одночасно об`єднана палата Верховного Суду наголосила, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у cправі №916/2749/23 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №92.5/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16.

Судом встановлено, що ТОВ "Вардингс" у цій справі звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, укладений між ДТЕК та ПрАТ "Енергетичний завод" Енергетик", без заявлення вимоги щодо реституції, як наслідку недійсності правочину.

Таким чином, у задоволені позову ТОВ "Вардингс" в частині визнання недійсним договору необхідно відмовити у зв`язку з обранням неефектичного способу захисту.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судами обставин, суд також не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам позивача, зокрема щодо укладення правочину за підробними документами, вчинення правочину під впливом обману, відсутності у відповідача-2 правомочностей на майно, враховуючи, що вони переважно стосуються питань, пов`язаних із доведеністю позовних вимог.

2. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 3 статті 179 ГК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Положеннями частин 2, 3 статті 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 ГК України).

За умовами частини 1 статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (частина 2 статті 187 ГК України).

Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії".

Розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - це транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії (пункт 78 частини 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії").

Система розподілу електричної енергії (далі - система розподілу) - це система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для розподілу електроенергії (пункт 82 частини 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії").

Оператор системи розподілу - це юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності (пункт 56 частини 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії").

Електроустановка - це комплекс взаємопов`язаних устаткування і споруд, що призначаються для виробництва або перетворення, передачі, розподілу, споживання електричної енергії чи зберігання енергії (пункт 32 частини 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії").

Користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - це фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії (пункт 40 частини 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії").

Лінійна частина приєднання - це електрична мережа для потреб замовника при нестандартному приєднанні від найближчої точки в існуючих (діючих) електричних мережах (повітряна лінія, трансформаторна підстанція або розподільний пункт) оператора системи розподілу відповідного ступеня напруги до точки приєднання електроустановок замовника (пункт 41 частини 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії").

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема договори про надання послуг з розподілу.

Частинами 1, 2 статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила).

ОСП та ОСР укладають договори про надання послуг з передачі/розподілу електричної енергії із усіма електропостачальниками відповідно до процедури, передбаченої Правилами та Кодексом системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 309, у порядку надання електропостачальниками відповідних заяв та документів.

ОСР під час укладення із споживачами договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії (оформлення заяв-приєднання та паспортів точок розподілу) присвоює всім точкам розподілу електричної енергії за об`єктами існуючих споживачів ЕІС-коди за точками комерційного обліку відповідно до порядку, передбаченого Кодексом комерційного обліку, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311, та інших нормативно-правових актів НКРЕКП, а також актів адміністратора комерційного обліку (пункти 8, 9 Правил).

Згідно з абзацами 1, 5 пункту 1.2.15. Правил (у редакції, чинній на момент подання листа №3 від 11.02.2019) укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил.

За умовами пункту 2.1.2. Правил Оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.

Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 2.1.4. Правил (у редакції, чинній на момент подання листа №3 від 11.02.2019) договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою договору, що є додатком 3 до цих Правил.

Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за ініціативою споживача або оператора системи відповідно до визначених цими Правилами випадків, як правило, укладається шляхом приєднання споживача за заявою-приєднанням до розробленого оператором системи розподілу договору на умовах складеного оператором системи розподілу паспорта точки розподілу.

Згідно з пунктом 2.1.7. Правил (у редакції, чинній на момент подання листа №3 від 11.02.2019) для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії заявник у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки має надати оператору системи такі документи:

1) заяву про укладення відповідного договору із зазначенням місцезнаходження об`єкта та реквізитів заявника та наявності чинного паспорту точки розподілу;

2) для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), роздрукований із мережі Інтернет, або копію довідки, або копію виписки з ЄДР;

для фізичних осіб: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера або реєстраційного номера картки платника податків або копію паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади і мають відмітку у паспорті);

3) копію документа, яким визначено право власності чи користування на об`єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об`єкта), право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу електричної енергії (у разі відсутності об`єкта споживача);

4) копію документа про підтвердження повноважень особи на укладення договору (витяг з установчого документа про повноваження керівника (для юридичних осіб), копію довіреності, виданої в установленому порядку тощо), за необхідності;

5) копію декларації (повідомлення) про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) та постачання електричної енергії на будівельні майданчики, у разі якщо наявність такого дозволу є обов`язковою або зазначені документи вимагаються законодавством у сфері містобудування) та/або у визначених законодавством випадках, копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифіката (для новозбудованих та реконструйованих електроустановок).

Звертаючись до суду з позовною вимогою про спонукання ДТЕК укласти договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9, ТОВ "Вардингс" вказувало на набуття у 2016 році у власність майно:

- нежилі приміщення в літ. 15 (групи приміщень №№1, 2, 3, 4, 5, 6), загальною площею 360,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 961386280000;

- кабельну лінію №1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію №2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 330 та муфтами поза територією;

- кабельну лінію №1 (АСБ-10 3*240, ААБ-10 3*240) та кабельну лінію №2 (АСБ-10 3х240, ААБ-10 3х240) з кінцевими муфтами п/ст "Радіотехнічна", кінцевими муфтами РП 331 та муфта поза територією;

- РП-331 (КСО-93, комірок 9 шт.), РП-330 (ВМГ-133, комірок 9 шт.);

- ТП-ТМ-1000/10, трикутник зірка у кількості 4 шт., ТП-ТМ-630/10 у кількості 1 шт. (договір реєстровий номер), які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9.

17.10.2016 та 10.11.2016 проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за ТОВ "Вардингс".

Водночас, з доказів, наявних у матеріалах справи і наданих представниками сторін пояснень встановлено, що у позивача відсутнє право власності на весь майновий комплекс колишнього ДП ВО "Київський радіозавод", в тому числі на комплекс енергетичного обладнання, з використанням якого здійснюється розподіл і транспортування електричної енергії на об`єкт, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9.

Крім цього, відповідно до Інформаційної довідки № 409902399 від 27.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ "Вардингс" на вищезазначене енергетичне та електричне майно було припинено 27.03.2024.

Отже, на момент вирішення спору у даній справі, ТОВ "Вардингс" не є власником майна, набуття права власності на яке, на думку останнього, було підставою для укладення договору споживача про надання послуг розподілу (передачі) електричної енергії.

Доказів на спростування зазначених обставин щодо припинення свого права власності позивачем не було надано.

Про порушення інших порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів ТОВ "Вардингс" не стверджувалося та не встановлено судом.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20.

Отже, позовна вимога про зобов`язання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії також не підлягає задоволенню.

Доводи позивача про невідповідність оспорюваного договору вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" відхиляються, з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації", яка набула чинності 04.03.2022, установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик" є юридичною особою, яка зареєстрована за законодавством України та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, офіційного веб-сайту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які перебувають у вільному доступі, серед кінцевих бенефіціарних власників ПрАТ "Енергетичний завод "Енергетик", його членів або учасників (акціонерів), що мають частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, відсутні російська федерація, громадяни російської федерації, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації.

Будь-які докази на підтвердження застосування до відповдіача-2 обмежувальних заходів (санкцій), передбачених нормативно-правовими актами, не надані, а доводи позивача про наявність кінцевих бенефіціарних власників - громадян російської федерації, крім тих, які законно проживають на території України, засновані на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що положення Закону України "Про санкції" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 не поширюються на правовідносини у цій справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позов ТОВ "Вардингс" не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, з огляду на приписи глави 19 ЦК України, заява відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності не розглядається.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 24.02.2025.

СуддяСергій МУДРИЙ