Постанова

від 20.02.2025 по справі 910/16543/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/16543/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: Риженко Л.І.

Відповідача: Негода Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024

(головуючий - Буравльов С.І., судді Шапран В.В., Андрієнко В.В.)

у справі №910/16543/23

за позовом Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУ-2019»

про стягнення 13369913,35 грн та зобов`язання повернути приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1 Акціонерне товариство «Київський завод «Радар» (далі - АТ «Київський завод «Радар», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУ-2019» (далі - ТОВ«ДУ-2019», відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про:

- стягнення з відповідача 4. 619.289,87 грн заборгованості з орендної плати, пені в розмірі 1. 110. 048,83 грн., 3% річних в розмірі 164. 702,59 грн., інфляційних втрати в розмірі 279. 625,16 грн;

- стягнення з відповідача 1.657.395,60 грн оплати експлуатаційних послуг, пені в розмірі 237.400,81 грн, 3% річних в розмірі 30.980,95 грн та інфляційних втрат в розмірі 59.488,12 грн;

- стягнення з відповідача 6 238 907,78 грн неустойки та 1.611.960,00 грн штрафу за порушення строків повернення майна;

- зобов`язання відповідача звільнити та повернути приміщення позивача, які передані в строкове користування за договором оренди нерухомого майна, укладеного 05.07.2019 р. між позивачем та відповідачем, посвідченого Сосновою І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 1917.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна в частині сплати орендної плати, оплати експлуатаційних послуг. Також, враховуючи невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна після припинення договору оренди, позивач просить суд зобов`язати відповідача звільнити та повернути приміщення, що є об`єктом оренди за договором оренди нерухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ДУ-2019» на користь АТ «Київський завод «Радар» заборгованість по орендній платі в розмірі 4 619 289,87 грн, пені в розмірі 1 110 048,83 грн, 3% річних в розмірі 164 702,59 грн, інфляційних втрат в розмірі 279 625,16 грн, заборгованість по сплаті за експлуатаційних послуг в розмірі 1 027 501,06 грн, пені в розмірі 237 400,81 грн, 3% річних в розмірі 30 980,95 грн, інфляційних втрат в розмірі 59 488,12 грн, неустойки в розмірі 6 23 8907,78 грн, штрафу в розмірі 1 611 960,00 грн. Зобов`язано ТОВ «ДУ-2019» звільнити та повернути приміщення АТ «Київський завод «Радар», яке передано в строкове користування за договором оренди нерухомого майна, укладеного 05.07.2019 між АТ «Київський завод «Радар» (орендодавець) та ТОВ «ДУ-2019» (орендар), посвідченого Сосновою І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі № 1917. В іншій частині позову відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявна заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати, а тому позов щодо стягнення заборгованості з орендних платежів є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Щодо заявленої до стягнення вартості експлуатаційних послуг судом встановлено наявність підстав для нарахування такої заборгованості але зважаючи, що обов`язок відповідача відшкодувати експлуатаційні витрати та послуги з утримання майна нерозривно пов`язаний з послугами оренди цього майна, позивачем було нараховано заборгованість з оренди майна за період з червня 2022 року по 04.07.2023 року, в той час як експлуатаційні витрати нараховано додатково за період з 05.07.2023 по 29.02.2024, тобто поза межами строку нарахування орендної плати. За таких обставин, суд зробив висновок, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за експлуатаційні послуги за період з 05.07.2023 по 29.02.2024, в розмірі 629 894,54 грн не підлягають задоволенню.

Крім того судом встановлено, що у договорі сторонами погоджено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання, і розмір таких санкцій відповідає визначеним у законі, а матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків оплати орендної плати та плати за експлуатаційні послуги, а тому є обґрунтованим позов щодо нарахуванні пені за прострочення сплати орендних платежів та прострочення сплати експлуатаційних послуг. Крім того, судами перевірено нарахування позивачем інфляційних втрат, 3 % річних та пені на заявлені заборгованості та встановлено, що їх виконано вірно.

Також, судом першої інстанції встановлено, що сторонами в договорі передбачено право орендодавця на односторонню відмову від договору/розірвання зазначеного договору достроково в односторонньому порядку, без згоди іншої сторони з підстав невиконання орендарем своїх зобов`язань (наявності простроченої заборгованості орендаря за даним договором, що перевищує 30 календарних днів), що і було здійснено позивачем. Отже, суд першої інстанції зробив висновок, що дія договору була припинена (договір є розірваним в односторонньому порядку) з 04.07.2023 (дата отримання повідомлення №356 від 28.06.2023 відповідачем). Оскільки, матеріали справи не містять доказів повернення майна, а умовами договору сторонами погоджено штраф за порушення строків повернення майна, суд вказав на наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення штрафу за порушення строків повернення майна. Крім того, сторонами у договорі оренди погоджено право орендодавця нарахувати неустойку, згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за користування майном після припинення договору оренди. Перевіривши розмір нарахованої неустойки судом встановлено, що неустойку нараховано правильно, а тому такі вимоги підлягають задоволенню.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 скасовано частково та прийнято нове рішення, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі в розмірі 4 619 289,87 грн, пеню в розмірі 1 110 048,83 грн, 3% річних в розмірі 164 702,59 грн, інфляційні втрати в розмірі 279 625,16 грн, заборгованість по сплаті за експлуатаційних послуг в розмірі 1 027 501,06 грн, пеню в розмірі 237 400,81 грн, 3% річних в розмірі 30 980,95 грн та інфляційні втрати в розмірі 59 488,12 грн. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову про стягнення заборгованості по орендній платі та часткового задоволення позову щодо стягнення вартості експлуатаційних витрат, з нарахуванням на заявлені заборгованості штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову щодо зобов`язання відповідача звільнити та повернути приміщення позивачу, а також, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення штрафу та неустойки за порушення строків повернення майна. Суд апеляційної інстанції приймаючи в цій частині нове рішення, зазначив, що орендар не погодився на розірвання договору оренди на вимогу орендодавця, спір про розірвання договору в судовому порядку не розглядався, тому висновок суду першої інстанції про те, що договір є розірваним в односторонньому порядку з 04.07.2023 суперечить вимогам статті 188 ГК України, що регулює порядок розірвання господарських договорів. Отже, вимога позивача про зобов`язання відповідача звільнити та повернути приміщення позивача, які передані в строкове користування за договором оренди нерухомого майна, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Оскільки, вимога позивача про стягнення з відповідача 6 238 907,78 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу за порушення строків повернення майна є похідною вимогою від вимоги про повернення орендованого майна, у задоволенні якої було відмовлено, отже, у задоволенні стягнення штрафу і неустойки, у зв`язку з неповернення орендованого майна необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у позові про зобов`язання відповідача повернути приміщення, яке передане в строкове користування за договором оренди нерухомого майна та в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 6 238 907,78 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу, та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

8. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 22.10.2019 у справі № 922/3293/18, від 30.07.2024 у справі № 904/1593/22, 04.10.2023 у справі № 904/2160/22, від 03.12.2019 у справі № 910/14104/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що судом апеляційної інстанції у справі правильно застосовано положення законодавства, якими врегульовано правовідносини сторін у спорі, отже, відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.07.2019 між ПАТ «Київський завод «Радар» (перейменоване в акціонерне товариство «Київський завод «Радар») (орендодавець) та ТОВ «ДУ-2019» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сосновою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1917.

11. Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення корпусу №24 (підвал, 1, 2-й поверх), загальною площею 1 985 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Німецька, 1 (до перейменування - вулиця Тельмана), 1 (Літера А) (далі - орендоване майно).

12. Документ, який підтверджує право власності орендодавця на майно, а саме: 78/100 частин є свідоцтво про право власності серія ЯЯЯ №967499, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу КМДА.

13. Вартість майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.03.2019, виконаним суб`єктом оціночної діяльності (копія звіту про оцінку майна - додаток 3 до договору) та становить 23 028 000,00 грн без урахування ПДВ (п.1.2 договору).

14. Майно передається в оренду з метою розміщення: офісу, робочих місць, закладу громадського харчування та іншої господарської діяльності орендаря (п.1.3 договору).

15. Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передавання майна, який підписується сторонами у строк до тридцяти календарних днів з дати підписання цього договору і стає невід`ємною частиною договору.

16. Відповідно до п.3.1 договору орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця.

17. Орендар зобов`язаний вчасно вносити орендну плату за користування майном незалежно від наслідків власної господарської діяльності (п.3.2 договору).

18. Згідно з п.3.3 договору експлуатаційні та інші витрати на утримання майна, здійснені орендодавцем, не включаються до складу орендної плати. Орендар зобов`язаний відшкодувати (оплачувати) зазначені витрати (послуги) на підставі та відповідно до додатків до договору №4 та №5.

19. Орендна плата (без урахування плати за землю) на базовий місяць оренди становить 244 044,00 грн. з урахуванням ПДВ, в тому числі ПДВ - 40 824,00 грн. (п.3.4 договору).

20. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції (індекс споживчих цін) до попереднього місяці. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100,0% розмір орендної плати за користування майном коригуванню не підлягає (п.3.5 договору).

21. 05.07.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нерухомого майна № 1917 від 05.07.2019, якою було визначено умови надання експлуатаційних послуг, орендар зобов`язується: оплатити (компенсувати) наступні експлуатаційні та інші послуги, обов`язкові платежі:

- виконання орендодавцем робіт, з утримання території заводу;

- утримання орендодавцем групи працівників ДСНМ;

- відшкодування податку на землю відповідно до грошової оцінки в частині (пропорції) щодо майна;

- відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- витрати на утримання та обслуговування інженерних мереж та інші послуги;

- витрати на забезпечення послугами з отримання електроенергії, теплової енергії, води та водовідведення в межах заявленої потужності, дозволеної до використання відповідними нормативами;

до 10 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, вносити на поточний рахунок орендодавця плату (компенсацію) за надання ним орендарю експлуатаційних та інших послуг обов`язкових платежів (п.1.4.3).

22. Вартість та розрахунок за надані послуги проводиться на основі розрахунку послуг з утримання та обслуговування майна, визначеного додатком до договору №5, діючих тарифів поточних показань лічильників, якщо інше не передбачено умовами договору (п.1.7 додаткової угоди №1).

23. Згідно з п.5.2 договору оренди орендар зобов`язується: своєчасно та у повному обсязі оплачувати орендну плату за цим договором, а також відшкодовувати вартість експлуатаційних та інших послуг щодо утримання майна згідно з додатками до договору №4 та №5.

24. Судами встановлено, що відповідач припинив проводити визначені договором оренди платежі з 23.02.2022, внаслідок чого виникла заборгованість.

25. Позивачем направлено відповідачу претензію вих. №133 від 21.03.2023, в якій останній вимагає від ТОВ «ДУ-2009» сплатити заборгованість з орендної плати в загальній сумі 4 156 676,76 грн. у повному обсязі протягом 10 календарних днів з дня отримання даної претензії. У випадку непогашення заборгованості АТ «Київський завод «Радар», відповідно до п.8.4 договору, буде змушене розірвати договір в односторонньому порядку.

26. У відповідь на претензію №133, відповідач у листі вих. № 27/03-23 від 27.03.2023, просив створити робочу групу для вирішення проблемних питань, посилаючись на скрутне матеріальне становище у період воєнного стану, на відсутність об`єкту цивільного захисту.

27. AT «Київський завод «Радар» створив комісію та направив ТОВ «ДУ-2019» повідомлення про проведення контролю/обстеження орендованих приміщень вих. № 194 від 12.04.2023, яке було отримане останнім 12.04.2023.

28. За результатами перевірки було складено акт комісійного обстеження приміщень здійснення контролю за дотриманням умов договору оренди нерухомого майна орендарем ТОВ «ДУ-2019» нежитлових приміщень корпусу №24 по вул. Німецька, 1 від 17.04.2023, яким зафіксовано використання приміщень, задовільний стан орендованих приміщень, а тому підстав для звільнення від нарахування орендних платежів по спірному договору позивачем не встановлено.

Крім того, у вищезазначеному акті зроблені наступні висновки: в порушення умов договорів, встановлено факт передачі орендарем орендованого майна (приміщення) в суборенду без письмової згоди на то власника майна; орендарем проведена реконструкція, перепланування орендованих приміщень, ведуться ремонтно-будівельні роботи з елементами реконструкції без погодження проектно-технічної документації та письмової згоди орендодавця; орендарем самочинно в орендованих приміщеннях підвалу та першого поверху демонтовані мережі водо забезпечення, опалення (батареї, трубопроводи), освітлення; орендарем не укладено договір страхування орендованого майна; орендарем несвоєчасно та не в повному обсязі проводиться оплата оренди, відшкодування експлуатаційних витрат, комунальних платежів.

29. 27.04.2023 позивач направив відповідачу вимогу за вих.. №229 в якій просив протягом 10 днів з моменту отримання вимоги погасити заборгованості за договором оренди, яка виникла за період з 23.02.2022 по 31.03.2023 у розмірі 4 666 133,05 грн. Також, повідомлено, що у разі непогашення заборгованості протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги, договір оренди нерухомого майна буде розірвано в односторонньому порядку.

30. Відповідач у відповіді на вимогу вих. № 09/05-23 від 11.05.2023, зазначив, що відносини, що склались між сторонами договору оренди регулюються в тому числі Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а отже відповідно до Постанови КМУ від 27.05.2022 р. № 634 на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30.09.2022, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях), а тому, за період з 23.02.2022 по 30.09.2023 вимога про сплату заборгованості суперечить імперативним нормам вищезазначених нормативно-правових актів.

31. Оскільки, відповідач у визначені строки не погасив заборгованість, позивач направив повідомлення вих. № 356 від 28.06.2023 про відмову від договору оренди нерухомого майна від 05.07.2019 (в подальшому - повідомлення №356 від 28.06.2023), яким орендаря було повідомлено про те, що орендовані ТОВ «ДУ-2019» приміщення є приватною власністю AT «Київський завод «Радар», а отже відповідно до ст. 782 ЦК України, у зв`язку з порушенням ТОВ «ДУ-2019» п.п. 5.2., 5.3. умов договору оренди - нерухомого майна, укладеного 05.07.2019, який був посвідчений, Сосновою І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 1917, є розірваним з моменту одержання даного повідомлення про відмову від договору оренди нерухомого майна від 05.07.2019.

32. Повідомлення №356 від 28.06.2023, яке було отримане відповідачем 04.07.2023, що підтверджується інформацією з трекінгу Укрпошти та рекомендованим повідомленням вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (0100109143663).

33. У відповідь відповідач направив позивачу заперечення на повідомлення про відмову від договору оренди нерухомого майна від 05.07.2019, в якому зазначено, що повідомлення є нікчемним в силу того, що Голова правління AT «Київський завод «Радар» повноваженнями на розірвання і укладення значних правочинів не наділена, а повідомлення про односторонню відмову від договору є нікчемним за своєю природою.

34. Судом першої інстанції враховано, що відповідно до Статуту AT «Київський завод «Радар», затвердженого Наказом ДК «Укроборонпром» №463 від 23.11.2020, Голова Виконавчого органу Товариства здійснює керівництво Товариством та має такі права і повноваження, зокрема: без довіреності діяти від імені Товариства, відповідно до рішень Правління, представляти інтереси Товариства у всіх вітчизняних та іноземних підприємствах, установах і організаціях. Видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками Товариства; Керувати поточними справами Товариства і забезпечувати виконання рішень Загальних зборів Товариства, Наглядової ради Товариства та Правління Товариства; Проводити переговори та вчиняти правочини (укладати договори, угоди та ін.) від імені Товариства в межах, що визначені рішенням Загальних зборів Товариства, Наглядовою радою Товариства, Правлінням Товариства та цим Статутом (п.п. 10.3.11.1-10.3.11.4).

35. На засіданні Правління AT «Київський завод «Радар», яке відбулося 27.04.2023, зокрема, було розглянуто питання про прострочену заборгованість по договору оренди № 1917 від 05.07.2019 ТОВ «ДУ-2019» та прийнято рішення, що у разі непогашення заборгованості ТОВ «ДУ- 2019» по договору оренди № 1917 від 05.07.2019, протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідної вимоги, розірвати договір оренди № 1917 від 05.07.2019 в односторонньому порядку, шляхом направлення повідомлення про відмову від договору оренди нерухомого майна. Згідно умов укладеного договору оренди забезпечити приймання майна. Якщо заборгованість не буде погашена, майно не повернуто звернутися з відповідним позовом до господарського суду.

36. Спір у справі виник, у зв?язку з тим, що відповідач не сплачує орендну плату та витрати на експлуатаційні послуги орендованого майна, та відповідно після повідомлення позивача про відмову від договору оренди, у зв?язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором щодо сплати орендної оплати, відповідач не повертає орендоване нерухоме майно.

Позиція Верховного Суду

37. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

38. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

39. Як вбачається з касаційної скарги, позивач оскаржує постанову апеляційного суду в частині відмови у позові про зобов`язання відповідача повернути приміщення, яке передане в строкове користування за договором оренди нерухомого майна та в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 6 238 907,78 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу, отже, в іншій частині позовних вимог судові рішення попередніх інстанцій касаційним судом не переглядаються, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України.

40. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

41. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача повернути орендоване нерухоме майно зазначав, що:

- відповідач з 23.02.2022 припинив сплачувати орендну плату;

- судом першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів встановлено, що відповідач користується орендованим приміщенням;

- позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, внаслідок невиконання відповідачем вимоги позивача про погашення заборгованості, останній повідомленням від 28.06.2023 проінформував відповідача про відмову від договору оренди, вказане повідомлення позивача відповідачем отримано 04.07.2023, а тому суд першої інстанції зробив висновок, що договір оренди є розірваним з 04.07.2023, на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України, та п. 10.4. договору оренди;

- оскільки, судом встановлено, що відповідачем не повернуто орендоване нерухоме майно, суд першої інстанції зробив висновок, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 1 611 960,00 грн штрафу, у зв?язку з порушенням строків повернення майна, передбачених п. 2.5 договору, а також, 6 238 907,78 грн неустойки за користування майном після припинення договору оренди, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

42. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути орендоване приміщення та стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне повернення майна, та приймаючи нове рішення щодо цих вимог зазначив, що відповідач надсилав позивачу заперечення на повідомлення про відмову від договору оренди, а тому відповідно до вимог положень ст. 188 ГК України, у випадку наявності спору між сторонами щодо розірвання договору, такий спір може бути передано на вирішення суду, а оскільки такій спір не розглядався судом не має підстав вважати, що договір є розірваним з 04.07.2023. Зважаючи, що апеляційний суд встановив, що договір не є розірваним, отже, є безпідставною вимога про повернення орендованого приміщення та вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу та неустойки у зв?язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна.

43. Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

44. Як передбачено частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

45. Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

46. Згідно з статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

47. Положеннями частини 2 статті 67 ГК України (далі - ГК України) також передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

48. Відповідно до статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

49. З урахуванням вищенаведеного, цивільне та господарське законодавство України зобов`язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладенні) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов`язкові умови та надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови, в тому числі умови стосовно припинення договірних правовідносин. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.07.2024 у справі № 904/1593/22, на неврахування апеляційним судом вказаного висновку, зазначав скаржник у касаційній скарзі.

50. Водночас, згідно з положеннями статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

51. Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

52. З урахуванням вищезазначеного, з цими положеннями кореспондується норма частини 1 статті 188 ГК України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

53. Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

54. Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

55. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

56. Стаття 654 ЦК України встановлює загальні правила щодо форми зміни або розірвання договору: зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

57. Разом з цим, відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

58. Верховний Суд зауважує, що ст. 782 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює підстави і наслідки відмови від договору найму. Підставою для відмови є порушення договору з боку наймача у вигляді невнесення ним плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. А наслідком - припинення договору в момент отримання повідомлення наймачем.

59. Отже, відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом ст. 782 ЦК України, а також виходячи з положень ст.ст. 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Додаткових вимог вказані положення ЦК України не містять. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем. Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19.

60. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний порядок розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

61. Верховний Суд неодноразово вказував, що для правильного вирішення спору щодо відмови від договору оренди орендодавця, господарським судам необхідно було встановити наявність у позивача права на таку односторонню відмову від договору (невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд) та отримання такого повідомлення відповідачем (для встановлення дати припинення договору оренди).

62. Судами встановлено, що відповідно до:

- п. 5.2 договору оренди орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати орендну плату за цим договором, а також відшкодовувати вартість експлуатаційних та інших послуг щодо утримання майна згідно з додатками до договору №4 та №5. Самостійно оплачувати не передбачені договором та додатками до договору витрати, пов`язані з використанням орендованого майна.

- п. 8.4 договору оренди орендодавець має право у випадках, передбачених законодавством та/або цим договором, розірвати договір в односторонньому порядку (зокрема, але не виключно якщо орендар не вносить орендну плату в повному обсязі і своєчасно, наявності простроченої заборгованості орендаря за даним договором, що перевищує 30 календарних днів; перешкоджання співробітникам орендодавця здійснювати контроль за використанням майна).

- п. 10.2 договору оренди договір може бути достроково розірвано орендодавцем в односторонньому порядку у разі невиконання орендарем своїх зобов`язань, зокрема, у випадках, передбачених у статті 783 Цивільного кодексу України та в разі наявності простроченої заборгованості орендаря за даним договором, що перевищує 30 календарних днів, в разі відмови орендаря від укладення договору, передбаченого п. 3.3. цього договору, перешкоджання співробітникам орендодавця здійснювати контроль за використанням майна). Повідомлення про розірвання договору вважається врученим належним чином в разі направлення рекомендованим листом на адресу орендаря, зазначену у реквізитах даного договору.

- згідно п. 10.4 договору оренди цей договір припиняється внаслідок, зокрема:

- дострокового розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду,

- достроково в разі односторонньої відмови орендодавця від договору, у передбачених законодавством та/або цим договором випадках.

63. Проаналізувавши вказані положення договору та встановивши всі необхідні обставини у даному випадку, з урахуванням положень ст. 73, 74, 86 ГПК України, судом першої інстанції було правильно встановлено, що сторонами у договорі погоджено порядок дострокового одностороннього розірвання договору, у зв?язку з невиконання орендарем своїх зобов`язань, зокрема, у випадках, передбачених у статті 783 ЦК України та в разі наявності простроченої заборгованості орендаря за даним договором.

64. Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач з 23.02.2022 припинив сплачувати орендну плату, внаслідок чого виникла заборгованість.

65. Крім того, з урахування порядку щодо дострокової односторонньої відмови від договору, погодженого сторонами у договорі оренди, та положень ст.ст. 782, 783 ЦК України, судом першої інстанції встановлено, що позивач повідомив відповідача про односторонню відмову від договору, у зв?язку з невиконанням відповідачем зобов?язань щодо сплати орендних платежів та виникненням заборгованості, відповідач отримав таке повідомлення, а тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що договір є розірваним з 04.07.2023, з моменту отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору.

66. Касаційний суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про те, що у випадку відсутності згоди орендаря, а в даному випадку відповідач заперечував проти розірвання договору, такий договір може бути розірвано тільки за судовим рішенням. При цьому, судом апеляційної інстанції не було проаналізовано вищезазначених положень законодавства та обставин справи, як і не враховано всіх умов договору оренди укладеного сторонами, в якому чітко викладено порядок та підстави щодо дострокової односторонньої відмови від договору оренди з припиненням орендних правовідносин, у зв?язку з невиконанням орендарем обов`язку по сплаті орендних платежів. Вказавши на те, що укладений договір оренди може бути розірвано тільки в судовому порядку, апеляційним судом не враховано, що порядок односторонньої відмови від договору, встановлений у договорі, позивачем дотримано, тоді як відповідачем необґрунтовано своїх заперечень щодо розірвання договору та обставин щодо несплати заборгованості з орендної плати.

67. До того ж, касаційний суд вважає безпідставним посилання апеляційного суду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21, оскільки, обставини у справі № 909/1199/21 та справі, що розглядається Судом є різним, так, у справі № 909/1199/21 судами не було встановлено обставин щодо отримання орендарем відмови орендодавця від договору оренди.

68. Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору її відповідності принципу добросовісності.

69. Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

70. Зважаючи на вищезазначене, касаційний суд констатує, що судом першої інстанції з урахуванням всіх обставин справи та положень законодавства було правомірно встановлено, що дія договору оренди була припинена (договір є розірваним в односторонньому порядку) з 04.07.2023, з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про відмову від договору. Отже, оскільки, судом встановлено, що відповідачем не повернуто орендоване майно, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, щодо наявності підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача звільнити та повернути позивачу приміщення, які передано у строкове користування за договором оренди.

71. Тоді як суд апеляційної інстанції встановивши, що умовами договору було визначено порядок дострокової односторонньої відмови від договору оренди з припиненням орендних правовідносин, внаслідок неналежного виконання орендарем зобов`язань щодо сплати орендної плати за договором, неправильно застосував вищезазначені положення законодавства у комплексі та зробив необґрунтований висновок, що в даному випадку договір може бути розірвано тільки за рішенням суду.

72. На неправильне застосування положень ст.ст. 782, 783 ЦК України вказував скаржник у касаційній скарзі, до того ж, знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 30.07.2024 у справі № 904/1593/22, 04.10.2023 у справі № 904/2160/22, від 03.12.2019 у справі № 910/14104/18, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції.

73. Водночас, суд першої інстанції, хоча і не посилався у судовому рішенні на вказані правові висновки Верховного Суду, але положення ст.ст. 782, 783 ЦК України застосував правильно та обґрунтовано задовольнив позов в частині зобов`язання відповідача повернути орендоване нерухоме майно, передане за договором оренди, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним і обґрунтованим.

74. Щодо інших вимог позивача щодо стягнення з відповідача штрафу та неустойки, у зв?язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна, касаційний суд зазначає наступне.

75. Суд апеляційної інстанції, відмовив у позові про стягнення штрафу та неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна, у зв?язку з тим, що така вимога є похідною від вимоги про повернення майна, а у вимозі про зобов?язанні повернення орендованого майна суд апеляційної інстанції відмовив.

76. Касаційний суд вважає такі висновки апеляційного суду необґрунтованими і передчасними.

77. Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

78. Так само ч. 3 ст. 2 ГПК України передбачає, що до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

79. Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

80. Водночас, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

81. До того ж законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

82. Рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

83. Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

84. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

85. Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

86. Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі відповідач вказував на те, що при первісному зверненні вимога позивача про стягнення неустойки і штрафу за несвоєчасне повернення майна була обґрунтована позивачем положеннями п. 9.7 договору оренди, тобто позивач просив стягнути договірні штрафні санкції, з відповідача у розмірі 2 325 828,00 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу, нарахованих за період з 08.07.2023 по 16.10.2023.

87. В наступному, 12.03.2024 позивачем було подано заяву про зменшення і збільшення позовних вимог та заяву про зміну предмета позову щодо стягнення неустойки та штрафу за порушення строків повернення майна, при цьому, позивач, обґрунтовуючи зміну підстав позову, посилався на положення ч. 2 ст. 785 ЦК України, та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 6 238 907,78 грн неустойки, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України та 1 611 960,00 грн штрафу на підставі п. 9.7 договору, за період з 05.07.2023 по 29.02.2024, тобто позивачем збільшено період нарахування штрафних санкцій. Суд першої інстанції відмовив у прийнятті заяви про зміну предмету позову та водночас, за результатами розгляду позовних вимог, стягнув з відповідача на користь позивача 6 238 907,78 грн неустойки, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України та 1 611 960,00 грн штрафу.

88. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій апеляційним судом не надавалась оцінка вказаним доводам апеляційної скарги, оскільки, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне повернення майна, тільки посилаючись на те, що такі вимоги є похідними від вимоги про зобов`язання повернути об`єкт оренди, в задоволенні якої апеляційним судом відмовлено. Тобто вимоги про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне повернення майна фактично по суті не переглядались, з урахуванням всіх обставин справи та доводів сторін.

89. Тоді як статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

90. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

91. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

92. Отже, постанова апеляційного суду фактично не містить мотивування щодо розгляду всіх вимог апеляційної скарги, отже, прийнята з порушенням ст.ст. 86, 236, 269, 282 ГПК України.

93. Таким чином, постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 6 238 907,78 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу, а також в цій частині щодо розподілу судових витрат, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, підлягає скасуванню, а справа передачі в цій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

94. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд констатує, що судом першої інстанції в повній мірі було встановлено обставини справи, надано їм належну правову оцінку, з урахуванням всіх доводів, заперечень сторін та положень ст.ст. 73, 74, 86, 236 ГПК України, правильно застосовано положення норм матеріального права, якими врегульовано питання дострокової односторонньої відмови від договору оренди з припиненням орендних правовідносин, а тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача звільнити та повернути приміщення позивачу, яке передано в строкове користування за договором оренди нерухомого майна, тоді як апеляційний суд, в порушення зазначених положень матеріального законодавства та правових висновків щодо їх застосування, помилково скасував законне рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог. Крім того, апеляційним судом фактично не було належним чином, з дотриманням процесуального законодавства, переглянуто рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 6 238 907,78 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу за несвоєчасне повернення майна.

95. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, крім того, касаційним судом встановлено процесуальні порушення судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, є частково обґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу орендоване майно залишити в силі, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 6 238 907,78 грн неустойки та 1 611 960,00 грн штрафу скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

97. Відповідно до частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

98. Враховуючи зазначене вище та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308, частини 6 статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про повернення орендованого майна необхідно залишити в силі, постанову апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні штрафних санкцій нарахованих за несвоєчасне повернення майна необхідно скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Розподіл судових витрат

99. Судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, з огляду на часткове направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, не розподіляються.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 в частині скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі №910/16543/23 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 в частині зобов`язання ТОВ «ДУ-2019» звільнити та повернути приміщення АТ «Київський завод «Радар», яке передано в строкове користування за договором оренди нерухомого майна, укладеного 05.07.2019 між АТ «Київський завод «Радар» (орендодавець) та ТОВ «ДУ-2019» (орендар), посвідченого Сосновою І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі № 1917, залишити в силі.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі №910/16543/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 6 238 907,78 грн неустойки та штрафу в розмірі 1 611 960,00 грн за порушення строків повернення майна та розподілу судових витрат у цій частині скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

5. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі №910/16543/23 в частині стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 4 619 289,87 грн, 1 110 048,83 грн пені, 164 702,59 грн 3% річних, 279 625,16 грн інфляційних втрат, заборгованості по сплаті експлуатаційних послуг в розмірі 1 027 501,06 грн, 237 400,81 грн пені, 30 980,95 грн 3% річних, 59 488,12 грн інфляційних втрат, залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді С.В. Бакуліна

О.М. Баранець