Постанова

від 12.02.2025 по справі 953/20085/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 953/20085/21-ц

провадження № 61-17895св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство юстиції України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б. і касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б. та ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що за зверненням ОСОБА_1 12 листопада 2015 року Харківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області (далі - Харківський ВП ГУНП У Харківській області) розпочав досудове розслідування кримінального провадження № 1201522043004347.

22 грудня 2015 року прокурор Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області Лісняк О. О. склав повідомлення про підозру щодо

ОСОБА_2 , зі змісту якого відомо, що 12 листопада 2015 року зазначена особа завдала йому тілесних ушкоджень у дворі Харківського районного суду Харківської області.

Вказав, що досудове розслідування завершено. 29 січня 2016 року затверджено обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 та передано його до суду. 01 лютого 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні

№ 1201522043004347 надійшов до Харківського районного суду Харківської області та цього ж дня отриманий суддею, який ухвалою від 05 лютого

2016 року призначив підготовче судове засідання. В межах вказаного кримінального провадження позивач подав цивільний позов про стягнення із ОСОБА_2 на його користь завданої моральної шкоди в розмірі

223 236,00 грн.

Позивач зазначив, що кримінальну справу № 635/1118/16-к щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення щодо нього, а саме умисного спричинення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності (частина друга статті 125 КК України), Харківський районний суд Харківської області розглядає дотепер, тобто понад п`ять

з половиною років. Станом на жовтень 2021 року справу не розглянуто та не призначено дату чергового судового засідання. Вказана справа не

є складною. Вчинене правопорушення кваліфікується як кримінальний проступок. У справі небагато учасників та свідків, наявний відеозапис подій та висновки експертиз.

Розгляд справи відкладався 57 разів з різних підстав. При цьому найчастіше

у зв`язку із зайнятістю головуючого судді в розгляді інших справ; неодноразовим викликом або неявкою свідків; відсутністю обвинуваченого

в судовому засіданні, приводом обвинуваченого; з підстав надання часу для ознайомлення із матеріалами справи захиснику обвинуваченого; у зв`язку із неодноразовою зміною групи прокурорів та необхідністю надання часу прокурору для ознайомлення із матеріалами кримінальної справи. Також змінено головуючого суддю.

Із призначених 57 судових засідань перерви між судовими засіданнями тривали: понад місяць - 11 разів; понад півтора місяця - 11 разів; понад два місяці - 8 разів, що свідчить про штучне затягування судового процесу з боку суду.

Вказав, що суд допустив надмірну тривалість процесу з розгляду кримінальної справи № 635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку» та вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з цим порушені його права на ефективний судовий захист

в національному органі та спричинено моральну шкоду.

ОСОБА_1 зазначив, що він зазнав та продовжує зазнавати душевних страждань, адже особа, яка здійснила кримінальне правопорушення щодо нього, й досі не зазнала відповідного покарання. Внаслідок затягування судового процесу в силу статті 49 КК України винна особа буде звільнена від кримінальної відповідальності. Тривала судова тяганина порушила його звичайний спосіб життя. Він змушений їздити до іншого населеного пункту.

Вказував, що за порушення його прав та завдання моральної шкоди несе відповідальність держава.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в розмірі 1 458 624,02 грн, яка спричинена порушенням державою його прав як людини внаслідок надмірної тривалості судового розгляду справи

№ 635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку», закріпленому в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), частині першій статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача - Міністерства юстиції України, яке не може відповідати за дії Харківського районного суду Харківської області.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суд чи судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме держава Україна. Міністерство юстиції України

є належним відповідачем у справі. Залучення або незалучення до участі

у справі такої категорії справ Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки стягнення коштів здійснюється з державного бюджету.

У зв?язку з тим що кримінальна справа № 635/1118/16-к розглядається понад сім років, апеляційний суд, врахувавши практику Європейського суду

з прав людини (далі - ЄСПЛ), встановив порушення гарантій розгляду справи впродовж розумного строку, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вказав, що розмір компенсації в сумі 1 458 624,02 грн, про який просив позивач у позовній заяві, є необґрунтовано завищеним. Сума відшкодування моральної шкоди, наведена у висновку судової психологічної експертизи, є лише орієнтовною. Такий висновок оцінюється разом з іншими доказами у справі. З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, тривалості порушення прав позивача, принципів розумності та справедливості апеляційний суд уважав, що співмірною завданій шкоді є компенсація у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що оцінка моральної шкоди здійснена без урахування висновку експертів від 06 квітня 2023 року № 6110/23-61. На вказаний висновок як на підставу задоволення позову та визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди апеляційний суд не посилався, і судове рішення на цьому висновку не ґрунтується, висновок експертизи від 06 квітня 2023 року № 6110/23-61 не вплинув на результат розгляду позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

13 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати:

постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року

в частині визначення розміру моральної шкоди 50 000,00 грн та ухвалити в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в цій частині

в повному обсязі;

ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року та вирішити питання судових витрат з оплати проведення судової експертизи.

Касаційна скарга мотивована тим, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд не взяв до уваги мінімальну заробітну плату, не обґрунтував, яким чином врахована тривалість порушення прав позивача та принцип співмірності. Суд безпідставно не взяв до уваги висновок експертизи від 06 квітня 2023 року № 6110/23-61, підготовлений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - Київський НДІСЕ). Вказує, що також безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

18 грудня 2023 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду з питань застосування статей 1173, 1174 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у тих, які пов?язані з відшкодуванням шкоди з держави Україна в особі Міністерства юстиції України, внаслідок дій чи бездіяльності суду (суддів) в частині недотримання процесуальних строків розгляду справ. Вказує, що оскарження дій суддів щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Не можна покладати на державу відповідальність за тривалий розгляд справи, коли ця тривалість зумовлена використанням учасниками справи засобів та способів, передбачених процесуальним законом. У справі немає доказів неправомірності дій Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями щодо здійснення нагляду за діяльністю суддів під час відправлення ними правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ними строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу. За наведених обставин позивач неправильно визначив орган, який діє від імені держави в цих правовідносинах. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як спеціальний закон, що регулює спірні правовідносини, не визначає Міністерство юстиції України суб?єктом відповідальності чи суб?єктом застосування у спорах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Вказує, що лист Харківського районного суду Харківської області від 28 вересня 2021 року не є належним, достовірним та достатнім доказом підтвердження надмірної тривалості розгляду кримінальної справи. Висновок Київського НДІСЕ від 06 квітня 2023 року № 6110/23-61 за результатами проведення судово-психологічної експертизи не є допустимим доказом підтвердження шкоди, завданої позивачу.

Також підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 27 листопада 2019 року

у справі № 242/4741/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги Міністерства юстиції України відмовити.

Відзив мотивований тим, що Міністерство юстиції України уособлює державу як сторону справи, а тому зазначений аргумент касаційної скарги

є необґрунтованим. Відповідач не надав жодного доказу, який спростовував би надмірно тривалий судовий розгляд кримінально справи. Аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою встановлених обставин справи та до переоцінки доказів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Встановлені обставини справи

Встановлено, що на розгляді Харківського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження № 635/1118/16-к, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220430004347 від 13 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 лютого

2016 року призначено підготовче судове засідання на 12 лютого 2016 року.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що кримінальне провадження № 635/1118/16-к дотепер не розглянуто.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи у цивільній справі № 953/20085/21 від 06 квітня 2023 року № 6110/23-61, складеним Київським НДІСЕ на замовлення позивача, ситуація, що є предметом позову (порушення державою Україна прав ОСОБА_1 як людини внаслідок надмірної тривалості судового розгляду справи № 635/1118/16-к за умов визнання цього факту судом),

є психотравмувальною для ОСОБА_1 , йому завдано страждання (моральна шкода), має місце суттєвий психотравмувальний вплив. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди становитиме 288 мінімальних заробітних плат, що встановлені на момент розгляду справи судом. Вартість експертизи 6 882,62 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право

на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)).

Так, позовні вимоги про відшкодування майнової/моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду

у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що тривалим розглядом судом справи № 635/1118/16-к порушено його права, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив у 1 458 625,02 грн і яка підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової

та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав

та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній

або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи,

так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2021 року у справі

№ 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20 (провадження № 61-727св23), від 18 березня 2024 року у справі № 760/24262/19 (провадження № 61-10177св23) та інших.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,

є правопорушення, що включає як складові такі елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється)

у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій

на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 19 квітня 2018 року (провадження № 11-138заі18), від 09 вересня 2019 року

у справі № 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19,

у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17,

від 15 травня 2019 року у справі № 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16 та інших.

У справі, яка переглядається, завдання моральної шкоди позивач пов`язує із тривалістю розгляду судом справи № 635/1118/16-к, що, на його думку, є порушенням розумних строків її розгляду.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи,

а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukrainе, заява № 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukrainе, заява № 10437/02, § 33), від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші).

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ

(до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення терміна «розумний строк» свідчить, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків у національних системах права. Право ЄСПЛ є «автономним», і його тлумачення Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

У пункті 1.6 Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік)

з урахуванням статті 6 Конвенції, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом», зазначено,

що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ у межах розумного періоду часу.

Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи,

то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу

про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)).

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень 01 лютого 2016 року в провадження Харківського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220430004347 від 13 січня 2015 року. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 лютого 2016 року призначено у цьому кримінальному провадженні, підготовче судове засідання на 12 лютого 2016 року о 13:30 год.

У кримінальному судочинстві відкладення розгляду справи здійснюється з ініціативи суду чи за клопотанням учасників кримінального провадження.

Суд відкладає судовий розгляд внаслідок:

неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження (статті 323-326 КПК України)

складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання, зміни або висунення додаткового обвинувачення;

підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення;

підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення;

проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці;

проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених статтею 332 КПК України;

надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених статтею 333 КПК України.

Також суд відкладає розгляд справи у зв?язку з необхідністю заміни судді (у результаті задоволення заяви про відвід судді чи з інших причин).

Апеляційний суд встановив, що відкладення розгляду справи відбувалось внаслідок:

зайнятості судді в іншому кримінальному провадженні - 9 разів;

неявки обвинуваченого (захисника) та потерпілого (представника) - 13;

неявки прокурора - 4;

клопотання прокурора про відкладення розгляду справи - 2;

неявки свідків - 8;

вирішення клопотань про призначення експертизи, допит експерта - 7 разів.

Надаючи оцінку загальній тривалості розгляду судом вказаної справи, Верховний Суд ураховує, що тривалість не була надмірною та не свідчить про порушення розумних строків розгляду справи, оскільки на її тривалість вплинули, зокрема об`єктивні причини, такі як перебування судді в інших кримінальних провадженнях, заміна судді у справі, а також суб`єктивні причини, а саме: процесуальна поведінка учасників справи, неявка в судове засідання обвинуваченого (захисника), потерпілого (представника), прокурора, свідків, подання клопотань про відкладення розгляду справи (ознайомлення з матеріалами справи), клопотань про допит експерта та призначення експертиз у справі.

При цьому суди неуповноважені надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням під час касаційного перегляду судових рішень на предмет їх законності та обґрунтованості.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та надаючи оцінку його доводам щодо розгляду судом справи № 635/1118/16-к з порушенням розумних строків, як підстави, покладеної в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд не врахував установлених обставин справи та вказав, що позивач довів факт безпідставного, невиправданого затягування

або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судом зазначеної справи

№ 635/1118/16-к, і такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральної шкоди на визначену суму.

При цьому апеляційний суд не встановив, власне факту завдання позивачу моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між такою шкодою і протиправністю дій її заподіювача, пославшись лише на надмірну затримку розгляду справи.

Верховний Суд ураховує встановлені обставини справи та робить висновок, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на державу Україна, що відповідно до статті 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Також Верховний Суд звертає увагу, що Міністерство юстиції України не є тим органом, через який діє держава у спірних правовідносинах, та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у цій категорії справ. Відповідачем у подібних справах є саме держава Україна, а помилкове визначення органу, через який вона діє, не свідчить у цьому випадку про неналежність складу відповідачів.

Зазначення відповідачем Міністерства юстиції України не впливає на загальний висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

Щодо заяви про ухвалення додаткового рішення апеляційним судом

Витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132 КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України).

Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи.

У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 102 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року

у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) зроблено висновок, що «вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи. Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ».

Оскільки під час розгляду справи суд апеляційної інстанції задовольнив позов без урахування висновку експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи від 06 квітня 2023 року № 6110/23-61, складеного Київським НДІСЕ, на вказаний висновок як на підставу задоволення позову та визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди апеляційний суд не посилався, і судове рішення на цьому висновку не ґрунтується, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за недоведеністю, а тому мотивувальна частина рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову підлягає зміні шляхом її викладення, в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року залишити в силі, змінивши мотивувальну частину шляхом її викладення в редакції цієї постанови.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов