Постанова

від 19.02.2025 по справі 676/5527/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 676/5527/23

провадження № 61-15683св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Управлінська компанія «Житловик»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року у складі судді Вдовичинського А. В., додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2024 року у складі судді Вдовичинського А. В., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Управлінська компанія «Житловик» Кам`янець-Подільської міської ради (далі - КП «Управлінська компанія «Житловик», підпиємство) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 липня 2023 року їй було вручено наказ КП «Управлінська компанія Житловик» від 10 травня 2023 року № 32-к про звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Підставою звільнення зазначено наказ від 07 березня 2023 № 11, письмове попередження про звільнення, акт про відмову від одержання попередження від 09 березня 2023 року.

Посилаючись на те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки у зв`язку з перебуванням на лікарняному вона не отримала попередження про звільнення; роботодавець не врахував її переважне право на залишення на роботі з огляду на вищу кваліфікацію, безперервний стаж роботи на підприємстві (понад 20 років), а також, що на її утриманні перебуває хвора матір; не запропонував їй вакантну посаду чи іншу роботу на підприємстві, позивачка просила визнати протиправним і скасувати наказ від 10 травня 2023 року № 32-к про її звільнення з роботи, поновити її на посаді економіста та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 травня 2023 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вона була повідомлена про майбутнє вивільнення зі скороченням штату та чисельності працівників 09 березня 2023 року з дотриманням вимог

статті 49-2 КЗпП України.

Посадові обов`язки економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності (посада яка була введена на підприємстві з 01 березня 2023 року) відрізняються від посадових обов`язків економіста (посада яку обіймала

ОСОБА_1 до скорочення), що спростовує твердження позивачки про те, що відбулася лише зміна найменування посади, яку вона обіймала. Водночас за своєю освітою ОСОБА_1 не могла виконувати посадові обов`язки економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності, а вакантних посад інженерно-технічних працівників, які могли бути їй запропоновані у відповідача не було.

На посаду «економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності» було призначено ОСОБА_2 , яка обіймала посаду бухгалтера, що також була скорочена. На утриманні ОСОБА_2 перебувала неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Додатковим рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Управлінська компанія «Житловик» на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено, а тому відповідно до частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) понесені витрати на професійну правничу допомогу покладаються на неї.

Відповідач надав належні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, позивачка заперечень стосовно розміру таких витрат не подавала, а тому суд дійшов висновку, що на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 липня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що її звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема статей 40, 42, 49-2 КЗпП України.

Порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не встановив.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 01 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/1607/17-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 09 червня 2021 року у справі № 333/4222/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 47 КЗпП України у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що скорочення як чисельності так і штату працівників допускається лише за наявності змін в організації виробництва та праці.

Скорочення штату може бути встановлено шляхом порівняння штатних розписів юридичної особи до і після реорганізації. При цьому оптимізація органів чи структури окремого органу, внаслідок яких змінюється належність посади до певної категорії посад: основні посадові обов`язки, - є зміною істотних умов, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників.

Вирішуючи позові вимоги, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що станом на 01 січня 2023 року у КП «Управлінська компанія «Житловик» не відбулося жодних змін в організації виробництва і праці.

У штатному розписі, якій діяв на підприємстві до 01 березня 2023 року, була наявною посада економіста (код класифікатора професій 2441.2), яку обіймала позивачка. У новому штатному розписі, який введено в дію з 01 березня 2023 року, зазначену посаду було перейменовано на - «економіст з бухгалтерського суду та аналізу господарської діяльності» (код класифікатора професій 2441.2). Тобто посаду, яку обіймала ОСОБА_1 не ліквідовано, код класифікатора професій не змінено, зміст та обсяг основних посадових обов`язків не змінено, а лише доповнено.

Суд першої інстанції штатних розписів КП «Управлінська компанія «Житловик» не дослідив, а тому дійшов передчасного висновку про те, що звільнення позивачки у зв`язку зі скороченням чисельності працівників відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Вирішуючи позовні вимоги, суди неправильно застосовували статтю 42 КЗпП України, не встановили чи є рівними кваліфікація та продуктивність праці вивільненого працівника порівняно із залишеним на роботі, за яким роботодавець визнав переважне право.

Суди не звернули уваги на те, що для виявлення працівників, які мають це право роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Позивачка мала переважне право на залишення на роботі через більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, належну освіту та триваліший період роботи у КП «Управлінська компанія «Житловик». Натомість на посаду економіста з бухгалтерського суду та аналізу господарської діяльності було призначено ОСОБА_2 , при цьому єдиним обґрунтуванням залишення її на роботі суди зазначили, що на її утриманні перебувають неповнолітня та повнолітня дочки.

Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про кваліфікацію і продуктивність праці ОСОБА_2 . Натомість позивачка є єдиною особою в сім`ї, яка має самостійний заробіток, а також, порівняно з іншими працівниками, має тривалий і безперервний стаж роботи на підприємстві, а отже має переважне право на залишення на роботі.

Суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 151 КЗпП України, безпідставно послався у оскаржуваному судовому рішенні на дисциплінарні стягнення, які застосовувалися до позивачки у 2017 та 2021 роках. Не звернув уваги на те, що з часу оголошення останньої догани до скорочення посади позивача сплинуло два роки, а отже вона вважається такою, що не мала дисциплінарних стягнень.

Установивши, що копію наказу про звільнення від 10 травня 2023 року

ОСОБА_1 отримала лише 05 липня 2023 року, суди помилково не застосували частину першу статті 47 КЗпП України, згідно з якою роботодавець у день звільнення зобов`язаний, зокрема, видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення.

Висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 47 КЗпП України у подібних правовідносинах відсутній.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував, що позивачка подала заяву про зменшення розміру таких витрат, з огляду на те, що вона є непрацюючим пенсіонером, проживає з матір`ю, яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Позивачка отримує пенсію у розмірі 5 351,00 грн, а тому стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн фактично позбавляє їх з матір`ю засобів для існування, ставить під загрозу їх життя та здоров`я.

Крім того, договір про надання правничої допомоги від 14 серпня 2023 року є неправомірним (фіктивним), оскільки його не оприлюднено в електронній системі закупівель КП «Управлінська компанія «Житловик». Відповідач не надав акт виконаних робіт, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн є необґрунтованими, а їх стягнення неправомірним.

Суд апеляційної інстанції таких доводів апеляційної скарги не розглянув, мотивів їх відхилення не навів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 червня 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 01 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області матеріали цивільної справи № 676/5527/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У січні 2025 року матеріали справи № 676/5527/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 01 квітня 2003 року ОСОБА_1 працювала на посаді економіста в Житлово-експлуатаційній конторі № 1 на підставі наказу від 31 березня 2003 року № 63.

Надалі Житлово-експлуатаційну контору № 1 реорганізовано в Кам`янець-Подільське Комунальне підприємство «Житловик» (далі - Кам`янець-Подільське КП «Житловик»), а позивачку переведено з посади економіста Житлово-експлуатаційної контори № 1 на посаду економіста Кам`янець-Подільського КП «Житловик» (наказ від 18 липня 2003 року № 147).

Наказом Кам`янець-Подільського КП «Житловик» від 19 лютого 2015 року № 15 ОСОБА_1 оголошено догану за неуважність та безвідповідальне ставлення до своїх обов`язків.

Наказом Кам`янець-Подільського КП «Житловик» від 20 липня 2017 року № 51 КП ОСОБА_1 оголошено догану за несвоєчасне розміщення тендерної документації.

11 квітня 2018 року КП «Житловик» перейменовано на КП «Управлінська компанія «Житловик» (наказ від 11 квітня 2018 року № 30/1).

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи відповідно до пенсійного посвідчення від 11 вересня 2019 року № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 .

Наказом КП «Управлінська компанія «Житловик» від 21 вересня 2021 року № 44 «Про дисциплінарне стягнення» за халатне ставлення до своїх службових обов`язків у питанні розробки тарифу за послуги підприємства, що призвело до суттєвого зростання кредиторської заборгованості та унеможливило надання послуг населенню на належному рівні, за невиконання наказу щодо надання у термін до 20 вересня 2021 року службової з поясненнями щодо причин невідповідності тарифу реальним витратам та штатному розпису підприємства, економісту ОСОБА_1 оголошено догану.

Згідно зі службовою запискою виконувача обов`язків директора КП «Управлінська компанія «Житловик» Бахталовського А. В. від 15 січня 2023 року, адресованою міському голові Посітку М. В. , щодо подання на погодження штатного розпису КП «Управлінська компанія «Житловик», що вводиться в дію з 2023 року, проведено оптимізацію штатного розпису, а саме скорочення, зокрема інженерно-технічних працівників: 0,5 шт. од. майстра дільниці, 1 шт. од. бухгалтера 1 кат., 1 шт. од. економіста, 1 шт. од. майстра будівельної бригади, 0,5 шт. од. інженера по охороні праці та введення: 1 шт. од. економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності, 1 шт. од. інженера по матеріально-технічному забезпеченню та охороні праці.

Згідно зі штатним розписам КП «Управлінська компанія «Житловик», введеним в дію з 01 березня 2023 року у штаті підприємства наявна посада економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності, 1 шт. од.

Відповідно до наказу КП «Управлінська компанія «Житловик» «Про організаційні засоби з введенням в дію нового штатного розпису по підприємству»

від 07 березня 2023 року № 11 з метою приведення у відповідність до чинного законодавства штатної чисельності працівників підприємства, керуючись наказом по підприємству від 01 березня 2023 року «Про введення в дію нового штатного розпису по підприємству» вирішено попередити про звільнення під підпис у зв`язку із скороченням шатних посад працівників підприємства, зокрема економіста ОСОБА_1 та бухгалтера ОСОБА_2 . У разі наявності на підприємстві рівнозначних або інших вакантних посад, запропонувати працівникам підприємства, переведення за їх згодою на вакантні посади; у разі відсутності на підприємстві вакантної посади повідомити працівникам підприємства під розпис про звільнення за скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України не раніше як через 2 місяці з дати ознайомлення з цим наказом.

Згідно з актом від 09 березня 2023 року ОСОБА_1 відмовилася від отримання попередження про скорочення штату працівників.

Наказом КП «Управлінська компанія «Житловик» від 10 травня 2023 року № 32-к ОСОБА_1 звільнено з посади економіста в зв`язку із скороченням штату (відповідно до наказу від 07 березня 2023 року № 11 «Про організаційні засоби з введенням в дію нового штатного розпису по підприємству»), за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 10 травня 2023 року.

Згідно з актом від 10 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом про звільнення.

Відповідно до відомості розподілу виплат КП «Управлінська компанія «Житловик» від 10 травня 2023 року № 230510РВ000032096948 з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди встановили, що функціональні обов`язки за посадою економіста, яку обіймала позивачка, є відмінними від функціональних обов`язків економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності, яка введена до штатного розпису з 01 березня 2023 року.

Зважаючи на освіту ОСОБА_1 , суди дійшли висновку про те, що виконувати посадові обов`язки економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності вона не могла. Інших вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачці відповідач не мав.

Таким чином, оскільки обов`язок роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає скороченню, роботу, яка відповідає його кваліфікації, або будь-яку іншу вільну вакансію, не є безумовним, та залежить від фактичної наявності таких вакансій, а, у цьому випадку вакансії, на які може претендувати позивачка, були відсутні, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушення прав ОСОБА_1 на залишення на роботі є обґрунтованими.

Отже, установивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, внаслідок якої посада позивачки була скорочена, її звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм частини другої статті 40, 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення її позовних вимог.

Верховний Суд не бере до уваги аргументи заявниці про те, що відповідач не довів, що у КП «Управлінська компанія «Житловик» дійсно проводилися заходи зі скорочення штату підприємства, оскільки положеннями цивільного та трудового законодавства не передбачено право чи обов`язок суду перевіряти доцільності скорочення, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 452/1674/22).

Перевіряючи доводи заявниці по те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 42 КЗпП України, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18 Верховний Суд зазначив, що «відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій

статті 42 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки скорочена одна посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для оцінки застосування переважного права позивача залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України».

Зазначене дає підстави для висновку про те, що норма статті 42 КЗпП України у випадку, якщо посада, яка скорочується, є єдиною, не підлягають застосуванню, а тому посилання заявниці на те, що вона мала переважне право на залишення на роботі, враховуючи, що посада економіста, яку вона обіймала, була єдиною є безпідставними.

Верховний Суд урахував, що посилання судів попередніх інстанцій на відсутність у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі, зокрема, з огляду на те, що вона неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності є помилковим, однак зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди помилково не застосували частину першу статті 47 КЗпП України, згідно з якою роботодавець у день звільнення зобов`язаний, зокрема, видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Суди встановили, що у день звільнення 10 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом про звільнення, який їй було зачитано у голос, про що складено відповідний акт. Водночас у цей день вона отримала повідомлення про нараховані суми, належні їй при звільненні, які роботодавець їй виплатив у день звільнення.

Копію наказу КП «Управлінська компанія «Житловик» від 10 травня 2023 року № 32-к про звільнення позивачка отримала 05 липня 2023 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі наказу про звільнення не заявляла.

За таких обставин суд першої інстанції не мав правових підстав вирішувати питання стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи питання про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував заяву позивачки про зменшення розміру таких витрат, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять такої заяви, зокрема, зазначене не підтверджується також і протоколами судових засідань.

Доводи заявниці про те, що договір про надання правничої допомоги від 14 серпня 2023 року є неправомірним (фіктивним), оскільки його не оприлюднено в електронній системі закупівель КП «Управлінська компанія «Житловик» є безпідставними, оскільки у платіжних інструкціях від 04 вересня 2023 року № 8969 та від 07 вересня 2023 року № 8984 про оплату послуг із надання професійної правничої допомоги за договором від 14 серпня 2023 року № 1512-72 зазначено, що проведення процедури державної закупівлі не передбачено.

Суди надали обґрунтовану оцінку поданим доказам понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, позивачка їх розмір не спростувала.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з їх оцінкою судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновок судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області

від 19 червня 2024 року, додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник