Рішення

від 14.02.2025 по справі 548/383/24

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/383/24

Провадження №2/548/19/25

Р І Ш Е Н Н Я

І МЕ НЕ М У КР АЇ НИ

14.02.2025 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської областів складі:

головуючого судді- Миркушіної Н.С.,

за участю секретаря судового засідання - Калініченко А.В.,

адвокатів Павелка Р.С., Бондаренка С.Г.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судум.Хорол у порядку загальногопозовного провадженнясправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участі третьої особи Головного сервісного центру МВС про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимогимотивовані тим,що сторонамипід часшлюбу заспільні коштиподружжя булопридбано автомобіль«MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрували за відповідачем ОСОБА_2

27.09.2023року беззгоди позивачавідповідач ОСОБА_2 продав вищевказанийавтомобіль відповідачу ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №5347/2023/4074445, але продовжує його використовувати їздить на ньому та зберігає в себе вдома в гаражі.

Ці діївідповідача ОСОБА_2 направленні науникнення розподілу даногоавтомобіля якспільного майнаподружжя,оскільки сім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично розпалася.

Позивач просить суд визнати недійсним вищевказаний договір купівлі-продажу транспортного засобу та скасувати перереєстрацію транспортного засобу на нового власника.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 16.02.2024 року відкрито провадження по справі та призначеносправу до підготовчого судового засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалами суду від 25.04.2024 року та 16.07.2024року відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15.11.2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 21.01.2025 року відкладено відкрите судове засідання.

У судовомузасіданніпредставник позивача ОСОБА_1 адвокатПавелко Р.С. позов підтримав та просив його задоволити в зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля є вдаваним.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Бондаренко С.Г. просили суд відмовити в задоволенні позову, оскільки оформлення договору купівлі-продажу спірного автомобіля не потребувало письмової згоди позивачки, остання знала про необхідність продажу автомобіля для покриття боргів, які виникли після ремонту спільного будинку подружжя та купівлі мобільного телефону і ювелірних прикрас.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 просив суд відмовити в задоволенні позову, так як він для перепродажу придбав спірний автомобіль у свого знайомого - відповідача ОСОБА_2 та дав йому ним тимчасово користуватися.

У судовезасіданняпредставник третьої особи Головного сервісного центру МВС Кашаєва О.Г. не з`явилася, надіслала письмові пояснення на позовну заяву, де вказала про відсутність обов`язку працівників РСЦ вимагати письмову згоду другого з подружжя на відчуження транспортного засобу та як наслідок правомірність перереєстрації автомобіля за ОСОБА_3 , просила суд розглянути справу за її відсутності.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бондаренко С.Г. просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки оформлення договору купівлі-продажу спірного автомобіля не потребувало письмової згоди позивачки, остання знала про продаж автомобіля для покриття боргів, які виникли після ремонту спільного будинку подружжя та купівлі мобільного телефону і ювелірних прикрас.

Відповідно до ч. 3ст. 211 ЦПК Україниучасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін та з`ясувавши позицію третьої особи, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, з`ясувавши всі обставини справи та надавши їм правову оцінку, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2018 року у справі «Печенізький та інші проти України» встановлено, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Крім цього, кожній стороні має бути забезпечено можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною.

Судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовомузасіданні встановленоі незаперечувалося сторонамипо справі,що з26.11.2011 року по 22.05.2024року сторонипо справіОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

Під час шлюбу сторони за рахунок спільних коштів подружжя придбали в 2013 році - легковий автомобіль «MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 (далі за текстом автомобіль), який 22.02.2013 року був зареєстрований за ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вищевказаний транспортний засіб вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки був придбаний за час перебування сторін у шлюбі та частка кожного з подружжя в зазначеному майні є рівною.

В судовому засіданні встановлено, що 27.09.2023 року відповідач ОСОБА_2 , відчужив спірний транспортний засіб відповідачу ОСОБА_3 без повідомлення позивачки та без отримання її згоди, частку позивачці з продажу вказаного транспортного засобу ОСОБА_2 не повернув, чим суттєво порушив її права.

З постанови інспектора ВП №2Лубенського РВПГУНП вПолтавській областіРудя С.С. про накладення адміністративного стягнення серія ЕНА 1295132 від 23.01.2024 року слідує, що відповідача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР України під час керування 23.01.2024 року о 09:42 год. спірним автомобілем, тобто через 4 місяці після продажу цього автомобіля.

З вищевказаного слідує, що після перереєстрації вказаного автомобіля на ОСОБА_3 , ОСОБА_2 продовжує ним користуватися та зберігає спірний автомобіль у гаражі в спільному з позивачкою домоволодінні, за адресою АДРЕСА_1 , що доводиться фотографіями автомобіля в гаражі цього домоволодіння, зробленими перед подачею позову до суду.

Вищевказані докази доводять удаваність оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки після відчуження спірного автомобіля ОСОБА_2 продовжує користуватися спірним автомобілем з часу його відчуження і до цього часу.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статях 316,317,319 ЦК України.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Устатті 60 СК Українизакріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною третьою статті 65СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частиною четвертою статті 369ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У статті 68СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі№ 372/504/17(провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

У раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі№ 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) від наведеного у цих постановах висновку Верховного Суду України відступила, зазначивши, що такий висновок суду суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Відступаючи від вказаного висновку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертоїстатті 369 ЦК Українитастатті 215 ЦК Українинадає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі.

Під час розгляду справи суд встановив, що спірний транспортний засіб був придбаний

в період перебування у шлюбі, і це майно є цінним для його співвласників - відповідача ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_1 , а не дрібним побутовим предметом дрібного побутового правочину, що відповідачі не спростували презумпцію спільності вказаного майна, яке було відчужене ОСОБА_2 під час шлюбу.

Отже, предметом спору є транспортний засіб, який є цінним майном для його співвласників, тому правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивачки - як другого із співвласників.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 підтвердив ту обставину, що при відчуженні спірного транспортного засобу, не отримав ні усну, ні письмову згоду на таке відчуження від ОСОБА_1 .

Спірний транспортний засіб набутий за спільні кошти під час шлюбу позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 і є їхньою спільною сумісною власністю, тому неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60,61,63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203,215 ЦК України.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2019 року у справі № 438/462/14 (провадження № 61-23623св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16 (провадження № 61-34723св18), від 10 червня2020 року у справі №454/2786/17 (провадження №61-975св20), від 01 березня 2021 року у справі №753/10236/14 (провадження №61-16403св20), у яких вирішувались близькі за змістом із цією справою спори, зокрема щодо недійсності правочину, вчиненого без згоди із співвласником відчужуваного майна.

Таким чином, суд вважає, що укладений 27.09.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірного автомобіля слід визнати недійсним та скасувати перереєстрацію транспортного засобу марки «MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 на нового власника ОСОБА_3 , здійснену продавцем 27.09.2023 року Територіальним сервісним центром № 5344 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Полтавській області на підставі договору купівліпродажу №5347/2023/4074445 транспортного засобу, укладеного 27.09.2023 року між ОСОБА_2 , як подавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, оскільки вказаний правочин, виходить за межі дрібного побутового, вчинено без згоди із співвласником відчужуваного майна, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Відповідно доч.1ст.158ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи вищевказане суд приходить до висновку, що на даний час відпала підстава для забезпечення вищевказаного позову, яке обмежує права позивача,а тому слід скасувати накладений ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 19.02.2024 року (Справа № 548/383/24 Провадження №2-з/548/5/24) арешт на належний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 на праві власності легковий автомобіль «MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , у спосіб заборони відчуження вказаного автомобіля без заборони використання та розпоряджання ним.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,280 -283 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заучасті третьоїособи Головногосервісного центруМВС провизнання договору купівлі-продажутранспортного засобунедійсним,задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу №5347/2023/4074445 транспортного засобу, укладений 27.09.2023 року між ОСОБА_2 , як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, стосовно транспортного засобу марки «MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований 27.09.2023 року Територіальним сервісним центром № 5344 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Полтавській області, який оформлений та підписаний сторонами договору Територіальним сервісним центром №5347/2023/4074445 в присутності адміністратора.

Скасувати перереєстрацію транспортного засобу марки «MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 на нового власника ОСОБА_3 , здійснену продавцем 27.09.2023 року Територіальним сервісним центром № 5344 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Полтавській області на підставі договору купівліпродажу №5347/2023/4074445 транспортного засобу, укладеного 27.09.2023 року між ОСОБА_2 , як подавцем та ОСОБА_3 , як покупцем.

Скасувати накладений ухвалоюХорольського районногосуду Полтавськоїобласті від19.02.2024року (Справа № 548/383/24 Провадження №2-з/548/5/24) арешт на належний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 на праві власності легковий автомобіль «MAZDA» модель «6», 2003 року випуску, колір сірий, номер кузова (VIN код): НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , у спосіб заборони відчуження вказаного автомобіля без заборони використання та розпоряджання ним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційногосуду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Хорольський районний суд Полтавської області.

Сторони справи:

Позивач ОСОБА_1 ,адреса АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_4 ,

Представник позивача адвокат Павелко Руслан Сергійович, юридична адреса: м.Хорол Лубенського району Полтавської області, вул. 1 Травня, буд. 8"Б" оф.1,

Відповідач ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_5 ,

Представник відповідача адвокат Бондаренко Станіслав Григорович, юридична адреса: м.Одеса, проспект.Героїв України, 12,

Відповідач ОСОБА_3 , адреса АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_3 ,

Третя особа - Головний сервісний центр МВС, адреса: м.Київ, вул. Лук`янівська, 62.

Повнийтекст судового рішенняскладено 24.02.2025 року.

Суддя: Н.С.Миркушіна