Рішення від 25.02.2025 по справі 280/420/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 лютого 2025 року Справа № 280/420/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ІМПЕРІЯ РА

до Дніпровської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ІМПЕРІЯ РА (далі позивач) до Дніпровської митниці (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товару №UA110140/2024/000037/1 від 17.09.2024;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови Дніпровської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2024/000179 від 17.09.2024

- стягнути з Дніпровської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТД ІМПЕРІЯ РА судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначає, що відповідачу, при митному оформлені всіх партій поставки, були надані документи, необхідні для митного оформлення товару, що надійшов до України на підставі зовнішньоекономічного контракту, які не містили розбіжностей, наявних ознак підробки та інших характеристик, передбачених п. 2 та 3 ст. 53 Митного кодексу України. Вказує, що контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Таким чином, вважає, що позивач надав належні, достовірні, допустимі та в своїй сукупності достатні докази відповідачу для підтвердження розрахованої ним митної вартості, інформація, зазначена в них достатня для розрахунку митної вартості. Зазначені відповідачем сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей не обґрунтовані в розумінні вимог ст. 53 Митного кодексу України і подальші дії відповідача, в тому числі витребування додаткових документів, відмова в застосуванні визначеної декларантом митної вартості та винесення рішень про коригування митної вартості є протиправними.

24.01.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/420/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 03.02.2025 за вх. 5060. З позиції відповідача, за результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих позивачем разом з митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та невідповідності, що не дає можливості впевнитись в достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів. Так, з метою підтвердження числового значення заявленої митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог частини 2, 3 ст.53, ст. 54, ст. 57 Митного кодексу України додаткові документи згідно з переліком, викладеним у електронному повідомленні, проте декларантом не надіслано усіх додаткових документів. Вказані обставини, на думку відповідача, підтверджують правомірність дій митного органу щодо витребування додаткових документів, які під час митного оформлення не були надані, та обґрунтованість сумнівів останнього щодо правильності заявленої позивачем митної вартості, та, як наслідок, прийняття відповідачем спірного рішення, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ТОВ «ТД ІМПЕРІЯ РА» укладено з компанією «QUIMI ROMAR S.L.» (Іспанія) контракт на поставку товару №20112023 від 20.11.2023, відповідно до умов якого Продавець зобов`язується постачати косметичну продукцію у погодженій з Покупцем кількості згідно Інвойсу, а Покупець зобов`язується прийняти поставлену продукцію відповідної якості та провести її оплату.

Відповідно до п.4.1. Контракту, оплата авансових платежів у розмірі 100% від вартості продукції, вказаної в інвойсі до погодженої партії проводиться до відвантаження товару. Відповідно до п.3.2. Контракту, термін відвантаження не повинен перевищувати 20 днів після внесення авансового платежу.

Відповідно до п.6.1. Контракту, у відповідності до міжнародних правил ІНКОТЕРМС 2010, умови поставки будуть відповідати базису поставки EXW Valencia (Іспанія), якщо інше не вказано в Інвойсі.

31.07.2024 компанією «QUIMI ROMAR S.L.» виставлено на адресу позивача інвойс - проформу №25912 на загальну суму 20 323,80 євро.

30.08.2024 позивачем сплачено грошові кошти у розмірі 19 614,59 євро, у відповідності до контракту та інвойсу - проформи №25912 від 31.07.2024, що підтверджується, платіжною інструкцією в іноземній валюті №24.

06.09.2024 QUIMI ROMAR S.L. було виставлено на адресу позивача інвойс № 1211025831 на загальну суму 20 323,80 євро.

Відповідно до п.3.2. Контракту, термін відвантаження не повинен перевищувати 20 днів після внесення авансового платежу.

Відповідно до п.6.1. Контракту, у відповідності до міжнародних правил ІНКОТЕРМС 2010, умови поставки будуть відповідати базису поставки EXW Valencia (Іспанія), якщо інше не вказано в Інвойсі.

Компанією «QUIMI ROMAR S.L.» продукція на адресу Позивача була відправлена 06.09.2024, що підтверджується міжнародною автотранспортною накладною №073904.

Для отримання послуг транспортування продукції, Позивачем був укладений договір № 03/09/24 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 03.09.2024 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЙНО-ГРУП», код ЄДРПОУ 40195770. Вартість транспортних послуг до території України, а саме м. Валенсія п/п Чоп, Україна склала 165 759,00 грн.

Для здійснення митного оформлення товару 16.09.2024 позивачем до Дніпровської митниці було подано митну декларацію №24UA110140007166U6, відповідно до якої визначення митної вартості товару здійснено позивачем згідно зі ст. 57, 58 Митного кодексу України за основним методом (за ціною контракту щодо товару, який імпортуються).

До митного оформлення товарів до митниці разом з ЕМД було надіслано копії наступних документів: перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації, а саме: декларація митної вартості; контракт на поставку товару №20112023 від 20.11.2023; договір про внесення змін від 19.02.2024 до контракту № 20112023 від 20.11.2023; інвойс-проформа № 25912 від 31.07.2024; платіжна інструкцію в іноземній валюті №24 від 30.08.2024; інвойс № 1211025831 від 06.09.2024; копія митної декларації країни виробника №24ES0017411АВОVНВО від 07.09.2024; прайс лист від 18.11.2023.

Для підтвердження транспортних витрат до кордону України підприємство надало митниці: договір № 03/09/24 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 03.09.2024; договір транспортного експедирування № 04-23/З від 19.05.2023; довідку про транспортно-експедиційні послуги № 06/09-01 від 06.09.2024; міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №073904 від 06.09.2024.

Посадовою особою митниці за результатом аналізу наданих до митного оформлення позивачем документів на адресу декларанта направлено електронне повідомлення щодо необхідності надання додаткових документів відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. - транспортні (перевізні) документи; - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України надати (за наявності) такі додаткові документи: копію митної декларації країни відправлення; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

У відповідь на запит митниці позивач листом за вих. № 1609-01 від 16.09.2024 позивачем було повідомлено митний орган, що згідно ст. 53 МКУ, документи, які підтверджують митну вартість товару надані у повному обсязі, інші документи протягом 10 днів надано не буде.

17.09.2024 відповідачем прийнято Рішення про коригування митної вартості товару №UA110140/2024/000037/1, відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованих Товарів №1, №2 скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 МКУ, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Митна вартість товарів визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно зі ст. 64 Митного кодексу України. За основу для обрахунку митної вартості товарів взято інформацію щодо раніше визнаної митним органом митної вартості згідно митного оформлення:

- товар №1 за ЕМД від 16.09.2024 № 24UA110140007166U6 скориговано за резервним методом визначення митної вартості товарів (стаття 64 МКУ) до рівня 2,81 дол. США/кг;

- товар №2 оформлено за ЕМД від 05.07.2024 № UA100200/2024/10949 на рівні 2,858 дол. США/кг.

17.09.2024, у відповідності п.7 ст. 55 Митного кодексу України, позивачем було подано та оформлено ЕМД №24UA110140007199U7 із застосуванням гарантії. Загальна різниця митних платежів (ПДВ та ввізне мито) від митної вартості, визначеної підприємством та скоригованої митницею, склала 155 771,86 грн. Розрахунок різниці в митних платежах з митної вартості задекларованого товару, заявленої декларантом та скоригованої митницею (ціни позову) зазначено в графах 47 «Нарахування платежів» та «В» «Подробиці розрахунків» зазначеної вище ЕМД.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом про його скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-VІ від 13.03.2012.

Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

У відповідності до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 1 ст. 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Положеннями ст. 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1 та 2 ст. 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

За змістом ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 Митного кодексу України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами 1 і 2 ст. 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Статтями 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №1.380.2019.005307.

Надаючи оцінку доводам митниці, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд встановив, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту подано повний пакет документів відповідно до переліку, визначеного у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.

Разом із цим, контролюючий орган не погодився з правомірністю визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, у зв`язку з чим прийняв спірне рішення про коригування його митної вартості, яким визначив митну вартість ввезеного позивачем товару із застосуванням резервного методу (метод 6).

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Щодо твердження митниці стосовно відмінності сплаченій сумі за товар та виставлений за нього рахунок, суд зазначає наступне.

Різниця між сумою виставленою в інвойсі від 06.09.2024 № 1211025831 та інвойсі проформі № 25912 від 31.07.2024 з сумою, сплаченою згідно платіжного доручення № 24 від 30.08.2024, становить 709,21 євро. Проте документи, які були надані до митного оформлення мають ідентичну інформацію щодо вартості товару 20 323,80 євро.

Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 у справі №813/1755/17 сформовано наступний правовий висновок: «Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про - наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару».

Крім того, слід врахувати Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 "Про довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року" де у пункті 3 Висновків визначено, що «Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування митним органом додаткових документів у декларанта».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеною у постанові від 27.04.2023 у справі №820/3767/16, визначено, що розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.

Суд зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови сплати за товар не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Щодо доводів відповідача про відсутність заявки на перевезення суд зазначає наступне.

Частини 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з ч.5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Заявка не є обов`язковим документом, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, не містить числових значень та не доводить правильність визначення митної вартості, тому відповідач не може посилатися на неповноту відомостей заявки, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення висловлена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17 зокрема вказано, що «… серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість», тому вимога про її надання є безпідставною».

Щодо включення позивачем послугу з навантаження товару у розмірі 4 250,00 грн до вартості послуг з транспортування та відповідність складеної про це довідки суд зазначає наступне.

У даному випадку поставка товару здійснювалась на комерційних умовах поставки EXW Valencia (Іспанія) які, згідно правил Інкотермс, передбачають включення до митної вартості, в тому числі, витрат на навантаження товару.

Митний орган вважає, що надана позивачем довідка ТОВ «Файно Груп» від 06.09.2024 №06/09-01 свідчить про включення до вартості за транспортні послуги вартість навантаження у розмірі 4 250,00 грн. Зазначений документ документ не передбачений ні наказом МФУ від 24.05.2012 №599, ні договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і міжміському сполученні від 03.09.2024.

Як вбачається з матеріалів справи, основними документи, що підтверджують розмір транспортних витрат є довідка ТОВ «Файно Груп» від 06.09.2024 №06/09-01 та рахунок фактура № 244 від 06.09.2024, згідно яких загальна вартість складає 207198,37 грн, в тому числі: міжнародне перевезення - м. Валенсія, Іспанія м/п Чоп/Захонь 165 759,00 грн; брокерські послуги 1915,00 грн; послуги з навантаження - 4 250,00 грн; внутрішнє перевезення м/п Чоп/Захонь Дніпро, Україна 41 439,37 грн.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

За таких обставин, довідка про транспортні витрати є достатнім доказом у справі, підтверджує розмір транспортних витрат, в тому числі вартості витрат з навантаження товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 520/6058/24.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав митному органу усі необхідні документи, які надають можливість перевірити та підтвердити заявлену митну вартість товару. Суттєвих недоліків поданих до митного органу документи не містили, а відповідно у відповідача не було підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Вищевказані сумніви митного органу судом відхиляються, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами, які були надані відповідачу під час проведення митних процедур.

Натомість, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення саме складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов до висновку, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA110140/2024/000037/1 від 17.09.2024 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2024/000179 від 17.09.2024 є такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру. При вирішенні цього питання, суд враховує й правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04; рішення від 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Представником позивача жодних доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу надано не було, а тому підстави для задоволення клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок відповідача відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Дніпровської митниці.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ІМПЕРІЯ РА (69063, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 21; код ЄДРПОУ 33869650) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, Княгині Ольги, буд. 22; код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110140/2024/000037/1 від 17.09.2024.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2024/000179 від 17.09.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ІМПЕРІЯ РА судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 25.02.2025.

Суддя М.С. Лазаренко