Рішення

від 24.02.2025 по справі 320/53449/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2025 року м. Київ № 320/53449/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов від 29.08.2024 про стягнення виконавчого збору, про виправлення помилки у постанові, про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що державним виконавцем Бялим М.Г. було винесено постанову від 29.08.2024, якою відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №363/278/23 від 16.04.2024, виданим Вишгородським районним судом Київської області про: «Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які належать територіальній громаді с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в особі Димерської селищної ради Київської області на праві власності на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04.08.2022 у справі №363/162/21, на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» в рахунок погашення заборгованості за рішенням Апеляційного суду Київської області від 30.05.2013 у справі №2-268/13 у розмірі 324 764,20 доларів США. Встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». Постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 1 339 678,30 грн.

Також, державним виконавцем Бялим М.Г. в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 були винесені наступні постанови: постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.08.2024, якою визначено загальну суму мінімальних витрат у сумі 402,96 грн; постанова про стягнення виконавчого збору від 29.08.2024, якою визначено суму виконавчого збору у розмірі 13 396 783,06 грн та похідна від неї постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 30.08.2024, якою визначено суму виконавчого збору у розмірі 1 339 678,30 грн. Вважає вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить суд задовольнити позов.

Судом під час вирішення питання про відкриття провадження було встановлено недоліки позовної заяви, у зв`язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позовну заяву було залишено без руху.

На виконання вимог ухвали недоліки позовної заяви усунуті у строк та у спосіб, що визначені в ній.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2013 року у цивільній справі №2-268/13 позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг у розмірі 324 764 долари США 20 центів, що еквівалентно 2 595 840,25 грн за офіційним курсом Національного банку України. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 219 грн. В решті позовних вимог відмовлено

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2013 року у цивільній справі №2-268/13 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2013 року в частині відмови у позові та в частині розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове. В рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг № ВL2277 від 28 березня 2008 року в розмірі 2 595 840,25 грн, з яких тіло кредиту - 1 868 144,51 грн, відсотки - 727 695,75 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 24,5 кв. м та земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку площею 0,2260 га по АДРЕСА_1 , зазначені в договорі іпотеки від 28 березня 2008 року. Предмет іпотеки у вигляді житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 24,5 кв. м та земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку площею 0,2260 га по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_3 , підлягає реалізації шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнено із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» судові витрати в сумі 1073 гривні з кожного.

25 лютого 2014 року видано виконавчий лист №2-268/13.

Постановою відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №2-268/13.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2022 року у цивільній справі №363/162/21 визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка складається з житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Передано житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як відумерлу спадщину, у комунальну власність територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в особі Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року по цивільній справі №363/278/23 звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать територіальній громаді с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в особі Димерської селищної ради Київської області на праві власності на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04.08.2022 року по справі №363/162/21, на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» в рахунок погашення заборгованості за рішенням Апеляційного суду Київської області від 30.05.2013 у справі №2-268/13 у розмірі 324 764,20 доларів США. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

16 квітня 2024 року Вишгородським районним судом Київської області видано виконавчий лист №363/278/23 на виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року у цивільній справі №363/278/23.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 серпня 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 на виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року у цивільній справі №363/278/23.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 серпня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 стягнено з боржника виконавчий збір у розмірі 13 396 783,06 грн.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 серпня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з боржника стягнено суму мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 402,96 грн.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 серпня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 виправлено описку в постанові про стягнення з боржника виконавчого збору від 29 серпня 2024 року зазначено замість невірної суми виконавчого збору 13 396 783,06 грн зазначено вірну 1 339 678,30 грн.

Не погоджуючись із вказаними постановами Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 серпня 2024 року та від 30 серпня 2024 року, прийнятими в рамках ВП НОМЕР_1 позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, суд зазначає наступне.

Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII) встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено право вибору стягувача щодо пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За правилами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

При цьому, відповідно до визначення частини 1 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчим збором є збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За змістом частин другої та третьої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 360/3324/19.

За змістом абзацу восьмого статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Як установлено судом з тексту рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року по справі №363/278/23:

« 28.03.2008 між ВАТ «Універсал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, згідно умов якого іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 24,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, що є виділеною в натурі та межі якої визначено на місцевості та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2260 га, кадастровий номер 3221883601:20:265:02404, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. за реєстровим №1847 (пункт 1.1).

Згідно пункту 4.1 іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках та на підставах, передбачених законодавством України: у разі порушення будь-якого основного зобов`язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або будь-якого зобов`язання іпотекодавця за цим договором, та/або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця та/або боржника або визнання його банкрутом (у разі, якщо іпотекодавець та/або боржник є юридичною особою), та/або у разі ліквідації іпотекодавця та/або боржника (у разі, якщо іпотекодавець та/або боржник є юридичною особою) та/або в інших випадках відповідно до законодавства України.

09.01.2010 між ПАТ «Універсал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого 28.03.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. за реєстровим №1847, згідно до якого, сторони домовились доповнити пункт 1.1 договору іпотеки абзацами наступного змісту: «В будь-якому випадку, іпотекою за цим договором іпотеки забезпечується в повному обсязі виконання усіх зобов`язань ОСОБА_1 , за генеральним договором про надання кредитних послуг №BL2277 від 28.03.2008 року, укладеним між таким боржником та іпотекодержателем (пункт 1).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18.03.2013 позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно - задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг у розмірі 324 764,20 долари США, що еквівалентно 2 595 840,25 грн за офіційним курсом Національного банку України. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 219 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Крім того, 30.05.2013 рішенням Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18.03.2013 в частині відмови у позові та в частині розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове. В рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг №BL2277 від 28.03.2008 року у розмірі 2 595 840,25 грн, з яких тіло кредиту - 1 868 144,51 грн, відсотки - 727 695,75 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 0,2260 га по АДРЕСА_1 , зазначені в договорі іпотеки від 28.03.2008. Предмет іпотеки у вигляді житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 24,5 кв. м та земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку площею 0,2260 га по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_3 , підлягає реалізації шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнено із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» судові витрати в сумі 1 073,00 грн з кожного. В решті рішення залишено без змін.

04 серпня 2022 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка складається з житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Передано житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як відумерлу спадщину, у комунальну власність територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в особі Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.

Згідно з частиною четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у зв`язку з невиконанням умов генерального договору про надання кредитних послуг №BL2277 від 28.03.2008 у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 2 595 840,25 грн, що встановлено рішенням Апеляційного суду Київської області від 30.05.2013.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 30.05.2013 звернено стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 0,2260 га по АДРЕСА_1 , зазначені в договорі іпотеки від 28.03.2008 року та земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку площею 0,2260 га по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_3 .

Разом з тим, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04.08.2022 передано житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2260 га кадастровий номер 3221883601:20:265:0204, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як відумерлу спадщину, у комунальну власність територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в особі Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки».

Так, суд звертає увагу на те, що відповідачем не враховано положення статті 38 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 цього Закону передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи з аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Суму виконавчого збору в розмірі 1 339 678,30 грн обраховано приватним виконавцем як 10% від суми заборгованості за договором про надання кредитних послуг №ВL2277 від 28.03.2008 у розмірі 324 764, 20 доларів США по курсу Національного банку станом на момент відкриття виконавчого провадження.

Втім, сума 324 764, 20 доларів США, що за курсом НБУ на дату стягнення судом за рішенням від 18 березня 2013 року складає 2 595 840,25 грн, є сумою заборгованості саме ОСОБА_1 - боржника в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, а не позивача (боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1), а стягнення звернуто на предмет іпотеки - нерухоме майно боржника.

Отже, предметом примусового виконання виконавчого документа суду є не стягнення заборгованості за кредитним договором, а звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, що належить позивачу на праві власності, і саме з вартості переданого в іпотеку майна має розраховуватися сума виконавчого збору.

Натомість, обрахунок державним виконавцем виконавчого збору здійснено в розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, в розмірі 324 764,20 доларів США за договором про надання кредитних послуг №ВL2277 від 28.03.2008.

Оскільки така вартість на момент відкриття виконавчого провадження не встановлена, то розмір виконавчого збору мав бути встановлений не в грошовому, а лише в процентному співвідношенні (10 %) від суми, за яку в майбутньому буде реалізовано нерухоме майно на яке звернуто стягнення, порядок обчислення та стягнення виконавчого збору мав бути обумовлений в постанові про стягнення виконавчого збору.

Оскільки відповідачем при винесенні спірної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.08.2024 порушено вимоги Законів України «Про виконавче провадження» та «Про іпотеку», то суд погоджується із твердженнями позивача щодо протиправності зазначеної постанови із наведених вище підстав.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 по справі № 280/13057/21, провадження № К/990/21768/22.

Що стосується постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.08.2024 суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень статей першої, третьої, частин першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно пункту 1 частин першої, частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Враховуючи, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року у справі №363/278/23 набрало законної сили, а виконавчий лист по вказаній справі не визнано таким, що не підлягає виконанню, державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правомірно та обґрунтовано, в межах повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» прийняв 29 серпня 2024 року постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.

Щодо постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29 серпня 2024 року, суд зазначає наступне.

Статтею 42 Закону № 1404-VIII визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5 (далі Інструкція №512/5) визначено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Отже, як приписами статей 27 та 42 Закону № 1404-VIII так і положеннями Інструкції №512/5 чітко визначено обов`язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат виконавчого провадження.

При цьому, положення Інструкції №512/5 слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог, зокрема Закону України «Про виконавче провадження», та такі, що не можуть йому суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Отже, виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Таким чином, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» державного виконавця.

Відтак, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є безумовною дією державного виконавця в ході виконавчого провадження.

З огляду на що вказана постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.

Щодо постанови про виправлення помилки у процесуальному документі від 30 серпня 2024 року ВП НОМЕР_1 суд зазначає наступне.

Статтею 74 Закону № 1404-VIII визначено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Проте як вбачається з матеріалів справи постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ від 30 серпня 2024 року виправлено описку в постанові про стягнення з боржника виконавчого збору від 29 серпня 2024 року, яка визнана судом протиправною та підлягає скасуванню, з огляду на що постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 30 серпня 2024 року ВП НОМЕР_1 також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач частково не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, частково не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, за подання цього позову позивачем сплачено 9 084,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 20 грудня 2024 року №434.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведення експертиз.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням рішення про часткове задоволення позовних вимог суб`єкта владних повноважень, судові витрати зі сплату судового збору, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. від 29 серпня 2024 року НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. від 30 серпня 2024 року НОМЕР_1 про виправлення помилки у процесуальному документі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Шевченко А.В.