Рішення

від 18.02.2025 по справі 761/20141/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/20141/24

Провадження № 2/761/2239/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О. при секретарі Каніковському Б.А., за участі позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Конончук З.В., відповідачки ОСОБА_2 , представника третьої особи Третяк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, в якій просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із матір`ю.

Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.02.2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 08.09.2020 року у справі № 761/47919/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми шляхом визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, встановлено графік побачень батька, без присутності матері, наступним чином: - кожну першу та третю неділю місяця з 08 години п`ятниці до 20 години неділі за місцем проживання батька у квартирі АДРЕСА_1 або заміському будинку АДРЕСА_2 без обмеження місця прогулянок, з дотриманням режиму дня для дітей; - в літній період, щороку, за попередньою домовленістю з матір`ю дітей та згодою самих дітей, з врахуванням стану їх здоров`я, чотирнадцять днів для відпочинку та оздоровлення дітей у місті, визначеному батьком за погодженням з матір`ю дітей, без супроводу матері. Рішення на сьогоднішній день Відповідачем не виконується у повній мірі.

Також відповідач не приділяє достатньої уваги здоров`ю малолітньої дитини, фізичному, духовному і психологічному розвитку дитини. У зв`язку з чим позивач просив, зокрема, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

30.05.2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою від 04.06.2024 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

26.06.2024 року до суду надійшов відзив від відповідача на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 18.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідачка позовні вимоги не визнала, зазначила, що не перешкоджає спілкуванню дитини із батьком та не зеперечує проти проживання сина ОСОБА_3 разом із батьком, зазначила про те, що спір між ними щодо порживання дитини відсутній.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовну заяву не підтримав та просив при постановленні рішення врахувати права та інтереси дітей, та рекомендував встановити місце проживання обох дітей разом, згідно наданому Висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 109-5982 від 18.10.2024 року.

Судом в присутності психолога ОСОБА_6 був допитаний малолітній ОСОБА_3 , який зазначив про те, що віддає перевагу проживанню із батьком, оскільки відчуває з ним гармонію та комфорт. Він розмовляв на цю тему із матір`ю - ОСОБА_2 , яка не має заперечень проти його проживання із батьком.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З червня 2015 року сторони проживають окремо один від одного, при цьому їх спільні діти проживають разом з відповідачем, про що свідчать матеріали справи та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Кім того, це підтверджується Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.08.2020 р. № 415 та Висновком Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 11.08.2020 р. місце проживання ОСОБА_3 визначено разом з Відповідачем.

Так, відповідно до положень ст. 141 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 150 та ч.ч. 1, 3 ст. 151 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Положеннями ст. 157 СК України, серед іншого, визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.02.2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 08.09.2020 року у справі № 761/47919/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми шляхом визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, встановлено графік побачень батька, без присутності матері, наступним чином:

- кожну першу та третю неділю місяця з 08 години п`ятниці до 20 години неділі за місцем проживання батька у квартирі АДРЕСА_1 або заміському будинку АДРЕСА_2 без обмеження місця прогулянок, з дотриманням режиму дня для дітей;

- в літній період, щороку, за попередньою домовленістю з матір`ю дітей та згодою самих дітей, з врахуванням стану їх здоров`я, чотирнадцять днів для відпочинку та оздоровлення дітей у місті, визначеному батьком за погодженням з матір`ю дітей, без супроводу матері.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Позивач звернувся од суду із позовом, предметом якого є визначення місця проживання малолітньої дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України (далі- СК України)).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У справі, яка розглядається, судом встановлено відсутність спору між сторонами щодо проживання малолітнього ОСОБА_3 , мати якого не заперечувала проти проживання дитини із батьком, оскільки саме дитина виявляє таке бажання. Малолітній ОСОБА_3 , який на момент розгляду справи судом досяг десятирічного віку, висловив бажання проживати із батьком.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, протягом розгляду справи дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_3 , суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 141, 264-268, 279, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26.02.2025 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

18 лютого 2025 року