Постанова

від 25.02.2025 по справі 910/8863/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2025 р. Справа№ 910/8863/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Коробенка Г.П.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Актив»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.10.2024

у справі №910/8863/24 (суддя Сергій Балац)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Актив»

про стягнення 166 633, 52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ АКТИВ" про стягнення 166 633,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, не оформивши право користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,3409 га, кадастровий номер 8000000000:66:209:0003 на вул. Олекси Довбуша, 22 у Дніпровському районі м. Києва, на якій розташоване належне йому майно, як фактичний користувач земельної ділянки, використовував її у період з 04.03.2021 по 21.10.2022 без належних на те підстав і без сплати орендної плати. Відтак, відповідач повинен сплатити 166 633,52 грн, що є безпідставно набутими та збереженими коштами за користування земельною ділянкою, які, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати позивачу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/8863/24 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 137 956,80 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 3 028, 00 грн витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як власник об`єкту нерухомого майна протягом спірного періоду користувався земельною ділянкою за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Відтак, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим розміром безпідставно утримуваних відповідачем коштів є 137 956,80 грн, оскільки у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 орендна плата за землю на території міста Києва не нараховувалась.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення задоволеної суми безпідставно збережених коштів шляхом її зменшення на суму коштів сплаченого ТОВ «МВ АКТИВ» земельного податку до 82 369,60 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що з незалежних від нього причин, він не отримував кореспонденцію від суду першої інстанції і не був обізнаний про відкриття провадження у даній справі, що слугувало підставою для неподання суду доказів сплати земельного податку за земельну ділянку у спірному періоді у сумі 55 587,20 грн.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу Київська міська рада зазначає, що відповідачем не обґрунтовано винятковості випадку щодо неможливості подати докази оплати за користування земельною ділянкою (плату за землю) у сумі 55 587,20 грн до суду першої інстанції, оскільки позовна заява з додатками була направлена відповідачу в установленому порядку засобами поштового зв`язку. Водночас, позивач вказує, що не заперечує проти врахування сплаченої суми земельного податку в розмірі 55 587,15 грн (26 971,40+28 615,75) при обрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у разі, якщо судом будуть прийняті пояснення відповідача щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та долучені до матеріалів справи.

Додаткового позивач, з посиланням на викладені в постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/8719/24 від 03.12.2024 висновки, зазначає, що з відповідача слід стягнути суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8863/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/8863/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

05.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/8863/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/8863/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/8863/24; роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, рішенням Київської міської ради від 23 червня 2022 року № 4851/4892 вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «МВ Актив», за умови виконання пункту 4 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,3409 га (кадастровий номер 8000000000:66:209:0003, витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25 січня 2022 року № НВ-0000152482022) для експлуатації та обслуговування виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (код виду цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на вул. Олекси Довбуша, 22 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка) у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Пунктом 4.8 вказаного рішення зобов`язано ТОВ «МВ АКТИВ» сплатити кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з розрахунком, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки.

На підставі вказаного рішення, між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «МВ АКТИВ» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 21.10.2022, зареєстрованого в реєстрі за № 417 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. (далі - договір оренди).

Зі змісту наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №386511621 від 11.07.2024) вбачається, що право власності відповідача на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці - склад літ. «Н», об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 1359.1 кв.м., розташованої за адресою: місто Київ, вул. Довбуша Олекси, будинок 22 було у встановленому законом порядку зареєстроване 04.03.2021.

Вищевказане належне відповідачу нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,3409 га кадастровий номер 8000000000:66:209:0003.

Зі змісту наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №386510072 від 11.07.2024) вбачається, що право оренди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:209:0003 за ТОВ «МВ АКТИВ» зареєстроване 21.10.2022 на підставі договору оренди, серія та номер:417, виданий 21.10.2022, видавник: Дем`яненко Т.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Строк договору оренди: 10 років.

Таким чином, оскільки з 04.03.2021 (з моменту набуття права власності на нерухоме майно) до 21.10.2022 (день укладення договору оренди земельної ділянки) Товариство з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» без достатніх правових підстав та не сплачуючи плату за користування земельною ділянкою, використовував земельну ділянку комунальної власності площею 0,3409 га з кадастровим номером 8000000000:66:209:0003 за адресою: місто Київ, вул. Довбуша Олекси, будинок 22, Київська міська рада звернулася до суду з даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених останнім грошових коштів за користування протягом 04.03.2021 - 21.10.2022 земельною ділянкою у розмірі 166 633,52 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У даному випадку спірним питанням є наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне використання земельної ділянки комунальної власності на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за період з 04.03.2021 (з моменту набуття права власності на нерухоме майно) до 21.10.2022 (день укладення договору оренди земельної ділянки).

Згідно з частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

За змістом статті 120 Земельного кодексу України виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини, сам факт несплати за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які мали бути сплачені за звичайних умов землекористувачем.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.)

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте, з реєстрацією права власності на споруду у власника виникає право користування земельною ділянкою, на якій розміщена така споруда, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому, вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за відсутності оформленого у спірному періоді (04.03.2021 по 21.10.2022) відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату.

Отже відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

За розрахунком позивача розмір збережених відповідачем коштів за період з 04.03.2021 по 21.10.2022, який підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем, становить 166 633,52 грн.

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з витягом з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 07.09.2022 №3616/86-22 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:209:0003 становить 3 560 204.25 грн.

Відповідно до наданого позивачем орієнтованого розрахунку розміру недоотриманих коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування ТОВ «МВ АКТИВ» земельною ділянкою площею 0,3409 га з кадастровим номером 8000000000:66:209:0003 (ставка орендної плати - 3 %) за період з 04.03.2021 по 31.12.2021 становить 80 603,38 грн, з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 17 264,55 грн, з 01.03.2022 по 21.10.2022 - 68 765,59 грн.

Ставка орендної плати визначена за період з 04.03.2021 по 31.12.2021 відповідно до додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 №24/24 (зі змінами), а за період з 01.01.2022 по 21.10.2022 відповідно до додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 №3704/3745 (зі змінами) та за умови, що приміщення нерухомого майна, розташованого в межах земельної ділянки, не передавалось в оренду їх власником.

06.05.2023 набув чинності Закон України від 11.04.2023 № 3050-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно", яким змінений механізм визначення переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Згідно з цим Законом перелік указаних територій визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з Постановою КМУ від 06.12.2022 № 1364 (п. 1) перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

У контексті Закону №3050-ІХ постанова КМУ від 06.12.2022 № 1364 вважається такою, що встановила порядок визначення переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно цим же Законом внесені зміни до підпункту 69.14. п. 69. підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України (набули чинності з 06.05.2023), що викладений в новій редакції: за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (зареєстрований МЮУ від 23.12.2022 №1668/39004) затверджений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364.

Згідно з п. 2.10 Переліку (в редакції від 22.12.2022) вся територія міста Києва віднесена до території активних бойових дій, дата початку бойових дій - 24.02.2022, дата завершення бойових дій - 30.04.2022.

Проте, з поданої Київською міською радою позовної заяви вбачається, що наведені положення, незважаючи на прямі посилання на них у здійсненому розрахунку, враховані позивачем не були, що призвело до заявлення спірної у даній справі суми грошових коштів, нарахованих у період, зокрема, з 01.01.2022 по 28.02.2022 та з 01.03.2022 по 21.10.2022, в завищеному розмірі.

Крім того, відповідно до рішення Ради від 09.12.2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Однак, позивачем не було враховано й вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обґрунтованим розміром безпідставно утримуваних відповідачем коштів за фактичне використання земельної ділянки площею 0,3409 га з кадастровим номером 8000000000:66:209:0003 за адресою: місто Київ, вул. Олекси Довбуша, будинок 22, за спірний у даній справі період - з 04.03.2021 по 21.10.2022, а також з урахуванням приписів абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та рішення Ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490), є 137 956,80 грн, з яких:

- 80 603,38 грн - за період з 04.03.2021 по 31.12.2021;

- 15 801,45 грн - за період з 01.01.2022 по 23.02.2022 (3 560 204,25*3%/365*54 дні);

- 41 551,97 грн - за період з 01.06.2022 по 20.10.2022 (день, що передує дню реєстрації відповідачем речового права оренди спірної ділянки на підставі договору), (3 560 204,25*3%/365*142 дні).

Водночас, як стверджує відповідач у апеляційній скарзі про наявність провадження у справі №є910/8863/24 йому стало відомо лише 14 листопада 2024 року після вжиття заходів щодо примусового виконання оскаржуваного рішення в рамках виконавчого провадження № 76553153, яка перебуває в провадженні приватного виконавця Пилипчука Віталія Григоровича.

Скаржник вказує, що з невідомих відповідачеві причин, жодних поштових листів від Господарського суду міст Києва на адресу відповідача (03037, м. Київ, пр. Лобановського Валерія, буд. 4-Ж, кв. 9) не надходило, а зі змістом оскаржуваного рішення відповідач фактично ознайомився 19.11.2024.

Відповідач зазначає, що починаючи з моменту набуття права власності на об?єкт нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:209:0003, тобто з 04.03.2021 і до моменту державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, тобто до 21.10.2022, відповідач сумлінно здійснював оплату земельного податку (плату за землю) в порядку та строки, що передбачені статтями 269 - 287 Податкового кодексу України, на загальну суму 55 587,20 грн, що підтверджується долученими до апеляційної скарги копіями платіжних доручень (інструкцій), призначення платежу - земельний податок, отримувач - ГУК у м. Києві/Дніпров.p-н/18010500, коД. ЄДРПОУ 37993783, рахунок отримувача UA258999980334159811000026005, реєстром розрахункових операцій за вищевказаний період, а також копіями податкових декларацій з плати за землю за 2021 рік (відповідно до якої річна сума земельного податку становить 32 365,73 грн, сума за період з березня по грудень 2021 - 26 971,40 грн ) та за 2022 рік (уточнююча, по 21.10.2022, відповідно до якої річна сума земельного податку становить 35 602,23 грн, за період з 01 січня по 21.10.2022 - 28 615,75 грн ).

Таким чином, як вказує скаржник, на момент укладення договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, відповідачем фактично було частково виконано зобов`язання в частині здійснення оплати за користування земельною ділянкою (плати за землю) з моменту набуття права власності на об?єкт нерухомості.

Отже, з урахуванням того факту, що відповідач не зміг скористатися своїм правом на подання відзиву на позов у зв`язку з неотриманням ухвали про відкриття провадження у справі, при розгляді справи по суті Господарським судом міста Києва не було враховано ряд важливих доказів, наявних в розпорядженні відповідача, які суттєво впливають на визначення розміру безпідставно утриманих коштів, що підлягають стягненню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що Київська міська рада не заперечує проти врахування сплаченої суми земельного податку в розмірі 55 587,15 грн (26 971,40+28 615,75) при обрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у разі, якщо судом будуть прийняті пояснення відповідача щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та долучені до матеріалів справи.

Дослідивши викладені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджують здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» сплату за користування земельною ділянкою (плату за землю) у сумі 55 587,20 грн, враховуючи таке.

Відповідно до частин 1-3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Нормою статті 2 Господарського процесуального кодексу України до основних принципів (засад) господарського судочинства віднесено принцип диспозивтивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 22.07.2024 була направлено на адресу відповідача (03037, м. Київ, пр. Лобановського Валерія, буд. 4Ж, кв.9) 26.07.2024 (трек-номер листа: 0600279159125), однак лист повернувся до суду з відміткою про те, що «адресат відсутній за вказаною адресою».

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 було направлено на адресу відповідача 14.10.2024 (трек-номер листа: 0600297102904), однак лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (дата повернення: 31.10.2024).

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За висновками Верховного суду, викладених у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві, позивач фактично підтвердив викладені в апеляційній скарзі доводи стосовно здійснення відповідачем плати за землю у сумі за користування земельною ділянкою (плату за землю) у сумі 55 587,20 грн.

Дані оплати були здійснені відповідачем до подання позову.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, у даному випадку позивач, звертаючись із даним позовом, не надав суду усієї достовірної інформації, зокрема, щодо сплати відповідачем плати за користування земельною ділянкою (плати за землю) у сумі 55 587,20 грн, що призвело до збільшення суми, яка підлягає відшкодуванню відповідачем за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 82 369,60 грн.

В решті позову слід відмовити.

Послання позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/8719/24 від 03.12.2024, колегія суддів визнає необґрунтованим, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - зміні.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ Актив» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/8863/24 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/8863/24, змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ АКТИВ» (03037, місто Київ, пр.Лобановського Валерія, будинок 4-Ж, квартира 9, ідентифікаційний код: 44109345) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код: 22883141) 82 369 (вісімдесят дві тисячі триста шістдесят дев`ять) грн 60 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.

3. У задоволенні решти вимог відмовити повністю.»

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код: 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МВ АКТИВ» (03037, місто Київ, пр.Лобановського Валерія, будинок 4-Ж, квартира 9, ідентифікаційний код: 44109345) 4 542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/8863/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Г.П. Коробенко

Ю.Б. Михальська